Слово про поминання покійних на Троїцьку Батьківську Суботу

Ексклюзив. Всього двічі на рік – на Троїцьку та на Мясопустну суботи – вся Православна Церква, тобто включаючи всі Помісні, а також й УГКЦ моляться за усіх від початку історії покійних християн. Всі християни по всьому світу збираються для вселенської молитви за всіх покійних. Тому цей день називають Вселенською суботою. Це справді унікальні дні! Адже інші свята ми, християни, можемо відзначати окремо одне від одного, а ці дні, як і Великдень, єдині для всіх християн по всьому світу. Саме в цьому унікальність Вселенських субот – це соборна молитва всіх вірних християн, які перебувають у цьому світі, за всіх християн, які перейшли в інший світ. Тільки молитовне поминання може полегшити посмертну долю будь-якого покійного або навіть позбавити його від страждань назавжди. Таким чином поминання померлих вважається в християнстві проявом безумовної істинної любові.

Покійні у своєму посмертному житті перебувають у стані очікування. Одні душі знаходяться у стані передчуття вічної радості та блаженства, а інші — в страху вічних мук, які повністю настануть для них після Страшного Суду. До тих пір можливі ще зміни в долі душ. У цей період очікування, хоча вони й знають багато, бажають собі спасіння, вони вже нічим не можуть собі допомогти.

Згідно з християнським вченням, за молитвами Церкви, померлі можуть отримати полегшення або звільнення від загробних покарань. Тому що після смерті немає покаяння, а вони залишилися зі своїми пороками, а тепер, бачачи, що допомога живих вельми сприяє поліпшенню їх долі, вони бажають, просять і жадають, щоб їх поминали. Тому наш обов’язок – допомогти їм за посередництвом Церкви отримати мир, спокій та врешті- решт спасіння. Для цієї мети Людинолюбець Бог, Який ніколи не бажає засудження грішникам, передав Церкві засоби, за допомогою яких ми приносимо полегшення покійним. Це Божественна літургія, заупокійні служби (панахиди, літії, парастаси, читання Псалтирі тощо), поминання, молитва та милостиня.

Головне поминання за упокій християн відбувається на Літургії. За покійних пишуться записки за упокій, священник читає їх перед Літургією (вони ж читаються зазвичай і на панахиді). Тому записки треба віддавати ввечері напередодні або вранці перед службою. Що відбувається після того, як записки віднесуть до вівтаря? Церква вчить, що Христос омив своєю кров’ю гріхи всіх людей, живих та померлих.

Кілька разів під час Літургії ми особливо, «суто» молимося про живих. І так само посилено, особливо молимося і за покійних. Звичайно, не можна, знаєте, за якоюсь шкалою виміряти, на скільки саме Літургійна молитва вище молебню або панахиди, але можна з безсумнівністю стверджувати, що багаторазово вище. За своїми «благодатним характеристикам» – вживу такий сміливий вираз – Літургія вище будь-якої нашої приватної молитви.

Ви знаєте, що ще до того, як почалася служба Божа, у вівтарі відбувається проскомидія. Проскомидія – це таке чино-послідування, під час якого з просфор, з таких круглих, що складаються з двох половинок хлібців, виймаються частинки. Ми молимося: «Господи, пом’яни людей Твоїх…». І перераховуємо імена. І всі записки, які Ви давали напередодні ввечері, у попередній день або вранці, всі ці записки беруться до вівтаря. Постійно наш читець або паламар ходить за свічковий ящик, звідки всі ці записки приносить нам у вівтар, потім встає поруч зі священиком, який здійснює проскомидію, та тихенько читає їх. І священик всіх поминає. Так відбувається перше поминання.

Ці всі частинки, вийняті з поминанням за здоров’я та за упокій, ми кладемо на спеціальне блюдо – дискос, де лежить вже частка хліба, яка стане Тілом Христовим. Називається ця частка Агнець. Потім це блюдо з Агнцем перенесуть під час Великого входу та поставлять на престол. Ці частинки, як би люди ці, будуть біля Агнця, біля Христа Самого мають перебувати. Але чотири рази під час Літургії Церква молиться про живих і покійних спеціально, особливо. Перший раз–під час проскомідії. Другий раз коли? Під час «сугубої ектеньї». Втретє – дуже важливо – ми на Літургії поминаємо живих та покійних, коли закінчується Євхаристійний канон, коли хліб і вино стають Тілом Христовим і Кров’ю.

І, нарешті, четвертий, останній, особливий, навмисний момент поминання. Після Причастя всіх віруючих священик заносить Чашу до вівтаря, ставить її на престол. Диякон або священик бере частинки, вийняті на здоров’я або на упокій душ людей, опускає їх в Чашу зі словами: «відмий, Господи, гріхи всіх тих, кого тут поминали, Кров’ю Своєю чесною, молитвами святих Твоїх». Священик (або диякон) опускає в Чашу частинки, а парафіяни можуть, зі свого боку, піднести в цей момент приватну молитву за всіх близьких. Ви можете сказати подумки або тихо: «Відмий, Господи, гріхи всіх тих, кого поминають тут, всіх близьких моїх, родичів, друзів, всіх, за кого я молюся. Долучи їх до Себе, вилий на них благодать, прости гріхи та послаб муки покійних, хто цього потребує. Врозуми та просвіти світлом богопізнання…» Ось приблизно так можна помолитися в цю хвилину. Молитви імпровізовані, можна кожен раз складати такі, які Бог на серце покладе.

Для багаторазового поминання, покійного (або важко хворого) християнина в храмі можна замовити сорокоуст – щоденне молитовне прохання за упокій покійного на Божественній Літургії, яке триває протягом 40 днів (або довший термін, до року, а потім по завершенні цього терміну його необхідно повторити). Сорок літургій поспіль (кожну службу) на проскомидії вилучається частка просфори з поминанням імені живого або покійного, і в кінці служби вона опускається у Святу чашу.

Сакральне число 40 часто зустрічається в старо – і – новозавітних Писаннях. Сорок років єврейський народ поневірявся по пустелі. Сорок днів постив Мойсей перед тим, як зійти на гору Синай, щоб отримати від Бога Скрижалі Заповіту. Через сорок днів після Свого воскресіння Ісус Христос вознісся до Отця Небесного, а після Свого воскресіння Він протягом 40 днів навчав послідовників таємницям Царства Божого.

Часто вважається, що на батьківську суботу найважливіше – принести в храм продукти, поставити свічку, написати записку, замовити панахиду. Будь-яку жертву, яку людина робить від доброго серця, прийме Бог. Але немає для покійних більшої допомоги, ніж милосердя і добре життя їхніх близьких.

Дні поминання покійних, відомі також як батьківські суботи, які займають особливе місце в нашій традиції.

1. Будь-яка субота є особливим днем, часом відпочинку та роздумів. У цей день Господь створив світ та відпочивав від справ Своїх. У всіх церквах в суботу йдуть богослужіння. Але самі особливі – друга, третя та четверта суботи Великого посту. Вони покликані пробудити в нас особливу тягу до молитовних спогадів про померлих.
2. Саме для цього встановлені особливі батьківські дні. Строго кажучи, в храмах, покійних поминають щосуботи – адже попереду неділя, день, що нагадує нам про Воскресіння Христа та про те, що відтепер смерть переможена (тому Церква вживає слово «покійні», а не «померлі»). Серед цих субот є такі, коли під час богослужіння ми особливим чином поминаємо наших покійних близьких – ці дні і називаються «батьківські». Їх шість, щороку вони мають різні дати, оскільки залежать від терміну Великого посту та Великодня. До цих шести батьківських субот додається окреме свято поминання –Радониця, що відзначається у другий вівторок після Великодня.

Плюс 9 травня, що став у Церкві днем пам’яті загиблих воїнів. Тобто спеціальних днів поминання у нас вісім. І ось серед шести батьківських субот є дві особливі, називаються вони «Вселенськими». У ці дні під час богослужіння ми молитовно поминаємо не тільки тих, пам’ять про кого ще жива в роді людському, не тільки наших предків, рідних і близьких серцю, але і всіх від початку історії покійних християн, як тих, хто удостоївся християнської кончини, так і тих, хто не був благословенний на загробне життя молитвами Церкви, тобто і за тих, хто був поглинений раптовою смертю на чужині, в море та непрохідних горах, на кручах, або на війні; загинув від мору і голоду, в пожежах, від холоднечі, а також про всіх бідних і немічних, і тих, хто не розумів жаху смерті, а тому не зміг покаятися у своїх гріхах. З цих двох Вселенських батьківських субот одна відзначається за тиждень до початку Великого посту, а друга напередодні свята Трійці, тому і називається Троїцькою батьківською суботою.

3. Батьківська субота починається з богослужіння. Краще прийти раніше, на Літургію та помолитися за нею. Добре також передати записку з іменами своїх близьких (хрещених), щоб священик у своїй молитві прочитав їх імена. Звичайно, зважаючи на їх великої кількості ці імена не читаються вголос, але це не скасовує головного, тобто самої молитви. Така записка називається «за упокій».
4. Поїздка на кладовище. У батьківську суботу здавна заведено відвідувати кладовища. Для наших предків кладовище було місцем, куди вони регулярно приходили, щоб помолитися за своїх померлих родичів, місцем, яке наводило на роздуми, де приймалися важливі рішення про своє життя. Сама по собі традиція здійснювати поминальну трапезу на могилах рідних дуже давня. І християнство не виступає проти цього звичаю. Церква не благословляє, але і не забороняє традицію трапези на кладовищі. Але для будь-якого християнина образливо бути забобонним, а забобони міцно закріпилися у свідомості українців, в тому числі й в західних регіонах. Одне з найпоширеніших забобонів – залишати на могилі їжу, думаючи, що душа якимось чином буде «пригощатися». Зазвичай це пояснюють так: для пташок. Але птахів можна погодувати й в іншому місці, не варто робити це на могилі, а краще зробити годівницю своїми руками в іншому місці.

А ось що церква не схвалює і забороняє – це вживання спиртного, тому що пияцтво саме по собі великий гріх. Можна подумати про причини таких усталених помилок. У людини є потреба зробити щось для душі померлого близького. Але ми всі так чи інакше матеріалісти, і нам потрібне відчутне підтвердження нашої справи. І ось людина думає: якщо мені добре, коли я вип’ю, значить, треба «налити» і померлому. Звідси неприпустима традиція виливати трохи алкоголю на могилку.

Дорогі брати й сестри, не залишайте на кладовищах на могилах їжу: цукерки, паски, інші продукти. Покійні не їдять. Вони безтілесні духи. Подібні підношення мертвим – залишки язичницьких ритуалів. Краще відразу віддайте приготовані продукти дітям або бездомним або завезіть їх в який-небудь інтернат з проханням про молитву, або просто в пам’ять про покійних родичів, Господь побачить цей намір Ваш та прийме жертву за покійних. Це дуже хороша справа милосердя.

5. Приводити могили рідних у порядок краще заздалегідь. Але, враховуючи те, що ми зайняті люди, церква не засуджує, якщо це буде зроблено і в сам Батьківський день. Не у всіх є час з’їздити на кладовище двічі.
6. Ми не можемо знати, добре чи погано душі нашої близької людини. Якщо вона в Царстві Божому, то вона спокійна, більш того, відчуває наші молитви та молиться за нас з Вами. Якщо вона в іншому місці, їй дуже погано. Але чим ми можемо допомогти їй? Тільки своїми справами, власним наближенням до Бога. А це не тільки в тому, що людина просто ходить в храм та ставить свічки. Треба намагатися змінити своє життя. Якщо ви почнете змінювати своє життя на краще в пам’ять про покійних, то і Ваша молитва за них буде ближче до Бога.

А тепер поговоримо про важливість і значущість саме Троїцької Батьківської Суботи. Чому саме напередодні свята Трійці відбувається особливе поминання покійних, покійних за всю історію людства?

Справа в тому, що на Трійцю, або, як урочисто кажуть в Церкві, в День Святої Трійці ми відзначаємо Зішестя Святого Духа на апостолів. На Трійцю ми не просто згадуємо про Святого Духа, ми весь час говоримо про Його життєдайну силу. Про те, що Святий Дух за своєю Божественною природою не має ні кордонів, ні перешкод. Тому, щоб нагадати нам усім, підкреслити, що Дух Святий діє і на мертвих, і на живих, що у Бога всі живі, напередодні свята Трійці і встановили особливу Вселенську Батьківську Суботу, названу Троїцькою. Святий Василій Великий, що склав молитви для Дня Святої Трійці, говорить в них, що Господь особливо в цей день благоволить приймати молитви про померлих і навіть про хто в пеклі перебуває. А тепер ще раз поговоримо, про те, що ми просимо для померлих?Лейтмотивом молитов за покійних на Троїцьку Батьківську Суботу стає прохання про прощення гріхів. Це ми, живі, можемо і покаятися, і попросити вибачення, і виправити скоєне. Мертві вже не можуть. Тому ми просимо у Бога милості до них: «милості Божої, Царства Небесного та пробачення гріхів їх, у Христа Безсмертного Царя і Бога нашого просимо», – повторюється в молитвах богослужіння в цей день.

«Ніхто не полінується пом’янути своїх батьків – писав святитель Феофан Затворник, – але поминати треба і всіх християн, і не лише у цей день, а у всякий час, на всякій молитві. Самі свого часу будемо потребувати молитви цієї, як бідний в шматку хліба і чаші води. Пам’ятай, що молитва за покійних сильна спільністю – тим, що йде від всієї Церкви. Церква дихає молитвою. Але як в природному порядку, при вагітності мати дихає, а сила дихання переходить на дитинку, так і в благодатному порядку Церква дихає загальною для всіх молитвою, а сила молитви переходить і на покійних, які перебувають під опікою Церкви, що складається з живих та померлих. Не полінуйся ж на всякій молитві старанно поминати всіх, що відійшли від нас, наших батьків та братів. Це буде від тебе їм милостиня». Якщо вдуматися, в самому факті існування днів загально-церковної молитви, днів Вселенських Батьківських Субот, є дивовижна надія і для нас всіх. Пам’ять людська – це річ ненадійна, а Церква Христова стояла і стояти буде. І якщо ми молимося за покійних, про яких нічого і не знали, то це запорука того, що і про нас помоляться наші онуки та правнуки, просячи у Господа для нас милості та прощення наших гріхів.

Напередодні батьківської суботи, тобто ввечері в п’ятницю, у храмах служиться велика панахида, яку також називають грецьким словом «парастас». У саму суботу, вранці, служать заупокійну Божественну Літургію, після неї –загальну панахиду.

На парастас, або на заупокійну Божественну Літургію, можна подати записки за упокій з іменами близьких Вашому серцю померлих. Я рекомендую зібрати імена по максимуму: не лише рідних та близьких, а й тих, кого Ви знали, Ваших вчителів та наставників, тих, хто зробив Вам добру справу, або, навпаки, образив; можна подати історичних діячів, не тільки політиків, а й вчених, письменників, художників. І це буде для всіх вас великою справою милосердя. Окремо зауважу, що варто подати і воїнів, що впали на війні зі Швабростаном.

А ще в цей день, за старою церковною традицією, парафіяни приносять в храм їжу – «на канон». Це пісні продукти, вино (кагор) для здійснення Літургії. За традицією, парафіяни храму збирали більший загальний стіл, для того щоб всім разом згадати близьких їх серцю людей. Зараз продукти, які віруючі приносять та кладуть на спеціальний столик, йдуть потім на потреби приходу та на допомогу незаможним людям, якими прихід опікується.

Дуже часто задають мені питання: чи треба їздити на цвинтар в Батьківську суботу? Я завжди кажу, що молитва (в храмі, або вдома) у першу чергу, а відвідування могили – в другу. Головне – не варто їхати на цвинтар замість служби в храмі. Нашим померлим рідним та близьким людям набагато важливіше наша молитва, ніж відвідування могили.

Так що спробуйте перейнятися богослужінням, вслухайтеся в піснеспіви в храмі, зверніть ваше серце до Господа Ісуса Христа. Якщо ж це вдасться поєднати з поїздкою на кладовище – теж добре, але необов’язково. Відвідати кладовище можна і в якийсь інший день, більш зручний по сезону, погоді і т. д. За православною традицією, в цей день потрібно сходити в храм на службу і подати записочку з іменами покійних. Добре в цей день подати на канон і роздати милостиню.

Але: нічого кращого і більшого не можемо ми зробити для покійних, як молитися за них, подаючи за них поминання на Літургії. Коли одна людина приносить себе в жертву Богу (і набуває тим самим святість) рятується лише вона одна. На Божественній Літургії сам Бог приносить себе в жертву за спасіння та освячення усіх людей, Всесвіту. Саме тому Божественна літургія і є найважливішим приношенням за покійних.

Покійним і молінню за них присвячені всі суботні дні року. У ці дні співаються заупокійні тропарі та відбуваються заупокійні служби – панахиди. На панахиду можна подати записки за упокій з іменами близьких Вашому серцю померлих. Про покійних моляться щодня і вдома. Молитви про покійних є в будь-якому Молитвослові, їх можна читати і в церкві, і вдома. І, звичайно, ніхто не забороняє молитися своїми словами. Але при цьому потрібно усвідомлювати, що церковна молитва на Літургії має більшу благодатну силу.

Ієромонах Феофан (Скоробагатов) Полоцький,

доктор богословських наук.