Рьопін Ілля Юхимович (1844–1930)

Український художник з козацького роду на прізвисько Ріпа.

Народився у Чугуєві (Харківська губернія) 24 липня (5 серпня) 1844 р. в родині військового. Перші художні навички надбав у місцевій школі військових топографів (1854–1857 рр.), а потім у чугуївського іконописця І. М. Бунакова.

3 1859 р. виконував на замовлення ікони і церковні розписи. Перебравшись до Петербурга (1863 р.), навчався в школі малювання І. М. Крамського і в Академії мистецтв (1864–1871 рр.).

Упродовж 1873–1876 рр. за конкурсне полотно «Христос воскрешає дочку Іаіра» отримує право на перебування за кордоном державним коштом як академічний пенсіонер. 1877 року повернувся до Чугуєва. З 1878 року — член Товариства пересувних художніх виставок.

Релігійні картини, написані Рьопіним за академічними програмами («Іов і його друзі», 1869 р. «Христос воскрешає дочку Іаіра», 1871 р.), являють дивовижний талант психологічної концентрації. Сенсацією стали його «Бурлаки на Волзі» (1870–1873 рр.) на базі численних етюдів, написаних в основному під час подорожі Волгою. Молодий Рьопін створив картину, що вражала реальністю натури. В своїх працях він викривав протиріччя дійсности. Розробляв теми революційного руху («Арешт пропагандиста», «Не чекали»). Малював багато портретів своїх сучасників.

Протягом 1894–1907 рр. викладав в Академії мистецтв і в школі-майстерні М. К. Тенішевої. Серед його учнів були В. О. Сєров і Б. М. Кустодієв. Наприкінці життя написав книгу спогадів «Далеке близьке».

Однією з найяскравіших картин митця можна сміливо назвати твір «Запорожці», матеріали для якого він збирав на Нікопольщині. Для цього прибув у Нікополь 1 червня 1880 р. пароплавом з Олександрівська(нині Запоріжжя) разом із помічником і учнем В. О. Сєровим. Робили графічні замальовки «Плавні навпроти Нікополя»

На території Нікопольщини, багатої на пам’ятки історії Запорізького козацтва, якраз і розташовувалися всі основні Запорізькі Січі: Буцько-Томаківська; Базавлуцька; Чортомлицька, або Стара Січ на місці сучасного села Капулівки; Микитинська Січ у Нікополі на Микитиному Розі; Нова Січ на Новій Січі.

Карл Маркс зазначав: «…У Південній Русі заклалося славне Запоріжжя та дух козацтва розлився по всій Україні…» (К. Маркс. Степан Разін // Молода Гвардія. – 1976. – № 1. – С. 107). Таким чином, Нікопольщина була центром Запоріжжя; центром, про який так образно написав М. В. Гоголь — один із улюблених письменників І. Ю. Рьопіна: «Ось те гніздо, звідки вилітають усі ті горді та міцні, як леви! Ось звідки розливається воля та козацтво на всю Україну…» («Тарас Бульба»).

Доречно нагадати, що Нікополь (Микитин Ріг) має свою 400-річну історію. Микитинський Ріг, Микитинська переправа, Микитине урочище — це південний форпост українського народу. Ще 1530 року на місці сучасного Нікополя існувала Микитинська переправа через Дніпро. Тут із 1638 по 1652 р. знаходилася Микитинська Запорізька Січ, де 1648 року Богдана Хмельницького було обрано гетьманом України. Після ліквідації Запорізької Січі з 1775 до 1780 р. Микитин Перевіз називався Словенськом, тут передбачалося побудувати фортецю та місто, а з 30 березня 1780 р. поселення отримало нову назву Нікополь, тобто місто перемоги.

Мабуть, 1 червня 1880 р., у перший день приїзду до Нікополя Рьопін та його учень Сєров влаштували собі невелику прогулянку-екскурсію містом. Було спекотно, і вони переправилися на острів Орлов із чистим піщаним берегом — улюблене місце для прогулянок та купання в нікопольців.

Острів Орлов утворився в 1845–1846 рр., коли під час великої повені Дніпро біля Нікополя проклав нове русло. Між старим і новим руслами з’явився острів, на ньому згодом розвелося багато птахів, звірів, навколо стало багато риби. Росли дикі груші, осокори, верби. На одному високому дереві було гніздо орла, тому так і називався острів. Тут Рьопін та Сєров зробили кілька рисунків. Рисунок І. Ю. Рєпіна «Плавні проти Нікополя» має підпис «На самій середині. І. Рьопін», а праворуч — «Плавні проти Нікополя. 1 червня». Рєпін зобразив піщані кучугури, які заросли шелюгою, подекуди очеретом. На задньому плані за Дніпром видно Микитин Ріг.

2 червня 1880 р. І. Ю. Рьопін олівцем на папері виконав знаменитий рисунок «Свинячий проспект у Нікополі» розміром 12×16,5.

Рьопін зобразив на ньому нижню частину Микитинського провулка, який вів до Микитинської переправи. Він розбитий чумацькими та селянськими возами. Вкритим брудом «проспектом», ховаючись у тінь, йшла свиня — така велика, що здивований художник кинувся це зафіксувати рисунком. Ліворуч — типовий нікопольський тин, який у деяких місцях упав. Праворуч — два дерева, тин і паркан із розколотих колод. На задньому плані, на горі, видно хати, криті соломою, що потопають у зелені верб, акацій та садів. У центрі стоїть підпис художника: «І. Рьопін. Свинячий проспект у Нікополі. 2 червня», а трохи нижче — «Микитин Ріг».

Після перебування в Нікополі Рєпін і Сєров поїхали до Капулівки, де розміщувалася Запорізька Січ (1594–1709 рр.); там пробули до п’яти днів, і там же писаний аквареллю та гуашшю етюд «Могила отамана Івана Сірка в Капулівці», у лівому кутку рукою художника написано: «Капулівка, 6 червня. Сірко» та поруч: «Ілля Рьопін».

11 червня 1880 р. Рьопін намалював олією портрет українського селянина, що підтверджується написом: «Капулівка. 11 червня» (музей латиського та російського мистецтва в Ризі).

У жовтні 1926 р. у листуванні з письменником С. Н. Сергєєвим-Ценським Рьопін згадує про свою поїздку до Капулівки:»…Верст п’ять далі по Дніпру стоїть Капулівка. Чортомлик тут злився з Дніпром. Вирували, вирували Дніпро з Чортомликом, кладовище запорізьке розмили навпіл (острівець), і там ще багато підків із козацьких підборів, он і череп козацької голови без нижньої щелепи. Я взяв і подарував його Яворницькому: він удостоївся бути прийнятим Катеринославським музеєм (Яворницький там директором).

За старих часів тут… жваве було місце. Колись тут стояли галери, була верф корабельна. Вишиковувалися човни, фелюги і по Дніпру сплавлялися, і відпливали до Чорного моря. Гарне місце, не замовкали пісні, пісні козацькі, а надвечір — неодмінно танцювали гопака зі стрибанням на шпицях високо… А верхові «наввипередки» гасають тут же. Веселе місце. А й тепер місцями невеликий гурток твердо вбивається підборами, збуджують повітря голосисті дівчата. Цілу ніч співають, і коли вони сплять? Адже встають до праці рано…»

Прямо з Капулівки Рьопін та Сєров поїхали в село Покровське. У листі до Яворницького від 30 листопада 1926 р. Рьопін писав: «… Усі ці місця мені дуже добре пам’ятаються. У Покровському ми з Сєровим (він тоді був як джура менший) купалися в Дніпрі. Особливо в Чортомлику. Перепливали до Запорізького цвинтаря, шукали черепи благородних героїв, підківки до чобіт та все, що вціліло. У Покровському ми прожили понад місяць. Про нас уже ходила легенда, що ми шукаємо скарб…»

У Покровському І. Ю. Рьопін та В. О. Сєров прожили майже місяць і багато малювали. Там Рьопін змалював класичну українську хату, залишивши на малюнку напис: «Українська хата. Покровське. І. Рєпін». А посередині малюнку написав: «Всеволоду Гарьшину, 1884 р.». Нині ця картина прикрашає зал Київського державного музею.За переказами, у цьому будинку, який привабив художника, запорізькі козаки збиралися на наради.

Змалював тут Рьопін також сволок, на якому на той час ще зберігся напис: «Благословенням батька, волею сина і сприянням святого Духа. Амінь. Створювався цей дім, а коштом пана Василя Григоровича, знатного товариша куреня Менського. 1747 року, місяця 13 серпня».

Також Рьопін робив замальовки Покровської церкви, яка була побудована в 1798 році і простояла до 1955 року. Називав її запорізькою Січовою церквою, хоча насправді вона не була Січовою.

Митець змалював детально також куточок церкви, де стояли запорізькі реліквії — хоругви, дискоси на спеціальній підставці. На стінах видно ікони XVІІ–XVІІІ століть, скриню, столи. Видно підлогу бруковану з широкими плитами, а також сходи, які ведуть на крилас, де співає церковний хор. Унизу, ліворуч, Рьопін написав: «Покровське, 1880, червень». Де зараз цей етюд — невідомо.

У селі Покровському І. Ю. Рьопін неподалік церкви зробив малюнок аквареллю «Могила отамана Івана Капіса в селі Покровському». Дослідники свідчать, наскільки ретельно вивчав Рьопін доступні йому матеріали:»Після того, наприклад, як він намалював «Запорожців», на все життя збереглися у нього докладні знання про повсякденний побут Січі, і найвизначніший авторитет у цій галузі професор Д. І. Яворницький неодноразово стверджував, що за час малювання своїх «Запорожців» Рєпін придбав стільки знань з історії українського «лицарства», що він, Яворницький, уже нічого нового не може йому повідомити».

«Запорожці» Рьопіна є цілою галереєю характерних портретів українських козаків та їхніх нащадків. Ми бачимо тут і ктитора Нікопольської січової церкви Св. Покрови Якова Шияна, і академіка Дмитра Яворницького, і Конотопського уродженця, генерала Михайла Драгомирова, і Василя Тарновського — знаменитого українського колекціонера та мецената, і чоловіка його доньки Соні — красеня-пажа Глінку (внучатого племінника відомого композитора), і актора і режисера Миколу Садовського, і ватажка Катеринославського дворянства Алєксєєва та ін. Створюючи свій мальовничий шедевр, у пошуках прототипів Рєпін використав надбання мистецтва козацької доби; він, зокрема, уважно вивчав портрети братів Івана та Якова Шиянів (1784 р., нині — у колекції Одеського історико-краєзнавчого музею). Історик Д. І. Яворницький так розповідає про відвідування разом із В. В. Тарновським лицарського відділу Ермітажу, який очолював професор М. П. Кондаков: «Нам було показано все, що ми хотіли, що навіть не сподівалися побачити. З усіх запорізьких клейнодів найбільше впав нам у око великий запорізький військовий прапор, на якому намальований корабель з гарматами, з козаками, зі Спасителем, який благословляє запорожців, що вирушають на війну, і з ангелами, що сурмлять у горна, супроводжуючи козаків на Чорне та Азовське моря, і на річку Дунай. Усі постаті козаків у цьому прапорі, як доводив художник Рьопін, писані з живих осіб. Потім я рекомендував Василю Васильовичу художника К. І. Масленнікова, який зробив для нього ретельну копію з того запорізького прапора».

Після проведення творчих розвідок у с. Покровське, Рьопін із Сєровим попрямували до Томаківки. Як ми бачимо з викладеного, Нікопольщина своїми історичними подіями та пам’ятниками, красою дніпровських пейзажів значно вплинула на творчість І. Ю. Рєпіна, а також на створення знаменитого полотна автора «Запорожці».

Література:

1. Богуш П.М. Илья Репин на Никопольщине. — Днепропетровск : Пороги», 1993. — 40 с.
2. Украинская советская энциклопедия.Репин Илья Ефимович. Киев,

Текст Павла Макарова («Історичні особистості на Нікопольщині»)

Переклад Тетяни Макарової