Дибенко Павло Юхимович (1889 – 1938)

Ексклюзив. Народився у селі Людкове Новозибківського повіту Чернігівської губернії. Партійний та військовий діяч, перший наркомвійськмор радянської росії, командарм 2-го рангу (1935). Один із організаторів та учасників масових репресій у СРСР, жертвою яких став сам.

Освіту здобув у трикласному міському училищі та Військовій академії Генштабу Робітничо-селянської Червоної Армії (1922 р.).

З 1907 р. перебував у революційному русі.

1911 року служив матросом на Балтійському флоті.

1912-го вступив до РСДРП (Російська соціал-демократична робітнича партія), став більшовиком.

1915 року був одним із керівників повстання на лінійному кораблі «Імператор Павло I»; його заарештували, він провів пів року у в’язниці, після чого був переведений на берег. З квітня 1917 року був головою Центробалту, організував загони матросів (вони відрізнялися низькою дисциплінованістю), які стали ударною силою більшовиків.

Під час Жовтневого перевороту командував червоними загонами в Гатчині та Червоному Селі, заарештував генерала П. М. Краснова.

З 26 жовтня1917 р. по березень 1918 р. працював наркомом у морських справах. У лютому 1918 року командував загоном моряків під Нарвою. Бойовою ділянкою керував генерал-лейтенант Парський, а уповноваженим від партії більшовиків був Бонч-Бруєвич. Звісно, царському генералу матрос Дибенко підкорятися не захотів, пообіцявши, що «братчики самі розберуться з німчурою». І вони «розібралися». Розбиті вщент матроси в паніці, з криком «полундра» тікали від регулярних німецьких частин. Ось з такого епізоду почалося народження Червоної Армії, а поразка загону Дибенка 23 лютого стала святом, яке на росії відзначається й досі.

Все ж таки з партії Дибенка виключили.

Влітку 1918 р. він був спрямований на підпільну роботу в Україні. У серпні 1918 р. заарештований, але в жовтні обміняний на полонених німецьких офіцерів. З листопада 1918 р. був командиром полку, бригади, групи військ, дивізії.

Навесні 1919 року став командувачем Кримської армії та наркомом у військових та морських справах Кримської радянської республіки.

У 1919–1920 рр. командував об’єднаннями під Царициним та на Кавказі, керував проведенням каральних операцій. На чолі Зведеної дивізії був одним із керівників придушення Кронштадтського повстання (1921). Брав участь у придушенні селянського повстання в Тамбовській губернії. За ці та інші «особисті заслуги» у 1922 році був поновлений у партії із заліком партстажу з 1912 р., командував стрілецьким корпусом в Одесі, де оселився в особняку, самовільно ним «експропрійованому». Одружився з О. М. Коллонтай, що стало приводом для багатьох жартів у керівництві РКП(б): Дибенко і Коллонтай мали різні погляди на «революційне кохання», що за канонами церкви того часу вважалося блудом. В. І. Ленін навіть жартував, що найстрашнішим покаранням для них буде протягом року зберігати подружню вірність.

1928 року став командувачем військ Середньоазіатського, Приволзького, Сибірського та Ленінградського військових округів. Одночасно входив до складу Хімічного комітету (з 1925 р.), Вищої атестаційної комісії (з 1927 р.), Мобілізаційного комітету (з 1928 р.) і т. д. Був членом Середньоазіатського бюро ЦК ВКП(б), ЦК КП(б) Узбекистану й Таджикистану, членом Реввійськради СРСР.

1937 року обраний депутатом Верховної Ради. У 1936–1937 рр. під його керівництвом у Ленінградському військовому окрузі було проведено широкомасштабне чищення комскладу з політичних мотивів. Дибенко входив до складу Спеціальної судової присутності, яка судила групу радянських воєначальників на чолі з М. М. Тухачевським, І. П. Уборевичем, І. Е. Якіром (усі розстріляні 12 червня 1937 р.). Постійно зловживав службовим становищем та витрачав казенні кошти на «зустрічі з жінками».

1938 року його було знято з посади командувача Ленінградського військового округу і призначено керівником тресту «Камлісосплав», близько пов’язаним з ГУЛАГом. 26 лютого 1938 року був заарештований, на слідстві зазнав побиття й тортур. Також його звинуватили у зв’язках з Тухачевським, якого він незадовго до цього відправив на розстріл. Він визнав себе винним в участі в антирадянській, троцькістській, військово-фашистській змові і 29 липня 1938 року був засуджений до страти. Його розстріляли, а 1956-го р. реабілітували.

Література:

1. Дибенко Павло Юхимович [Електронний ресурс] – Режим доступу до ресурсу: https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%94%D0%B8%D0%B1%D0%B5%D0%BD%D0%BA%D0%BE_%D0%9F%D0%B0%D0%B2%D0%BB%D0%BE_%D0%AE%D1%85%D0%B8%D0%BC%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87.

Текст Павла Макарова («Исторические личности на Никопольщине»)

Переклад Тетяни Макарової