ООН отримала звіт Асоціації реінтеграції Криму щодо кризи з водою в Криму

Асоціація реінтеграції Криму офіційно повідомила Спеціального доповідача ООН з прав людини щодо безпечної питної води та санітарії пана Педро Аррохо-Агудо [1] з питань кримської водної кризи. Це подання буде використано Доповідачем у його майбутній доповіді для Ради ООН з прав людини та у його доповіді про воду як товар на 76-й сесії Генеральної Асамблеї ООН. Подання «АРК» було присвячене ситуації триваючої водної кризи та пов’язаній з цим зміни ролі води як ресурсу в Криму, а саме — проблемі неефективної міграційної, індустріальної, екологічної та соціальної політики російської де-факто «влади» в Криму, яка безпосередньо спричинила водну кризу, що загострюється в цьому регіоні України з 2020 року, пише arc.construction.

«АРК» зазначила, що ключовим викликом для Криму з 2015 року є водна криза, яка з’явилася саме завдяки політиці російської де-факто «влади» в умовах змін клімату. Така політика Росії грубо порушила право жителів Криму на перспективу розвитку. Росія встановила свій ефективний контроль над Кримом з його 2,5 мільйонами жителів навесні 2014 року та у наступні 6 років Росія переселила до Криму понад 500 тисяч власних жителів, тим самим грубо порушивши IV Женевську конвенцію, яка забороняє переселення цивільного населення на окуповану територію. Крім того, Росія ініціювала великі військові інфраструктурні проекти в Криму, що потребували на масове водопостачання. Російські бізнес-структури, підконтрольні уряду РФ, розпочали програму масового житлового будівництва для згаданих російських поселенців та військовослужбовців на Кримському півострові.

Експерти наголосили, що фактично «регіональні та муніципальні органи влади» не звертали уваги на мережі водорозподілу та санітарні системи, а також на очисні споруди в Криму. Крим є відносно посушливою зоною, але місцевих водних ресурсів було достатньо для населення до 2014 року, та цього стало недостатньо для сучасних збільшених потреб окупантів. Непродумана російська військова, економічна та демографічна політика в Криму створила водну кризу, яка негативно вплинула на права жителів Криму, зокрема корінного населення півострову. Зміна клімату загострила цю проблему, оскільки регіон стає все більш посушливим. Російська політика узагалі не враховувала посушливий клімат Криму. Наземні та підземні водні ресурси Криму залежать від дощів та снігових опадів у Кримських горах; однак російська політика в Криму не враховує цей фактор також [2].

«АРК» зазначила, що зараз, у 2021 році, Росія засуджує Україну у своїх заявах до установ Управління Верховного Комісара з прав людини ООН та у своїй державній пропаганді про те, що Україна нібито здійснює «водну блокаду» і, таким чином, нібито порушує вимоги Міжнародних пактів ООН 1966 р. (права на життя, на їжу та здоров’я), Конвенції ООН про права дитини 1989 р. (право на життя) та Конвенції ООН проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, поводжень чи покарань 1984 р. [3]. Деякі представники російської де-факто «влади» в Криму, такі як «депутат Державної ради Республіки Крим» Сергій Трофімов, з широким корупційним минулим, навіть заявляли в 2021 році про нібито підготовку «заяви про злочин міжнародного тероризму» через припинення водопостачання півострова Північнокримським каналом у 2014 році [4].

Але жодна людина не загинула з 2014 року через водну кризу в Криму та більш того, занадто важко пояснити — як саме діяльність України за межами півострова може бути «тортурами» для мешканців Криму, для більшості яких збереглася відносна свобода пересування. Більше того, зараз у Криму немає продовольчої кризи, а нинішня криза надання медичної допомоги в Криму пов’язана не з проблемами водопостачання, а насамперед із необґрунтованою «реформою системи охорони здоров’я», розпочатою де-факто «владою» Росії на Кримському півострові з 2014 р.

Експерти зазначили, що найбільшим викликом для української влади та українського народу є можлива ескалація російської агресії проти України, включаючи можливу спробу російських військових та воєнізованих підрозділів примусово взяти ефективний контроль над частиною Північнокримського каналу в контрольованій частині України в Херсонській області. Водночас найбільшим викликом для українських громадян у Криму є російська військова, економічна та демографічна політика, що призводить до водної кризи в Криму [5]. Така військова ескалація Росії розпочалася в лютому-березні 2021 року [6], коли Росія перекинула до Криму та до прилеглих просторів Чорного та Азовського морів [7] додаткові військові сухопутні [8] та військово-морські сили [9], сконцентрувавши власні армійські групи напроти материкової частини України.

Єдиним способом запобігти подальшим російським порушенням та відновити забезпечення кримчан прісною водою та санітарією є тиск на РФ з боку міжнародних організацій, включаючи органи ООН, спрямований на припинення російської політики переселення (колонізації) та на припинення мілітаризації Криму. Права екологів та правозахисників, які працюють над водними проблемами, в Криму не захищені, оскільки Росія використовує це питання у власній пропаганді, караючи тих, хто говорить правду про ситуацію в Криму.

Росія як окупаційна держава повинна переглянути свою власну промислову, будівельну та сільськогосподарську політику в Криму; вона має підтримувати нормальну якість водогонів, систем каналізації та очисних споруд, а також природних джерел та сховищ води, водних ресурсів Криму. Російські фактичні «органи влади» та підконтрольні Росії «підприємства» мають припинити практику неконтрольованого видобування артезіанської води в Криму, яка може призвести до трагічних наслідків для навколишнього середовища [10].

В таких умовах комерційне значення промислової експлуатації води в Криму спричинило нелегальну участь транснаціональних корпорацій. Як встановлене з відкритих джерел, включаючи «офіційний» веб-сайт «Ради міністрів Республіки Крим» [11]; [12], а також як це відображене у російських медіа, в тому числі державних, 18 березня 2021 року в Білогірському районі Криму було відкрито насосну станцію для так званого Бештерек-Зуйського водозабору та відповідно водопостачання міста Сімферополя. Як чітко видно з фотографій механізмів цієї станції, розміщених у вищезазначених джерелах, в якості базового обладнання об’єкту використовувались насоси та інше обладнання «Siemens» та «Grundfos».

«АРК» наголосив у своєму поданні Спеціальному доповідачеві, що встановлення цієї насосної станції Бештерек-Зуйського водозабору з задекларованою потужністю 20 тисяч кубічних метрів на день було здійснено де-факто «владою» в Криму відповідно до розпоряджень уряду РФ 2020 року № 2668-р [13] та 2021 року № 596-р [14]. Призначення цієї насосної станції — забезпечити додаткове водопостачання російських військових баз в Криму, які незаконно функціонують у Сімферопольському районі, та для понад 100 тисяч російських громадян, незаконно переселених російським урядом до Сімферополя. Отже, ця насосна станція є прямим інструментом міжнародних злочинів, скоєних російською фактичною «владою» в Криму, які зараз є предметом розгляду Міжнародного кримінального суду.

Більше того, ця насосна станція є інструментом екоциду унікальної гідрологічної екосистеми долини річки Зуя, оскільки функціонування цієї станції призведе до подальшого зневоднення цих територій та знищить її унікальний ландшафт. Більше того, зневоднення долини Зуї спричинить соціальну катастрофу для мешканців цієї місцевості, включаючи корінний кримськотатарський народ. Більше того, поставки інженерного обладнання до Криму заборонені чинними санкціями Європейського Союзу. Тож поставки, технічне обслуговування та страхування відповідного обладнання «Grundfos» та «Siemens» на насосну станцію Бештерек-Зуйського водозабору стали грубим порушенням санкційної політики Європейського Союзу.

Наша Асоціація та українські журналісти офіційно письмово запросили датський концерн «Grundfos» та германський концерн «Siemens» терміново повідомити, яка компанія мереж цих холдингів безпосередньо відповідає за поставки, обслуговування та страхування відповідного високотехнологічного обладнання «Grundfos» та «Siemens» для насосної станції Бештерек-Зуйського водозабору [15]. Дотепер ми не маємо жодної відповіді від обох зареєстрованих у Європейському Союзі компаній [16] із зазначених питань.

Інша форма комерційного виміру промислової експлуатації води в Криму пов’язана з витратами федеральних коштів Росії на «додаткові геологічні дослідження джерел води». Вищезазначені розпорядження російського уряду 2020 року № 2668-р та 2021 року № 596-р встановили витрати у цих питаннях понад 970 мільйонів рублів. Але таке фінансування має надто далекі цілі від вирішення водної кризи в Криму. Зокрема, з 2020 року Росія заявила про нібито відкриття «підземних річок», які нібито течуть під Кримським півостровом та впадають в Азовське море. Було зазначено, що таке відкриття було зроблено кримськими вченими [17] за допомогою «сучасної технології магнітно-резонансного пошуку» [18]. У 2021 році найвище керівництво Росії оголосило про нібито початок досліджень відповідних «водних родовищ» в Азовському морі, не вказавши у власній пропаганді відповідний район досліджень [19].

Зокрема, розпорядженням російського уряду № 596-р від 13 березня 2021 року було виділено 270 мільйонів рублів на «вирішення проблем водопостачання» Криму в частині «геологорозвідувальних робіт з пошуком нових родовищ». Хоча конкретна місцевість відповідної «розвідки» не була публічно визначена Росією у своїх нормативних актах, експерти Асоціації виявили ряд публікацій вчених так званого «Севастопольського державного університету» та «Науково-дослідного інституту сільського господарства Криму», які, вірогідно, й стали основою для цих заяв та рішень Росії.

Асоціація зазначила, що ці дослідники вважають, що відповідні «підводні річки» «розвантажуються в Азовське море» нібито в районі села Просторне Джанкойського району Криму. Таким чином, їх публікації передбачають необхідність ймовірного «пошуку підземних вод» в районах Азовського моря, а саме біля Арабатської стрілки, зокрема й поблизу адміністративної лінії з материковою частиною України та, відповідно, біля Генічеського району Херсонської області України. Водночас варто вказати на абстрактність та недоведеність аргументів цих авторів, на поверхневість їх досліджень щодо «підземних річок», що безпосередньо слідує зі змісту їх опублікованих праць [20].

Дуже ймовірно, додала «АРК» у повідомленні Доповідачеві, що такі роботи є скоріше пропагандистськими, ніж науковими, та що вони можуть бути використані Росією для «виправдання» активізації власних руйнівних дій у водах Азовського моря. Зокрема, принаймні незрозуміло, чому «видобуток» води з «підземних річок» (якщо, звичайно, вони існують насправді) має здійснюватися саме в Азовському морі, а не на кримському суходолі, під яким нібито протікають ці «річки» [21]. Наша Асоціація буде продовжувати уважно відслідковувати відповідні спроби Росії негативно втручатися в екосистеми Криму та регіональну безпеку, та ми будемо інформувати міжнародні організації з цих питань.

Асоціація також дала відповіді на опитувальник Спеціального доповідача з актуальних питань водокористування та зазначила, що у Росії прийняли розпорядження Уряду 2020 року № 2668-р та 2021 року № 596-p та схвалили відповідний План дій щодо водної кризи в Криму, але цілі цих актів не відповідають потребам жителів Криму мати доступ до достатньої кількості води, санітарії та гігієни і пов’язаних послуг. Діяльність Росії у сфері управління водними ресурсами здійснюється «державними», але не приватними структурами. Саме такі «державні» структури, як «підприємство» «Вода Крима», взаємодіють з населенням Криму щодо послуг водопостачання та санітарії, повна відповідальність за їх діяння покладається на РФ.

«АРК» вказала Доповідачеві, що Росія знищила системи місцевого самоврядування в Криму в 2014 році, та з цього часу «керівники» міст та селищ були постійно змінювані адміністративними рішеннями загарбників. Так у місті Євпаторії «мерів» змінювали тричі з 2014 року, у Сімферополі та Ялті — чотири рази з 2014 року і так далі. Така динаміка зробила керівництво Росії відповідальним за вплив на системи водопостачання та каналізації не лише корумпованою та мілітаризованою, але й також абсолютно неефективною «місцевою владою». «АРК» також підкреслило, що фактична «влада» заборонила будь-яку громадянську діяльність в Криму з 2014 року, тому протести та правозахист стосовно відключення води, доступу до води та її якості заборонені та караються російською «владою». Жителі Криму намагались зібрати підписи проти зловживань «Води Криму» у 2020 році в Сімферополі [22] та проти будівництва станції опріснення води в Ялті [23]. Організаторів збору цих підписів «штрафували».

Асоціація також зазначила, що внутрішньо переміщені особи, які втекли з зони конфлікту на Сході України (Росія називає їх «біженцями з України»), проживають у міських районах Криму, та що вони мають такі самі проблеми з водою, як і місцеві жителі. Внутрішньо переміщені особи з Криму, яких наразі більше 30 тисяч, проживають на материковій частині України, де немає проблем із доступом до води.

«АРК» наголосив, що фактична «влада» Росії в Криму не робила нічого з 2015 року для забезпечення того, щоб найбільш вразливі або безправні верстви жителів Криму, такі як етнічні українці, представники корінного кримськотатарського народу, літні люди та молодь були включеними в процеси схвалення рішень та концепцій проектів, які впливають на зміну клімату. Російські фактичні «органи влади» встановили та реалізували амбітні плани з будівництва в Криму двох газових теплоелектростанцій, які працюють на природному газі, протиправно видобувному з шельфу Чорного моря, вони будують екологічно ризиковані опріснювальні станції та інші відповідні об’єкти, але — без будь-яких консультацій з жителями Криму [24]. Більш того, російська фактична «влада» не зробила жодних кроків у Криму для реалізації проектів та політик, які б враховували інтереси цих вразливих груп у загрозливих ситуаціях.

«АРК» заявила, що фактична «влада» Росії не розпочинала жодних ініціатив чи проектів на регіональному або місцевому рівні в Криму з метою врахування думки та знань соціальних груп у вразливих ситуаціях при розробці рішень щодо впливу наслідків зміни клімату, таких як опустелювання та засолення ґрунтів Північного та Центрального Криму. Усі дії Росії щодо «вирішення» водної кризи мають волюнтаристський та корумпований характер, а також справжні військові цілі. Російська фактична «влада» не проводить оцінку якості води щодо концентрації забруднень, а тому не забезпечує доступ населення до безпечної питної води та санітарії. Усі санітарні дані Росії щодо Криму з цих питань ненадійні та не перевірені.

Російська фактична «влада» не створила стратегію заходів щодо гідрографічного планування Криму. Фінансування вищезазначеного Плану, прийнятого розпорядженням уряду Росії 2020 року № 2668-р є занадто вразливим для корупційних ризиків, та більша частина його кроків, таких як «додаткові геологічні дослідження», насосна станція Бештерек-Зуйського водогону, водозабори з річки Бельбек, з озер та ставків поблизу Севастополя не мають будь-якого екологічного, соціального чи наукового підґрунтя. Отже, заходи, встановлені де-факто «владою» для «вирішення» водної кризи, недостатні для того, щоб гарантувати пріоритет водопостачання для домашніх господарств та для особистого та побутового користування, особливо у випадку груп, що знаходяться в уразливих ситуаціях. Припинення мілітаризації Криму та заборону переселення населення Росії на півострів, як найбільш ефективні інструменти мінімізації водної кризи в Криму, Росія навіть не обговорює.

У заяві «АРК» наголошено, що найвища російська влада та фактична російська «влада» «Республіки Крим» та «федерального міста Севастополь» несуть всю відповідальність за водну кризу в Криму. Місцеві структури повністю контролюються ними та не мають власних джерел та можливостей проводити ефективну політику управління водними ресурсами. Асоціація також повідомила Доповідача про те, що загалом у Криму немає високого рівня ризику повеней. Але в 2019-2020 роках фактична «влада» намагалася використовувати спеціальну авіацію для створення в Криму штучних дощів. Ці спроби не увінчалися успіхом, оскільки дощі були не надто сильними, але в той самий час вони розпочалися в інших районах півострову, не запланованих організаторами, що зумовило підтоплення [25]. Більше того, оскільки з 2014 року не було жодного капітального ремонту каналізаційних систем міст Криму, будь-який сильний дощ спричинює місцеві повені у цих населених пунктах [26-28].

Асоціація зазначила, що фактична «влада» Росії активізувала викачування артезіанських вод Криму та збільшила споживання води в головному місті Криму, Сімферополі. Це спричинило виснаження водоносних горизонтів у Північному та Центральному Криму, включаючи вирубування лісів та руйнування місцевих екосистем. У ситуації підвищення температур та мінливості опадів це спричинило опустелювання цих районів. Наявні фактичні російські «органи влади» не надають адекватної інформації кримчанам щодо проблеми опустелювання. Відсутність у Криму заборонених окупантами структур громадянського суспільства виключає можливість проведення політики участі громадян, яка включала б реалізацію права людини на протидію екологічним викликам.

У повідомленні «АРК» вказане, що фактична «влада» Росії зловживає природною монополією на водопостачання та санітарні послуги в Криму для цілей мілітаризації півострова та корупційного освоєння мільярдів «федерального фінансування», «наданих для вирішення водної кризи». Подібні «органи влади» не використовують приватних операторів у галузі водопостачання, санітарії та гігієни в Криму. Єдиним виключенням стала фірма «Альфатер-Крим» як приватна компанія, відповідальна за прибирання сміття на Південному узбережжі Криму, що розпочала свою роботу до спроби анексії Криму та була заснована німецькою компанією «Veolia Umwelt-Service Gmbh». Але ця структура зараз не працює саме у водному секторі Криму [29]. Як ми вже згадували, деякі європейські приватні структури, такі як «Grundfos» та «Siemens», також як і російські комерційні компанії, беруть участь у контрактах в рамках російських проектів щодо «вирішення водної кризи в Криму».

Асоціація зазначила, що в Криму немає приватизації джерел води. Але де-факто «влада» Росії в 2014 році незаконно «націоналізувала» власність державного ключового водогосподарського підприємства України, Північнокримського каналу, розташованого в Криму, а також інших державних та комунальних структур та підприємств регіону у сфері водокористування. Пізніше деякі з цих об’єктів були передані у «володіння» російським армії та флоту на півострові. Російська фактична «влада» заборонила будь-яку незалежну громадянську діяльність у Криму з 2014 року, тому будь-які державно-громадські партнерські відносини в галузі управління водними ресурсами в регіоні неможливі. Оскільки Крим є окупованою територією та «сірою зоною» відносно міжнародного комерційного права, будь-які прозорі інвестиції в цьому регіоні також неможливі.

«АРК» заявила, що прямих проблем, пов’язаних саме із статусом води як товару у вимірі бутильованої води, в Криму немає. Основні підприємства, які виробляють бутильовану воду в Криму, є комерційними, та водна криза не зробила жодного негативного впливу на таку їх діяльність [30]. Коли загострилася криза з водою, фактична «влада» встановила пластикові цистерни в Сімферополі та інших населених пунктах Криму. Але таке «водопостачання» мало складні санітарно-гігієнічні проблеми, і цими об’єктами погано управляли [31], а згодом вони стали об’єктом вандалізму. Було зазначено, що інвестори та приватні компанії, фінансові суб’єкти, включаючи банки, міжнародні фінансові установи, хедж-фонди, пенсійні фонди та страхові сервіси, не надаватимуть фінансування водного сектору Криму як окупованій території та «сірій зоні» у вимірі міжнародного комерційного права.

Тож Асоціація наголосила Спеціальному доповідачеві щодо свого переконання про те, що спеціальне дослідження права на воду та санітарію в ситуаціях збройних конфліктів та пов’язаних із ними «сірих зон», таких як Крим, проведене Доповідачем, може стати відправною точкою для покращення ситуації. «АРК» зазначила, що візит Доповідача в Україну, включаючи Крим, сприятиме збору інформації та дозволить Доповідачеві ООН скласти враження «з перших рук» про ситуацію з реалізацією права на безпечну питну воду та санітарію в регіоні.

1. https://www.ohchr.org/en/issues/waterandsanitation/srwater/pages/srwaterindex.aspx

2. https://arc.construction/5694

3. https://www.ohchr.org/Documents/Issues/Environment/EnvironmentWater/States/Russia.pdf

4. https://arc.construction/13352

5. https://arc.construction/6615

6. https://arc.construction/13299?lang=ru

7. https://arc.construction/13415?lang=ru

8. https://arc.construction/13074

9. https://arc.construction/12554?lang=ru

10. https://youtu.be/CLGIkyKO0qk

11. https://rk.gov.ru/photo-report/show/457

12. https://www.facebook.com/SovetMinistrov/photos/a.301565699991963/1868345769980607/

13. http://publication.pravo.gov.ru/Document/View/0001202010200016

14. http://publication.pravo.gov.ru/Document/View/0001202103160004

15. https://arc.construction/13148

16. https://arc.construction/13312

17. https://www.sevsu.ru/novosti/item/9420-yadernyj-magnitno-rezonansnyj-geotomograf-razrabotannyj-v-sevgu-pozvolil-obnaruzhit-bolshie-zapasy-podzemnykh-presnykh-vod-v-krymu

18. https://iz.ru/1025945/2020-06-20/v-krymu-uchenye-nashli-bolshoi-zapas-presnykh-vod

19. http://www.kremlin.ru/events/president/news/65173

20. https://www.sevsu.ru/images/univer/2_iyaeip/epeb_2019/%D0%AD%D0%9F%D0%AD%D0%91-2019.pdf

21. https://arc.construction/13553

22. https://arc.construction/5256

23. https://arc.construction/10632

24. https://tass.ru/ekonomika/10639279

25. https://arc.construction/7651?lang=ru

26. https://arc.construction/3996?lang=ru

27. https://arc.construction/4186?lang=ru

28. https://arc.construction/12619?lang=ru

30. https://arc.construction/5483

31. https://krym-pbk.ru/produkt/vody/pitevaya-krymskaya-stolovaya

32. https://arc.construction/3505?lang=ru