Ілля Арнольдович Ільф та Євген Петрович Петров

Ексклюзив. Ілля Арнольдович Ільф(справжнє ім’я — Ієхієл-Лейб Файнзільберг) народився в родині банківського службовця Ар’є Беньяміновича (1863­­­­­­­­­­­–1933) і Міндлі Аронівни (в дівоцтві Котлова; 1868­–1922) Файнзільбергів, родом з містечка Богуслав Київської губернії (сім’я переїхала до Одеси між 1893 і 1895 роками).

Ілля Арнольдович Ільф та Євген Петрович Петров

Євген Петрович Петров (справжнє прізвище Катаєв) народився в Одесі в родині вчителя історії. В Одесі Катаєви жили на Канатній вулиці. Євген — брат письменника Валентина Катаєва.

Батько Євгена Катаєва — Петро Васильович Катаєв був викладачем єпархіального училища в Одесі. Мати — Євгенія Іванівна Бачій — дочка генерала Івана Єлисейовича Бачея з полтавської дрібнопомісної дворянської сім’ї (походила зі стародавнього козацького роду). Повсякденною мовою в сім’ї батьків Катаєва була українська. Російську та українську літературу він вивчав під час домашніх читань, якими займались батьки. На вулиці він чув їдиш та міський міщанський жаргон, у якому були замішані грецькі, румунські та циганські слова. Із Нікопольщиною Катаєвих пов’язує й інший історичний факт.

Письменник Валентин Катаєв у книзі «Цвинтар у Скулянах» згадував: «…за сімейними традиціями і судячи з прізвища та за історичними обставинами того часу в Україні, прадід мій був запорожцем, одним із полковників славної Запорізької Січі, що охороняла кордони нашої батьківщини на півдні та заході від польської шляхти, від турків та від кримських татар, про що вже написано істориками. Коли Запорізька Січ була знищена Катериною (1775 р.), то запорізькі полковники отримали землі та стали осілими поміщиками. У всякому разі, мій прадід Олексій Бач не належав до тих січовиків, які після знищення Січі пішли за Дунай, залишився у своїй Батьківщині […]».

У 1925 р. відбувається знайомство майбутніх співавторів, і з 1926 р. починається їхня спільна робота: спочатку складалася зі створення тем для малюнків і фейлетонів у журналі «Сміхач» і обробки матеріалів для газети «Гудок».

Першою значною спільною роботою Ільфа і Петрова був роман «Дванадцять стільців», який в сатиричній формі змальовує життя в СРСР у часи НЕПу (НЕП — нова економічна політика, яка проводилася в радянських республіках починаючи з 1921 року). Роман автори присвятили Валентину Катаєву. Ідею роману (пошуки скарбів, які заховані у стільцях) вигадав Валентин Катаєв, брат Євгена Петрова.Цензура в ті часи була жорстка, до виходу книги у світ її неабияк скоротили. Але процес чистки на цьому не закінчився. Ще 10 років «Дванадцять стільців» будуть жорстко редагувати і змінювати. У підсумку книга скоротиться майже на третину.

Прототипом Остапа Бендера був Осип Шор (нар. у Нікополі), а прототипом Іполита Вороб’янінова — полтавський дядько Петрова Євген Ганько. Роман перекладено українською 1972 року. Опублікований в 1928 році в журналі «30 днів» і в тому ж році вийшов окремою книгою.

Роман мав великий успіх. Він примітний безліччю блискучих у виконанні сатиричних епізодів, характеристик і подробиць під впливом злободенних життєвих спостережень.

У 1931 р. опубліковано другий роман Ільфа і Петрова «Золоте теля», історію подальших пригод героя «Дванадцяти стільців» Остапа Бендера. Жанр — крутійський роман, соціальна сатира, роман-фейлетон.

Крилатою фразою «Вдаримо автопробігом по бездоріжжю та розгільдяйству» із роману «Золоте теля» (напис на транспаранті, закріпленому на автомобілі Адама Козлевича) відзначили вулицю Херсонську у Нікополі.

Автопробіги наприкінці 20-х набули масового характеру. Вони мали дві основні мети: агітаційна робота серед населення (воно дивилося на нові імпортні автомобілі як на диво) і перевірка міцності іноземних машин (чи витримають вони подорож російськими дорогами, що перебували тоді в жахливому стані?). У газетах публікували звіти про автопробіги, перераховуючи марки машин, що брали участь у них («паккард», «агеа», «адлер», «аде», «рено», «пірс-арроу», «мерседес», «лінкольн», «фіат», «татра» і так далі). А знаменита фраза «Автомобіль — не розкіш, а засіб пересування» пародіює популярне гасло тієї пори, що висіла в перукарнях: «Одеколон — не розкіш, а гігієна». Він був так само звичний, як для нас — фрази з рекламних роликів, що в’їлися в пам’ять.

Місцевий краєзнавець Сергій Тороп розповідає: «А було це так. У вересні 1911 року Нікополь став частиною автопробігу на приз імператора Миколи ІІ із Санкт-Петербурга до Севастополя. Переправившись через Дніпро у районі Нікополя, учасники пробігу виїхали на вулицю Херсонську. Тільки початкова її частина була вимощена каменем, а далі в степ — бездоріжжя, суцільні ями та канави. Машини постійно застрягали в багнюці, рух зупиняли стада корів, які вальяжно переходили дорогу.

Багато учасників навіть зійшли з дистанції. Одним словом, для автопробігу Нікопольська дистанція стала справжнім випробуванням. Цю історію й підхопили Ільф із Петровим у своїй розповіді про пригоди Остапа Бендера, прототипом якого став уродженець Нікополя Осип Шор».

Знамениті автори побували у Нікополі у 1935 році. Підтвердженням цього є стаття у газеті «Правда» № 194 від 16 липня 1935 р. під назвою «На захист прокурора». Автори статті проводили журналістське розслідування.

Література:

1. Илья Ильф, Евгений Петров. Фельетоны, статьи, речи. – Издательство «Художественная литература». москва. 1961.
2. Богуш П. Видел Никополь. – Днепропетровск: Пороги, 1994.
3. Димченко М. Ильф и Петров о Никополе: “Ударим автопробегом по бездорожью и разгильдяйству!” [Електронний ресурс] / Марія Димченко // Інформатор. – 2019. – Режим доступу до ресурсу: https://nikopol.informator.ua/2019/01/14/v-nikopole-otklyuchili-vodu-uznaj-prichinu-204/.
4. Ільф Ілля Арнольдович [Електронний ресурс] – Режим доступу до ресурсу: https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%86%D0%BB%D1%8C%D1%84_%D0%86%D0%BB%D0%BB%D1%8F_%D0%90%D1%80%D0%BD%D0%BE%D0%BB%D1%8C%D0%B4%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87.
5. Петров Євген Петрович [Електронний ресурс] – Режим доступу до ресурсу: https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D0%B5%D1%82%D1%80%D0%BE%D0%B2_%D0%84%D0%B2%D0%B3%D0%B5%D0%BD_%D0%9F%D0%B5%D1%82%D1%80%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87.

Текст Павла Макарова («Исторические личности на Никопольщине»)

Переклад Тетяни Макарової