Слово про святих Захарія та Єлизавету, батьків Івана – Хрестителя

Ексклюзив. Святі Єлизавета і Захарія є батьками Івана Хрестителя, але вони також є родичами Ісуса Христа. Цю незвичайну пару подружжя ми знаємо завдяки розповідям євангеліста св. Луки. Подружжя безплідні протягом багатьох років, торкнулися наприкінці життя великою Божою благодаттю. Згідно з відомостями Святого Письма, Єлизавета походила зі священицького роду Аарона. Багато років вона вважалася неплідною, але в старості завагітніла і народила сина, якого вони з Захарією назвали Іваном. Народження Івана Хрестителя мало довести, що «для Бога немає нічого неможливого».

Праведна Єлизавета була племінницею Святої Анни, матері Пресвятої Богородиці та внучкою праведної Марії. Про цих святих жінок ми вже раніше писали у нашому виданні. Пророк Захарія, батько Іоанна Предтечі, служив священиком в Єрусалимському храмі (Лк. 1:5-25, 59-79). Він походив з восьмого священицького стану (гілки) Авійї (всього від Аарона, брата Мойсея, було 24 класи; ці класи були створені царем Давидом для регулювання порядку служіння Богу в Храмі). Православна церква, яка святкує свято Введення Божої Матері в Єрусалимський храм, стверджує, що Захарія був священиком, який ввів трирічну Марію у Святе Святих – місце, відведене лише для священиків.

До самих похилого віку Захарія і Єлизавета були бездітні, а непліддя вважалося в Стародавній Юдеї карою за гріхи. Це було причиною багатьох печалей подружжя та пліток у народі (див: Лк. 1:25) і тим не менше не могли породити дитину.

Коли святий Захарія, згідно з жеребом (тобто своєю священицькою чергою), підносив фіміам у храмі, йому з’явився архангел Гавриїл та сказав, що його дружина народить сина, якого він мав назвати Іваном. Захарія не повірив Божому Віснику: вони з Єлизаветою були вже літніми людьми і до того ж безплідні.

За недовіру Архангел покарав його німотою. Дар мови Захарія знайшов, лише коли здійснювалося обрізання народженого немовляти (на восьми день від народження). Пророк Захарія відразу став прославляти Господа та говорити про те, що його син передбачить прихід Месії всьому юдейському народу.

Оголошення про народження Івана Хрестителя мало унікальний вплив на решту життя Захарії та на його стосунки з Богом. Досить незвично, особливо для благочестивої людини, чому Захарія не сприймав слова архангела Гавриїла; чому він не повірив у повідомлення про народження сина, тим самим поставивши під сумнів послання Самого Бога. Євангеліст записує слова ангела так: «І ось ти будеш мовчати і не зможеш говорити до того дня, поки це збудеться, за те, що ти не повірив моїм словам, які сповняться свого часу» (Лк. 1, 20).

Важко сказати, чому і в що саме не вірив Захарія: чи стане він батьком у такому похилому віці, чи яким мав бути його майбутній син та що він мав робити.

Євангеліст Лука записав слова архангела Гавриїла: «він буде великий перед Господом; ні вина, ні п’янкого напою не питиме; і наповниться Духом Святим ще з лона своєї матері. І наверне він багатьох ізраїльських синів до їхнього Господа Бога; і він ітиме перед Ним у дусі та силі Іллі, щоб навернути серця батьків до дітей, а непокірних — до мудрості праведних, щоби приготувати Господу підготовлений народ» (Лк. 1:15-17).

Безпосередньо перед цим ангел промовив слова, які донині складають основу визначення акту віри як віри в те, що щось істинне просто тому, що за цим стоїть авторитет Самого Бога: «Я Гавриїл, — той, хто стоїть перед Богом; мене послано говорити з тобою і благовістити тобі це» (Лк. 1:19). Що ж, Захарія не визнав авторитету Самого Бога в особі ангела Гавриїла. Він не повірив Його словам.

І почалися для Захарії з моменту зустрічі з ангелом важкі дні; коли він виходив із храму, то не міг нічого сказати; він просто давав, як кожен німий, різні знаки. Ми ніколи не дізнаємося, про що він думав, чекаючи з Єлизаветою народження немовля Івана.

Відомо, однак, що він зовсім по-іншому відреагував на Боже втручання в давання імені новонародженій дитині. На явний подив родичів, які вважали, що сину, за звичаєм того часу, дадуть ім’я батька, Захарія без вагань прийняв пропозицію Єлизавети. Вона сказала: «хай буде названий Іваном» (Луки 1:60). «Попросивши дощечку, написав слова: Його ім’я — Іван! І всі здивувалися.» (1:63).На цьому, ніби в нагороду за правильне ставлення до волі Божої, закінчується час нездатності Захарії говорити. Євангеліст зазначає: «У ту мить відкрилися його уста та його язик, і він став говорити, благословляючи Бога» (1, 64).

Ми завдячуємо Захарії знаменитим гімном хвали Господу і Богу Ізраїля. Це один із найвідоміших текстів Нового Завіту.

Варто зауважити, що в другій частині цього гімну повторюються принаймні деякі думки зі сповіщення ангела про народження Івана Хрестителя: що він буде пророком Всевишнього, що він буде ходити перед лицем Господнім, що він принесе звістку про спасіння людям. Таким чином Захарія ніби показав, що тепер він вірить у все, що сказав ангел. Крім того, перед самим гімном є слова: « Захарія наповнився Духом Святим і став пророкувати, промовляючи» (1, 67).

Тож Захарія — дуже людяний, але однозначно позитивний персонаж. Це приклад моральної трансформації, здійсненої в людині завдяки особливому Божому втручанню. Захарія добре розумів цілющі властивості навіть болісного досвіду, посланого нам Богом. Решта його життядеякий час була сповнена почуттям радісної вдячності та щастя.

Праведна Єлизавета була дружна зі своєю юною родичкою – Дівою Марією. Як пише євангеліст Лука, коли Єлизавета зачала сина, її прийшла відвідати Богородиця, і, «коли ж почула Єлизавета привітання Марії, заворушилося немовля в її утробі. Єлизавета сповнилася Святим Духом» (Лк 1:41).

Опис візиту Діви Марії до неї переважає над усім, що святий Лука передав про неї. Привітання Марії, сказане тоді Єлизаветою, є ніби другим – першим було сповіщення про народження Ісуса Христа – етапом біблійних початків шанування Матері Божої. Зі святою Єлизаветою ми сміливо можемо пов’язати зародження теології. Ось керівні принципи цієї поки що початкової маріології (вчення святої Церкви про Богоматір): по-перше, Діва благословенна серед усіх жінок; по-друге, Вона – мати Господа; по-третє, особливо благословенний плід її лона; по-четверте, звеличення Діви Марії є платою за її віру у виконання Божих обітниць; по-п’яте, сама поява Марії в будинку Єлизавети, остання розцінює як абсолютно незаслужену честь з її боку, хоча це її подруга та родичка; по-шосте, саме через Марію починає свій рятівний вплив на людей ще не народжений як людина Син Божий.

До речі, свята Єлизавета висловлює кілька істин у сфері, мабуть, найдавнішої новозавітної христології (вчення Церкви про Господа Ісуса Христа). Отже: факт, що Месія мав народитися від жінки, бо це означає «бути плодом» утроби Діви Марії;що Син Людський приходить у світ через людей;що через рух ще ненародженого Івана Хрестителя людство відчуває дію Бога.

Зверніть увагу, що тут ми знову маємо справу з посиланням на слова ангела Гавриїла, який сповіщає про народження Ісуса Христа. Зрештою, термін «повна благодаті» є синонімом формули «благословенна між жінками».

Також неважко побачити, що у висловлюваннях Єлизавети надзвичайний привілей Діви Марії випливає з того факту, що вона була обрана як майбутня Матір Месії, Матір Відкупителя всього людства. Отже, ця маріологія Єлизавети є фундаментально христологічною.

Святий Захарія потрапив в історію спасіння через Івана Хрестителя, Єлизавета також тому, що була матір’ю Івана, але ще більше тому, що вона мала щось особливе, окрім кровного зв’язку, з Дівою Марією. У будь-якому разі її зустріч із майбутньою Богородицею є змістом однієї з таємниць нашої віри, яка свідчить про важливість цієї події в історії нашого спасіння.

Є чудова ікона Божої Матері «Трьох Радощів». Цей прославлений і шанований образ Богородиці – список зі картини «Світлого сімейства» італійського художника Рафаеля; в царювання Петра I один дворянин навчався живописному мистецтву у закордонних майстрів. В Італії зробив він список знаменитої картини Рафаеля Санті «Мадонна в кріслі» («Madonna della Sedia», або «Madonna della seggiola»). На ній зображена Божа Матір з Немовлям Христом, Святий Іоанн Хреститель та його батько, святий праведний Йосип Обручник.

Звернемо увагу на персоналії, які представлені на цьому образі Реально, Свята Діва Марія зустрічалася зі своїми родичами і після народження Христа. На цій іконі зображено момент їхньої останньої зустрічі на землі. І видно, що святі передчувають свою розлуку. Від того ікона має мінорний характер. Але тим не менше ця ікона полюбилася українському народу, особливо її шанували на Дону та на Кубані. Вважалося, що молитва перед нею допомагає повернення додому козаків що пішли у загул, а також (що дуже актуально для нашого часу) виникла благочестива традиція молитися перед цим образом за солдатів, що перебувають на фронті. Згодом з’явилися списки цього образу, зроблені в православній іконописній традиції. При цьому Іоанн Хреститель та праведний Йосип Обручник зображувалися, як правило, по різні боки від Пресвятої Богородиці.

З позабіблійних джерел відомо, що святий Захарія був убитий прямо в Єрусалимському храмі. Після Різдва Ісуса Христа цар Ірод Великий наказав вбити всіх немовлят у місті Віфлеємі. Дізнавшись про це, мати Іоанна Предтечі, праведна Єлизавета, втекла зі своїм сином в пустелю. А Захарія залишився в Єрусалимі: він повинен був виконувати своє священицьке служіння в храмі. Ірод послав до нього воїнів – хотів з’ясувати, де ховається Єлизавета з немовлям. Пророк не видав таємниці, і його вбили прямо у святому для всіх юдеїв місці.

Згідно з деякими джерелами, Праведна Єлизавета відійшла до Господа через сорок днів після втечі в пустелю. За іншими (не зовсім достовірними) відомостями, вона провела в аскетичних подвигах у пустелі сім років і лише потім померла.

Є версія, що будинок, де жив Захарія і де народився Іоанн Предтеча, знаходився в передмісті Єрусалиму – Ейн-Каремі. Зараз на цьому місці стоїть католицький францисканський монастир. У 415 році тіло Захарії було знайдено та доставлено до Константинополя, де на його честь була побудована базиліка. Частина голови св. Захарії зберігається в Латеранській базиліці в Римі. За благочестивою народною традицією святим праведним Захарії і Єлизаветі моляться зокрема і про зцілення від безпліддя.

Згадуючи земне життя, земний подвиг святих Захарії і Єлисавети, Іоакима і Анни, ми можемо черпати для себе велику допомогу, тому що їх образ входить в глибини нашого серця.

І якщо в нашому серці благодаттю спочиває Христос Спаситель, то значить, наше серце вміщує в себе і Пречисту Діву Марію, і святого Іоанна Предтечу, і святих Захарію і Єлисавету. Як каже один з проповідників: «я тільки закликаю імена святих, тільки звертаюся до них – і вірю і знаю, що вони перебувають разом зі мною, поблизу мене, я перебуваю з ними в найтіснішому єдності». Якщо досить уважно прочитати перші два розділи Євангелія від Луки, ми дізнаємося про них дуже багато.

Подумаємо про те, що ці праведники прожили дуже довге спільне життя. Поєднали вони свої долі, як водилося на Сході, в юності. Навряд чи святій Єлисаветі було двадцять років, можливо, шістнадцять чи сімнадцять. Смерть у них була драматична: святого Захарію вбили фанатики-юдеї між храмом тажертовником. Точили зуб вони, ці фанатики, і на Пречисту Діву Марію.

Передання нам говорить про те, що Святий Захарія мав відношення до зустрічі трьохлітній Діви Марії та до проводів її у Святе святих Єрусалимського храму. Сам Спаситель говорить про те, що кров святого Захарії, убитого між храмом та жертовником, волає на небо про помсту і змішана з кров’ю Авеля, першого праведника, убитого на землі.

Свята Єлисавета ненадовго пережила свого чоловіка. І уявімо собі вже літню жінку, яка, зміцнюється божественною силою, природним шляхом народила немовля, схопила свого маленького сина та кудись необдумано кинулася від жорстоких виконавців цієї нелюдської страти.

Свята Єлисавета, опинившись в якомусь глухому куті, перед скелею, волала до Всевишнього, і скеля розступилася та приховала у своїй розколині мати і немовля. Немовля Іван залишився живим, що зберігається Богом, а ось свята Єлисавета не витримала цієї драми, цього жаху. Що могло бути безпосередньо причиною її смерті? Інсульт? Інфаркт? Знемога? Ми не знаємо.

Святий Іван залишився абсолютно без допомоги людської і був бережемо безпосередньо Божою благодаттю. І звичайно, ніхто не міг передбачити, що подібна мученицька смерть очікувала самих дружних, самих мирних, самих тихих у світі чоловіка та його улюблену жінку.

Святий Захарія був священиком (у нас це мирна професія), нікого не ображав, по базарах не ходив, ні в яких угодах не брав участі, виконував благоговійно обов’язки свого служіння. Народу завжди було багато під час його служіння, він був побожним слугою Божим.

У будинку Захарії і Єлисавети, як ми можемо припустити, і не помилимося, завжди царювали тиша і священне молитовне безмовність. Почитайте Житіє, складене нашим українським святим Димитрієм Ростовським, і ви багато дізнаєтеся про життя цих праведних Захарія та Єлизавети. За багато десятків років спільного життя вони прекрасно розуміли один одного без слів. Дружина знала всі звички, звичаї свого благочестивого чоловіка: яка у нього улюблена їжа, коли він лягає спати, що йому подобається, а що ні, і їй доставляло велику радість будні для чоловіка перетворювати в свято.

Захарія, будучи людиною тонкою, чужою до споживацтва і грубості, які властиві, на жаль, нашому часу, завжди ставився до своєї дружини з ніжністю, з посмішкою, з любов’ю. Він не соромився їй сказати якесь добре, ласкаве слово. Неможливо уявити, щоб в цій родині хтось підвищував один на одного голос. Святі Захарія та Єлисавета з часом отримували вже величезне задоволення від спільних молитов, від читання Святого Письма, відвідування храму. Зараз подібного практично ніде не побачиш. Вони ніколи не залишали надію на Господа. Звичайно, упокорювалися, але не нарікали.

Святі праведні Захарія і Єлисавета, моліть Бога за нас, яко ми старанно до вас прибігаємо, швидким помічникам і молитовникам про душі наші.

Ієромонах Феофан (Скоробагатов) Полоцький,

доктор богословських наук.