Русскій мир як ідеологія антихриста

Як відомо, прихід Христа-Спасителя в світ цей грішний приготували не тільки старозавітні пророки, але і деякі політичні діячі. У тому числі і Олександр Македонський (356-323 рр.до н. е.). Його образ органічно входить в храмову концепцію авраамічних релігій. Наприклад, його «вхід в Єрусалим документально зафіксований в «Юдейських старожитностях» Йосипа Флавія.

А навіть Талмуд в трактаті Йома розповідає про те, що Олександр Македонський прямуючи на завоювання престолу царства у Вавилоні, на горі Цзофім, зійшов зі своєї колісниці і вклонився Яддуа Шимону а-Цадику, одягненому в шати первосвященика, а потім, у супроводі цього первосвященика, взявши його за праву руку, в’їхав в Єрусалим та відвідав Храм, де приніс жертву Богу Предвічному. Також в Єрусалимському Храмі Олександр читав Книгу пророка Данила та дізнався там себе як частину Божественного плану.

Як Олександр Македонський своїм цивілізаційним проектом «елліністичний світ» забезпечив максимально можливі умови для поширення християнства в ойкумені, так і прийдешній предтеча антихриста забезпечить те ж саме для поширення влади антихриста в світі.

Відповідно, путінський проект «русский мир» використовується для цілей торжества антихриста… адже саме словосполучення «русский мир» вперше прозвучало саме з вуст Путіна. Сталося це в кінці 2006 року. Виступаючи на зустрічі з творчою інтелігенцією в будинку Державіна в Санкт-Петербурзі напередодні року російської мови, президент РФ підкреслив: «руський мир може і повинен об’єднати всіх, кому дорого російське слово і російська культура, де б вони не жили, в Росії або за її межами. «Частіше вживайте це словосполучення — „русский мир“», — закликав Путін ловили кожне його слово хронічно безвольні та безмозкі російські інтелігенти</a.

Бо для Путіна концепція «русского мира» виключно утилітарна річ. Тому що ніякого іншого способу виправдати дії Росії і в Криму і на сході України не існує. Тому що ці дії порушують всі міжнародні зобов’язання Росії в рамках ОБСЄ, СНД, двосторонні договори Росії та України, зокрема великий Договір про дружбу 1997 року.

Але з точки зору російських шовіністів, будь-хто, для кого російська мова рідна, вже є росіянином, принаймні, тому, що цей надуманий «статус» корисний для Москви. Саме тому так званий «русский мир» Путіна значно більше, ніж сам Мордор. Відтак вибір України не може бути багатовекторним — або російським, або європейським. Але з часів ще благовірного короля Данила Галицького він був саме європейським, а не ординським.

Як пише один з оглядачів, 2014-й для однієї частини російського суспільства став роком тріумфу, бо саме тоді ординці ніби «пробудилися» та повстали проти Заходу. Для іншої його частини-роком великої ганьби держави, яка зрадницьки напала на сусіда, залякує світ ядерною зброєю, коли Путін фактично розв’язав війну на чужій території та «холодну війну» проти інакомислячих громадян — на власній.В якості головного девізу цього нового «хрестового походу» проти найближчого по крові сусіда і західного світу обрана витягнута з історичної комори ідея «русского миру».

Філософська та політична доктрина руського миру сформувалася ще в XIX столітті на базі якогось слов’янофільського видання під відповідною назвою — «Русский мир». Однак у реальній політиці нею ніхто не керувався — ні за останніх Романових, ні тим більше в епоху СРСР. Нічого радикальним чином не змінилося і після 1991 року. При Єльцині якось більше говорилося про свободу і демократію, а на початку 2000-х в центрі політичного дискурсу знаходилося вибудовування вертикалі влади. Хоча вже в ті часи задавалися питанням необхідності підтримки тих, хто не по своїй волі залишився за кордоном. Таких людей офіційно визнали співвітчизниками, а 1999 році навіть був прийнятий відповідний закон, але працював він дуже мляво.

Але того руського миру, яким він був в дореволюційній Росії, звичайно ж, немає. Там все трималося на вірі в Бога, царя-батюшку, виконанні православних традицій. Нащадки дворянства, що емігрували — це глухе відлуння тих часів. Той руський мир був послідовно зруйнований десятиліттями радянської державності, що знищувала релігію і багато інших цінностей. По-різному люди відповідали на цю політику: хтось втік з СРСР на захід та намагався, з різною часткою успіху асимілюватися в тамтешню культуру, або продукувати ту, яку він вважає правильною. Хтось увірував у перемогу комунізму, хтось таємно зберігав заповіти предків.

Але всі всі ці тенденції та інтенції перемогло так зване євразійство. Саме воно спочатку імпліцитно, а потім вже експліцитно підготувало грунт для тієї агресивної і людиноненависницької доктрини, яку ми знаємо під ім’ям “русский мир«.Євразійство як «особливий шлях» Росії, нибито самостійної цивілізації, що займає унікальне місце на стику Європи та Азії, — це давній російський концепт, що народився в 1920-і роки в еміграції, на руїнах імперії. Його також пов’язують з ім’ям етнографа та історика Льва Гумільова. Згідно розробленої ним пасіонарної теорії етногенезу, яку багато хто вважає лженаукою, ніякого татаро-монгольського ярма на Русі не було, а був союз Русі та Орди проти спільного ворога — світлого Заходу. У 1970-ті роки навколо Гумільова сформувалася група учнів та послідовників.

До неї входив, зокрема, філософ Юрій Бородай, який у 1994 році, вже після смерті вчителя, сформулював концепцію возз’єднання імперії. Його головною рушійною силою повинні були стати росіяни, які опинилися волею історичних доль за межами Росії. Причому «опорний стрижень» об’єднання філософ позначав так: «без Білорусі, Східної України і Новоросії, без Криму і російської частини Казахстану Росії не жити». (Цю програму сьогодні реалізує на практиці його син Олександр Бородай, до серпня 2014 року голова Ради Міністрів самопроголошеної Донецької Народної Республіки на сході України, нині — заступник предсовміна ДНР)

Так і виникла ідея руського миру, та ідея, що визначила прихід малого антихриста в Мордор, того малого антихриста, що на відміну від Олександра Македонського, не створив умов для приходу християнства. Того, хто губить словом і ділом релігію Христа, замінює її мороком победобес’я та культом самого себе та іншої гидотою бісовською.

Ієромонах Феофан Полоцький (Скоробогатов)

Доктор богословських наук