РПЦ імені Сталіна на шляху до розколу зі Світовим Християнством. Ексклюзив

06.10.2021 0 Редакция NS.Writer

Як ми вже писали раніше, патріарх Варфоломій відвідав Україну 20-24 серпня, взявши участь у святкуванні 30-річчя незалежності нашої країни. Під час візиту він звершив богослужіння з ієрархами Православної церкви України (ПЦУ) у Соборі Святої Софії в Києві, зустрівся з президентом країни Володимиром Зеленським, прем’єр-міністром Денисом Шмигалем та спікером парламенту Дмитром Разумковим. Пройшов місяць і московські попи та тамошні глав-попи вирішили дати чергову «відповідь Чемберлену». Але вийшло вкрай невдало. Про це ми сьогодні і поговоримо. Отже, 23-24 вересня 2021 року в Тронному залі Патріаршої та Синодальної резиденції у московському Даниловому монастирі під головуванням тов. Гундяєва пройшло засідання Священного Синоду Російської Православної Церкви. Не обійшлося без сенсацій.

Як всі ми пам’ятаємо, ПЦУ визнали першоієрархи Олександрійської та Елладської церков, а в 2020 році — предстоятель Кіпрської церкви. РПЦ відповіла на визнання законної та канонічної Української Церкви розривом відносин з Константинопольським патріархатом і тими предстоятелями та архієреями інших Помісних Церков, які прийняли нашу автокефалію.

Наприкінці вересня 20021 року стало ясно, що РПЦ імені Сталіна має намір і далі махати кулаками після бійки, а, іншими словами, зробити практичні кроки проти тих церков і ієрархів, хто за покликом Константинопольського Патріарха Варфоломія визнали Православну Церкву України (ПЦУ). При цьому Синод РПЦ МП покладає персональну провину на Патріарха Варфоломія, як би тримаючи для Константинопольського Патріархату відкриті двері та натякаючи на поступки в тому випадку, якщо Варфоломій якимось чином зійде зі сцени.

Ординський Синод оголосив таким, що суперечить канонам Церкви, серпневий візит Варфоломія до Києва на святкування Дня Незалежності України. Але своє засудження єпископи РПЦ віщували словами подяки за те, що хрещення Русі відбулося завдяки Константинополю. Але це, як ми розуміємо, банальне лицемірство, що відвикли говорити правду. Питання риторичне: а навіщо в центрі Москви ставити пам’ятник князю Володимиру, який хрестив Україну? Адже там, за справедливим зауваженням Олексія Гончаренка, в ту пору жаби квакали. Додамо, що місцеві дикуни там практикували канібалізм.

Але не будемо голослівними, і наведемо конкретну цитату з їхніх рішень: «підтримавши розкіл на Україні, Патріарх Варфоломій втратив довіру мільйонів віруючих … в умовах, коли більшість православних віруючих світу не перебуває з ним у церковному спілкуванні, він більше не має права виступати від імені всього світового Православ’я і представляти себе його лідером», — йдеться в постанові Синоду (Журнал № 60) від 23-24 вересня 2021 року. Переводячи з лицемірної мови на загальнозрозумілу це означає, що ієрархи РПЦ імені Сталіна в столиці червонопрапорного Мордору з’їхали з глузду та вирішили, що Патріарх Константинопольський Варфоломій нібито більше не має права виступати від імені всього світового Православ’я та представляти себе його лідером.

Але в ході нашого нарису ми покажемо, що дана декларація наскрізь помилкова. А далі ще цікавіше. Тим часом раніше в РПЦ послідовно заперечували першість Константинополя в принципі. Виходить, грекам натякають: Москва визнає особливий статус Константинополя, якщо ця церква піде на поступки в тому, що стосується ПЦУ. Це нова нотка в деклараціях Московського патріархату.

На тому ж засіданні Синоду ієрархи РПЦ засудили візит Константинопольського (Вселенського) патріарха Варфоломія до Києва на День незалежності України, оголосили цю поїздку політичною, а самого патріарха — маріонеткою неназваних «зовнішніх сил». В першу чергу, США, які тепер прийнято ненавидіти. Тобто їх заяви цілком собі в дусі скріпної ідеології Путіна, яку вже давно розділяє зомбоване населення Мордору. Воістину, мізки у них давно кастровані, нічого нового, жодної свіжої думки, повтор совдепівської та путінської пропаганди, яку погано вони топлять у своїй непристойній-елейній стилістиці. Іншими словами, ватній публіці, включаючи і ватяну паству, ватяні попи вішають тоннами локшину на вуха. Мабуть, скорботні ординці стануть зовсім глухими до голосу розуму як такого.

Так вийшло, що в черговий раз РПЦ звинуватила Патріарха Варфоломія в роботі на США. А за словами не менш брехливого, ніж Соловйови-Скабєєви спікера РПЦ, посіпаки Легойди, представники ПЦУ «…своїми діями ставлять себе в один ряд з екстремістами» як то кажуть, чия б корова мукала, а ваша краще і не пукала. Не ви, скрепоносні лже-священики, благословляєте бійню на Донбабве, не ви «освячуєте» брато-вбивчу зброю, чи не ви даєте індульгенції Гіркіну та іншим маніякам-терористам?

Але повернемося до тієї «геополітики», що марно пробує проводити РПЦ імені Сталіна. Крім пряника для греків запасний і батіг. Синод оголосив, що має намір розглянути якісь (можливо, підроблені) прохання африканських священнослужителів (їх моральний рівень невідомий), готових нібито відкластися від Олександрійського Папи Феодора та перейти під московський омофор. Нагадаємо, Папа Олександрійський та всієї Африки визнав ПЦУ, а РПЦ МП перервала з ним канонічне спілкування.

Але, як з’ясовується, в РПЦ МП або не знають історії світового християнства, або «успішно» її фальсифікують на користь Росії. Нагадаємо читачам, що діаспора за всім канонічним правом належить Константинополю, адже і ПЦУ не має парафій за межами України. А Царгородський першо-ієрарх — перший серед рівних. А вся Африка та прилеглі острови — це територія, виключно підвладна Папі-Патріарху Олександрійському, приймачу апостола Марка. Цікаво, що саме Олександрійський Патріарх Іракл (пом. 248) був першим у християнстві, хто був названий Папою. У другій половині III століття цей титул став застосовуватися до інших предстоятелів у східних частинах Римської імперії. Але канонічне право «високо-духовні» московити трактують за принципом «що хочу, то і ворочу», тобто так як їм вигідно.

І ось вже і рішення послідувало. Африканським напрямком займеться архієпископ Леонід (Горбачов). Синод навіть звільнив його від кафедри в Північній Осетії, і тепер владика Леонід готує пропозиції до наступного Синоду РПЦ щодо відкриття єпархій та деканатів на Чорному континенті. Раніше вже були створені екзархати в Європі та Південно-Східній Азії. Остаточного рішення поки немає, але скоро вже Архієрейський собор РПЦ МП; а там, швидше за все, і приймуть рішення по чорному континенту, будуть пафосно волати «Африка наш!». Залишається сподіватися, що російських духовних людожерів споживуть там в їжу. Так, для цілей космічного порядку. А поки звучать нові звинувачення Папи Феодора «в розколі». Нічого немає оригінального в Мордорі, все ті ж старі пісні про старе.

На тому соборі товариш Гундяєв до всього вищевикладеного ще й додав, що представники РПЦ сьогодні переживають у зв’язку з тим, що Константинопольський Патріарх «відпав у розкол, тому що причащався з розкольниками і визнав «самосвятів» (тих, хто самовільно привласнив собі священицький сан), які не мають законної хіротонії, канонічними архієреями. Але це не так. Дійсно в УАПЦ-1 (Василя Липківського, у 1920-ті роки) ієрархи були висвячені за старим олександрійським звичаєм не за допомогою єпископів, а самими священиками. Таке в давнину допускалося, як з’ясував історик та новомученик Володимир Чеховський, в екстремальних ситуаціях. Але богословськи дана подія ще не була осмислена. Під час Другої Світової Війни ієрархія та священство УАПЦ-2 отримали традиційну хіротонію від канонічних ієрархів Польщі, митрополитів Діонісія (Валединського) та Полікарпа (Сікорського). Те коло сучасних представників УАПЦ (що тепер служать у ПЦУ) вважати самосвятами не можна. Але хто в Мордорі знає загальновідомі факти з української церковної історії? Хоча для чорного піару згодиться.

Андрій Кураєв зауважив, що глава РПЦ переплутав церковні свята: у вівторок він привітав віруючих з Покровом, хоча в цей день відзначалося Різдво Богородиці. Гундяєв також, на думку Кураєва, змішав Куликовську та Бородінську битви. Помічений екс-протодияконом казус швидко розійшовся в ЗМІ та соцмережах, де робилися натяки на нездоров’я голови РПЦ. Мабуть, він «благочестиво» забув не тільки церковну історію України, а й банальний календар. Чим е вражений його мозок? Можливо, там вже давно панує мала і жахлива, хоча і бліда, але трепонема. Все це наклалося на пересуди останніх місяців про можливу відставку тов. Гундяєва.

Будемо спостерігати за ситуацією. Але в цілому, саме по собі створення канонічної Православної церкви України може призвести до розколу всередині Православ’я, порівнянного з «великою схизмою» 1054 року, заявив газеті «літопис Православ’я» керуючий справами канонічної Української Православної церкви митрополит Бориспільський і Броварський Антоній (Паканич).Ось вже поворот; воістину «у розбійника лютого розум Господь пробудив».

Великий розкол (Велика схизма 1054 року) — поділ єдиної християнської Церкви на Римо-Католицьку на Заході, з центром у Римі, і православну на сході, з центром у Константинополі. Згідно з католицьким віровченням, Папа Римський має верховну владу (примат) над усією Церквою. На відміну від Римо-Католицької, Православна церква не централізована — у світі налічується 15 Помісних Православних Церков, що ворогують між собою. Є ще близько сотні «неканонічних», що теж ворогують з тими 15 та між собою. Кожна Помісна Православна Церква самостійна в своєму управлінні, а загальний глава всіх церков, згідно з віровченням, — Ісус Христос.

Дійсно, ми знаходимося на порозі великого розколу. І якщо проводити аналогію з «великою схизмою», яка сталася тисячу років тому, то можна побачити деякі паралелі, і в той же час варто звернути увагу на те, що вона нами сприймається як якесь одномоментне подія за рахунок віддаленості цього процесу від нас у часі. Насправді розкол між Східною та Західною церквами відбувався не одномоментно, одномоментною була кульмінація у вигляді проголошення взаємних анафем, а ці події тривали протягом багатьох років — може бути, навіть сотні років. Протягом цього періоду йшло політичне, цивілізаційне, богословське розмежування. Це ми спостерігаємо і тепер.

Розкол зараз, вже фактично відбувся в православному світі, але він триває вже кілька десятиліть. Він був породжений насамперед амбіціями Московського патріархату, які особливо сильно проявилися в ХХ столітті. Саме в ХХ столітті православна громада Совдепії та в Ерефії фактично зникла, а РПЦ імені Сталіна перетворився на політичну силу і структуру, яка виявилася більшою мірою пов’язана з путінськими ляльководами.

Отже, відносини Російської Православної церкви і Константинопольської Православної церкви, навпаки, переживають період глибокого відчуження після того, як патріарх Константинопольський Варфоломій вручив Томос про автокефалію (церковну незалежність) Православної церкви України.

На тому соборі, митрополит Іларіон (Алфєєв, права рука, ліва нога, або щось інше для Гундяя) пафосно (нагадаємо, що пафос і патологія — слова однокореневі) заявив, що тепер нібито, Патріарх Варфоломій «втратив право іменуватися духовним лідером 300-мільйонного православного населення планети. Він більше не представляє світове православ’я. Він представляє тільки свою власну церкву і, можливо, ті Церкви, які побажають, щоб він їх представляв. Російська Православна Церква до числа цих Церков не відноситься».

Тут ми не бачимо вже не дипломатії, ні єлейного стилю, а вже перед нами пряма декларація того, що РПЦ МП імені Сталіна йде до розколу. Не здивуємося, якщо років через десять вони приймуть які-небудь сумнівні богословські доктрини, або повністю відпадуть у злобісову єресь, або посилять внутрішню дисципліну та часом перетворяться на велику тоталітарну секту.

А поки ординська РПЦ збирається звинуватити Константинопольського патріарха в «єресі папізму»… Цікаво, чи зможе московський «папа» зібрати Вселенський Собор, щоб засудити цю «страшну єресь»?

Константинопольський Патріархат у ідентичній ситуації намагався зробити це кілька разів. Жодного разу не зміг… Що б ясно було. РПЦ на архієрейському соборі у наступному місяці збирається відкликати у Константинопольського Патріарха право канонічної апеляції над східними єпископами, яке було дане йому Вселенським Собором. Константинополь — це новий Рим та вся Мала Азія не мають старий Рим Своєю Церквою Матір’ю, як московити мають Новий Рим Церквою-Матір’ю. Все церковне, що вони здійснюють, канонічно тільки з благословення Нового Риму. Причини тоді були не політичні, а догматичні. Латиняни — «єретики» та ми їх тому таким чином відсікли. Далі терпіти було неможливо.

Ось і думають московити, як оголосити єретиками царьгородців та самим стати «вселенським» патріархатом. Для цього і парафії в Африці можна рейдерськи захопити та грецьких розкольників-старостильників під свій омофор прийняти. Є підстави вважати, що настала черга меж Олександрійського патріархату. Африка їм стала потрібна, як і берег турецький, виявляється!

Останнім часом голова Відділу зовнішніх церковних зв’язків РПЦ митрополит Іларіон (Алфєєв) чи не в кожній суботній передачі, яку він веде на державному телеканалі «Росія-24», лає Патріарха Варфоломія на чому світ стоїть. Причому принизливі епітети, якими Іларіон нагороджує Вселенського Патріарха, не відрізняються різноманітністю. Найчастіше в його критиці Константинополя зустрічається визначення «розбійницький». В умах підготовлених глядачів це, мабуть, має нагадати про другий Ефеський собор 449 року, прозваний розбійницьким собором. Він призвів до недовгого панування в межах Візантійської імперії вчення, яке пізніше було визнано єретичним як західними, так і східними кафедрами. Надалі ці події призвели до розколу в християнстві.

Таке наполегливе шельмування Варфоломія першим помічником Патріарха Кирила, зрозуміло, повинно було мати мету. Ймовірно, досягнутий інформаційний та емоційний ефект на наших очах повинен вилитися в якісь практичні кроки. Втім, деякі з них вже пішли.

Московський Патріархат, як ми вже зазначили, намагається створити на домашній території Константинопольського Патріархату, тобто Туреччині, настільки улюбленої російськими туристами, незалежні церковні громади. В Європі та у Південно-Східній Азії вже було створено екзархати, що було неможливо, коли між Москвою і Константинополем існували повноцінні відносини. Тепер же зв’язки порвані, спільне богослужіння заборонено, проте Константинопольський Патріарх формально залишається в диптихах, хоча в храмах РПЦ його не поминають, як і тих глав Православних Церков, які визнали Православну Церкву України. Московський Патріархат не визнає право Варфоломія на арбітраж у міжцерковних спорах, а також деякі інші його привілеї.

Можливо, цей сценарій і не буде втілений в життя. Можливо, РПЦ в останній момент виробить якийсь гібридний варіант, не йдучи в розкол повністю і залишаючи можливість співслужіння з іншими Церквами. Але поки що все йде до радикального сценарію. Попереду — путінсько- гундяєвський архієрейський антихристів собор. Чи то ще буде?

Іван Верстянюк, оглядач


Поделиться статьей:

                               

Подписаться на новости:




В тему: