Пасхальне послання отця Феофана читачам сайту 2024 року

Ексклюзив. Воскресіння Ісуса Христа – це революція любові. Це не випадково, що Христос Господь воскрес із мертвих у неділю. Світло Його воскресіння осяяло ранок першого дня тижня. Своїм воскресінням із мертвих Ісус відкрив нову еру в історії людства. Він освітив всю землю світлом майбутньої доби.

Сьогодні ми переживаємо найбільше свято як й в Православній, так й Католицькій (попри всім міфам від людей неосвічених та попри різницю у календарях)Церкві: Воскресіння Ісуса Христа! Ми біжимо з учнями до гробу, щоб на власні очі побачити, що Він Воскрес. Біжимо, щоб підтвердити нашу віру: що Месія справді живий!

Без цієї впевненості наша віра була б безпідставною! Порожня гробниця підтверджує все, що Спаситель раніше проповідував і робив.

Він освітив всю землю світлом нового життя.

Перемога відбувається в людині через любов. Після страждань та смерті, після болю та невпевненості в завтрашньому дні приходить воскресіння. Любов, яка воскрешає, є не просто бажаною метою нашого вічного життя.

Ця любов починається тут і зараз, у цьому житті. З порожньої гробниці Боголюдини Євангелія життя розноситься по всьому світу. Воскреслий Господь показує, що життя та любов нерозривно пов’язані. Приймаючи Христа, ми приймаємо нове життя. Життя, в якому можуть статися й страждання, й смерть, й воскресіння. Знак «нового життя» — яйце. У християнській символіці яйце з самого початку асоціюється з Великоднем, оскільки воно вказує на факт Воскресіння Господа. Подібно до того, як з-під яєчної шкаралупи вилуплюється нове курча, воскреслий Христос через три дні виходить переможцем із могили. Радість сьогоднішнього дня — це пережити день нового життя.

Своїм Воскресінням Боголюдина показує, що чекає на нас після переходу від однієї форми життя до іншої. Якщо ми будуємо своє життя на трьох божественних чеснотах: Вірі, Надії та Любові та ще на покуті у власних гріхах.

У Воскресінні Ісуса Христа зустрічаються час і вічність, смерть і безсмертя, теперішній світ і майбутній світ, просто людина та Бог.

Великдень для нас, християн, означає багато речей. Це надто велике диво, щоб означати лише одне. Великдень однозначно означає, що Христос воскрес. Це означає, що Боголюдина переміг смерть. Великдень означає, що вічне життя є реальним, що смерть не закінчує нашого життя з Богом. Що всі, хто живе і вірить, кається ніколи не помруть.

Але той камінь, який відкочують від гробу – деталь, записана в усіх чотирьох Євангеліях – говорить нам про Великдень ще щось, що, на мою думку, є досить важливим. Камінь, який відкочують, говорить нам, що Великдень також стосується способів, якими Бог усуває перешкоди в нашому житті, ті перешкоди, які намагаються утримати нас від Бога та намагаються зупинити нас від життя, до якого Бог покликав нас жити.

Сьогодні я пропоную вам подумати про великі камені у вашому житті. Ті перешкоди, які заважають вам жити повноцінним життям із Христом, тут і зараз. Подумайте про ті виклики, які намагаються, так би мовити, утримати вас у гробницях. Ті битви, які паралізують нас страхом, які ловлять нас у пастку, які намагаються перешкодити нам жити, справді жити нашим новим життям у Христі. А потім подумайте, чого вчить нас Великдень про те, як Бог планує прибрати ці камені, або наші хибні переконання та гріхи. Хто той камінь відкотить?

Що ж, після того, як Христос воскрес із мертвих, Він зробив, як обіцяв. Він явився учням. Він увійшов до горниці, відвалив їхній камінь, звільнив їх від страху та допоміг їм проголошувати добру новину усьому світові. Це також є частиною пасхального дива для нас.

Наш воскреслий Господь входить у наше життя і навіть у гробниці, і відкочує каміння, яке заважає нам бути тими, ким Бог хоче, щоб ми були. Він звільняє нас від страху та допомагає нам проголошувати Його послання усьому світу.

Великдень – це свято віри. Євангеліє говорить про шлях до віри у воскресіння учнів Ісуса Христа: Марії Магдалини, Петра та Івана. Марія Магдалина побачила порожню гробницю. І зупинилася на цьому знаку. Петро бачив більше. Він увійшов до гробу і побачив лавку, на якій лежало тіло Господа, а також побачив плащаницю, якою було загорнуто Його тіло. Він бачив знаки, але не бачив Спасителя. Петро бачить, але ще не розуміє. Нарешті Іван увійшов до гробниці. Він бачив те саме, і все ж найбільше. Іван «побачив і повірив».

Щоб побачити і повірити, потрібне серце, яке любить і знає, що його люблять. Кожен, хто відчуває любов Ісуса Христа глибоко у своєму серці, може вірити у воскресіння.

Кожен з учнів Господа приходить до віри у воскресіння в різний час. Це можливо тому, що Бог ставить знаки на їхньому шляху. І сьогодні Спаситель світу дає нам знаки вічності. Інші сьогодні бачать, що Ісус Христос живе вічно в Біблії, вічному слові. Інші в сакраментальних знаках, в Євхаристії, у спільноті віруючих. Ще інші в іншій людині або навіть у повсякденних обставинах і щоденному досвіді.

Щоб побачити воскреслого Христа, потрібне почуття віри. Треба залишити камінь і могилу, піднятися над тим, що зовнішнє, чуттєве, до торкнуте та видиме, тобто над тими знаками, які поглинають нашу увагу, енергію, сили і покривають духовну реальність, покривають Боголюдину.

Господь відкриється нам, якщо ми повіримо. Можливо, коли ми, як Петро, ​​відмовимося від своїх розрахунків, самовпевненості, гордості та будемо стояти на правді. Можливо, коли, як Іван, ми стоїмо в смиренні, молитві та спогляданні, відкриті Його таємниці, або, можливо, коли ми маємо терпіння та палкість любові Марії Магдалини.

Великдень – це також свято надії. Христос був першим, хто воскрес із мертвих. Ми теж воскреснемо. Ми не просто біологічні істоти, існування яких закінчується зі смертю. Ми люди, в яких відбивається духовний образ та краса Бога, а Бог безсмертний. Ми також маємо частку у вічності. Що ми творимо на землі: культуру, добро, красу, любов; те, що для нас є цінним і важливим, не закінчується зі смертю. Все це живе на землі через інших, через нащадків чи людей доброї волі, які її продовжують. Воскресіння – це вічне життя. Тому один теолог назвав Великдень «ривком до життя».

Великдень – свято любові. У прекрасному гімні про любов святий апостол Павло написав, що насправді залишиться тільки любов (1 Кор. 13). Віра і надія більше не будуть потрібні після воскресіння. Залишиться тільки любов. У нашому земному житті ми зазнаємо страждань і труднощів. Плануємо, створюємо, будуємо краще життя. Але ми усвідомлюємо, що все крихке. Досить кількох миттєвостей, як під час якогось стихійного лиха, або війни, щоб знищити досягнення та зусилля цілих поколінь. Такі моменти викликають запитання: який сенс?

Це має сенс, коли це встановлено через любов. Навіть коли все втратить сенс, вічність любові в Бозі залишиться. Залишиться відчуття, навіть впевненість, що любов сильніша за смерть.

На Великдень ми бажаємо один одному веселих свят. А преподобний Серафим багато років провів у пустелі. Протягом цього часу він ні з ким не розмовляв, навіть з ченцями, які іноді приносили йому їжу. Після багатьох років молитви і повного мовчання він відчув, що Бог посилає його до братії, до монастиря і до людей. Багато людей чули про його святе життя і приходили до святого за порадою. Тоді отець Серафим повторив одне речення: «Моя радість – Христос Воскрес!» Це одне речення повернуло віру, надію і любов. Я також сподіваюся, що Вашою щоденною радістю буде Воскреслий Христос. Щоб Він сам провадив вас у вірі, надії та любові до воскресіння та вічного життя на небі.

Великдень – це про порожню гробницю та багато іншого. Це про нашого воскреслого Господа, Який завжди з нами, Який відкочує каміння та перешкоди в нашому житті. Йдеться про те, щоб Бог допомагав нам жити без страху, йти за нашим воскреслим Спасителем, куди б Він нас не провадив, робити все через віру у Нього. Великдень означає, що немає гробу, з якого Бог не міг би нас визволити. Немає каменя, якого Бог не міг би відкотити. Незалежно від того, як ми туди потрапили, Бог не хоче, щоб ми там залишалися. Бог хоче звільнити нас від усього, що заважає нам отримати нове життя у Христі, Він чудо Пасхи пропонує нам усім. Отже, не бійтеся. Довіряйте Богу. Вірте в Божого Сина. Радійте Божою любов’ю до вас.

Воскресіння, яке є свідченням любові Бога Отця до Сина у Святому Дусі, прямо є сповненням Втілення Сина Божого в Ісусі Христі.

Радість, радість і ще раз радість! Усвідомлюймо, що завдяки жертві Ісуса Христа ми також досягнемо своєї долі. Основним посланням Євангелія є віра, адже вірою ми розуміємо правду сьогодення – Воскресіння.

Тому наше завдання – поєднати буденне життя з духовним. Цікаво, скільки християн усвідомлюють, що це їхня професія, що це завдання, яке вони отримали в день хрещення. Мені цікаво, чому ми, віруючі, не переслідуємо світ єдиною зброєю – сміхом, внутрішньою радістю. Цікаво, чому християн не вирізняють на вулиці блиском очей. Чому Євхаристія не викликає хвилі радості, що линуть із церков. Як можливо, що є християни, яким нудно бути християнами, які кажуть, що Євангеліє для них не має смаку, що молитва для них утомлива; які говорять про Бога як про вимогливого старого, який мучить їх своїми примхами. Цікаво, що ми скажемо Христу в день суду, коли Він поставить нам найважливіше запитання: Християни, що ви зробили зі своєю радістю?

Однак дивує те, що не всі ми усвідомлюємо інший, набагато очевидніший факт, а саме те, що немає воскресіння без попередньої смерті. Очевидно, що кожен з нас колись помре. Це поза нашим контролем, а ми не маємо на це впливу. Однак йдеться про іншу смерть та про інше воскресіння. Через сьогоднішнє свято Христос закликає нас до постійного процесу воскресіння, постання заново, а для цього потрібна попередня смерть. Я маю померти для своїх малих та великих гріхів, слабкостей, примх, егоїзму, тощо. Не помиляйтеся, без попередньої смерті не буває воскресіння! Ви вже померли для гріхів та хибних переконань? А зараз більш ґрунтовно продовжимо.

Воскресіння — це запрошення отримати те, що приготував для вас Христос. Його пропозиція вічного життя є даром, який необхідно прийняти. Що ви зробили зі своїм запрошенням? Спаситель живий і закликає вас прийняти Його сьогодні. Чи оживете Ви, щоб провести вічність із воскреслим Спасителем, чи відкинете його пропозицію пережити другу смерть?

Воскресіння — це не міф. Це історичний факт. Про воскресіння Христа говорили не лише християнські письменники, а й єврейські та язичницькі письменники, як-от Йосиф Флавій, Юлій Африканський та Пліній Молодший.

Сам святий Павло – навернений юдей, апостол народів, писав мешканцям Коринфа вже в 56 р.: «Я передав вам перш за все те, що й сам прийняв: що Христос умер за наші гріхи згідно з Писанням, що Він був похований, і що він воскрес на третій день згідно з Писанням; і що Він явився Кифі, а потім Дванадцятьом» (1 Коринтян 15:3-4).

Істину про історичність воскресіння підтверджує порожня гробниця. «Чому ви шукаєте живого між мертвими? Його немає тут: Він воскрес» – таке запевнення почули від ангелів жінки, які прийшли до гробу вранці на Великдень. Учні не викрали тіло Господа, як тоді стверджували противники воскресіння, а деякі релігійні невігласи стверджують і сьогодні. Якби це було так, то вони від самого початку віддали б належну шану цій могилі, де спочивав їхній Учитель і Бог, але цього не сталося. Якби вони вкрали тіло Спасителя і якби Він не воскрес, жоден із Його учнів не був би настільки дурним, щоб померти й бути побитим камінням за проповідування вчення, яке не працює.

Христос воскрес і все. Подобається ця правда комусь чи ні. Ми радісно проголошуємо це сьогодні. Він живе і є серед нас. Він відкупив нас. І тепер Він хоче вести кожного з нас до власного спасіння.

Цього року, як і минулого, все змінилося. Через нинішню війну багато людей, які хотіли б піти до церкви, не можуть цього зробити. Багато людей відчувають тривогу, викликану невизначеністю того, що буде завтра.

Уважно читаючи Євангеліє, можна помітити, що ранок воскресіння для Марії Магдалини, Івана та Симона-Петра також був сповнений тривог та сумнівів.

Марія-Магдалина першою вирішила піти до гробу, щоб помазати тіло Спасителя, незважаючи на страх і страх перед охороною.

Петро та Іван побігли до гробу більше зі страху, що тіло Господнє забрали, аніж із радості зустрічі з Воскреслим Богом. Тільки коли вони побачили порожню гробницю, лляні полотна та окремо згорнуту хустку, вони знову повірили. Тоді для них почався новий етап життя. Після часу випробувань вони настільки стали свідками Воскреслого Спасителя, що не побоялися віддати за Нього життя.

Тому у випадку сумнівів та непевності ми можемо та маємо звертатися до святих апостолів Петра, Івана-Богослова та Марії-Магдалини з проханням про допомогу від страхів та невпевненості.

Це Великдень, день, коли ми святкуємо воскресіння Господа нашого Ісуса Христа з гробу. Як християнину, пастирю та богослову, який вірить у тілесне воскресіння Ісуса Христа, мені було цікаво спостерігати за тим, як наша культура продовжує переосмислювати цей святий день.

Швидкий пошук в Інтернеті показує, що сьогодні більше уваги приділяється великоднім розпродажам і цінам на авіаквитки на Великдень, ніж воскресінню Ісуса Христа. Світ навколо нас, не знаючи про вічне значення цього свята, більше стурбований цукерками та новим одягом, ніж воскреслим Спасителем та новим життям, яке Він пропонує.

Святе Письмо говорить нам, чому Христос пішов на хрест, щоб заплатити ціну за наші гріхи. Його воскресіння запевняє нас у Його і, зрештою, нашій перемозі над смертю. Простіше кажучи, Боголюдина померла, щоб нам не довелося відчувати вічну смерть. Він воскрес, щоб ми могли відчути вічне життя.

Ось у чому суть Великодня. Йдеться про те, що ми підійшли до того моменту в нашому житті, коли ми зрозуміли, що ми грішники, які потребують Спасителя. Йдеться про визнання того, що ніщо не може врятувати нас від покарання за наші гріхи, крім крові Христа. І прийшовши до цього визнання, ми повинні прийняти прощення гріхів, яке пропонує Ісус Христос, і поставити своє життя під Його контроль. Ось що означає бути врятованим.

Багато людей поверхнево розуміють, що означає бути християнином. Вони думають, що дотримання певного морального чи етичного кодексу потрапить приведе до раю.

Інші вважають, що приєднання до церкви або просто факт хрещення допоможуть.

Але Святе Письмо говорить нам, що ми повинні народитися згори, ми повинні стати новими в Ісусі Христі, ми повинні перейти від смерті провин і гріхів до нового життя, яке можна знайти лише через особисті стосунки з Ісусом Христом. Але це не лише час, щоб відсвяткувати нове життя, яке ми маємо в Бозі завдяки Його воскресінню, це також час для нас, щоб поміркувати над тим, що означає воскресіння в нашому повсякденному досвіді.

Одним із найпотаємніших бажань людського серця є вічна молодість, тому в багатьох культурах протягом століть існувала ідея еліксиру молодості – ліків, які забезпечать безсмертя. Можливо, тому одними з найпопулярніших косметичних засобів є креми, покликані уповільнювати процеси старіння. Але це дає лише тимчасовий ефект.

Ми всі прагнемо безсмертя, але поки що лише одна людина в історії людства відчула його, перемігши смерть. Це Ісус Христос. Воскресіння є найдивовижнішою подією в історії світу, і саме на ній ґрунтується віра християн. Павло навчає: «Якщо Христос не воскрес, то марна проповідь наша, марна й віра ваша» (1 Кор. 15, 14).

Отже, воскресіння є сповненням Старого Завіту. Це підтвердження того, що все – буквально все – про що Спаситель говорить і чого навчає, є правдою. Коли ви піднесете Сина Людського, ви пізнаєте, що це Я, каже Христос. І фактично розп’яття та воскресіння показали, що Христос є Бог Яхве, що Він є Еммануїл, що Він є Той, Хто носить ім’я: Я є тим, хто я є. Своїм воскресінням Христос звільняє нас від гріха і дає нам нове життя. Він також є принципом і джерелом нашого майбутнього воскресіння. «Якщо ви воскресли з Христом, шукайте того, що вгорі, де Христос сидить праворуч Бога. «Дивіться на те, що вгорі, а не на те, що на землі». Ці слова також адресовані нам.

Шукаймо те, що вище. Тож шукаймо Самого Христа і Його Святого Євангелія. Не даймо переконати себе, що Його гроб не порожній. Не дозволяймо, щоб нам казали, що Він не Бог. Не дозволяймо переконати себе, що Його слова є поганою і застарілою філософією життя.

Він – Воскреслий Господь – нічого від нас не забирає, а дає нам у стократ більше. Він не обмежує нас, а дає справжню свободу. Він не засуджує нас, але завжди приймає з любов’ю. Він з нами і в нас, бо Він воскрес і живе вічно. Тому що він любив нас до кінця.

Великдень — це реальне життя, а не ескапістські фантазії. Великдень розповідає про Божий суд, який закликає світ до відповідальності та засновує Його нове, славетне творіння свободи та миру, закликаючи всіх людей повсюди жити в цьому новому світі. Великдень – це багатий прийом Бога для всього людства. Як пасхальні люди, ми покликані святкувати все це практичними способами, а також у радісному та нестримному поклонінні.

Не дивно, що апостолам було важко повірити Марії Магдалині та іншим жінкам, які вибігли з гробу, щоб сказати учням, що Господь воскрес. Євангеліст Лука пише: «Але здалися їм ці слова пустими балаками, і не повірили їм» (Лк. 24, 11). На місці апостолів ми, мабуть, відреагували б так само. Можливо, ми віримо у воскресіння Ісуса Христа розумом, але не віримо серцем.

Чи приносить вам радість думка, що в день слави ви воскреснете з мертвих і будете жити з Ним у вічному щасті? Це те, що ми святкуємо під час Великодня.

Це наша віра. Воістину воскрес Господь, алілуя, алілуя! 

Ієромонах Феофан (Скоробагатов) Полоцький.