Різдвяне послання отця Феофана 2022 року читачам сайту. Ексклюзив

09.01.2022 1 Редакция NS.Writer

Народ, який в темряві ходить, Світло велике побачить,
і над тими, хто сидить у краю тіні смерти, Світло засяє
над ними! (Іс. 9:1)

З наближенням Різдва я розумію, що деякі з нас дивляться в майбутнє з сумнівами та, можливо, зі страхом. Можливо, у Вашому житті занадто багато стороннього «шуму», Ви відносно регулярно, без перерв, чимось зайняті в Інтернеті та не залишаєте собі часу побути в тиші, щоб міркувати, думати, заглянути в себе та проаналізувати, де ви знаходитеся та куди вам слід рухатися. Сподіваюся, Ви відкинете ці помилки, знизите рівень «шуму» та приділіть у цю різдвяну пору, знайдіть якийсь час, щоб міркувати про «диво і велич… Сина Божого». Нехай це стане для Вас часом розради та оновлення души.

Надвечір’я Різдва, очікування дива, або Таємниці. Очікування виконання бажань. Найголовніше бажанням людини є осягнення сенсу буття. Навіщо я тут? Навіщо я живу? Невже марно? Невже там нічого немає? І Різдво Христове дає нам дивовижну відповідь, — «там є» …джерело життя та сенсу.

Світле та радісне для нас свято Різдва Христового, що нагадує нам про те, що колись Син Божий, не розлучаючись, яко Єдиносущий, з Отцем і Духом, — втілився, прийшов на землю, і «нашу нищету посетил», щоб збагатити нас Своєю благодаттю і славою. Але для самого Сина Божого, що втілився, це було як би самообмеженням Божества, жертвою в ім’я любові до роду людського.

У світлий і радісний день Різдва Господа нашого Ісуса Христа, у це свято миру і божественної любові, з почуттям духовного радування вітаю Вас, дорогі отці, брати і сестри, нинішним смиренним словом моїм во ім’я Невимовного Слова, безмовного в яслах. Прийдемо до Нього — хто шляхом мудрих волхвів зі Сходу, хто стезею смиренних пастирів Вифлеємських — з’єднаємося перед Ним у вірі, любові і радості; піднесемо разом славу в вишніх Богу і подяку за благовоління Його, настільки дивно явленного людям.

На Сході очікували пришестя Господа на землю вчені мудреці, і коли народився Ісус у Віфлеємі юдейському, вони «прийшли до Єрусалима, кажучи: де є народжений Цар Юдейський? Бо ми бачили зірку Його на Сході і прийшли поклонитися Йому» (Мф. 2,1-2). Послані до Віфлеєма волхви пішли, і зірка, яку вони бачили на Сході, йшла перед ними, і прийшла, і зупинилася над місцем, де було Немовля.

Побачивши зірку, вони зраділи радістю великою і, увійшовши в дім, побачили Немовля з Марією, Матір’ю його, і поклонилися Йому; і, «відкривши скарби свої, принесли Йому дари: золото, ладан і смирну». (Мф. 2, 11–12). Так, через особливі знамення, обізнані були люди про Різдво Христове: пастирі Віфлеємські від Ангела і волхви зі Сходу від появи чудесним чином зірки, яка привела їх до Немовляти. Пастирі і волхви перші поклонилися Христу і віддали Йому, як Богу, поклоніння, славу і хвалу, і особливі, надзвичайні дари.

У своїх піснеспівах Свята Церква вихваляє про вселенську радість свята Різдва Христового возвіщає словами пісні церковної: «Торжествують ангели на небесах і радуються люди нині, веселиться ж усе творіння заради народження у Віфлеємі Спаса Господа; бо всяка омана ідольска припинилася, і царює Христос повіки». Зображуючи події Різдва Христового, Свята Церква проповідує догматичні істини, які відкриваються цим всесвітнім явищем, і дає глибоко повчальні уроки для кожного християнина, саме, що Христос зішестям Своїм у світ цей, навчивши людей підносити славу в вишніх Богу, утвердив духовний мир на землі та благовоління Боже в людях, які перед Богом як перед спільним Отцем, всі рівні, бо до всіх однаково простягається це Божественне Слово і для всіх відкриті скарби Його благодаті, до всіх однаково близькі Його любов і милосердя.

Знайдіть час, щоб зробити перепочинок, налаштуватися на спокійний лад та уявити собі це Немовля. Не дозволяйте собі занадто турбуватися … про те, що буде відбуватися в Його, або у Вашому житті. Навпаки, приділіть час тому, щоб спокійно поміркувати про, можливо, самий безтурботний момент у історії цього світу, коли небеса раділи, вигукуючи: «Слава у вишніх Богу і на землі мир, в людях благовоління!» (Лк. 2, 14).

В убогому Віфлеємському вертепі, де народився Господь, — Всюди-сущий обмежується місцем; — Всезнаючий як немовля не відає; Слово Отче, яке промовляло через пророків, стає безгласним. Там Всемогутній — сповивається; Все-оживлюючий — Сам годуєтся млеком Пречистої Матері; «Святий Кріпкий» і Всесильний по Божеству — перебуває у немочі заради нашого спасіння. Христос не тільки жив на землі в плоті — Він живе сьогодні в нас, у наших душах, у наших серцях, якщо тільки вони відкриті Йому. Прислухайтеся до свого серця. Не важливо, хто Ви, чим займаєтеся. Ваше життя стане зовсім іншим, якщо Ви смиренно і з вірою звернетеся до Христа і відкриєте Йому своє серце.

Христос став людиною не тільки для того, щоб нас навчити істинному шляху, або показати нам добрий приклад. Він став людиною для того, щоб нас з’єднати з Собою, долучити нашу немічну, хвору людську природу до Свого Божества. Бог бажає дати нам свій найбільший та безцінний дар, Він хоче поділитися з нами своєю вічністю, своїм безсмертям, а ми… ми переповнені тимчасовим, зациклюємося на своїх життєвих проблемах, що проходять та не хочемо приділити Господу ні хвилини свого часу, ні частки свого життя. А інакше ніяк, адже людина сама робить свій вибір. Сучасна людина сама прирікає себе на вічне життя без Бога, незважаючи на всі старання Творця подарувати своєму творінню хоч невелику частину свого життя. Людина підміняє дар Божий сурогатом, не розуміючи, що ніщо тимчасове не може увійти у вічність.

Щоб людське життя мало сенс, одного безсмертя недостатньо. Людина і весь Всесвіт можуть існувати вічно, але без Бога подібне вічне безглузде існування буде набагато гірше смерті. В одному науково-фантастичному оповіданні описується, як якийсь астронавт зазнав аварії на порожній кам’яній планеті, що блукає в космосі. Астронавт мав при собі два бульбашки: одну з отрутою, іншу — з еліксиром вічного життя. Зневірившись у можливості повернення на Землю, він захотів покінчити з життям і випив отруту, але, до свого жаху, виявив, що випив не з тієї бульбашки. Астронавт помилково випив еліксир безсмертя та цим прирік себе на вічне життя, позбавлене всякого сенсу. Ця розповідь приховує в собі одну вельми глибоку істину: для того, щоб життя знайшло своє справжнє значення, людині потрібно не просто безсмертя. Людині потрібен той, хто направив би та впорядкував це безсмертя, надав би йому сенс, адже життя без Бога не має абсолютно жодного сенсу.

Христос прийшов у цей світ, щоб ми дізналися: для Нього важливо, як ми живемо, як ми себе ведемо, у що віримо, і Йому не байдуже, помремо ми чи ні… Він прийшов до людей, щоб відновити зруйнований колись міст через прірву, що розділила творіння і Творця. Коли ми говоримо про народження Ісуса Христа, ми, відповідно, розмірковуємо про те, що сталося пізніше. Його народження було нескінченно знаменною подією через те, що йому належало пережити і випробувати, щоб він зміг краще допомагати нам — що, врешті-решт, завершилося Його Розп’яттям та Воскресінням. Через втілення Слова «ми також стали синами Божими, не по природі звичайно, як Він, але по домобудівництву Божому», навчає нас святий праведний імператор Юстиніан, який склав видатний літургійний гімн «Єдинородний Сине і Слово Боже», який він проспівав при освяченні Святої Софії Константинопольської.

Разом з Христовою Церквою виголошуємо ми це радісне ангельське славослів’я, з молитвою і вірою, що всемогутня сила Божа, що возвістила славу Сина Божого у вишніх, дарує мир на землі нашій і явить благовоління Боже людям. У ту священну ніч, коли Христос народився від Діви та покладений був в ясла, ангели сповістили людям «таємницю від віку втаємничену», що Син Божий прийшов звести на землю рятівний мир серед людей, зробити їх гідними благовоління Отця Небесного. Про мир Він нагадував людям під час свого земного життя, і тоді, коли відходив від них до Отця, і особливо ясно сповіщав цей мир по Воскресінні Своєму, при явленнях Своїм учням.

Але давайте подумаємо, хоч трохи, що ми можемо дати Христу? Для цього я пропоную зробити два екскурси в історію мистецтва. Розглянемо ікону «Від коріння Ієсея». Для сучасної людини, з парадоксальним ставленням до сексуальності, це може виглядати дивно. Але ще в XVII столітті це не було дивно. Діти народжуються в шлюбі, від відносин між чоловіком та жінкою. І Спаситель хоча і входить у світ через надприродне зачаття та народження, проте приймає всю людську природу, крім гріха. І в цій генеалогії є і неприємні моменти. Рахав, Вірсавія, Фамар (Тамара)… Їхні історії схожі на дамські романчики в м’яких обкладинках. Імена царів, не завжди позитивних. Не тільки Творець храму Соломон, але і поганий і тупий син його Ровоам.

Реальна історія сім’ї завжди пов’язана з історією народу. У когось може дід-офіцер НКВС, або студент-нігіліст, що кидав бомби… Хочеться мати ряд великих та святих предків. А там може все п’ятсот років історія кріпаків, що мучилися між панщиною та алкоголізмом. Але це все одно історія живих людей. Може зовсім не героїчно геройських героїв… Що б освятити та зцілити своє людське «его» потрібно його прийняти разом з усіма не героїчними предками. Прийняти в своїй повноті, прийняти без вимог. Як його прийняв Христос. А далі ми будемо творити молитви за наших покійних, бо тільки молитви церкви можуть їм допомогти. Зараз це непопулярне, ми зазвичай просимо для себе, для близьких, а до заупокійного культу ставимося поблажливо, а між тим, це велика справа милосердя. Але всі ми там будемо, та краще своїми молитвами допомогти тим, хто вже там, і в потенціалі знайти там друзів у Христі, а не порожнечу у темряві. Так, прийдіть в храм та подайте записку не тільки, не стільки за «своїх» людей, а взагалі за кого забажаєте.

Але і тут на землі треба продовжувати справи милосердя. У зв’язку з цим подивимося на картину художника-передвижника українського походження Миколи Ярошенка «Усюди життя» від 1888 року. Початкова назва «Бог є любов»… Дуже дивна картина. З вікна арештантського вагона немовля годує голубів, а на нього з розчуленням дивляться три каторжники. Це не реалістично від слова зовсім. Жінок не етапували на каторгу в одному вагоні з чоловіками (і зараз так само). На стоянках потяги з арештантами не підганяли до перонів, а зупиняли у «товарній зоні». Жінки-каторжниці повинні бути одягнені в сіру робу та у сіру смугасту хустку. А не в рожеве плаття та у синю хустку. (На жаль всі репродукції сильно спотворюють колір). Художник зобразив навмисно неможливу ситуацію. Символ картини зчитується відразу. Жінка з немовлям як би Богородиця. Три каторжники — це ніби волхви.

Цікава їх інтерпретація. Старий, чоловік середнього віку і юнак. Як три віку людини. Хоча це може бути і помилкою. Нам зараз важко зрозуміти, але у той час соціальне становище сильно впливало на зовнішній вигляд. І в сорок років дворянин ще міг виглядати молодою людиною, а селянин виглядав старим. На думку більшості мистецтвознавців художник навмисно надав каторжникам зовнішність та атрибути трьох податних станів. Селянин з бородою, інтелігент з борідкою клиночком та жовнір з характерною стрижкою вусів. Щось говорить про те, що можливо це екс-унтер-офіцер (капрал/фельдфебель). Як інтелігент у силу віку швидше за все екс-студент. Ну і нарешті недавні мистецтвознавці бачать три ключових етноси імперії. Росіянин (селянин), єврей (студент) та українець (солдат)… Загалом можна знайти безліч інтерпретацій образів трьох каторжників. Але всі вони будуть збігатися з іконографічними штампами трьох волхвів в іконографії європейського середньовіччя. Загалом зображати Святе Сімейство у актуальній обстановці гнаних та переслідуваних не зараз придумали.

Епоха «заморозки» царя Олександра III (тут ми зустрічаємося і з «ліберальною», та і з прокремлівською міфологізацією, щодо монарха та його правління, але не в цьому суть); так, але саме у ту добу багаторазово збільшилась кількість каторжан в імперії. Але і ту епоху теж інтерпретовано у біблійному ключі, хоч і неортодоксально. Художник був взагалі «толстовцем»….. А зараз на Росії та у Білорусі є величезна кількість людей знаходяться в місцях ув’язнення за неправдивими звинуваченнями, величезна кількість політичних в’язнів. Так само як і біблійного Ірода (безсумнівно «ефективного менеджера», порівнянного з кумиром багатьох швабростанців Сталіним) поточну владу на дикому Сході лякає і ще раз лякає природним шляхом мінлива формація суспільства. Так само як і Ірод, вони сподіваються зупинити хід часу терором та насильством. І так само як і Іродові їм цього не вдасться. Тому що природний хід часу взагалі не можна зупинити.

А що ми? А ми можемо згадати вчення Христової Церкви про справи милосердя. Чин літургії Василя Великого містить прохання за «братів наших ув’язнених, в рудах (шахтах) та на тяжких роботах». Це не відгомін епохи переслідувань, як багато хто думає. Швидше за все ця частина молитов взагалі більш пізня вставка. Це вірно розуміється як посили Євангелія. Всі ці люди, навіть сто тисяч разів реально винні — вони нам брати. Там, де Господь говорить, «в темниці був і відвідали мене», Він не вставляє слово «без провини». Господь говорить просто «в темниці був». Всі церковні свята привід зайвий раз згадати слова Спасителя про милість, любов та про милосердя.

Величезна кількість політичних в’язнів дає нам привід задуматися про те що в місцях ув’язнення «теж життя». Там теж люди, і може бути у багато разів гідніші від нас. Одна зі справ милосердя, відвідування ув’язнених. Зараз найпростіший спосіб відвідування — посилка листів. Пишіть листи. Багато листів. З листівками і без. З привітаннями та розповідями про що завгодно. Подаруйте людям там шматочок свободи. Як ці голуби на картині. Вони просто клюють крихти, які кидає їм дитина. І три каторжники посміхаються. З ними немовля народилося дві тисячі років тому в містечку Бейт-лехем (Віфлеєм, або дім хліба)… Немовля прийшло сказати світу, — «в темниці був, і відвідали мене».

А ось слово «мир» на священній мові означає сукупність благ, з яких не тільки складається тут, на землі, благополуччя, стан спокою, благоуспішний хід наших справ, але і у майбутньому житті — вічне блаженство людини в Царстві Небесному. Христова Церква, вірна заповітам Христа Спасителя, засуджує порушення миру, вона благословляє мир як найбажаніший і найцінніший дар для людей в їхньому житті, і проповідує тільки мир, бо «де немає миру, там немає і Бога», як вчить нас бого-вдохновенний вчитель авва Ісая у «Добротолюбстві». Церква молиться про те, щоб на землі завжди перебував благословенний мир, щоб усі, хто замислюють зле проти миру, засоромилися і злякалися своїх згубних задумів, що несуть людству незліченні лиха.

У контексті різдвяних роздумів я хотів би навести маловідомі, але ті, що не втратили актуальності (зважаючи на політичну ситуацію) слова великого вождя та, можна сказати, пророка нації Степана Бандери: «….більшовики, які сповідують матеріалістичну ідеологію, не змогли дістати ті глибини в душі людини і народу, які не можна ні змінити, ні знищити, оскільки їх природа, сила і вплив йдуть далеко за межі кордону між життям і смертю. Це і є причина невдачі большевицької інженерії людських душ. Випробування смертю не витримує той, хто вважає життя вищою цінністю. Але є мільйони людей, що захищають цінності, які для них дорожче самого життя. Більшовики почали відчайдушну боротьбу з релігією, переслідуючи і знищуючи Церкву Христову, унеможливлюючи релігійне життя. Але вони не змогли знищити закладені в людські душі основи віри: тугу за Богом і пошук Божества. Зумівши позбавити людину всякої свободи, більшовизм не в силах задавити саме прагнення до свободи. Воно притаманне кожній людині і народу, завжди жваво і кличе до боротьби. Тому що вільна воля — це дар, даний Богом….. Віра в Бога, в Спасителя, зміцнює сили душі. У найважчі часи, в гірших життєвих ситуаціях, у великому нещасті, терпінні і боротьбі віра в Христа дає найсильнішу і часто єдину дієву допомогу….. Ось про що нам потрібно думати, куди звертати свої серця, якщо ми хочемо допомогти нашому народу в його благородному прагненні до правди і свободи».

Саме тому помолимося за те, що швидше впала влада нових Іродів-Сталіних та інших «ефективних» (у всій їхній сатанинській без-людяності) «менеджерів», які загрожують нашій неньці-Україні зі червоного від крови людської Сходу, помолимося про те, щоб сила благодаті Божої осені наш український народ та допомогла нам подолати антихристову Орду, помолимося про те, щоб і на нашій українській землі запанував мир Божий та наповнив собою наші серця та душі.

Вітаю вас, возлюблені отці, брати і сестри з великим святом миру і зі всіма святими днями Христового Різдва, і з 2022 Новим роком благості Божої та закликаю вас до молитви Новонарожденому Господу і Богу. Нехай зішле Він благодатний мир свій на благочестивий український народ наш та нехай зруйнує всі нечестиві наміри ворогів наших, щоб ми мали щастя бачити Богом бережену Україну нашу у непохитному мирі, благочесті і благословенні Божому.

ИеромонахІєромонах Феофан (Скоробогатов) Полоцький, доктор теології


Поделиться статьей:

                               

Подписаться на новости:




В тему: