Митрополит Євген (Гакман) — майбутній святий ПЦУ

Ексклюзив. Раніше мі вже писали на нашому сайті про ті канонізація святих, що вже відбулися в Православній Церкви України. Мова шла про святителя Йосифа Нелюбовича-Тукальського і праведну Єлизавету (Гальшку) Гулевич. За інсайдерською інформацією, отриманою нами з Синоду ПЦУ наступним українським святим може стати митрополит Буковинський Євген Гакман. Надзвичайно велика його заслуга в тому, що завдяки його зусиллям була створена Буковинсько-Далматинська митрополія, яка мала статус окремої помісної церкви. Але перш ніж докладно (накскільки це можливе в рамках даного невеликого нарису) його шлях до святості погворимо ще раз про те, що ж таке канонізація.

Канонізація — це закріплення актом вищої церковної влади реального досвіду молитовного зв’язку між членами Церкви (тим що нині живуть) та подвижником благочестя, — досвіду почутих молитов, конкретної допомоги та духовного зв’язку, яку сотні, а іноді сотні тисяч людей відчувають між собою і спочилим угодником Божим.

Коли для Церкви цей зв’язок стає безсумнівним, тоді і відбувається канонізація новоявленого святого — справжнього друга Божого та нашого помічника, про що багато хто вже знає з власного життя. Зарахування до лику святих (канонізація) відбувається лише після смерті людини, ця процедура дуже довга і копітка. Для цього спеціальна комісія розглядає життєпис подвижника (або мученика) та вирішує, чи гідний він канонізації. При прославлянні в лику святих для нас важливо, що з точки зору Церкви, не канонізація робить людину святою, а її подвиг.

Канонізацією визнаються заслуги подвижника, а також впевненість в його спасінні, адже, прославляючи праведника, Церква перестає молитися про нього і починає молитися Йому. Канонізація — це не посмертна Церковна нагорода.

Святих канонізують як приклад для інших християн, щоб вони могли рівнятися на їхнє життя і просити молитов перед Богом. Також в нашій традиції тільки в честь канонізованих святих бажано називати людей при хрещенні. Отже, наступний український святий, митрополит Євген (світске імя Євфимій) народився 1793 року на Буковині в селі Васловівці Заставнівського повіту, в сім’ї бідного селянина. Наймитував у місцевого пана.

На жаль, надто мало збереглося історичних свідчень про родину і батьків, дитинство та юність. Не все ясно навіть з датою народження Євфимія. Згідно з церковними довідниками кінця ХІХ — початку ХХ ст., він народився 1793 року. Мало відомо про батьків митрополита. Зокрема, батька звали Василь. Про матір відомо ще менше. Не збереглося навіть її ім’я, проте вона дожила до тих часів, коли її син став єпископом (1835 р.). Батька вже тоді не було в живих.

Початковою освітою малого Євфимія займався рідний вуйко, отець Ігнатій Гакман, який згодом його всиновив. У 1819 року єпископ Буковини Данило (Влахович) послав Євфимія до Відня на навчання у внз за рахунок релігійного фонду на теологічний факультет. Навчаючись у Відні пан Гакман був гувернанток цісаревича Фердинанда (майбутнього імператора Фердинанда Доброго), отец Євген викладав йому основи волоської мови; завдяки цьому у майбутньому отримав його велику прихильність вже як імператора. Пан Гакман був поліглотом, знав 8 мов. Тоді була вимога — знати мови всіх народів, які входили до Австро-Угорської імперії.

В 1823 році, повернувшись до Чернівців, прийняв чернечий постриг з ім’ям Євген. Викладав Закон Божий у школі. А у 1827 році він був призначений професором біблійних студій у православній семінарії. Митрополит Стефан Карловицький висвятив ченця Євгена в сан диякона, а потім — в ієромонаха. 15 серпня 1835 ієромонах Євген Гакман, згідно з рішенням Собору архієреїв на чолі з митрополитом Стефаном, був висвячений у сан єпископа Чернівецького. Він — перший український владика Буковинської єпархії.

Євген Гакман понад усе ставив інтереси православної віри і церкви, був дуже вимогливий до парафіяльного духовенства, в той же час дбав про поліпшення його матеріального і освітнього рівня. З його ім’ям пов’язані значні зрушення в галузі освіти на Буковині.

У 1838 р. єпископ Євген Гакман добився відкриття окремої школи для дияконів, у якій поряд з німецькою широко вживалися і крайові мови — русинська (українська) та молдавська. Розширив він і використання української мови у церковному діловодстві. Він активно боровся за висновок шкіл з-під нагляду Львівської римо-католицької конасторії та передачі під нагляд православної консисторії в Чернівцях.

Митрополит веде боротьбу з противниками українського народу і Православ’я за допомогою культурно-просвітницьких заходів. З цією метою в січні 1869 заснував Товариство «Руська бесіда». У березні 1869 року Товариство «Руська бесіда» прийняла Статут. Засновником товариства був пізніше посол від Буковини до Сейму у Відні Теофіл Драчинський. «Руська Бесіда» видавала підручники «Закону божого» для середніх шкіл, «Православний календар», журнали «Буковинська зірка», «родимий листок», в яких друкували свої роботи відомі буковинські просвітяни, письменники.

Майже в усіх селах були відкриті читальні цього суспільства. Будучи церковним князем і сенатором, — владика Євген ніколи не цурався свого українського селянського походження, національної культури і звичаїв. Добре володів німецькою, грецькою, латинською, польською, італійською, румунською мовами. 8 березня 1835 року було постановлено імператором Фердинандом (його учнем), бути Євгену єпископом Буковини. 15 серпня того ж року відбулася і єпископська хіротонія архімандрита Євгена.

Але політика австрійського двору, була не сприятливою для всієї церкві зокрема і для Буковини. Відбулася секуляризація земель це сприяло запустіння монастирів. Скарбниця єпархії на потреби перебувала в столиці. І Євген Гакман розумів яка складна ситуація була в краї.

Розуміючи складну ситуацію краю і бачачи розповсюдження католицтва і сприяття цьому влади Галичини владика Євген просив у імператора про відділення Буковини від Галичини. І згідно з конституцією Австрії від 4 березня 1849 року, Буковина отримала статус окремого краю. 6 травня 1861 року відбулось святкове відкриття першої сесії Буковинського сейму. Буковинський сейм — це вищий орган місцевого самоврядування. Титулом старости краю, по імператорському наказу було назначено владику Євгена. На цій посаді владика був 2 роки з 1861 — 1863. Так як у владики були хороші відносини з імператором, то останній видав указ в якому говорилося що потрібно зробити єпископа Євгеа імператорським тайним радником і сенатором Австрії — членом верховної палати парламенту, що незабаром було зроблено.

Владика Євген протидіяв політиці етнокультурної асиміляції та румунізації Православної церкви, що здійснювалася румунською світською та церковною владою на Буковині. Не допустив приєднання Буковинського єпископства до Румунської митрополії, яка була створена в румунських провінціях Австрійської імперії в 1864 році. Разом з тим домігся підвищення статусу Буковинської єпархії до рівня митрополії.

В 1866 році, під керівництвом владики був розроблений проект створення богословського факультету Чернівецького університету які повинні були розташуватися на території резиденції митрополитів. У 1869 році за те щоб відкрити університет імперського значення боролося дуже багато міст. Але все ж бажання і прагнення Євгена (Гакмана) домоглися свого. Резолюцією від 29 і 30 серпня 1875 року було вирішено перетворити Чернівецький Богословський інститут в Богословський факультет при Чернівецькому університеті. Тому владика вважається родоначальником богословської освіти на Буковині яку намагаються зберегти до цих днів.

Зініціював будівництво перших монументальних споруд: 15 липня 1844 року урочисто заклав наріжний камінь у фундамент майбутнього Святодухівського кафедрального собору, спорудження якого затягнулося на 20 років. Одночасно з кафедральною церквою проводилося спорудження нової парафіяльної Святопараскевинської церкви. 17 липня 1864 освятив своє дітище — Святодухівський кафедральний собор, наступного дня заклав наріжний камінь у фундамент каплиці Св. Івана Нового Сучавського. З неї розпочалося спорудження комплексу єпископської (згодом митрополичої) резиденції у Чернівцях — основу забудови резиденції православних митрополитів Буковини, яка, органічно увібравши в себе автентичну буковинську орнаментику, стала архітектурною перлиною Чернівців.

Але найголовніше досягнення владики яке цінують досі і до якого він доклав дуже багато турбот праць і сил це піднесення єпископської кафедри в митрополію. Це бажання було запропоновано на зборах духовенства в 1861 році. Однією з причин цього рішення було те що становище в краї і відношення між румунами та українцями бажало б кращого. Владика родом з українського села розумів що якщо Буковинська кафедра приєднається до однієї з румунських кафедр положення між етнічним шарами народів буде дуже напруженим.

Указом імператора Франца-Йосипа від 23 січня 1873 року він був призначений архієпископом Чернівецьким і митрополитів Буковини і Далмації. За указом імператора владика мав приїхати до Відня, для урочистого зведення в сан митрополита. Це мало бути в церкві св. Трійці. Але стан по дорозі погіршився і його у Відні помістили в єпархіальному будинку де до нього щодня приходив лікар. Його здоров’я підірвало і моральне потрясіння якого він ніяк не очікував.

Деякі румунські архієреї зібралися на синод і проголосили владику Євгена розкольником, а Буковинсько — Далматинську митрополію, митрополією яка не має канонічної сили. Все це сталося з причини того що вони претендували на об’єднання, а не автономію для поліпшення стану своєї церкви.

За період свого управління Буковинською церквою Гакман приділяв особливу увагу справам милосердя. Коли відчув митрополит, що його покидають сили, розпорядився передати пожертву (500 флоринів) на будівництво будинку для престарілих у Чернівцях. Сам він жив дуже скромно, жив у друзів і знайомих на приватних квартирах, а своє грошове утримання постійно жертвував для бідних, калік, сиріт. Враховуючи все це Чернівецька міська рада обрала його почесним громадянином міста. І ще за життя владики постановила перейменувати одну з вулиць біля кафедрального собору Святого Духа на вулицю єпископа Євгена Гакмана.

Навіть на смертному одрі владика думав про свою паству. Частину коштів заповідав на будівництво парафіяльної церкви в рідних Васловівцях. Два передсмертних і останніх розпоряджень митрополита Євгена Гакмана були такими. Перше: побудувати в його селі новий храм, а друге: будівництво будинку для старих священнослужителів. Помер він в ніч з 31 березня на 1 квітня 1873 року.

Відспівували владику 15 квітня у Відні, у православному храмі Пресвятої Трійці. Попрощатися з митрополитом прийшло безліч народу, а 18 квітня, труну з Євгеном Гакманом, у супроводі його рідного брата Миколи, привезли у Чернівці де і поховали в Кафедральному соборі.

Зі смертю владики Євгена православна церква Буковини «втратила» свого першого заступника, котрий не передавав особливих переваг етнічності населенню краю, але керувався головним чином церковно — релігійними справами, відвойовував і відстоював автономні права краю та єпархії

За час свого керування буковинською церквою владика Євген приділяв особливу увагу справам милосердя, храмобудівництва, освіти народу, виховання дітей, підвищення духовного рівня духовенства та православних віруючих. Він був ініціатором й організатором спорудження визначних архітектурних пам’яток церковного зодчества в Чернівцях. Так, стараннями митрополита Євгенія у Чернівцях було збудовано Свято-Духівський кафедральний собор, Свято-Параскевинську церкву та резиденцію буковинських митрополитів.

Завдяки провидінню Божому та наполегливій праці владика Євген Гакман пройшов, по-перше, шлях від сина бідного українського селянина до архієпископа й митрополита, глави православної Церкви в австрійській частині імперії; по-друге, ставши церковним князем і сенатором. Проте життя своє він присвятив служінню православній вірі, Церкві й народові, з якого вийшов і за кращу долю якого вболівав; по-третє, митрополит Євген Гакман став одним із найвизначніших постатей своєї та, зрештою, і нашої доби; по-четверте, високодуховна, глибоко релігійна, авторитетна серед буковинського населення постать, визначний діяч, науковець, мислитель і просто добрий пастор Христової Церкви — такий, щонайменше, діапазон суджень про нього. Таким владика і залишився у пам’яті нащадків, які й через сотню років не забули його, а, навпаки, возвеличують ім’я першого митрополита.

Досягнення Митрополита Євгена Гакмана неоціненні для жителів України в цілому. Він не тільки став першим єпископом Буковинської єпархії, а й буквально підвів усіх віруючих Православної України під прапори єдиної непохитної віри. Його вустами для багатьох християн України глаголить сама Віра. Митрополит був не тільки священиком та цілителем душ для всіх своїх парафіян, але й людиною чуйною, доброї душі. Він приніс віру в серця своїх земляків і тому гідний поваги і пам’яті в серцях людей.

У часи «войовничого атеїзму» могилу Митрополита було сплюндровано. Його рештки перепоховали у донині невідомому місці. Будемо сподіватися, що канонізація вісоко-достойного ієрарха, просвітителя, аскета, благодійника та молитвеника, відбудеться і тоді не тільки жителі Буковини але вся Україна (і з часом не виключено) та інші православні церкви будуть шанувати святителя Євгена Гакмана.

Ієромонах Феофан Полоцький (Скоробогатов),

доктор богословських наук.