Юрій Чернецький: 11 вибраних віршів 2017 року
19.12.2017 0 By Chilli.Pepper
11 вибраних віршів 2017 року
ВІЛЬНИЙ ПЕРЕКЛАД-ЖАРТ ВЕЛИКОЇ ПОЕЗІЇ МИХАЙЛА ЛЕРМОНТОВА
Росіє, прощавай, немита,
рабів країна та панів,—
і катових спецслужб «еліта»,
і люд-народ, що завжди скнів.
Про Волі океан безмежний
хай мрії втіляться твої
і в Україні незалежній,
і у відродженій Литві!
1841—14.01.17
ФІЛОСОФСЬКИЙ НОКТЮРН
Коли життя летить, куди воно летить?
Чи він безцільний — лет шалений?
Я знаю: кожна мить — це не остання мить!
Адже ще й людство є крім мене.
Коли життя згаса, хіба воно згаса?
Чи все ж таки душа — безсмертна?
Я вірю: Небеса — насправді Небеса!
А в інше вірити нестерпно.
Коли прощатись час, який найкращий час —
удень, вночі чи на світанні?
Це байдуже для нас, бо Він рятує нас!
Та цей рядок — таки останній…
У ніч із 10 на 11 березня 2017 року
АВТОПОРТРЕТ ЯКИМА ПОГРІБНЯКА — МАЙСТРА, ЩО ЗВІВ НОВОМОСКОВСЬКИЙ СОБОР
(Черговий вірш до циклу «Українські історичні портрети»)
Щоб Собор будувати, потрібні наснага й відвага,
смисл життя, зміст життєвого шляху — подібні діла.
А зростила мене слобожанська Нова Водолага,
Слобідська Україна — моя Батьківщина мала.
Згодом через короткий період науки-навчання
я до праці-навчання на десятиліття прийшов.
Так трапляється завжди: стає будівничий звичайний,
осягнувши Любов, майстром зведення храмів-церков.
А тоді… Вже добіг хай середини сьомий десяток,
та новий Корабель я на воду спустив моря див.
Цим розкішним вінцем на закінчення справ розпочатих
творчий шлях свій довершив — великий Собор спорудив.
На очах сенс втрачала навала імперська ворожа
і московсько-поповських, і сіро-чиновницьких зграй,
бо Собором моїм у безсмертя ввійшло Запорожжя
ще й у цій іпостасі — як дивного Зодчества край.
На папері про мене лишилось відомостей мало,
та збережений дивом Собор цей усе розповість —
дев’яти дерев’яних верхів незрівнянних аннали,
що породжують захват людський і Божественну млість…
І навіки наповнив Історії вітер вітрила,
і вперед наш пливе — не спинити! — Собор-Корабель,
і країна, що душу Всевишній Любові відкрила,
має шанси не гірші, ніж в інших народів-земель.
12.04.17
ДО ПРОЕКТУ ВЛАСНОЇ ЕПІТАФІЇ
То повз кудись, то брів, а то летів —
то «сутнісно», то створюючи видимість…
Сказав я, мабуть, забагато слів,
та головне — щоб мало їх не видалось.
Частіше манівцями йшов, на жаль,
життя я — то пустелею, то хащами…
То твердив: «Слава Богу, не москаль!» —
то розумів, що надто вже змоскальщений.
Займатися всілякими бажав —
практичними та суто науковими…
І не зробив стількох важливих справ,
і ворогами й друзями зацькований.
То був, ну, просто мудрий, наче змій,
то дурнуватий, примітивом вкоськаний…
То, всупереч диктату, мовчазний,
то балакучий — гірш попа московського.
Ох, закінчити б віршик цей мені
якимсь во славу влади панегіриком…
Ні, хай напишуть: «Серед злив брехні
він був ШЕВЧЕНКІВСЬКОГО типу ліриком»! :)
ПОСТСКРИПТУМ:
На можливі критичні звинувачення гнівні
відповім я наступне: тільки «ТИПУ» ж — НЕ рівня!
25.05.17
ВИСОКОШАНОВНІЙ ОЧІЛЬНИЦІ ЛИТОВСЬКОЇ ДЕРЖАВИ ТА ІНТЕЛЕКТУАЛЬНІЙ ЛІДЕРЦІ ЄВРОПИ ПАНІ ДАЛІ ГРИБАУСКАЙТЕ
(Надпис на книзі «Избранное для избранных»)
«Забути про велич колишню»? А дзуськи!
Твоя — світ тодішній вражала,
Велике князівство Литовське та Руське,
Литви й України держава…
Тепер, у непевні, виснажливі будні,
хай зайнятий мозок війною,
хоч інколи мрію про те ж на майбутнє —
святкове, бо спільне з Литвою!
07.06.17
ШЛЯХАМИ ДОЛІ ГЕТЬМАНА МАЗЕПИ
Цей правитель козацький, як інші, умів воювати,
теж як інші, вів звично і решту державних він справ;
меценат хіба більший, та й інші були меценати…
Став же гетьман великим, коли за народ свій* ПОВСТАВ.
Батьківщині малій і батькам він завдячував серцем
українським, до Матері повним любові; але
з нас була в багатьох у дитинстві своя Біла Церква…
Тільки згодом життя до кінця повертало на зле.
Дарували Москва йому та слобожанський Коломак
знов урізану владу гетьманську, бунчук-булаву;
а життя гречкосіїв і далі минало в прокльонах…
За взірець гетьманат мав все ту ж невситиму Москву.
А проте, працював, об’єдналася щоб рідна Ненька —
пошматовані наші краї, ненастанно Іван;
та до «геть від Москви!» він ішов по стопах Гордієнка…
Той раніше розгледів, що цар — лютий кат-бусурман.
…Він нарешті повстав! Відчуваючи: скоро вже тризна…
Бо за ним українського люду замало пішло…
Ох, запізно почав… Так: запізно, запізно, запізно…
Ще ж і тьмяним було наше дзеркала пам’яті скло…
Важливіше, однак, що, повставши, «поставив на місце»
всіх: московських, і польських, і навіть прийдешніх заброд.
І лишили козацькі нам провідники й літописці
гасло-спогад-надію, що ми — таки ВІЛЬНИЙ НАРОД**!
__________
* У вересні 1707 року Мазепа звернувся до Пилипа Орлика з такими словами: «…І на тому присягаю, що я не для приватної своєї користі, не для вищих гонорів, не для більшого збагачення, а не для інших яких-небудь забаганок, але для вас усіх, під владою і регіментом моїм перебуваючих, для жінок і дітей ваших, для загального добра матки моєї отчизни бідної України, всього Війська Запорозького і народу малоросійського, і для підвищення і розширення прав і вольностей військових, хочу те при допомозі Божій чинити, щоб ви з жінками і дітьми, і вітчизна з Військом Запорозьким так від московської, як і від шведської сторони, не загинули».
** Святкове за звучанням поняття «вільний народ» було центральною категорією української політичної та правової думки XVII—XVIII століть. Цим поняттям оперували, його розвивали в соціальній теорії та застосовували в соціальній практиці тогочасні державотворці й інші представники вітчизняної інтелектуально-культурної козацької ЕЛІТИ без лапок, зосібна Богдан Хмельницький, Самійло Величко, Григорій Граб’янка, Іван Мазепа та Пилип Орлик [Енциклопедія історії України, т. 1 (2003): с. 559]. А нам сьогодні належить опрацювати і втілити в життя концепцію, сказати б, НОВОГО ВІЛЬНОГО НАРОДУ як спільноти вільних особистостей, що була, є та залишатиметься рушійною силою переможної Революції Гідності і післяреволюційного розвитку вільної процвітаючої України.
20.06.17
ПИШУ НЕ ПРО СЕБЕ, А ПРО КРАЩИХ, НІЖ Я
Ні, були їх битви не марними:
знов опинимося в біді —
Українська повстанська армія
знов плече підставить тоді.
Знов імперії в хижі очі ми
зазирнемо в ближнім бою —
батальйонами Добровольчими
передасть звитяжність свою.
Нам не треба «братньої» милості:
перед ними кат відступа,
бо Герої в Червоній билися —
і Герої бились в УПА.
Ожили в нас козацькі душі їх,
відродилася їх снага:
двох стихій союз — не подужати! —
Збройним Силам допомага…
Ти зробилася непоборною
на страшній небуття межі,
Україно, ставши соборною;
тож — скарб Єдності бережи.
22.07.17
СВЯТКОВИЙ СОНЕТ-АКРОВІРШ
Цінуймо Дар і Долі, і Небес,
Ефект чий, попри все, і досі діє,
Єднає нас, на розвиток-прогрес
Нам забезпечує надії-мрії;
Ефект, що йде ще з глибини віків,
Запалений Козацтвом (всохни, Лета!),
А згодом прийнятий від козаків
Літературою як естафета;
Ефект, що й за новітньої доби,—
Жертовності Героїв шлях кривавий,—
Нам сили надавав для боротьби
І врятував Громаду для Держави.
Сьогодні Дар цей сяє владно й не
ТЬмяніє; а ефект — він не мине!!!
До 24 Серпня 2017 року
* * *
(З російської; гендерно нейтральний :) переспів вірша Ольги Берґґольц)
Є року пора — особливого світла,
яке не приносить засліплення-спеки.
Вона називається бабине літо;
це літо не кличе вже в мандри далекі.
Вже нам на обличчя сідає ласкаво
летюче та лагідне павутиння…
Куртин як палають яскраві заграви!
Як співи пташині лунають, невпинні!
Давно відгриміли спустошливі зливи,
вже спокій панує — набрид, не набрид чи…
Від погляду ми все частіше щасливі,
а ревнощів мучить гіркота все рідше.
О бабине літо — симфонія листя
і сонця! Так, дар — твоя мудрість… Та попри
це — де ти, кохання моє? Відгукнися!
Ні, пристрасть безмовний вгамовує обрій…
Щодня холоднішає сяяння неба,
здається, назавжди вже час розлучатись…
…А я лиш тепер розумію, як треба
любити, жаліти, прощати, прощатись.
1956, 1960—01.09.17
ДІАЛЕКТИКА ХУДОЖНЬОЇ ТВОРЧОСТІ ТА ДРУЖНЬОЇ УВАГИ ДО НЕЇ
Для тих, хто мистецького букет вина
цінує, для нас — для гурманів мрії —
важливо, щоб у світі була хоч одна
людина, яка начебто розуміє,
чиєю хай один нами зрощений твір
увагою зрошений був і зігрітий.
І зовсім… ну, майже не важливо (повір,
молодий спадкоємцю!), чи було, що розуміти.
25.09.17
ЧЕРГОВИЙ ДУЖЕ ПАТРІОТИЧНИЙ АКРОВІРШ
Світло небесного моря —
Лагідна бездонна блакить.
Алмазного блиску мова —
Вірна коханка вже протягом століть.
Атлантида Запорозької Січі —
Унікальний острів-дороговказ:
Кличе, кличе, кличе
Раз од разу душі в путь — наче в перший раз.
А люди, нехай «окремі»,—
Їхній жити-любити дар?!
Невже ми…
І думати забудь, краще вірша вжар!
16.12.17