Чому РПЦ МП імені Сталіна є школою моральної деградації?

Ексклюзив. Причому причина саме в їх «богослов’ї», точніше було сказати в «блудо-словії», а не в результаті ексцесів особисто ієрархії. Однією з ключових тим церковного життя в РПЦ (важливо зрозуміти, що У інших східних церков це не так) це тема «благодаті», яка на практиці мислиться окремим об’єктом від Бога.

При цьому злий жарт тут грає невірне розуміння терміна «нетварні енергії», який «богослови» РПЦ розуміють в матеріалістичному ключі, як щось на зразок «корисної радіації», яку можна «здобувати», «накопичити», «передати». Яка накопичується в «святинях» та яку можна «отримати». Це розуміння «благодаті Божої» повністю суперечить вченню про благодать Св. Писання та Св. Передання.

Що стосується поділу сутності та енергії в Східно-православному богослов’ї, то дійсно така ідея є єретичною. У Второму посланні Петра визначення благодаті явно означає причетність до божественної природи. Спроба провести поділ між сутністю й енергією є погано прихованим політеїзмом, і це є принциповою єрессю в Східно-православному богослов’ї. А саме вчення про нетварні енергії вони перетлумачили специфічно, звичайно ж. «Енергія» в перекладі з грецькоїозначає «Дія», яка чином тоді вона може бути відокремленою від Божественної істоти в окрему сутність?

Можна сказати, що в РПЦ спотворюють вчення про нетварні енергії, яке ніяк не співвідноситься з фетишизацією ікон, мощей і «святинь», які нібито «насичуються» енергіями або благодаттю. Але подібні перегини були характерні і для католицизму свого часу, щось подібне в уявленні деяких віруючих було і в період перед появою іконоборчої єресі в Візантії, коли фарби ікон додавали в причастя деякі не в міру ревні попи.

А між тим Благодать у Святому Письмі, (פן/ χάρις/ gratia) – це дія Бога спрямована на благо (спасіння та освячення) людини, яке відбувається безоплатно тобто даром.

У текстах Старого Завіту словом «благодать» на українську мову перекладають такі поняття як «благовоління Боже», «приязнь Бога», щось аналогічне поширеному в католицькому середовищі поняттю яке українською звучить як «дружба з Богом»/ «близькість Богу».

Діва Марія в Новому Завіті «Облагодатствованная» (повна благодаті, gratia plena) – тобто Вона прийняла Дар Божественної дії, а не заслужила його своєю праведністю, і тепер служить роздавальницею. Апостол Павло в посланнях прямо називає Благодать – даром який неможливо заслужити.

І ось. Після епохи панування матеріалістичного сприйняття категорії «надприродне», РПЦ МП імені Сталіна починає вчити про «благодать» як про якесь благотворне випромінювання (свого роду «корисну радіацію»), яке накопичується в мощах та іконах (прийом прямо в дошці і фарбах ікон), і підкоряється адміністративним рішенням церковних менеджерів, на кшталт лжепатріарха Гундяєва.

Фактично вчення про «благодать» в РПЦ МП починає нагадувати вчення про «енергію»  або «вібрацію» в окультизмі.

І тут є величезна сатанинська пастка, яка працює позаконфесійно. Коли духовне життя повністю відділяється від життя морального. Тобто коли «збирання благодаті» (або церковнослов’янською – стяжание благодати) ніяк не пов’язане з потребою бути добрішими/чеснішими/милосерднішими…

До речі таку ж проблему можна спостерігати в харизматичних (протестантських/католицьких) громадах. Коли «набуття дарів» (мови, зцілення, чудеса) – веде в сторону від чесноти любові, а з нею і від інших чеснот і призводить людину до моральної деградації. Власне про це святий апостол Павло писав в Посланні до Коринтян. Тобто ця проблема стара, як наш грішний світ Не рідкісними є історії коли в супер-харизматичній громаді раптово виявлялися й маніпуляції людьми, жадібність й користолюбство та навіть сексуальна експлуатація. Важливо зрозуміти, що це ексцес – порушення благодаті, її втрата, а не придбання. Те що звучить як назва фільму жахів «Поворот не туди».

Але в РПЦ цей відхід від головного дару–любові Божої, в бік «стяжіння нетварних енергій» вже став саме нормою, і де факто – основою релігійного життя у багатьох людей.

Зазначимо, що в риториці ієрархів РПЦ та у їхніх канонічних актах Бог описується як якесь безособовий початок, щось на зразок «генератора нетварних енергій», якими повністю та безроздільно розпоряджається церковна ієрархія (тому не дивно, що не знаючи живого Бога, навіть попи приймають іслам). Тобто ієрархія у них подібна до РАО ЄЕС, яка керує електроенергією – кого хоче підключає, кого хоче відключає.

Проведемо аналогію, яка свідчить ще раз про метальну деградацію РПЦ МП імені Сталіна. Як у відомому індуїстському прислів’ї, «боги всемогутні, боги слухняні заклинанням, заклинання слухняні брахманам, наші боги – брахмани, або «якщо бог на тебе гнівний, гуру врятує тебе, якщо гуру на тебе гнівний, бог тобі не допоможе». Тобто, просто, будь ласка, замініть слово «гуру» на «єпископ» або «патріарх» й Ви отримаєте «символ віри» від вже нехристиянської релігії РПЦ МП імені Сталіна.

Наведу одну історію з мого листування з друзями: «я в кінці 80-х, початку 90-х був співочим в архієрейському хорі, потім паламарем, потім іпод’яконом в архієпископа. У нас в соборі, я часто чув, від настоятеля і від інших отців, що абсолютно не важливо, як ти живеш і що ти робиш в житті, тому що бісів багато, вони кожен день нас плутають, спокушають, хіба мало що ми можемо накоїти під їх впливом. Але будь-який гріх можна відмолити. Я пам’ятаю, як до нас в храм братва приїжджала, щоб за них помолилися. Хтось мені одного разу шепнув на вухо: на справу йдуть, за благословенням приїхали. Потім приїжджали гріхи відмолювати. Ось так: то благословляли, то відмолювали, хто нову «колісницю (тобто –авто) благословляли». Я так зрозумів, з того, що бачив: головне зробити правильний обряд, і все буде пучком. Жрецька культура процвітає і понині. Упевнений, що й Гундяєв, і тамтешній диктатор у все це твердо вірять. І нічого нового з часів московитського царя Івана Грозного. Насправді так, християнізований окультизм».

Щобільше, в РПЦ можна зустріти вираз «намолена ікона», тобто уявлення, що «святиня» акумулює в собі «благодать», вже зовсім без участі Бога, а як результат пильної уваги великого числа людей. До речі всі маніпуляції з іконою «Трійця» преподобного Андрія Рубльова це побічно підтверджують.

Здавалося б всього лише банальна лише теологічна підміна, а на виході –«церква» перетворилася в слухняний інструмент тоталітарної диктатури. РПЦ МП імені Сталіна робить людей не краще, а гірше, саме вона веде людей прямо в пекло.

А зараз звернемо уваг на той факт, що більшість й священників й віруючих у РПЦ – це люди з матеріалістичним фундаментом, такою формою ментального дефекту. Це магізм цілком первісного рівня. Мана. Фетиш, виконання мани.

Нагадаємо, що полінезійське поняття «мана» найкраще відповідає цьому поняттю «благодаті». При цьому у полінезійців з «Мани» логічно виникає наступний висновок: немає «добра» і «зла», а є «тапу/табу» (потенційно небезпечна зарядженість маною) і «ноа» (нейтральність). Тому «факаноа» (у маорі) означає й «благословити», й «осквернити»; це просто дезактивація енергії. Наприклад, у тих же маорі нова вака (каное) завжди благословлялося/осквернялося, шляхом поміщення його над вигрібною ямою з випорожненнями — щоб потенційно небезпечна сила пішла з човна.

Чим ще можуть брати за живу паству рясофорні політруки РПЦ МП імені Сталіна? Бо ця організація – по суті корпорація з надання магічних послуг, а Біблія та візантійська спадщина потрібні тільки для обґрунтування магічних практик.

У контексті псевдо-богословського матеріалізму в РПЦ МП постає закономірне питання: але, дозвольте, хіба в католицтві немає заслуг святих і індульгенцій? Це ж майже те ж саме? І часом виникають зауваження наступного характеру: можна зіткнутися з майже ідентичним з грубо матеріалістичним і адміністративно-юридичним розумінням благодаті саме в католиків (загалом до Другого Ватиканського Собору). Всі ці «скарбниці», «заслуги», «відпусти», інтенції, накопичення та передавання іншим. Це з чистого «духовного банкінгу». По-моєму це не винахід РПЦ, а як завжди –поганий косплей з католиків

Але  згідно католицького віровчення так звані «надгідні заслуги» – акт любові святих до людей. Там немає ніякої окремої суб’єктності цих заслуг. І в «Катехізисі Католицької Церкви» написано про індульгенції, що «через дію Церкви, яка як розподільниця плодів Спокути роздає задоволення зі скарбниці заслуг Христа і святих і правомочно наділяє ними». Але при цьому заслуги не володіють суб’єктністю, а головне не заміщають собою необхідність віри і любові. Тобто щоб отримати дари заслуг святих, треба вже бути в стані, який освячує благодаті.

Процитую старого Гоббса: «систему характеризує не помилка, а реакція на помилку». А реакція на помилку була не відразу, довелося Римо-Католицизму та афільованим з ним унійним церквам пережити Реформацію, Контрреформацію та багато чого ще. Православ’я далеко не таке статичне, як здається, воно не вичерпується однією лише РПЦ МП імені Сталіна, яка зараз взяла курс на самоізоляцію та заперечення світового Православ’я як такого. Якщо ж поглянути на Константинополь, як провідну кафедру цього союзу Східних Церков, то там всього цього немає.

Так, світове Православ’я неоднорідне. Як неоднорідний і сучасний католицизм, де є американські та німецькі парафії, що вивішують райдужні прапори та вже благословляють відповідні пари,є консерватори Польщі та Литви, які співчувають католицизмові першої половини минулого століття, є латиноамериканські громади, деякі з яких практикують синкретичні індіанські культи, теологію визволення, харизматизм та іншу екзотику. Є врешті-решт російські Z-католики, що поділяють сподівання Путіна. Так що не варто робити глобальних узагальнень ні по одній із сучасних мега-церков та релігійних груп, що об’єднують сотні мільйонів віруючих, що робить будь-яку з них вельми мозаїчною, і де чорне і біле – це не єдині кольори цього спектру, тим більше в сприйнятті складних богословських питань.

Другий основний продукт РПЦ – це магічний патріотизм. РПЦ просто одне з щупалець російського світу поряд з методологами, комуністами та організованою злочинністю. Саме Московський патріархат є джерелом путінського зла. Бо ця ситуація також породжує «свободу від моралі», моральний релятивізм у якому спікери РПЦ дорікають атеїстам («якщо Бога немає, то все дозволено») якщо Бог «повністю підпорядкований рішенням церковної ієрархії», то це все одно що Його немає для них.

Зверніть увагу, що за минулі тридцять років, ієрархія РПЦ жодного разу не визнала помилковість будь-яких своїх рішень (до речі до 1917 року таке бувало). А в оцінці будь-яких дій ієрархії де-факто використовується принцип тотального виправдання будь-яких дій, навіть відверто злочинних.

Таким чином, РПЦ створює передумови тієї моральної деградації яка зараз охопила російське суспільство.

Тільки в російській громадянській релігії божеством є поняття так званої «родины» (що вони пишуть з великої літери)/ «батьківщини», чиїм втіленням є держава – сукупність співробітників адміністративного апарату органів хронічно-аморальної влади. Вони і є колективним непогрішним божеством. Причому варто звернути увагу, що за останні 30 років жодного разу не було визнано помилковим жодне рішення так званої «батьківщини».

Звернемо увагу, що обидві структури волею чи неволею живлять колективну манію непогрішності росіян, які можуть розглядати свою колективну непогрішність («батьківщина завжди права») як якесь джерело божественного статусу держави і РПЦ.

Ще одним новим сакральним явищем в РПЦ, і теж таким, що виникло з їх нео-язичницького патріотизму, є поняття «великої перемоги» (вони теж це пишуть з великої літери) та її «народний символ» – георгіївська стрічка» (впроваджена рос. пропагандою в 2005 р.); а простіше кажучи, тут спостерігаємо «культурне» зрощення та взаємодію культів РПЦ та нео-язичницького культу «батьківщини». І відповідно симбіоз символів відбувся.

Проілюструємо це не просто наочним, а просто кричущим прикладом. У РПЦ вже використовують «благодатний вогонь від могили невідомого солдата». У них вже «вічний вогонь» безбожного СРСР вже перетворився на «благодатний вогонь христового воїнства»? Вони перед «освяченням» храму збройних сил лампади запалили від «вічного вогню» біля Кремлівської стіни.

Але ж «вічний вогонь» – символ пекла, куди давно вже товариш Гундяєв-атеїст і веде свою «паству». В пекло, бо вічний вогонь їх там ще чекає попереду.

Яків Ясинський, теолог.