Житіє Митрополита Іларіона (Огієнка), архипастиря української діаспори. Частина друга

Початок

1937 рік був роком 30-річного ювілею наукової та громадської діяльності Івана Огієнка. Та цього року його спіткало й велике особисте горе — померла вірний друг і соратник, дружина Домініка Данилівна.

Особисте горе та суспільно-політична ситуація в Польщі на період початку Другої світової війни спонукали до важливого рішення — прийняти чернечий постриг. Цьому певною мірою сприяло і те, що українські віруючі хотіли мати свого єпископа з числа українців, мріяли про здобуття автокефалії Української церкви. 6 жовтня 1940 р. І. Огієнко звернувся з прощальною промовою до тих, хто знав його як професора. Духовне наречення майбутнього митрополита відбулося 9 жовтня 1940 р. у Яблочинському Свято-Онуфріївському монастирі.

Він обирає ім’я Іларіон — на честь митрополита Київського часів Ярослава Мудрого. За 10 днів висвячений на архієпископа. Висвячений за всіма канонами трьома православними єпископами на чолі з митрополитом Діонісієм, який очолював православну церкву в Польщі

Тільки за 1940–1941 роки Митрополит Іларіон спромігся повернути 62 церкви та відновити 117 парафій, які у довоєнний період було забрано у православних та переосвячено у католицькі храми. В усій єпархії було введено українську мову, яка фактично набула офіційного статусу. Саме стараннями митрополита Іларіона було віднайдено Холмську Чудотворну ікону Божої Матері та 3 березня 1943 року урочисто внесено до кафедрального собору Холма. У цей час за сприяння владики були видані для православного населення Холмщини :”Молитовник для православних українських дітей”; Холмський Православний Народний календар на 1944 рік«.,; «Літургія Святого Отця нашого Івана Золотоустого»; «Холмський богогласник», ч.1. —; «Чин Божественних страстей Христових або Пасії» ;; «Молебень на Новий Рік», а також переклади релігійних книг.

16 березня 1944 р. вл. Іларіона підвищили до сану Митрополита Холмського і Підляського та ввійшов до складу УАПЦ Полікарпа (Сікорського).З цією важливою подією його привітав Гетьман України Павло Скоропадський, якийналежав до Української автокефальної православної церкви, відновленої на території Рейхскомісаріату Україна у веденні архієпископа Полікарпа (Сікорського). Вл. Іларіон здійснював українізацію церкви на Холмщині шляхом запровадження української мови у богослужіння. Московський Патріархат негативно оцінював «українізаторську» діяльність владики Іларіона, але визнає канонічний характер його єпископської хіротонії.
Владика взявся також і за гуманітарну роботу. Допомагав українським біженцям, які перед наступом радянських військ утікали на Захід із Волині, із Наддніпрянщини. Водночас був місіонером і духовним опікуном для своєї пастви — українців Холмщини та Підляшшя.

Коли ж більшовики підійшли до Холма, де митрополит Іларіон мав резиденцію, владика мусив сам утікати. Спочатку перебрався до Словаччини, далі — до Австрії, Швейцарії. А вже звідти 1947 року — до Вінніпега в Канаді. Він ніколи не тримав зброї, не служив у війську, але його вважали одним із найлютіших ворогів більшовицької влади. У монографії «Зарубіжні фальсифікатори української літератури» радянський професор Олександр Мазуркевич називав його «фашист у рясі», «жовто-блакитний клерикальний органщик», «запроданець».

До Іларіона Огієнка існував український переклад Біблії Пантелеймона Куліша. Окрім того, Псалтир переклав Іван Пулюй та ще кілька книг Старого Заповіту, який не встиг до смерті завершити Куліш, — Іван Нечуй-Левицький. На кінець 1920х — початок 1930-х цей переклад уже застарів, бо то була мова XIX століття. А вона ж тим часом розвивалася, відбулися зміни, унормовувався правопис. Огієнко, як професійний філолог та знавець класичних мов, розумів це, тому й узявся за новий переклад Святого Письма.

Огієнко здійснив перший автентичний переклад Святого Письма українською мовою. Цим Митрополит Іларіон забезпечив право українського народу на звернення до Бога рідною мовою, заклав підвалини організаційного оформлення української православної автокефалії та національно-мовної єдності українців України та ії діаспори.

 

 

 

 

 

 

 

 

До 8 серпня 1951 р., того дня, коли його обрали першоієрархом Української Православної церкви в Канаді митрополит Іларіон плідно працював у парафії Св. Покрови у Вінніпезі. Він — засновник, видавець і редактор журналів «Слово істини» (1947-1951 pp.), «Наша культура» (1951-1953 pp.), «Віра й культура» (1953-1967 pp.), їх популярних бібліотечок, ініціатор створення й голова Українського наукового богословського православного товариства в Канаді (1954), ректор заснованого у Вінніпезі Українського народного університету (1948), декан і лектор богословського факультету колегії Св. Андрія Манітобського університету.

23-30 квітня 1960 р. в Канаді під проводом митрополита Іларіона в церковній сфері православних українців поза межами України відбувається подія історичного значення — підписання акта духовного єднання всіх автокефальних православних церков митрополій: Української греко-православної церкви в Канаді, Української православної церкви в США й Української автокефальної православної церкви на чужині (з центром у ФРН).
Огієнко рішуче засуджує політичне керівництво СРСР з його «зматеріалізованою психологією», утискування прав людини, зокрема свободи совісті, нищення пам’яток культури, сповідування руйнівної ідеології, якій протистояти, на його думку, могла лише «єдина Христова наука». Тільки ті, хто вірують, наголошував владика, в існування Бога та живуть згідно з «наукою Христа», мають силу боротися з матеріалістичним світоглядом та його наслідками. Боротьбі з ними, утвердженню високих ідеалів духовності віддав своє життя член УНТ в Києві, НТШ, УВАН, почесний член Британського закордонного біблійного товариства та інших товариств митрополит Іларіон.

Останній період його життя, незважаючи на недуги, позначений інтенсивною творчою працею. Митрополит Іларіон створює низку біографічних портретів подвижників Української православної церкви, вперше складає українську патрологію, збагачує богословську науку історико-канонічними працями, творами педагогічними, літературними й мовознавчими. Останні проходять через усі періоди його життя і творчості. Загальний реєстр публікацій ученого, як засвідчується у вступній статті до збірника матеріалів Всеукраїнської огієнкознавчої конференції (1997 p., Київський міжрегіональний інститут удосконалення вчителів ім. Б. Грінченка), налічує 1848 назв.

Помер Митрополит Іларіон (Огієнко) у Вінніпезі 29 березня 1972 року у 90-річному віці, віддавши все своє життя українській культурі і духовності. Він автор багатьох наукових і публіцистичних праць, художніх творів, багато з яких, на жаль, і сьогодні не доступні українському читачеві.

Усі дев’яносто літ, відведених Богом, Просвітитель віддав зростанню духовності українського народу, утвердженню національної самосвідомості, служінню державності й Українській Православній Церкві, розвою широкого спектра гуманітарних наук. Серед його надбань головне й найдорожче — визнання, шана і пам’ять народу.

Сподіваємося, що з часом буде позитивно розглянуто питання розглянуто про канонізацію Митрополита Іларіона Огієнка.

Іван Верстянюк, оглядач Newssky з питань релігії