Слово про святих праотців та праведників Старого Заповіту

Ексклюзив. Свята Церква починає готувати нас до великого дня, коли ми святкуватимемо подію Різдва Христового. Наближаючись до цього дня, Церква особливим чином згадує дві останні неділі перед Різдвом Христовим та вказує на їхнє значення, називаючи їх інакше, ніж звичайні неділі. У неділю за два тижні перед Різдвом Христовим згадуємо Неділю Святих Праотців. Таким чином вшановується пам’ять старозавітних святих предків Христа по плоті, тобто тих людей, з племені яких та роду яких Господь наш Ісус Христос прийшов фізично, через Пресвяту Богородицю.

Це праотці та предки Ісуса Христа від Авраама через Давида до Йосипа Обручника та Самої Пресвятої Богородиці, імена яких згадуються в Його Родоводі у євангеліста Матвія (Мф. 1, 1-17), який читаєтся на Літургії. Але на цьому тижні, як і на попередньому, тобто в неділю святих праотців, згадуються всі ті старозавітні праведники, які раніше жили вірою в грядущого Месію, Господа Христа, Спасителя нашого, і тому згадуються в Посланні, яке читається цієї неділі на Службі (Євр. 11, 9-40).

З одного боку, це встановлено Церквою для того, щоб ми знали та цікавилися життям цих старозавітних праведників, знаходячи в них багато корисного для нас, а особливо повчального. З іншого боку, цей встановлений порядок є свідченням того факту, що Христос є реальною, історичною особою — і не просто історичною особою, а Богом, Який втілився в людській природі, став справжньою Людиною, Який взяв на себе наші гріхи, зцілив нас через Його спокутний подвиг, й Який вознісся з людською природою та сидить по правиці Бога Отця. У кожної людини є предки, були вони і у Спасителя, про що дуже ясно переказує Євангеліє.

Отже, через літургійний переказ Церква приєднує нас до натовпу Праотців та Пророків, від часів Адама до Христа. Усі вони пов’язані з Христом або тому, що чекали на Нього, або тому, що були з Його роду, або також тому, що вони шукали Його, не знаючи Його.

Церква хоче навчити нас, що ця унікальна подія не стала дивною несподіванкою для людства, а була бажанням народів. Вони чекали століттями, а світ був наповнений пророцтвами. Багато праведників бажали це побачити та з цією надією вони спочили. Незважаючи на те, що Ісус Христос був, є та буде завжди Вічним Логосом, «Який створив усе», Він «зійшов» з небес через генеалогічну драбину людських поколінь; у послідовних кроках від батька до сина в патріархах, через плем’я Юди та святого царя й пророка Давида, через багато поколінь.

Крім того, брати і сестри, хочу звернути вашу увагу на подвиг святих праотців та отців з історичної точки зору. Ми живемо у суспільстві, яке номінально пронизане християнською мораллю, як земля пронизана повітрям і напоєна водою. Але у той час серед стародавніх греків процвітало майже атеїстичне епікурейство з його гріховним гедонізмом, а ханаанські народи приносили в жертву Молоху власних вигодуваних дітей, скіфи пили кров своїх ворогів, слов’яни приносили в жертв своїм богам власних дітей теж, а серед багатьох народів пияцтво та блуд прославлялися своїми язичницькими релігіями й звеличувалися до рівень релігійного ритуалу. Жорстокість та рабство тоді були нормою ( така собі «Гра престолів» або «Голодні ігри», але в реальності). Людське життя коштувало дешево, як зараз в Швабростані. Будь-хто під час війни міг увірватися в будинок іншої людини і забрати її до рабства.

І мені здається, що в ті часи дуже легко було втратити провідну зірку правдивої віри, але святі праотці й отці не втратили її. Навпаки, вони зберегли її як полум’яну, вогненну традицію, як палаючу свічку, яку ми також повинні передати (а вона досі горить!) нашим власним нащадкам. Через це й світ досі стоїть. Але окрім віри є ще щось, що тісно пов’язує нас з Вами із стародавніми праотцями – це їхня вірність очікуваному Месії. Вони жили в оточенні поганського світу – світу, який ще не знав Христа, але який давно вже відкинув Бога.

Ми теж, дорогі брати та сестри, живемо в подібній і ще гіршій ситуації. Дев’ятнадцять століть після Різдва Христового світ жив Христом й християнською культурою, але в ХХ столітті сталася різка зміна. Зараз ми живемо в “постхристиянську» еру, у світі, який знову повністю занурився в язичництво.

Ми часто чуємо згадки про прихід «нової ери». Проте в цій «новій ері» немає нічого нового, окрім його більш сучасної форми. Це те саме давнє відкидання Бога та навіть заперечення Бога, а більше того – повне відкидання Христа й велика профанація Христа. Більшість християн навіть не бачать, як вони спотворюють свою християнську віру, намагаючись її «модернізувати», і як вони зраджують Христа, намагаючись об’єднатися з релігіями Його гонителів та кривдників, наприклад з комунізмом.

Тож, дорогі брати та сестри, на фоні цього жахливого світу згадаймо не лише про віру Святих Праотців, але й про їхню вірність Христу-Спасителю; і коли ми дуже скоро готуємося святкувати Його Різдво, давайте відвернемося від поганства, яке нас оточує, і давайте засвідчимо нашу цілковиту відданість і вірність Тому, Хто сказав: «Ось, Я з вами до кінця часів».

Коли ми святкуємо їхню пам’ять, літургійні тексти визнають, що праотці були не просто представниками людського походження та втілення Христа, але були праведними й святими чоловіками та жінками, які знали Христа до Його Втілення, коли Він говорив з ними та вів їх вперед через покоління приходу Його в плоті. У Пролозі до Євангелія від Івана Улюблений Учень нагадує нам про це Бога (тобто Отця) «ніхто ніколи не бачив, та Єдинородний Бог, Який у лоні Отця, — Він явив Його» (Івана 1:18).І тому від початку Церква розуміла появу Христа, Вічного Логосу, у зустрічах між Богом та патріархами, пророками, суддями, царями та Його народом Ізраїлем. Це Христос, Логос (Слово), який був на початку, який був з Богом та був Богом – Який був божественним голосом, який чули чи не чули сини і дочки Бога.

У христофаніях (тобто старозавітних явленнях Христа, Другої Іпостасі Святої Тройці) перед Втіленням Спаситель як Ягве; як Слово Боже; як Свята Премудрість; як Ангел Великої Ради; спілкувався, відвідував, надихав, благословляв, виправляв і ходив зі Своїм народом.

Отже, Церква розуміє, що саме Христос був Творчим Словом, Який утворив праотця та праматір, як вершину та завершення творіння. Це Христос-Ягве, Який розмовляв з Адамом і Євою в саду й ходив у раю в прохолоді дня. Христос, Слово Боже, наказав Ноєві побудувати ковчег, який мав бути прообразом Церкви; потім саме Він наказав Ною, його сім’ї та тваринам залишити ковчег після потопу та уклав з ними Свій завіт.

Це був Христос, Який промовляв до Мойсея з середини палаючого куща та сказав: «Я Бог твого Отця, Бог Авраама та Бог Ісаака», і Він продовжував говорити та вести Ізраїль у христофаніях Книги Виходу. Це був Христос, Якого пророк Єзекіїль бачив сидячим на великому колісничному престолі посеред грозової хмари, сяючи блискавками й вогнем, серед крилатих живих істот із обличчями бика, лева, орла й чоловіка.

Це був Христос, Якого пророк Даниїл бачив. Це був Христос, Який з’явився трьома хлопцям у вогняній печі, змусивши враженого царя Навуходоносора вигукнути: «Ось я бачу чотирьох мужів розв’язаних, що ходять посеред вогню, і не мають вони шкоди; а форма четвертого подібна до Сина Божого».

Серед цього прекрасного хору праотців, батьків, патріархів і пророків окремо стоїть святий Єнох, який був перенесений туди, куди знає тільки Бог, через його вірне кріплення до Бога все своє земне життя.

Святий пророк Ісая бачив Христа, коли ми читаємо, що він «побачив Господа, Який сидів на високому і піднесеному престолі, і дім, сповнений Його слави. І серафими стояли довкола Нього» (Исая 6:1-2).

Отже, чоловіки та жінки, яких ми щороку святкуємо цієї неділі, не були чужими для Христа. Вони були Христолюбами, які знали Його, коли Він з’являвся їм, розмовляв з ними. Хоча Він ще мав народитися та «одягнутися в Адама», Він був обличчям і голосом Бога, через якого праведники Старого Завіту зустрічали Божественне.

Повертаючись до першої сходинки сходження Христа – Адама та Єви,– прабатька та праматері всіх нас, яких часто вважають лише акторами земного бунту проти Бога, пам’ятають як бунтівників та ізгоїв. Проте ми не пам’ятаємо, що хоча вони були винні, це не означає, що вони були відкинуті Богом, ставши відступниками та недоторканними. Незважаючи на свій бунт, вони залишалися дітьми Бога, створеними за Його образом та подобою, знаючи Його у стосунках, яких ми ніколи не зрозуміємо. Хоча вони знали наслідки свого непослуху та жили з цими наслідками у вигнанні, вони все ж існували як вираження Божої творчої сили та творчої любові, і продовжували знати цю любов у той самий час, коли вони відчули божественну справедливість. Вони залишалися творіннями за Його образом та подобою, з Ним як їхньою єдиною причиною та джерелом.

Чи можемо ми хоча б почати оцінювати глибину їхнього покаяння, враховуючи те, що вони втратили, і що вони знали та пережили у своїх стосунках із Творцем? Так само, чи можемо ми навіть почати цінувати їхню скорботу та сльози скорботи за їх єдину непокору. Наскільки більше численних наших непослухів і бунтів проти Бога?

Навіть коли ми впадаємо у гріх, відрізаємо себе від Бога, вбиваємо себе духовною смертю; навіть серед цього Бог вливає в наше серце надію, запевняючи нас, що для тих, хто кається, є Спаситель. Це довели нам наші Прабатьки Адам і Єва. Бо після того, як вони згрішили, вони почули Господні слова засудження змія-диявола, але в суміші з цим було перше пророцтво про прихід Месії, Христа, Спасителя світу. Бо Господь говорить про Насіння Жінки, Яка розтрощить голову змія. Жінки не дають насіння, а чоловіки; також євреї не простежували родовід людини по матері. Але Той, Хто народився від Отця незаймано перед віками, був народжений від Діви-Матері без насіння чоловіка, і тому Він є Насінням Жінки, Другої Єви, Діви Марії, Приснодіви Богородиці.

Саме на її честь ми сьогодні святкуємо Святих Праотців Христових. І саме заради Нього ми вшановуємо її як вершину творіння, підсумок Старого Завіту та живу Книгу, написану самим Словом Божим, відкриваючим Новий Завіт.

Після гріхопадіння Бог негайно прагнув відновити та викупити Адама і Єву та їхніх нащадків, першим вираженням великої справи спасіння усього людства, яке з нетерпінням чекало на Матір Божу – другу Єву – та її Сина, який став Другим Адамом, стали слова: «Я покладу ворожнечу між тобою і жінкою, між твоїм насінням і її насінням: воно підстерігатиме твою голову, а ти вистежуватимеш його п’яту» (Буття 3:15).У цьому проголошенні (Протоєвангелії) проголошується місце Адама та Єви у їхньому власному відновленні, а також місце поколінь їхніх нащадків до кінця часів. Що в них було такого особливого? Адам і Єва були першими людьми, які вчинили гріх, але вони також були першими людьми, які покаялися. Вони все життя каялися у своїх провинах. Спільним для всіх Праотців була віра в істинного Бога, Творця світу цього та всього видимого й невидимого, як ми співаємо в нашому Символі віри на кожній Божественній Літургії.

Незважаючи на те, що Адам і Єва, Сиф, Енос, Енох, Ной, Сим, Авраам, Ісак і Яків, Юда, Давид та всі праведні предки Господа були вигнані з Раю й обтяжені працею життя, болем, хворобами та смертю, вони благословенні, оскільки вони стають засобом у підготовці до пришестя Христа, про Якого говорив святий пророк Ісая: «Тому сам Господь дасть вам знак; Ось діва зачне, і породить сина, і дасть ім’я йому: Еммануїл» (див: Iсая 7:14).У будь-якому випадку, життя цих праведних чоловіків і жінок є проявом Божого плану з порятунку світу. Це історія про те, як Бог звертається до людської спільноти та як розкривається Його бажання включити кожного у свій дім та у Своє Царство.

Досвід та знання прабатьків про Христа, Єдинородного Сина і Слово Боже, можна вважати лише передчуттям того знання, яке було виявлено, коли «Слово стало тілом і оселилося між нами…» , але їх знання та їх досвід пізнання Христа-Слова був реальним, а їхні стосунки були особистими та благословенні тим, що вони були сходинками, якими Творець зійшов на землю, одягнений у їхню плоть, хоча Він Сам її створив.

Людина повинна звернутися до Бога і згадати, як жили Святі Праотці та Отці, як вони дотримувалися Закону Мойсея, як вони виявляли смиренність та послух й цілком надію мали на Бога.

Християнство – це боротьба: вона завжди була і буде. Моральні та духовні цінності ніколи не змінюються. Правильне завжди правильне, а неправильне завжди неправильне. Люди дуже часто забувають або ігнорують той факт, що Бог знаходиться поза поняттями часу та простору. Час існує лише для смертних істот та колись закінчиться, а Божі закони знаходяться поза часом і, отже, мають вічну цінність.

У святому Євангелії Господь Ісус Христос говорить: «Не мир прийшов Я прислати, а меч» (див: Мф. 10:34). Меч є символом боротьби, перш за все духовної. Нам доводиться боротися протягом усього життя, а найважча битва відбувається всередині нас самих. Але перш ніж брати участь у бою, ми повинні знати, чи ми на правильному шляху. Тому ми не повинні сліпо слідувати діям більшості у нашому суспільстві. У стародавні часи великий грецький філософ Сократ сказав: «Більшість ніколи не має рації». Усі революції ґрунтувалися на принципі контролю та ведення більшості.

І тому святі праотці показали нам багато яскравих прикладів того, як діяти та як думати: по-перше, щоб Бог був для нас цілком реальним, особистим, а не чимось абстрактним, по-друге, щоб ми на цьому тлі розглядали навколишнє середовище.

За часів праотців погляди людства на життя мало чим відрізнялися від наших часів, але самі праотці дуже твердо трималися своєї віри та не поступалися правдою своєї віри лише тому, що більшість думала інакше. Вони трималися своєї віри, і тому Божа благодать зміцнила їх.

Задумаймося над цим, дорогі брати та сестри, й спробуймо наслідувати приклад Святих Праотців, бо зараз ми перебуваємо в подібній ситуації. Ми можемо поважати переконання наших інших, але ми не повинні поступатися власною вірою та свободою. Наша Християнська віра має набагато кращі приклади і глибше коріння в наших Праотцях, пам’ять яких ми сьогодні славно святкуємо. Ми також повинні покладати надію на Бога, коли очікуємо Різдва Христового, і розуміти, що Господь виявляє любов та милосердя до кожного з нас. Але ми повинні відкрити наші серця, цю внутрішню печеру, щоб прийняти Бого-немовля Христа.

На порозі Різдва Христового хочемо побажати, щоб усі ми, дорогі брати та сестри, мали в собі, справді, як небесний вогонь, те відчуття Бога Живого, Який для них є Один та Той Самий, святих праотців і отців, й за святих апостолів, й за нас.

Власне, як Всевишній розмовляв зі святими праотцями Адамом і Євою у раю та перебував з ними, так Він розмовляє й з нашими душами; хоча через нашу гріховність ми не можемо усвідомити це в повній мірі, як перші люди в раю. Але таке все-таки буває.

І, мабуть, одним із найважливіших почуттів чи думок, які об’єднують святих праотців, отців, апостолів та взагалі всіх святих усіх поколінь та часів, є розуміння того, що Господь, як колись, так й тепер, як тисячу років тому, і в наступаючому році, є серед нас. Це відчуття живого Бога робить нас християнами.

Цього Різдва будьмо схожими на Святих праотців, яких ми святкуємо в цей день. Вони прагнули привести інших до Бога, а ми можемо зробити те саме. Простим люблячим словом, телефонним дзвінком тому, кого ми проігнорували, запрошенням, яке прострочено. Навіть продовжуючи захищати себе та інших у цей час цієї війни, ми все ще можемо подати руку допомоги та поширити послання всеохоплюючої любові Бога по всьому світу, у тому маленькому світі, в якому кожен з нас живе щодня.

У цю неділю Святих Праотців я не можу не сумувати: ми живемо в епоху вбивства історичної пам’яті. Ми видаляємо стародавні віхи і не пам’ятаємо ні наших батьків, наших предків, не подаємо за них на панахиди.

Але дехто з нас навіть зараз наткнувся на давніший шлях і тому з трепетом вступає в безперервні молитви віків. Вклонімося нині перед Христом, поклонімося Йому, Який знову приходить із небес, щоб відновити, оживити та переповнити нашу безплідність, нашу темряву, наше ув’язнення. Благаймо Його прийти знову, схилити небеса, прийняти й відновити Свою оселю в нас, благословити й удосконалити нас зараз, у цю хвилину, на решту дня, на все наше життя, і для всю вічність. Тож із серцями вдячними за наше відкриття ми смиренно просимо:

Молитвами Святих Праотців та Отців наших,

Господи, Ісусе Христе, Боже наш,

Помилуй нас і спаси нас.

Ієромонах Феофан (Скоробагатов) Полоцький,

доктор богословських наук.