Великоднє послання отця Феофана читачам сайту 2023 року

Ексклюзив. Досвідчені священики та проповідники кажуть, що легше проповідувати про хрест, ніж про воскресіння. Ми розуміємо страждання, самотність, гріх, несправедливість, відмову від близьких, або їхню смерть. Можливо, тому, що ми стикаємося з цією реальністю щодня. У цьому сенсі хрест екзістенціально ближче нам, ніж Воскресіння. Ми бачимо, що багато людей переживають Страсну П’ятницю глибше, ніж Воскресіння Христове. Нам легше увійти в печаль Страстей Господніх, ніж бути в захваті у період пасхального ранку. Бо ми маємо досвід хреста та страждань, але ще не маємо такого ясного досвіду Воскресіння.

Христос Господь воскрес та живе вічно! У цьому таємниця нашої віри, в цьому наша надія — ми Його учні. Ісус Христос воскрес із мертвих і таким чином гарантує, що ми також воскреснемо з мертвих після нашого відходу з цього світу. Задумаймось на кілька хвилин про глибину цієї події Воскресіння Христового.

Ми прекрасно знаємо, що минулий Великий піст та великодні свята відрізняються від колишніх. Це час війни, час страху, коли ми чуємо переважно про хвороби та смерть. Однак цей страх і боязнь смерті повинні бути подолані подією Воскресіння Христового! В цей час війни слова ангела жінкам-мироносицям, що прийшли до пустої труні свідчать: «не бійтеся! Ви шукаєте Ісуса з Назарета, розп’ятого; воскрес, його немає тут». Так що не будемо боятися, тому що Він — Той, хто переміг страждання та саму смерть. Хоча вони поки що фізично не знищені, бо це станеться лише на Страшному суді; але Христос надав стражданню та смерті інший вимір. Бо все це зрештою має бути звернене до вічності та нашого воскресіння, до нової реальності, де не буде ні болю, ні хвороб, ні смерті! «Він обітре кожну сльозу з їхніх очей, і більше не буде смерті, ні страждань, ні голосіння, ні болю, — вже більше не буде, тому що перше минулося» (Об’явл. 21:4), — пише св.Іоанн-Богослов в Апокаліпсисі.

Беручи до уваги, однак задумаймося ще раз про таємницю Воскресіння. У проповіді Воскресіння цього року покажімо їх у трьох вимірах. Ми будемо говорити про воскресіння Христа, яке відбулося майже дві тисячі років тому в Єрусалимі. Потім ми будемо розмірковувати про наше воскресіння з гріха, щоб жити у дружбі з Богом, і, нарешті, згадаємо про майбутнє воскресіння, яке відбудеться в кінці часів, на Страшному Суді. Отже, ми будемо говорити про воскресіння в минулому, сьогоденні та майбутньому.

Отже, в нашій щоденній молитві, ми вимовляємо: «Вірую в Бога Отця….». Замініть дієслово «вірити» на «сповідувати», і ми виявимо, що щодня сповідуємо свою віру. Так, ми сповідуємо свою віру Богу і самим собі кожен день.

Але бувають моменти, коли безумовно вірити в Бога, а точніше вірити Богу, довіряти Йому стає складно.

До цього я додам і те, що ми також стурбовані долею християнства і Церкви в нашому рідному домі, в нашій милій та улюбленій ненці Україні. Колись до нас подув недружній вітер зі Сходу. Він змусив нас практикувати утопічну марксистську ідеологію, яка принесла людям стільки страждань та зазнала краху на наших очах. На жаль, диявол не здається. Він продовжує вести безнадійну боротьбу з людиною в країні та в світі руками поплічників кремлівського антихриста.

Саме такі моменти ми переживаємо під час війни, що йде зараз, особливо (можу засвідчити як священник), коли ми стоїмо над труною нашого загиблого солдата, або іншої людини, що померла, наприклад у тилу, але від хвороб, або інших причин, викликаних війною. Тому що над труною постає найголовніше питання: Чому? Чому смерть, чому жорстоке припинення життя, чому все, що здавалося міцним та сильним, зникає, йде геть від нас, чому розпадаються узи, на довгі роки зв’язали життєві долі та серця, чому руйнуються наші плани на довге і щасливе життя попереду?

Задовільної відповіді на це питання ми не отримаємо — якби така відповідь була, Ісус Христос дав би її нам у Своєму вченні. Те, що Він не пояснив, не означає, що питання людської смерті не було важливим для Ісуса Христа — Він творив чудеса, щоб повернути мертвих до життя, він плакав над людськимгорем на могилі свого друга Лазаря. Але і ці чудеса були лише напів-заходами у розв’язання проблеми смерті, тому що ці чудесним чином воскреслі люди через деякий час вмирализнову.

Спаситель світу не пояснив проблему людської смерті, але вирішив її: коли прийшов час, Ісус Христос пішов на смерть, але закінчив свою людську долю не похованням, а Воскресінням. Так що, може бути, — повертаючись до нашої труні (труні воїна, сусіда, знайомого, труні будь-якої жертви війни), — не будемо питати: «чому?», а послухаємо, що нам хоче сказати Господь Ісус Христос: «Я є воскресіння і життя; хто вірить у Мене, — хоч і помре, буде жити». (Івана 11:25).

І як колись Марфа біля труни Лазаря, сьогодні людина запитує нас над труною нашого побратима, над труною померлого українця: «Ви вірите цьому? Він завжди ставив це питання, коли творив чудеса — просив зміцнити віру, пробудити надію на виконання обіцянки. А ми відповідаємо на питання Ісуса Христа не тільки своїм сповіданням віри в Його воскресіння, в наше воскресіння — ми ще сильніше і красномовніше відповідаємо своїми вчинками, своїм життям, життям тут і зараз, тобто в сьогоденні.

Тому що яке таїнство покаяння ми приймаємо, наша сповідь — адже це вигук, звернений до Бога: «Господи, прости мої гріхи. Перш за все, ті гріхи, які забирають життя, яке Ти дав мені, вічне життя, прости й мої гріхи, які, як хвороба, послаблюють здоров’я і життя. Прости мене, бо хоча я слабкий і падаю в дорозі, я хочу жити — жити з тобою Вічно».

Це сповідання віри в Воскресіння Христове та у наше воскресіння додатково захищає нас від небезпеки в майбутньому, небезпеки, про яку св.Павло в своєму посланні до Коринтян: «коли ми надіємося на Христа тільки в цьому житті, то ми найнещасніші з усіх людей» (1 Кор. 15:19).

Справа не в тому, щоб в нещастях та бідах життєвих не просити допомоги у Бога, а в тому, щоб не обмежувати надію на Бога тільки справами тимчасовими: здоров’ям, роботою, іспитами та тому подібними важливими й менш важливими справами.

Бог, Якому ми говоримо: Отче — Отець наш…, не тільки знає, що ми потребуємо всього цього, і чекає від нас прохання про те, що ми символічно визначаємо як «хліб насущний», але у цього люблячого Батька є ще багато і великих дарів, які Він бажає дати нам. І було б нам шкода, якби ми обмежили свої очікування допомоги Божої здоров’ям та грошима, а про небо і про шлях до неба через земне життя забули. Це попередження св. апостола Павла знаходять особливе значення і сенс — коли в такому різкому світлі ми бачимо те, що дійсно важливо для людини.

Ми, що віримо у воскресіння, стоїмо над труною українця, який вірив у воскресіння, — і нам сумно. Тому що віра у воскресіння не видалить печалі з наших сердець, що пішовз життя хтось близький і улюблений, тому що обірвалися узи, що пов’язували долю і серця, — але ця віра дає нам надію зустрітися в Отчому Домі.

Віра в загальне воскресіння тільки зміцнює нас у тому, що з Богом немає безповоротних втрат. Але про це думаю поміркувати в одній з наступних моїх проповідей.

Христос воскрес із мертвих. Він — наріжний камінь. Вже тоді, в передмістях Єрусалиму в першому столітті нашої ери, намагалися відкинути Його та перемогти Його, з вартою та запечатаним надгробком. Але цей камінь відвалений. Христос воскрес із мертвих. Не відкидайте Його, ви, хто будує людський світ.

Не відкидайте Його, ви, хто будь-яким чином, в будь-якій галузі будує світ сьогодні та завтра. Хто будує світ культури та цивілізації; світ економіки та політики; світ науки та інформації. Хто будує світ у мирі… чи у війні? Хто будує світ порядку… або терору? Не відкидайте Христа: Він — наріжний камінь! Нехай ніхто не відкине Його, бо кожен будівельник своєї долі, тобто будівельник або руйнівник свого існування.

А тим часом Святий Августин неодноразово підкреслював, що Воскресіння Христове — це центр людської історії. У богословському сенсі Воскресіння Христове — єдине джерело надії для людини. Поза Христа Воскреслого, поза святого Світла Воскресіння панує морок безнадійності, а перспектива є одна, — відмова від будь-якої перспективи. Власне, історія останніх років нам показала саме це.

Великдень — це особливе свято, що не належить до кола земного життя. З цієї причини, хоч воно і є найважливішим, але не входить в число 12 великих церковних свят, особливо стоїть і іменований святом свят та урочистістю з урочистостей.

Великдень — це день вічності, на що вказує богослужіння всього наступного тижня. Чин всіх служб Світлого Тижня абсолютно однаковий, як ніби відбуваються вони в один і той же безперервний день вічності. Царські ворота, що символізують Ворота раю, будуть відкриті, всі служби, навіть ті, які зазвичай читають, будуть співати. Таке буває тільки один раз у році, все це вказує нам на відкрите Царство Небесне, де постійним і єдиним заняттям буде оспівування Господа.

Тому, Великдень — це, в першу чергу, духовна радість. «Христос Воскрес, радосте моя!» — так вітав людей, що приходили до нього, преподобний старець Серафим, який завжди носив в серці цю радість. Слово про Воскресіння Христа — це, перш за все, слово радості. Саме з цією метою святі жінки-мироносиці поспішали у світлицю, де були зібрані апостоли.

В наші дні, коли багато хто збентежений сумнівами, здається особливо важливо принести цю добру звістку і посіяти в серцях Пасхальну радість.

Мучимося всі ми від страху за майбутнє, коли умовиводи знавців, статистика та прогнози віщують важкі випробування. Але, озирнемося на минулий Страсний тиждень та придивимося в те, що відбувалося тоді: зло перемагало, наклеп та несправедливість теж.

Якби в ті часи поруч з апостолами експерти та фахівці, всякі там політики і ютубівські політологи, вони б дали їм вельми плачевні прогнози на майбутнє. Але сталося щось, кардинально протилежне.

Христос Воскрес і осоромився диявол! Всі його дії, вжиті на зло, Господь, Своєю премудрістю, звернув на благо. Перемога прийшла у той момент, коли всі логічні умовиводи віщували протилежне.

Що ж можемо сказати на це? Земна логіко, де твоя сила? Знавці, де ваша перемога? Воскрес Христос, і ви осоромилися! Воскрес Христос, і правда затріумфувала. Воскрес Христос, воскресне Україна! Так у далекому Парижі, в 1950-ті роки говорив наш подвижник благочестя, владика Полікарп (Сікорський). Нам треба докласти зусиль, щоб успадковувати йому у його вірі в Христа, що Воскрес!

Так і нині, як би банально це не звучало, але добро переможе. Не будемо ж припускати та сумувати, прогнозувати та ще раз сумувати. Замість цих порожніх занять, згадаємо про Воскреслого Христа, про Його дивовижну, що не піддається людському поясненню, перемогу над пеклом і над злом. Станемо возгрівати віру у Господа, пам’ятаючи, що зараз, як і завжди, Він Єдиний всім управляє і без Його відома, навіть волосся з голови нашої не впаде.

За багато років ми звикли святкувати Христове Воскресіння в храмах, наповнених віруючими. Але з 2020 року нас сковували обмеження, через епідемію), а тепер комендантську годину та інші обмеження через війну. Після причастя Тіла та Крові Христових ми зазвичай повертатися додому та здійснювати святкову трапезу разом з усією родиною та друзями. Але у цьому році Господь розпорядився інакше, і тому сумом справдилися наші серця.

Однак, подумаймо, що нині ми відчуємо досвід першої Християнської Пасхи. Апостоли, не в урочистій обстановці, а серед небезпек, зачинені в світлиці, вперше прийняли благу звістку про воскресіння Христа. Ось і ми сьогодні, не в храмі з численними віруючими, а в будинку з зачиненими дверима, як і апостоли, чуємо: Христос Воскрес!

Подумаємо і про те, який духовний досвід ми набуваємо в ці дні. Наше життя настільки наповнене марнотою, що з неї ми не виходимо навіть Великим постом. І ось нам вдалося вийти з цього безперервного калейдоскопа доріг, робіт, магазинів, зустрічей та розкладів і, натомість цього, придбали незамінний досвід усамітнення та молитви, читання та роздумів над Словом Божим. Нам відкрилася благодатність та важливість домашньої молитви, яка іншим здавалася менш гідною уваги та несправедливо нехтувалася.

Скількома благами обдарував нас Господь! Будемо ж дякувати Йому, будемо радіти та втішатися в цей день, бо Воскресіння Христове одного разу та назавжди та на віки віків сповістило нам про те, що все буде добре!

Людина сама по собі не може створити навіть підстав для надії. Намагаючись побудувати рай земна людина будує філію пекла на землі. І нині це повторюється у тій країні, де згідно з офіційною статистикою 80% православних, а чи є там християни, або тільки ті, кого лише два рази приносять до храму?

Справжня надія на краще можлива тільки в одній перспективі — Божественної. Надприродної. У тій, що виходить від Бога. Цю надію і дарує Воскресіння Христове. Проте… Воскресіння Христове не мислимо без подій страстей та страждань. Сучасній людині хочеться хепенінгу без праці та скорботи. Добра без боротьби за добро. Що б все хороше відбувалося як би саме по собі. Що б перемога над злом була як розчинна кава. Засипали порошок у гарячу воду та перемога добра над злом вже й готова. Без зайвих жертв. Але пошук «розчинного добра» — це шлях у нікуди. Боротьба за добро не може бути не важкою. Причому настільки важкою, що багато людей починають розглядати зло як щось непереборне. Особливо в ситуації, коли зло чіпляється за зло, породжує наслідки та створює розмаїту систему зв’язків.

Виплутатися з цієї мережі неможливо. Але Христос руйнує цю систему. Христос зруйнував систему зла. Він не просто показує нам, що ця система принципово зруйнована. Він сам її ламає. Причому ламати він починає ще в своїй проповіді, починаючи з заповідей Блаженства. Хрестом та воскресінням Він показав, що все Його вчення — не просто красиві слова, але що злам системи зла — це реальність. І ми в силах зробити так, щоб це стало і нашою реальністю. Неможливе людині — можливо Богу.

Думаю, що кожен з нас ставив собі якісь завдання Великим Постом. І, швидше за все, не виконав їх так, як хотів би. З цього приводу можна покаянно зітхнути перед Господом. І не забути про себе на сповіді та згадати і про свої недоробки/переробки. Тому що зараз необхідно йти далі, до Великодня. У центрі уваги повинен бути лише Христос. Нам треба слухати кожне Його слово. Бути з Ним.

Великдень цього року у будь-якому випадку буде пофарбований у скорботні тони. Часи важкі. Комусь явно буде не до радості. Але якраз ця скорботна напруженість і говорить нам, що без Великодня життя було б страшною нісенітницею. Пасха потрібна нам як повітря, як хліб, як вода, як сонце. Вона дає сенс життя світу.

Великдень — вихід з темряви, світло у кінці безодні; це надія, краса, сенс, здоровий глузд, якщо бажаєте. Без Великодня не варто було б жити.
У цій скорботній напруженості ми чекаємо приходу Пасхи. І Великдень робить наше очікування світлим. Радість Великодня просвічується навіть там, де радіти взагалі нема чому.

А може бути, саме там радість Пасхи і буде найсильнішою, як останнє сподівання, як розрада, як «здійснення невидимого», як осяяння невідмінною радістю Царства Христового.

Бажаю Вам слідувати за Христом постійно, незважаючи ні на що. Нехай Воскреслий Христос буде Вашою силою, джерелом духовної сили, основою нашої віри, джерелом надії на вічне життя та наше воскресіння! Нехай Христос, пасхальне ягня, що взяв на Себе гріхи світу, дасть вам своє благословення, вижене з ваших сердець страх і невпевненість!

Ієромонах Феофан (Скоробагатов) Полоцький, доктор богословських наук