Різдвяне послання отця Феофана читачам сайту 2023 року

З висот небесних, із славної вічності, Бог сходить на землю, сягає дна, де є людина. Уподібнюючись нам у всьому, крім гріха, Він приймає нашу бідність і наші нещастя, сльози, тривогу і самотність. Людина ж піднімається вгору, досягаючи висот божественного життя. У Христі відкривається слава Господня, і кожне створіння побачить її.

Бажаючи ввійти в життя людей як Боголюдина, Предвічний Бог як би підкорився ходу розвитку людської історії. І Сам Христос перебуваючи поза часом, безпосередньо ввійшов в живий потік часу, відрізок вічності. І так, історія людства, не тільки земна але і космічна трагедія, а пришестя Христа на Землю — світло, що осяяло весь всесвіт. Знаючі заблукали, і загинули, не знаючі навчилися та спасалися.

Гріх був подібний до Всесвітнього потопу, тільки з тією різницею, що в океані поганського світу виднілись як вершини гір, острівки монотеїзму, острівки віри в Єдиного Всемогутнього Бога Творця неба і землі. Перш за все це була Палестина. Але не тільки Палестина, але і язичницький світ очікував Месію-Відкупителя та Спасителя. Єрусалим був неначе вершина Арарату, а храм на уступі гори Мореа наче ковчег, що причалив до священної гори. На Арараті вдруге розпочалось життя на Землі, а в Єрусалимі повинно було завершитися духовне відродження людства. Від підніжжя Арарату, як від могутнього дерева життя племена і народи розселились по неосяжних просторах Землі, від Єрусалима по всій Вселеній повинна пронестись Блага звістка, що Спаситель прийшов і спасіння світу почалося.

Доки Господа Бога міг замінити пророк чи ангел, доті Господь посилав замість Себе пророків та ангелів. Але коли зло в світі виросло настільки, що ні ангел не міг попалити його своїм світлом, ні пророк — зменшити своїм глаголом, тоді Господь сповнив Свою старовинну обітницю і явився на землі.

Але як явився Христос — во славі? Ні. В невимовному смиренні і послуху. Так що ангели Його здавались світліші за Нього, а пророки — більші за Нього. За двома тяжкими і непроглядними завісами скрив Христос Свою Славу і велич: за тілом людським та за смиренням. Тому земні і приземленні люди не впізнали Його, в той час як очі всіх небесних сил були спрямовані на Нього, більше ніж на весь сотворений світ.

Таємниця Особистості Господа Ісуса Христа полягає не тільки в Божественності, але й в Боголюдстві. Неймовірне чудо не в тому лише, що Слава Божа засяяла в Ньому, але і в тому, що Бог став істинною Людиною. Християнське благовістя свідчить не тільки про сходження тварної людини до висот Божественності, не тільки про обожнення у Христі людської природи, але і про зішестя Божества, Сина Божого, до упалої людини. Тому твердження, що Ісус Христос є повною, досконалою Людиною, що Він при всій Своїй сутнісній єдності з Богом Отцем і Богом Духом Святим не тільки прийняв людське тіло, але і людську душу, людську свідомість, людську волю, людські почуття, що Він в повному і істинному смислі став як один з нас, крім гріха, — це твердження є основним положенням християнської віри, як і твердження, що ця Людина є Бог. Таким чином, Свята Церква, сповідує, що Христос, Син Божий, є Боголюдина.

Зі втіленням Христа відбулася можливість спасіння і відродження людства. Сповнились пророцтва і обітниці про Месію. Людство вступило в Новий Завіт (союз) з Божеством. Перед ним, відкрились невидані і невідомі досі раніше духовні вершини і далечі, як після грози в розривах і розводах хмар відкривається чисте, як блакитний кришталь, небо.

Син Божий стає людиною в часі. Євангеліє від св. Луки (Лк. 2, 1-14) вказує, що Той, Хто є Вічним, входить в історію. Перш за все, імператор Октавіан Август (31 р. до н. е. — 14 р. н. е.), могутній правитель Риму, видає справді царський указ здійснити перепис населення в усій країні (Лк. 2:1), як це було під час правління Квірінія, намісника Сирії (Лк. 2:2), згаданого відразу після Августа.

Земні правителі, ті, хто володіє владою, використовують її зухвало і нахабно, а дуже часто зловживають нею. Переписи є конкретним знаком римського панування та гноблення, підкреслюючи, що Ісус Христос народився серед народу, поневоленого та приниженого могутнім окупантом. Є відлуння слів Ісаї про ярмо та палицю гнобителя (пор. Ісая 9:3). В очах людей ці земні правителі правлять світом. Але насправді справжнім Владикою історії є Бог, який терпеливо здійснює свій спасительний план: після імен кесаря Августа та Квірінія згадуються інші особи: Йосиф Галілейський та Марія, яка, як св. Лука пише «була вагітна» (Лк. 2:5).

Скромні люди, хоча і царського походження, змушені через перепис здійснити виснажливу дорогу з Галілеї до Юдеї, настільки прості, що «не було їм місця в заїзді» (Лк. 2, 7). Але через них діє Бог. Незважаючи на те, що Август є імператором Риму, а Ісус Христос народився в бідній стайні у Віфлеємі, саме Він є Господом і Спасителем (пор. Лк. 2, 11).

Бог дає нам цю можливість зосередитися на Ньому, забувши про всі наші людські сумніви, запитання та конфлікти. Сьогодні важливо, щоб Бог народився і прийшов однаково до бідних і багатих, до здорових і хворих, до молодих і старих, до благочестивих і найбільших грішників.

Віра в новонародженого Месію має мотивувати нас бути кращими. Ми живемо в складний та неспокійний час. Ми відчуваємо, що нашому суспільству іноді бракує здатності ділитися любов’ю з іншими. Тож берімо приклад із Бога, який щойно народився, і ділімося любов’ю — адже нею завжди варто ділитися.

Не можна святкувати народження Життя, не поважаючи життя людини. Розповіді про невизначені свята втрачають сенс, якщо сакральне перетворюється на профанне. Адже християни не святкують подію народження Боголюдини без присутності самого Ювіляра. Це було б не стільки недоречно, скільки демонструвало язичницький підхід до Різдва. Саме ім’я багатьох не може пройти з вуст. Все — в тому числі і Вифлеємська зірка — має вести до Новонародженого, а не зупинятися на відстані Іродового палацу.

А що ми бачимо на наших вулицях? Гірлянди різнокольорових вогнів на вулицях, у магазинах та в домівках. Біг, метушня і подарунки. І слова побажань: приємні і теплі, але все частіше невимушені і загальні: побажання «веселого Різдва», «щасливого Різдва», «тепла, домашньої атмосфери». На різдвяних листівках зображені всюдисущі ялинки, сніг, сніговики, олені та товсті Діди Морози з мішками подарунків. Все так гарно, що аж плаксиво; тільки ясел часто немає. Вони всі, крім немовляти Христа, Діви Марії та Йосипа. Сучасне святкування Різдва можна порівняти зі святкуванням іменин, на які приходили всі запрошені гості … крім іменинника. Це виглядало б дивно…Яка користь від того, що Бог народився у Віфлеємі, якщо Він не народився через віру в мене, у моє серце? Саме віра і любов роблять нас господарями, спадкоємцями Бога і позбавляють Його бездомності. Бог знає, коли Він має прийти — і це час і день, коли Він приходить і відкриває Себе.

Століттями Церква мусила боротися з тими, хто ставив під сумнів істину Втілення Сина Божого, або применшував її, або навіть повністю заперечував. Вже в апостольські часи з’явилися гностики, згідно з якими Син Божий лише начебто прийняв тіло, здавався людиною, але це була лише ілюзія. Трохи пізніше аріани, навпаки, стверджували, що Христос, будучи безперечно істинною людиною, не може бути «істинним Богом від істинного Бога», рівним Отцю. Також сьогодні є багато тих, хто бачить Ісуса як велику людину, але водночас вони не можуть визнати, що Він є істинним Богом.

Таке ставлення красномовно відображено в словах Марії Магдалини у відомому фільмі «Ісус Христос — суперзірка», яка сказала про Ісуса: «Він людина, він лише людина». Христос тут позбавлений своєї божественності розглядається лише як людина! Так, красивий чоловік, чарівний, безкомпромісний, з чистими намірами, без краплі лицемірства, але все ж тільки чоловік.

Перед усім цим, споглядаючи Дитятко в яслах, ми з силою відновлюємо нашу віру, як сповідуємо в Символі віри, що віруємо в одного Бога і в Господа Ісуса Христа, який прийшов зійшов із неба для нас, людей, і для нашого спасіння. І силою Святого Духа він втілився від Діви Марії і став людиною.

Бог, який став людиною, відкрив людині її власну гідність. Святий Папа Лев Великий чудово висловлює цю думку в І проповіді на Різдво Христове: «Пізнай свою гідність, християнине! Ти став учасником божественної природи, тож покинь звиродні звички своєї колишньої деградації і не повертайся до них». Там, де втрачається повага до Бога, втрачається й почуття людської гідності. Християнське Різдво — це свято, яке нагадує нам про велич Божества і водночас про гідність людства.

Бог народився як людина, щоб принести нам свободу, розсіяти темряву навколо нас і віддати Себе. Він хоче, щоб ми позбулися млявості, нудьги, апатії та страху та знову відкрили ентузіазм життя та віри.

Коли ми говоримо про народження Ісуса Христа у бідній печері, серед тварин і пастухів, це не лише дешева сентиментальність. Темна печера є образом безодні, в яку приходить Бог, що несе світло. Вже при своєму народженні Христос сходить у безодню цього світу, в якому є людство, що живе в «тіні смерті». Особливо це підкреслюють ікони, на яких зображені ясла Ісуса (закутані хустками, як померлий Лазар), покладені в скельну розколину. Також Отці Церкви у своїх коментарях звернули увагу на глибше значення темної печери, освітленої дивним світлом. Таким чином, грот має не тільки реальне значення, а й символічне.

З давніх часів до сьогоднішніх вертепів із паперовими скелями Віфлеємський грот був частиною різдвяного дійства. Це елемент надзвичайної святкової атмосфери, який допомагає нам знайти справжній дух Божого дитинства, силу довіри, надії та чистоти. Ця атмосфера також є необхідною протиотрутою для нашої зрілості, часто цинічної, холодної, розважливої. Це допомагає нам відчути дух Євангелія, яке говорить: якщо не станете, як діти.

Ми святкуємо подію народження Ісуса Христа в день зимового сонцестояння. Дослідження найчастіше вказують на те, що Різдво прийшло на зміну язичницькому культу Непереможного Сонця, народження якого відзначалося 25 грудня (Natale Solis Invicti). Безсумнівно, цей культ, поширений у Римській імперії, популяризував дату 25 грудня, яка відзначала момент зимового сонцестояння дня і ночі, а отже, астрономічну точку року, починаючи з якої темрява ночі ставала коротшою і світловий день почав збільшуватися.

Однак більш важливим є вплив Великодня. Це було настільки важливим у ранній Церкві, що залежно від нього були створені інші свята. Дата ж Великодня була вписана в природний цикл астрономічного року, оскільки відзначалася повним місяцем і весняним рівноденням. Цей факт мав великий вплив на розклад літургійного року, який формувався. Дати інших свят також розміщувалися у знакових моментах кругообігу природи.

У святкування Благовіщеня (25 березня за старим стилем), народження св. Іоанна Хрестителя (24 червня) чи народження Ісуса Христа (25 грудня), не ставилося питань про точний час цих подій. Більш важливим був символізм вибраних календарних дат та їх зв’язок із природним астрономічним циклом. Це допомогло відчути плин часу та різні пори року по відношенню до Христа.

Це також пояснює, чому зимове сонцестояння було прийнято як визначення події народження Спасителя. Цей день символізував перемогу світла над темрявою. Тож було ідеально відсвяткувати народження Того, хто є правдивим світлом, що приходить з висоти.

Різдво — це свято любові Бога до людини. Саме сьогодні, на Різдво Христове, згадаємо слова св. Апостола Іоана: «Так полюбив Бог світ, що дав Сина Свого Єдинородного, щоб кожен, хто вірує в Нього, не загинув, але мав життя вічне» (Ін. 3, 16).

Тільки Вона, Втілена Божа Любов, може відкрити наші очі, щоб побачити глибший вимір життя. Життя має сенс, воно добре та прекрасне, незважаючи на всі страждання, слабкість, шкоду, приниження, незважаючи на провину, яку ми несемо своїми гріхами. Саме завдяки їй ми можемо спокійно сприймати всі життєві негаразди, несправедливість долі, людську шкоду. Вона, Любов Новонародженого у Віфлеємі, може надихати нас на боротьбу проти наших слабостей та труднощів.

Правда про народження Ісуса Христа у Вифлеємі є приводом для великої радості та вдячності за цей дар Бога-Отця. Але не втрачаймо цієї частки правди Різдва, яка має загартувати нас до труднощів, неприємностей, а можливо, навіть серйозних переслідувань. Євангеліст, описуючи драматичні аспекти Різдва, показав їх не лише для того, щоб показати велич жертви Ісуса Христа, але й для того, щоб зміцнити нас, коли з нами трапляється щось подібне.

Зник Ірод і його послідовники жорстокості й тоталітаризму. Наша віра переконує нас, що весь їхній рід мине, бо Христос витерпить, бо Йому належать час і вічність. Він перший і останній.

Діймо так, щоб бути подібними до Ісуса Христа, Його Матері, Його усиновителя Йосифа, вдячних, скромних маленьких пастушків. Нехай ніхто з нас не буде відзначений негостинністю, гріхом, сльозами, шкодою чи кров’ю невинних.

В українського народу є багатовікова традиція — збиратись у Святий Вечір всією родиною. У цю воістину святу і благословенну ніч, коли народився Предвічний Бог, людей об’єднує спільна радість. Христос прийшов у світ, наповнений скорботою та стражданнями. Так було тоді, так є і тепер. Якщо когось немає за родинною вечерею, до святкової радості долучається краплина смутку. Ми не можемо побачити тих, що відійшли у вічність, але віримо, що вони удостоїлися бути учасниками духовної трапези з Сином Божим. Не потішать своєю присутністю і воїни, які нині виконують свій патріотичний обов’язок, захищаючи країну від агресора.

Мільйони земляків змушені зустрічати це Різдво поза рідними оселями. Як і святій родині у Віфлеємі, не всім переселенцям вистачило належного місця для життя або бодай ночівлі. Новітніми вертепами стали бомбосховища, спортзали, школи, лікарні, станції метро, вокзали тощо. А Єгиптом, куди втікали Йосиф з Марією від іродових посіпак, для біженців з України виявилися держави Європи.

Господь з неба дивиться і бачить усіх синів людських, дивиться з престолу, на якому сидить, і бачить усіх, що живуть на землі. (Пс. 32, 13-14).

Як і дві тисячі років тому, на дорогах вимушеної міграції поряд із наляканими та знедоленими людьми — Немовлятко, Син Божий, Який не полишає нікого самотнім навіть на найсумнішому життєвому шляху. «Iсус Христос учора й сьогоднi i навiки Той же» (Євр. 13, 8) — нагадує святий апостол Павло. І вічно актуальним є Його Різдво, як джерело нашої надії, що тендітна Дитина на руках Марії-Богородиці виявиться сильнішою за злобу і зброю всіх агресорів світу разом узятих.

У цей день Різдва я закликаю та благословляю всіх тих, хто читає цю проповідь до молитви за українських воїнів; за тих, кого Ви знаєте особисто та тих, кого Ви не знаєте. Просто необхідно помолитися, наприклад, за невідомого Вам солдата, що на передовій бореться з ворогами не тільки України, а й людства. Не виключено, що саме по Вашій молитві відбудеться диво та ворожа куля пройде повз нього. Я благословляю і поминати за упокій воїнів, що загинули на полі брані. Якщо Вам відомі їхні імена, замовляйте сорокоусти у храмах. А якщо ви зустрінете на вулиці похоронну процесію, то дізнайтеся ім’я та несіть його у храм, бо не настільки принципове є те, був той,що загинув сильно віруючим або ні (а на війні атеїстів не буває), до якої конфесії він належав. Він загинув за нас з Вами, за нашу неньку Україну. Так згадайте його в храмі, я благословляю Вас це зробити.

А ще в канун Різдва є сенс поговорити про пошуки сенсу.У процесі пошуку сенсу життя людини та сенсу буття всього сущого, людина іноді впирається в «скляну стелю», коли звичайні та звичні інструменти пізнання просто не працюють. Більшість невіруючих заперечують існування смислів буття. Немає у людини ніякої мети: вона жила, розмножилася, померла та включилася в консумативні ланцюги…І немає сенсу. Але ця «скляна стеля» не є непереборною перешкодою, якщо не обмежувати себе у інструментах пізнання. І тут ми знаходимо ще один спосіб. Віра, яка допомагає долати «скляні стелі». Віра, що дає пізнання істини. І на цьому етапі, ми знаходимо те, що істина — це не сума правильної інформації. Істина — це не що. Істина — це хто… Той хто сказав: «Я є шлях, істина і життя».

І Він приходить до людини. А «скляна стеля» пошуку смислів не розбивається нами в стрибку… Він проходить крізь нього заради зустрічі з нами.

Це і є Божественне Одкровення. Вищий прояв якого божественне втілення.
Бог явив Себе людству у плоті. Бог прихований та відкритий одночасно. Бог прийняв на себе всю людську природу. З усіма проблемами і слабостями, включаючи дитинство. З усіма проблемами, які ще будуть потім. Тому що дитячі пелюшки це і похоронні пелени. Але зараз. У цей день ми святкуємо торжество втілення. На службу богопізнання ми ставимо нашу природну ніжність до немовляти. Те що нам притаманне за природою. Розчулюватися видом малюка. З цього починається той шлях, який складає в себе істину та життя.

Христос Народжується. Славимо Його.

Ексклюзив

Ієромонах Феофан (Скоробагатов) Полоцький,
доктор богословських наук