Габор Хорват: Зеленський добре розіграв свої карти

Габор Хорват

Результати саміту у Вільнюсі різні люди сприйняли по-різному. Яку думку стосовно цього має заступник головного редактора угорської газети Népszava Габор Хорват, чи досягнуто добрий результат для України та що Україні потрібно зробити, щоб набути членства в Альянсі? На це питання Габор Хорват сповіщає своїм читачам.

Деякі угорці все ще засмучені тим, що США не втрутилися у 1956 році, щоб врятувати нашу свободу від Радянського Союзу. Вони не мають рації як і ті, хто зараз вважає, що Захід повинен йти на війну з Росією. Така війна принесла б нестерпні страждання для всіх — Заходу, Росії, України та багатьох країн — і не лише через очевидну ядерну загрозу. Світова економіка розвалилася б, десятки мільйонів голодували б, велика частина України та прикордонний регіон Росії залишилися б у такому стані на роки.

У разі такого конфлікту демократія втратила б свою привабливість для майбутніх поколінь, подібні до Трампа та Орбана популісти панували б, не залишаючи ані найменшої надії на тих, хто вірить у лібералізм, права людини та свободу. Ці наслідки знищили б будь-який можливий позитивний військовий результат. Не кажучи вже про те, що сталося з Росією за відкритого військового правління, що це означало б для її сусідів, навіть якщо її військова міць буде знівельована.

Залишившись посередині шляху, нещодавній саміт НАТО у Вільнюсі ухвалив правильне рішення, залишивши двері для українців відчиненими для приєднання, але відклавши його до закінчення війни та укладення мирного договору з Росією. Тепер ця перспектива здається далеким майбутнім, але це дає Україні надію, необхідну для продовження боротьби і тиску на Москву з метою пошуку мирних рішень щодо проблеми безпеки.

Коли зазіхання НАТО було найгіршим для Путіна жахіттям, то тепер він може спати спокійно: це сталося, а Земля – не припинила обертатися. Президент Зеленський добре розіграв свої карти. З Вільнюса він привіз додому тверде зобов’язання НАТО не відпускати Україну в провалля. Я не думаю, що він міг сподіватися на більше з самого початку, але публічно висловлюючи своє — справжнє чи удаване — розчарування, він узяв ініціативу та не залишив організації трикутника змоги давати нечіткі обіцянки.

Київ і далі отримуватиме усіляку відкриту та таємну підтримку, і Вільнюс не виявився Будапештом 2. Це була добра новина. Погано те, що українці й далі нестимуть левову частку тягаря війни й проливатимуть свою кров на лінії фронту. Крім того, здається малоймовірним, що Росія погодиться на військову поразку, що окрім повернення всіх окупованих земель негайно прийме істину про остаточну втрату України. Для Москви, якою вона є, буде надто легко підтримувати низьку інтенсивність військового конфлікту з метою практично неможливого для України повноправного членства в НАТО, передбаченого відомою статтею 5 Договору про колективну оборону.

Отже, місія Зеленського чи будь-якого майбутнього Президента України має тенденцію до майже неможливого: перемогти Росію у військовий спосіб і водночас переконати Кремль, що Україна не є екзистенційною небезпекою.

Українці не повинні відмовлятися від своїх цілей і мрій, але краще знати, що попереду важкий і довгий шлях. І врешті свобода, мабуть, настане тільки тоді, коли Росія перетвориться на вільну і більш-менш демократичну країну. Знаючи її історію, в короткостроковій перспективі шанси можуть бути невеликі, але Україна та українці можуть діяти як каталізатори та допомагати прискорити процес. Це в спільних інтересах усіх сторін, включно з росіянами й Заходом. Ще одне: за нинішніх обставин членства в ЄС можливо легше досягти. Для цього Україна повинна продовжувати демократичний курс навіть під час війни. Лише його успіх виправдає смерті багатьох синів і дочок України.

Англійською

Спілкувалася Марина Ковальчук, власна кореспондентка Newssky (Словаччина, Чехія, Угорщина, Польща), керівниця проєкту V5 Media