Забобони Орди. Лжехрам победобісся

11.05.2020 0 Редакция NS.Writer

Відсвяткували ми Великдень в карантині, але радість від Предвічного Воскресіння Господа Нашого знову, як вже, і повелося в наших краях затьмарилася від звісток зі здчавілого Сходу, тобто з Мордору, паки і паки.

| Newssky.com.ua

Чимало я, многогрішний Феофан Полоцький, вже писав на теми, про те, що там християнство практично повністю девальвувалося, що ім’я Христове —там не більше ніж коливання повітря, що Він там і близько не гуляв. Але це все вже давно перейшло з розряду метафор в розряд літот (тобто риторичних применшень), а ні гіпербол. У колишніх двох частинах циклу цього, оповідав я і про гидоту водохресного нудизму, навіть перевершуючи мої можливості як ченця, і про дурниці, пов’язаних з Єрусалимським вогничком. А тепер потрібно мені завершити мій мікроцикл про ті зловір’я, що приходять зі Сходу, описом самого мерзотного з них, тобто релігії победобес’я та знову спорудженого храму, на жаль, не на честь Воскреслого Христа, а на честь… нового божества, їхньої «батьківщини», і лжепророка єя, мерзенного Путіна-антихриста.

Нагадаємо прихильному читачеві нашому, що є такий античний вислів: вогонь, вода та мідні труби. Стародавній вислів говорить про всі випробування, які бувають в нашому житті. Вогонь та вода-це зовнішні труднощі. Мідні труби — це труби духових інструментів, в які грають на честь переможця, в його славу. Пройти мідні труби — отримати славу (популярність ) та не полетіти в космос. Мідні труби — це випробування славою, загальним визнанням, багатством, величчю зовнішніх форм. Так ось, і Мордор та московська лже-патріархія найбільш вражені саме останньою спокусою.

Моральні випробування — найважчі, їх витримують не всі, хто пройшов через вогонь та воду. По всій видимості, ведеться про те, що, пройшовши два попередні етапи та опинившись на останньому, людина під впливом слави і популярності може змінити свою поведінку, може стати зовсім іншою людиною.

Поговоримо про це у вужчому сенсі цього слова. У плані победобес’я. Так, ще, в 2005 році протоієрей Георгій Митрофанов назвав святкування 60-річної річниці перемоги у Великій Вітчизняній війні «победобес’ям». Пояснюючи сенс винайденого ним терміна, шанований протоієрей говорив про те, що треба пам’ятати, якою ціною куплена перемога, про мільйони загиблих не тільки на полі бою, але і в сталінських таборах, також і про бійців армії Власова, про різні міфи про війну. Тоді це все мені, чесно кажучи, здалося метафорою, а тепер я розумінню, що це було пророцтво.

Опинившись практично в повній міжнародній ізоляції після анексії Криму і розв’язаної ними війни на сході України, посиливши міжнародну неприязнь не тільки збитим малайзійським боїнгом, але і фантастичною за підлістю і цинізмом брехнею та спробами перевести стрілки на постраждалу сторону, ординці-мордоровці опинилися наодинці самі з собою, як «незрозумілі», жертви «тисячолітньої англосаксонської змови». Після всього цього кремлівський карлик з компанією, ще й забажав побачити світових лідерів у себе, на апогеї цього самого победобес’я. Я навіть не хочу обговорювати моральну сторону присутності західних лідерів на тлі всієї нинішньої кремлівської «антифашистської» риторики, марення кремлівських пропагандонів, що вони-де світ врятували, до стад гопників, що розсікають московськими вулицями з написом «на Берлін» на капотах та дверцятах машин, що, на щастя, поки не вилилося у ривок мотоклоунів все до того ж Берліну.

Ось уже не перший рік день перемоги — це захід державного масштабу з явним політичним підтекстом. Масовість святкування забезпечує адміністративний ресурс. Держава фактично привласнила собі цю дату, так само, як і трактування подій і підсумків Другої світової війни. Все, що не вписується в подібну інтерпретацію, відразу ж таврується як «образа національної пам’яті» та «переписування історії».

Героїзм солдатів Великої Вітчизняної прирівнюють до сучасних військових злочинів в Україні та Сирії. Що вже говорити про паради «дошкільних військ», коли дітей наряджають у військову форму, роблять костюми у вигляді танків і”Катюш«….

Але всі ці тенденції призводять до матеріалізації, яка і сталася, коли спорудили так званий храм перемоги, або головний храм мордорських збройних сил, який де освятять 9 травня. Будівля будується на «пожертви» ординців. А це свого роду державна десятина (або джизья, якою обклали християн мусульманські правителі) до дня «перемоги», на який жителі Мордору «пожертвували» 3 млрд. 62 млн. рублів. За іншими даними, ця сума склала до 6 млрд рублів. А не краще було пустити це все якщо вже не на лікарні та інші богоугодні справи, то хоча б на відновлення покинутих сільських церков, які вже майже 100 років руйнуються не стільки від розрухи в погоді, скільки від розрухи в умах та в дусі.
Але ні! Бо в Мордорі все не так. Не випадково, що коментатори в мережі вже назвали головний храм збройних сил, головним срамом Росії…

Отже, в головному військовому cрамі Орди будуть кілька приділів. Кожен з них — на честь небесного покровителя того чи іншого роду військ. Так, традиційно вважається, що святий Олександр Невський протегує тим, хто служить в сухопутних військах, пророк Ілля допомагає бійцям повітряно-космічних сил і десантникам, Андрій Первозванний — вірний помічник морякам, а великомучениця Варвара — тим, хто служить в ракетних військах.

Але тільки от невдача.

Багато чого з того, що вони планують репрезентувати вкрадено у нас, українців. Забули ординці, що мощі святої Варвари перебувають у нас у Володимирському соборі, що апостол Андрій хрестив Надніпровську Русь, а не московські болота, що Олександра Невського в «православного Марса» перетворив за своїм капризом Петро Перший. А до того князя Олександра шанували як покровителя покаяння, але про це не скажуть ні слова в храмі збройних сил Мордору. І згадаю за Іллю пророка (але зауважу, що храм той не християнський, а язичницький, чому — нижче поясню). Так ось Ілля пророк, як про це йдеться в Біблії, в тій книзі книг, що по «благочестю» в Орді і не відкривають навіть, сам особисто зарізав 400 язичницьких жерців, а тепер його святе зображення поставлять в їхньому (язичницькому ) святилищі. А потім він був живцем піднесений на небо.

Так ось ординці думають,що правий їх лжепророк Пу, коли в ендорфійному дурмані глаголить, що вони ніби як в рай потраплять (вознесуться), але не буде так.. Адже їх швидше заріжуть, ті, хто шанує іншого релігійного лідера. Мохамеда.

Центральний же престол Росії буде збудований на честь Воскресіння Господа. А це, як ви розумієте, блюзнірство, їм воскреслий Спаситель не потрібен, їм потрібен мертвий Христос, якого боявся ще й невротик Достоєвський.А тепер вся тупа Орда невротично б’ється в істериках та оргазмує, як дешева придорожня шльондра в канаві з лайном, на події травня 1945 року, забувши і про совість і про честь і про Бога.

Отже, згідно з проектом, майбутній собор повинен придбати незвичайну для церков забарвлення, схоже на камуфляж. А точніше на труну, або на болото. Адже, як відомо,”на Руси, как на болоте нечисть всякая в почете«, а саме:

Казнокрады и хапуги,
Спекулянты и ворюги,
Тунеядцы, бюрократы,
Несуны и горлохваты.
Яркий Пу взрастил букет
За те двадцать с гаком лет.

Саме ці вельми поважні категорії громадян Орди і будуть зображувати молитовні потуги в «святилищі» збройних сил, бо нормальному християнину там за великим рахунком й робити нічого. Бо там вшановують нечисть всяку. А мені, скромному іноку, тільки і залишається дивуватися маразму та фарисейству того, що відбувається, що я і роблю.
Днями проскочила новина, що всередині храму було заплановано мозаїчні панно, присвяченого сучасності із зображеннями Путіна, Шойгу та іншої нині правлячої хунти, що також цей «храм» прикрасять зображення серпа та молота, портрет Сталіна, панно з груповим портретом байкера Хірурга та інших духовних лідерів Орди. Серед вітражів — орден Великої Вітчизняної війни, виконаний в радянській (хто забув, богоборчій, символіці). На ще одній мозаїці будуть зображені учасники параду перемоги 1945 року, в тому числі плакат з Йосипом Сталіним над жолнерами.

Третя мозаїка присвячена окупації Криму, на ній з’явиться напис: «Крим наш». Так би мовити, не те, що вся святість, а типу як «совість» нинішньої Росії… А хто дав їм право, всім робити себе святими і за які це заслуги перед Господом, розвивати це блюзнірство. У мережі потім прослизнуло повідомлення, що дані мозаїки демонтують, але навіть якщо і так, то і сам задум прикметний. Їх поставлять через рік в іншому с(х)рамі, або в черговому капищі язичницькому, не пропадати ж «добру»…

В РПЦ МП повідомили, що таке рішення було прийнято у зв’язку з побажанням самого російського президента. За словами його спікера Дмитра Пєскова, антихрист вирішив, що давати таким чином оцінку його роботі «поки рано». Вже після цього глава Експертної ради РПЦ з церковного мистецтва, архітектури та реставрації, глава художньої ради з будівництва храму протоієрей Леонід Калінін висловив припущення, що рішення про демонтаж зображення може прийняти «тільки Помісний собор Російської Православної церкви». У той же час голова Синодального відділу по взаємодії зі Збройними силами та правопохоронними органами Московського Патріархату єпископ Клинський Стефан (Привалов) заявив агенції ТАСС, що художня рада з будівництва головного храму збройних сил ще прийме рішення про мозаїку з урахуванням думки самого Пу.
Тобто знімуть чи ні ці мозаїки не ясно, фейк ця новина чи ні теж. Але зверну увагу на те, що прослизнуло повз від коментарів. Ці прямо-таки язичницькі зображення готова пропустити та швидше за все пропустить РПЦ МП, організація, яка вважає та оголошує себе християнською. Якщо їх і не буде в тому капищі, то спокійно помістять в іншому. І паки задам я свій риторичний давно питання: кому моляться ординці…Христу або антихристу?

І ще один момент… зараз усіма справами в в РПЦ МП заправляє гундяївська зграя під назвою архієрейський собор, та й такий скликають нечасто, а коли скликають, то він буде просто тупим балаганом весільних генералів. Помісний собор і не скличуть. Тобто, є ймовірність того, що ці мозаїки там залишаться надовго.

Повертаючись до цієї теми зазначу, що були ж у XVI столітті королі та вельможі, які будували на свої гроші храми і хотіли, щоб їх зображення виявлялося в розписі, а були деякі, які боялися Божого гніву. Гроші давали, але своїх облич на стінах бачити не хотіли. У ХХ столітті в нових грецьких храмах стали з’являтися «комерційні» фрески, що зображували меценатів та спонсорів, які жертвували на храм. У російській практиці таке не прижилося. І в головному храмі збройних сил загальний задум і сенс «іконографії» явно інший — тут не церква дякує, або благословляє когось. Тут церкви взагалі не видно, а політруки з Міністерства оборони конструюють потрібний їм культ, оформляючи те, що задумувалося як православний храм, в стилістиці дуже дорогого армійського палацу культури. Не більше того.

Кому молитися в цьому храмі і як це все об’єдналося? Відповідь проста: молитися, звичайно, влади. Кожному, хто бачив ці зображення, в першу чергу приходять асоціації з внутрішнім оздобленням метро.

Висота сраму повинна скласти 95 метрів, а мозаїчні фрески з ликами, нині успішно процвітаючих видатних особистостей Росії, можуть завести його в якусь книжечку рекордів. За цим показником він повинен стати третім за висотою православним храмом світу. Він поступається лише храму Христа Спасителя, висотаякого — 103 м та Ісаакіївському собору (101,5 м). Зі Спасо-Преображенським кафедральним собором в Хабаровську, побудованим у 2004 році (95 м) він дорівнює по висоті.

Та що вони там не розрахували … та й ненависних ними католиків з лютеранами так і не перевершили. Адже, найвищий, в 161,5 м, в християнському світі храм — це лютеранський Ульмський собор в Німеччині. А в католицькому світі найбільший собор, висотою в 158 м —це Нотр-Дам-де-ла-Пе (1989р.) в м. Ямусукро (Кот-д’івуар). Давно вже відомо, що Орда скотилася на рівень Африки, так мабуть, поки, ще не зовсім, адже африканці їх переплюнули в гігантоманії. І ненависних же ними ляхів, вони теж не перевершили, бо в Речі Посполитій, найвищий храм, висотою в 141,5 м. —це базиліка Пресвятої Богородиці Лихеньської (2004 р) у Ліхеню — Старому.

А тим часом всі виміри цього храму — по висоті і ширині—відображають датами війни, «навіть церковні паперті там зроблені з трофейної зброї. Храм пофарбований в колір хакі, його високі куполи на вежах нагадують балістичні ракети, готові разити ворога в будь-якому куточку світу. Вже з початкового проекту була ясно, наскільки все це несумісне з православною традицією, з християнством. Але, діючи в рамках державницької парадигми і сам охоплений культом великої перемоги, патріарх Кирило авансом благословив всі символічні експерименти по перетворенню християнства в релігію війни у вигляді гігантського арт-об’єкта в парку Патріот. Може, такі експерименти і мали б право на існування, якби мова не йшла про гру зі справжніми святинями: євхаристією, мощами святих, справжніми іконами, обрамленими зірками, серпами і молотами, — символами богоборчества. На цьому храмі воістину виповнилося попередження апостола Павла про з’єднання Христа з Веліаром.

І ще одна деталь: лампадки в цьому капищі будуть запалювати не від сірника, як це зазвичай робиться, навіть не від привезеного з Єрусалиму вогника, а від вічного вогню. Хвилиночку, але вічний вогонь в християнстві — це символ пекла, а в СРСР його вперше запалили, використовуючи магічний обряд від сонця через спеціальну лупу в Пітері на Марсовому полі (назва-то яка) на честь полеглих жертв жовтневого богоборчого перевороту. Потім від нього ж запалили вічні вогні по всьому СРСР. Тобто хода окультно-інфернального полум’я тільки продовжилася. І ось прийшла вона ніби як у храм православний. А лжепатріарх це благословив. Думаю, що коментарі зайві,у всіх, хто має, ясний розум, а не путінську тирсу в голові, виникне правильне судження з цього приводу.

А де в усьому цьому Бог? Чи Путін вирішив, що він вже і є друге пришестя? І ось сьогодні, коли храми закриті для віруючих і Великдень служать за закритими дверима, настав підходящий момент для презентації нової «громадянської релігії» Росії?

Нехай ординці залишаться один на один зі своїм победобес’ям замість християнства. І тоді, може бути, і точно не при нинішньому режимі, для якого ці танці на кістках-хліб насущний, наступна влада знайде в собі сили сказати правду, засоромитися та покаятися. І попросити вибачення у людей за багаторічну підлу брехню і цинізм своїх попередників. Це і є борг перед тими, хто згинув у цій гекатомбі, спокутувати гріх, не відмолений та ще непрощений.

А я вважаю своїм обов’язком нагадати українцям, що різниця між 8 та 9 травня величезна. Це різниця між «ніколи знову» та «можемо повторити». Це різниця між квіткою на братську могилу та гуркотом тягачів з ракетами, мета яких — множення подібних могил. Поки по Москві їздитимуть BMW з наклейками «на Берлін!», поки ряджені на бюджетні гроші будуть штурмувати фанерні Рейхстаги, поки «переможна» георгіївська стрічка залишатиметься символом агресії на території суверенної і незалежної України, я визнаю для себе тільки один день V — перемоги в Європі — 8 травня, і буду тихо відзначати його разом з Нью-Йорком, Берліном, Парижем, Мінськом та Києвом. Разом з тією частиною Москви і Росії, для якої «діди воювали» — це скорботний спогад, а не реваншистське-рашистське гасло, що кличе до нової війни, війни проти нас!

І це не випадково: Путін із самого початку прекрасно усвідомлював ключове значення 9-го травня для свого курсу на неосоветизм (й неопоганство) реабілітацію всього радянського, а точніше, сталінської спадщини. Путін відмінно розуміє, що 9-е травня-це та пуповина, яка надійно пов’язує російський електорат з радянським минулим, роблячи це минуле їхнім сучасним. В його очах 9-е травня-гарант недоторканності його (і взагалі — російсько-імперської) політичної системи. 9-е травня — це зараз, по суті, містеріально-смислова реабілітація всієї сталінсько-брежнєвської імперії, продовженням якої є Снігерія. Отже, Путін бачить сенс своєї діяльності у відновленні імперського зв’язкучасів, як раніше нам здавалося, перерваного в серпні 1991. І відновлюється цей фатальний зв’язок часів, перш за все, через 9-е травня щороку.

Ми бачимо, як культ «дня перемоги» відкинув їх у радянське минуле. І не просто в радянське, а в сталінське минуле: з цього культу чітко проступає лик Сталіна та новий культ особистості — культ особистості антихриста, який через чорних магів управляє Росією. Я скажу: це об’єктивно реакційне свято, що стало потужним ментальним важелем, що повернув мордорців назад в СРСР. Саме «день перемоги» став такою собі піратською сокирою, шкідливо підсунутою під політичний компас пострадянської Орди.

У цьому капищі встановлюють вони вітражі із зображенням радянських орденів. «Ордени, піднесені до неба» — волають, скавчать та кричать язичники-ординці на славу нового Саурона. Але не до Христа Бога волають вони, а славлять лише духів злоби піднебесної: духів їх безглуздої національної гординьки, духів злиднів і фанатизму, духів христопродавства і аморальності, духів вбивства та війни проти України. Гидоти та запущення на нібито святому місці.

Для мене як богослова очевидно: перед нами спроба створити нову релігію, «громадянську релігію» для обробки нею оцифрованих російських громадян. Адже, говорячи про громадянську релігію, не можна забувати, що це — тип релігійності, який цілком може прищепитися і на православному грунті. Щоб цього не сталося, ми, українці, справді повинні бути ” мудрі, як змії «(Мф 10:16)».

І ось на їхню екс — «православну» батьківщину зійшла нова громадянська (точніше, язичницька) релігія, яка велить «православним» єпископам кланятися вічному вогню, розповідати байки про” високу духовність сталінізму і в десна цілуватися з вождями інших” традиційних релігій«, запевняючи, що їх вірування нам багато ближчі та рідніші, ніж якийсь там католицизм, або грецьке православ’я. Головна чеснота цієї релігії- «служіння Вітчизні» (цьому заняттю можна гордо і безсовісно віддаватися хоч в Анголі, хоч в Афганістані, хоч на Донбасі або Криму, причому навіть відкрито іменуючись найманцем в новій чека).У ній вже давно є свій сонм святих, для потрапляння в який неважливі особисті моральні якості, але важлива лише вбудованість в радянський (або пострадянський-рашистський) пропагандистський міф.

Деяка надія у мене виникла, що це може досить швидко припинитися. В цілому, ми знаємо, що громадська думка здатна змінюватися. І це пов’язано як з тією ж пропагандою, так і з політикою країни. Такий важливий маркер, як ставлення до Заходу і США, з 90-х змінився майже на 180 градусів. Відповідно, нічого не заважає помінятися йому назад.
Тому правильно буде просто помолиться за жертв Другої світової війни Христу Богу, за полеглих з обох сторін, а не хвалиться перемогою дідів, і не перетворювати все це в блюзнірський язичницький фарс. Упав Третій Рейх, впаде і язичницький Третій Рим. І це буди, буди! Слава Україні.

ИеромонахІєромонах Феофан Полоцький (Скоробогатов)

Доктор богословських наук


Поделиться статьей:

Подписаться на новости:




В тему: