Сатанізм під маскою християнства, або про демонізм «русского міра»

Ексклюзив. Відомий теолог, архімандрит Кирило Говорун неодноразово висловлював тезу, що РПЦ не змогла породити ніякого особливого Z-богослов’я. І загалом ця теза вірна. Простотому, що РПЦ не змогла породити взагалі ніякого серйозного богослов’я (ну не можу я вважати «богословами» Іларіона Алфєєва, або О.І. Осипова). Так в світі богословів, псевдо-богословські спекулятивні маніпуляції «богослов’ям» називати не прийнято. Але чіткого критерію розрізнення псевдо-богословських спекуляцій і нікого «чистого богослов’я» немає. Це завжди предмет дискусії.

Одного разу з колегою – доцентом одного з провінційних ВНЗ ми за пивом обговорювали РПЦ МП, тоді він сказав мені: «пане Іване, коли Ви говорите за Московський Патріархат, то створюється враження, що ви взагалі мову ведете про якусь іншу релігію». Мені тоді запало в душу таке спостереження агностика, я продовжив свої спостереження над як ідеологією, так і практикою цієї контори. І сьогодні хочу поділитися з вами своїми висновками. І питання саме в ідеології, а не в теології.

Але факт є факт, рівень власне «богослов’я» в РПЦ низький. Більш того, часто багато ієрархів РПЦ озвучують висловлювання такого рівня, що демонструє в цілому не знання основ Катехізису (тобто того, без чого строго кажучи не можна допускати до Таїнств), не те, що семінарської освіти. Просто факт.

Оскільки на рівні саме псевдо-богословських спекуляцій, то що можна назвати «Z-богослов’ям» – це офіційна ідеологія РПЦ. Причому зовсім не нав’язана ззовні, а та, що народилася безпосередньо в лоні самої «церкви». Для позиціювання безрелігійному суспільству цієї ідеології її позначали як «доктрина» або «концепція» «русского міра» і просто «русская доктрина»,а її просуванням займалася сама РПЦ, наприклад, в особі голови ВЗЦЗ того часу товарища Гундяєва В.М., відомого зараз як лже-«патріарх Кирило».

Ця ідеологічна конструкція розвивалася і змінювала назви. Мала вульгаризовані версії типу «Доктрина 77» екс-попа Івана Охлобистіна. Але стрижневі ідеї, закладені в неї розвивалися в заданому напрямку.

Коротко цю ідеологічну концепцію можна описати так:

1) антизахідництво (наші цінності хороші – їхні цінності погані).

2) заперечення концепції «прав людини» (як чужої «нашому» світогляду).

3) виділення «російської людини» як окремого від усього людського роду виду «надлюдини».

4) виділення Росії як окремої від всіх інших країн «понад-цивілізації». Антиглобалізм.

5) наділення Росії як колективної сутності росіян – якостями непогрішності та всемогутності.

Як бачимо це перш за все релігійна концепція. Богослов’ям в університетському сенсі її звичайно назвати не можна, але якщо брати до уваги рівень богослов’я в РПЦ взагалі – то це саме вульгаризована «богословська» концепція. Причому перед нами це не християнська концепція. В якій центральним божеством є колективне его росіян під ніком «батьківщина», а уряд її як якийсь маніфестуючий «логос».

Причому на практиці це вчення в головах більшості віруючих РПЦ повністю витіснило власне християнство (хто не в курсі, християнство – один з найдавніших глобалістичних проектів: «Ідіть і навчіть всі народи», «немає більше ні елліна ні юдея»).

Богослов’я в сенсі спроби інтегрувати цю ідеологію з християнською доктриною не виникло, просто оскільки в пастирській практиці РПЦ відбулося витіснення християнства з ідеологічного поля, і повна підміна його «русским миром».

Саме секуляризація «церкви», – підпорядкування користі світської держави, яка для вихованої в агресивному атеїзмі людини виглядає як клерикалізація держави, оскільки символьний ряд «церковності» активно проникає в суспільний простір. А саме по символічному ряду і звикли люди колишнього СРСР судити про ступінь чого б то не було.

При тому, що в концепції роль церкви в світі зводиться до виконання фольклорно-обрядових магічних функцій (піп – «Дід Мороз для дорослих»), і пропаганді «сімейних цінностей» та безглуздо-істеричною боротьбою з ЛГБТ.

Власне, і все.

Неважко побачити, що вчення про надприродні реалії тут мінімізовано. І навіть так звані «духовні цінності» легітимізуються не посиланням на Божественне одкровення, а на «досвід предків», які наділяються колективною непогрішністю.

Невірно говорити ніби у «русского міру» немає пропонованої картини «світлого майбутнього». Вона є, просто для сучасного ліберала таке майбутнє не виглядає «світлим».

Коротко його можна описати так. Росія–Велика, військово та економічно потужна держава зі швидко зростаючим чисельно населенням. Життя якого регулюється на основі «наших цінностей», головна з яких «потужна і велика держава», яка має бути особистою цінністю кожного громадянина. Для ліберала в цьому описі бачиться «країна-концтабір», але для людини, у якої головна цінність потужна та велика держава – це цілком собі картина «світлого майбутнього».

Власне, «богослов’ю» тут місця дійсно мало. За великим рахунком воно зводиться до обґрунтування агресивного етно – конфесіоналізму, (тільки віра РПЦ – саме «хімічно чисте» християнство, а ось Константинополь вже «брудне»). Але це є, і багато «богослови» цим зайняті.

Повторю свою фінальну тезу.

1) ідеологія путінізму існує та у неї є всі ознаки ідеології.

2) у цю ідеологію, її формування і розвиток на більшу частину вклалася РПЦ МП імені Сталіна.

3) ніякої значної опозиції (хоча б досягає 5% від числа послідовників) всередині РПЦ у цій ідеології немає. І не передбачається її виникнення.

Тобто на прикладі РПЦ ми можемо бачити приклад того самого «двовір’я», коли в рамках однієї організації існують дві різні релігії. Це не ексцес, це норма, таке в історії всіх релігій є завжди, просто колись більше, колись менше.

І в цілому «русский мир» – це релігія антихриста.

Чому релігія? Не важко побачити, що в дискурсі своїх прихильників ідеологія «русского міра» має головну і детерміновану ознака релігії, – віру в надприродне і можливості взаємодії з ним. Перше це уявлення про «російськість» як про якусь надприродну якість, яка є незалежною від етнічного походження.

Причому найважливіший елемент цієї релігії «кратолатрія» – наділення інститутів державної влади під ніками «батьківщина»/ «Росія» властивостями надприродного характеру, такими як непогрішність («батьківщина завжди права»), всеблагість («Росія ні на кого не нападала») і навіть всемогутність («Росія не може програти»).

Важливо вказати, що дана кратолатрія є маніфестацією обожнювання колективного «его» політичної нації росіян. («Росія – це ми»). Тобто уявлення про росіян як про «супернацію», яка володіє всіма надприродними якостями які реалізуються через державу.

Найважливішою частиною цієї релігії є так звана «теологія війни», яка навіть у «православних» спікерів виглядає типово маніхейською (уявлення про онтологічну рівність добра і зла; персоніфікованого у двох богах, злом та добром). І всякий учасник війни автоматично або ангел, або демон, або на стороні доброго божества, тобто «Росії», або на стороні злого, тобто «Заходу».

Власне, тому загибель на війні як «сакральну жертву» у теології цієї релігії має таке велике значення (про це багато міркує жрець цієї релігії Сава (Тутунов) помилково іменує себе «єпископом»).

У цьому сенсі війна для цієї релігії – форма сакральної дії. Іншою найважливішою частиною цієї релігії є містична конспірологія. У ній безліч концепцій про «світову змову проти Росії» та всі вони по суті зводяться до того ж маніхейства. Протиборства двох божеств, злого і доброго. Причому добре божество – це власне колективне «его» росіян, а зле божество – все що їм протистоїть, персоніфіковане в безликому «Заході».

Чому цю доктрину слід співвідносити з антихристом? Тут якраз просто. Оскільки ця релігія видає себе за християнство та активно використовує християнські символи й знаки, при цьому грубо відкидаючи ключові догмати християнської віри.

Я звернув увагу на просту річ: РПЦ МП імені Сталіна вже стала толерантною до більшовизму та його злочинів, а також до ідеологій і дій, що принижують людську гідність. Тому вони вкрай негативно почали ставитися до тих, хто відстоює людську гідність.

А це якраз головна догма релігії антихриста, «людина – ніщо, держава – все».

Такий ось їх «символ віри». І відповідно будь-який фашизм – друг РПЦ (мало хто з «патріотів» пам’ятає, що у РПЦ були досить непогані були відносини з нацистами на окупованих територіях, як в СРСР з комуністами з 1927 року вони співпрацювали) а ось концепція прав людини, – за словами Гундяєва – «страшна єресь». Порівняйте із заявою Патріарха Варфоломія що концепція прав людини – християнська по суті.

У порядку захисту архі-жерця цієї релігії Гундяєва В. М.; навіть екс-протодиякон всея Орди, товариш Кураєв заявив, що називання його єретиком неможливо, оскільки нібито «русский мир – не єресь». Це також помилкове твердження. Оскільки ідеологія «русского міру» має ключові ознаки релігії, то ті, хто намагається створити синтез цієї релігії і християнства – безсумнівно, єретики.

У нас йде відверта релігійна війна, «русский мир» вирішив, що Україна – це єретики, що відбилися від рук, тому після 2004 року активно діють на всіх фронтах. 24 лютого 2022 року – гібрид просто закінчився, вирішили взяти бика за роги, за 3 дні Київ. І Київ в наративи роспропананди не випадковий – це ж «російські святині» – Києво-Печерської Лавра, Софійський собор. Аналогія сама напрошується – це ж хрестовий похід за прикладом звільнення Гробу Господнього в Єрусалимі від рук невірних.

Питання єресі розглянемо трошки в іншому ракурсі.

Ох як давно мене турбує це ототожнення єресі виключно з доктринальними питаннями… Ортодоксія важлива, але хіба вона зводиться лише до тріадології/христології? Бо маємо ситуацію, що чувак, який помилився в філософській термінології, – єретик, якого кленуть тисячі років; а чувак, який дав ідеологічне обґрунтування вбивств тисяч людей – виявляється православний. Дійсно, виходить маячня. Що Бог засудить до пекла якихось цілком віруючих та благочестивих християн, тому що їх предки не той грецький термін не так зрозуміли, але не засудить попа який закликає до масових вбивств, тільки тому що він термін вивчив правильно. Все забуваю згадати, українці для росіян – це єретики, вони дійсно відбилися від істинного «русского миру», відбились від рук, тільки знищити не виходить ніяк. Навіть воєнним шляхом.

Але ж Ви ж знаєте, що там у них все, як в середньому і верхньому палеоліті, серед неандертальців та кроманьйонців. Про це постійно на своєму ютуб-каналі говорить український історик Олександр Палій. У них панує парадигма нашесті. Наш – значить, правий. І анафема таким людям повинна бути на загально-церковному рівні. Синаксисом східних патріархів проголошена

А чи можливо відокремити Росію від релігії «русского миру»? Або це нерозривно пов’язані поняття? Відніміть у Росії цю релігію, а тоді що залишиться від неї? Відповім так: чи можна відокремити хворого від його шизофренії? Адже поки він марить, він – Наполеон, військовий геній напівсвіту, а вилікується, то стане просто жебраком, де-соціалізованим лузером. Але іншого шляху до нормального життя в нього немає. А реабілітація (точніше ре-соціалізація) вкрай скрутна, та й ніхто цим займатися не стане.

В результаті залишиться у них тільки радянський проект. Тому що про Російську імперію вони забули, та й не актуально це стало при реанімації сталінізму при Путіні. Звичайно існує у них мільйон всяких різних проектів, але серед масових, мені представляється лідером саме радянський. Світ побудови «світлого майбутнього для наших дітей».

Такий ось «героїн», цей «русский мир», що виник на місці богомерзького совка. Але не все так просто, може навіть між «русским миром» та совком виникнути та конкуренція. Адже, «русский мир» – досить протиприродна концепція, звернена в минуле. Крім маргінальної публіки в неї мало хто вірить. Саме ця маргінальна публіка на всю глибину своєї історії цим марить. За аналогією з людиною – все її спогади по життю такі, як вона може все це забути, не втративши особистість? Ось вона два десятиліття мучилася, не могла вибрати між Сталіним і Миколою Другим. А Путін сказав – й не треба вибирати. Будемо шанувати обох: я для вас – втілення їх синтезу. І відмінно зайшло. А що інше змогли б прийняти російські люди?

«Русский мир» націлений у минуле, він слабо торкає молодь та підлітків. Це, з їх точки зору, доля ряджених старперів. Це вже було. А ось за СРСР вони чули зітхання своїх батьків і дідів та перенесли в них всі свої фантазії про прекрасний світ, який діди будували-будували, і майже в самому кінці раптом втратили… Тобто цього ще не було! Та й в цілому, сама ідея побудови прекрасної планети майбутнього (або варіант для казкарів з так званих «лібералів» «Прекрасна Росія майбутнього») більш співзвучна настроям молоді.

А річ у тому, що діди побудували лайно, яке скінчилося «русским миром». Для того що б побудувати здорове суспільство та ефективну державу, ніяка державна ідеологія не потрібна. Точніше навіть протипоказана. Як тільки якась модель суспільства оголошується єдиною вірною, знайте суспільство на шляху до краху.

Я щось не можу уявити, щоб Росія змінилася.

Більшу частину життя у мене була глуха надія, що якось повільно буде еволюціонувати та в підсумку крива вивезе. Але все повернулося на круги своя. Єдиний колективний сенс існування– це маячня величі.

Забирають її – настає ломка. І таке вже не вперше. По-моєму, це невиліковно. Хоча всі хвороби виліковні. Тільки деякі за життя пацієнта, а деякі після смерті. Тут можливо зцілення, але лише за другим варіантом. Перший неможливий, тому що демонізм (а саме такий «русский мир») за своєю сутністю руйнівний.

Іван Верстянюк, оглядач Newssky