Візит Папи Франциска до Монголії: геополітика Ватикану vs спадщина Чингізхана

Ексклюзив. Незважаючи на мізерне католицьке населення Монголії, візит Папи на початку вересня трактований як «подія століття» для молодої церкви, що там розвивається. Зазначимо, що це взагалі перший в історії Церкви папський візит до Монголії, де проживає близько 1450 католиків. Після дев’яти з половиною годин польоту з Риму 86-річний папа Франциск провив купу зустрічей з політичними та дипломатичними лідерами, а потім виступив із промовами перед монгольськими священиками та місіонерами. Здається це банальний візит понтифіка в одну з далеких від міста-держави Ватикану єпархій, але чи все є так насправді, що ще могло спонукати понтифіка відправитися у таку далеку путь? Поміркуємо про е все у нашому нарисі.

Монголія з 3,3 мільйонами жителів є малонаселеною країною на величезних відстанях, де комуністичне правління під впливом Радянського Союзу тривало майже 70 років та включало жорстоке придушення релігії, включаючи вбивства буддистських ченців. А близько 28% населення живе за межею бідності, що не дивно після низки комуністичних експериментів.

Під час національного перепису населення країни в 2020 році понад 40% монголів заявили, що не мають релігійної ідентичності. З 60% тих, хто сказав, що вони релігійні, близько 87% сказали, що вони буддисти, трохи більше 5% були мусульманами, 4% дотримувалися традиційної монгольської релігії, яку зазвичай називають «шаманізмом», а лишень трохи більше 2% були християнами (розподіл на конфесії тут вже стає непринциповим).

Привернемо увагу й на те, що невелика католицька громада налічує двох священиків, які народилися в Монголії, має дев’ять церков та каплиць, у тому числі гер (іноді його називають юртою) і цегляний собор, створений за зразком традиційного монгольського житла. Людям служать 30 жінок-монахинь і 25 священиків, як приїхали з різних країн, як говориться, «на місію». На теперішній час близько 70% часу та ресурсів Католицької Церкви в Монголії присвячується благодійності та соціальній діяльності, включаючи роботу дитячих садочків, професійної школи, будинків для сиріт або безпритульних дітей та їдалень.

У 1920-х роках Ватикан офіційно створив місійні структури в Монголії, але через рік після цього, коли країна стала комуністичною, католицька припинила своє функціонування. Лише у 1991 році католицькі місіонери повернулися та почали відновлювати громаду.

Папа Римський Франциск готувався до візиту заздалегідь; так, ще у травні 2022 року він зустрівся у Ватикані з буддистськими лідерами країни. Понтифік сказав їм, що хоча католицька громада в Монголії невелика, «Церква повністю віддана плеканню культури зустрічі, наслідуючи свого вчителя і засновника, який заповідав своїм учням: «Любіть один одного, як Я люблю вас….Зміцнюймо нашу дружбу на благо всіх», — сказав Папа своїм гостям. Посилаючись на «давню історію гармонії в розмаїтті» Монголії, Папа Франциск сказав їм, що сподівається, що таке ставлення зростатиме «через ефективну реалізацію релігійної свободи та просування спільних ініціатив для загального блага».

Звертаючись до єпископів, священиків та душпастирських працівників, Папа сказав, що Ісус Христос не дав політичних повноважень своїм апостолам, але сказав їм полегшити страждання «пораненого людства».

Це загальні, «ритуальні», слова, які начебто відразу говорять про все та не про що одночасно. Але цими словам промови Франциска не закінчилися, а ще його знову підвели спічрайтери та ватиканські історики. Він же, як ми раніше писали, крупно облажався (да пробачать мене деякі затяті католики), коли розмовляв з російською молоддю, наводячи невдалі історичні приклади. Про це ми вже писали. А зараз ми поговоримо про його не такі великі промахи на євразійському фронті.

На виступі перед монгольською громадськістю у  перший день свого візиту Франциск хотів нагадати, перш за все, про давні стосунки між Монголією та Святим Престолом, які сягають 1246 року, коли отець Плано Карпіні, папський посланник, відвідав Гуюка, третього монгольського імператора (точніше хана), і вручив йому офіційний лист Папи Інокентія IV.

Треба зробити пояснення, що цей понтифік не лише коронував нашого Данилу Галицького, а взагалі розробляв геополітичні плани, в які входила й боротьба з кочівниками на східних теренах тоді (і зараз) цивілізованого світу.

Цей лист «зберігається у Ватиканській бібліотеці, і сьогодні я маю честь надати вам автентичну копію, зроблену за найдосконалішими технологіями, щоб забезпечити найкращу можливу якість. Нехай це буде знаком давньої дружби, яка росте та відновлюється», – наголосив Папа.

Ось саме тут і сховалася чергова історична помилка понтифіка, який не вивчав історію Євразії та не зміг собі підібрати вдалих та обізнаних у багатьох питаннях істориків-консультантів. А треба зазначити, що це листування було не зовсім дружнім.

Папа Інокентій IV був стурбований вторгненнями Монгольської імперії та спустошенням нею християнських сил у Східній Європі. Він розпитував імператора про його наміри простягнути свою «руйнівну руку», благав його припинити, висував ідею навернення та погрожував, що хоча Бог дозволив деяким націям впасти перед монголами, Цар Небесний може й покарати їх у цьому житті чи наступному. Монгольський лідер відповів тим же – тобто не люб’язно. Він сказав папі та його королям прийти до його двору та підкоритися його владі. Він висловив здивування пропозицією папи про хрещення, сказавши, що Бог явно був на боці переможної Монголії, і попередив, що папа ризикує стати його ворогом. Ось така, до речі, реальна історія.

А між тим у промові Франциск також згадав про різноманітність народів, які населяють Монголію: «Протягом століть обійми далеких і дуже різних земель підкреслювали виняткову здатність ваших предків визнавати найкраще з народів, які складали величезну імперську територію, і розміщувати на службі спільного розвитку», – сказав Папа.

Іншою мовою, Франциск високо оцінив монгольську традицію свободи віросповідання, яка сягає часів її засновника Чингізхана. «Той факт, що його імперія могла охопити такі далекі та різноманітні землі протягом століть, свідчить про дивовижну здатність ваших предків визнати видатні якості народів, присутніх на її величезній території, і поставити ці якості на службу спільному розвитку», – сказав Франциск на церемонії. «Цю модель слід оцінити та заново запропонувати в наш час», – додав він.

Франциск закликав до братерства та миру, які панували в XIII-му столітті в період відносної політичної стабільності в Монгольській імперії. «Нехай небо дасть, щоб сьогодні, на цій землі, спустошеній незліченними конфліктами, відбулося відновлення, з повагою до міжнародних законів, стану того, що колись було pax mongolica, тобто відсутності конфліктів», — сказав він.

Ну а це все дає нам привід поговорити про спадщину знаменитих лідерів Євразії, тих осіб, що 7 століть тому кардинально змінили її ландшафти.

Поговоримо на цю тему, тому що християнська церква в світі живе не на повітряній хмарці, а серед живих людей, серед націй країн і народів. І ось в цих умовах вона повинна взаємодіяти не тільки з індивідами, а й з колективними его у вигляді націй і народів. Нескладно побачити, що колективне его нації найчастіше втілюється в її фронтменах, історичних особистостях, які в самій нації на рівні суспільного міфу оцінюються позитивно.

Що б не викликати бурхливих емоцій опишу це явище на прикладі Леонардо да Вінчі. Вважаю, ніхто не буде сперечатися, що Леонардо один з фронтменів італійської нації, країни і культури. При цьому з точки зору оцінки його особистості Церквою, це людина м’яко кажучи «складна». Хоча в старості, вже живучи у Франції, він і звернувся до віри, але в юності та у зрілі роки він був далекий від релігії. Був досить сексуально розпущений що би потрапити за це у в’язницю. У зрілі роки цей «король вечірок» епатував публіку яскравими нарядами і ексцентричною поведінкою. Але ясно, що люблять його італійці не за це. Італії безсумнівно пощастило, що її знаменитості – не правителі і полководці. Італійцем був знаменитий австрійський полководець Євген(ій) Савойський, його мати була племінницею Мазаріні.

(«Славный рыцарь принц Евгений,

Обещал монарху в Вене.

Что возьмёт ему Белград,

Перекинет мост понтонный,

И тотчас пойдут колонны

На войну, как на парад».)

Але світ пам’ятає Леонардо та Мікеланджело. Просто тому що вони популярні серед самих італійців. І факт є факт, що є народи і нації де сама нація «піднімає на щит» саме правителів, тиранів або реформаторів. А іноді і те й інше разом. І так трапляється, що сам народ популяризує всередині себе не геніїв мистецтва або науки, а царів і полководців (зокрема Петра Першого та Катерину Другу). Питання в тому, як повинна з цим взаємодіяти Церква як така?

Найбільш помилковим буде варіант приймати позитивну думку, не намагаючись розібратися, що звідки та до чого. Не даючи оцінок. Оскільки Церква не призначена для однієї нації чи країни. І згадуючи будь-яку особистість варто пам’ятати, що той же Чингізхан, для монголів – батько нації, але для північного Китаю і Центральної Азії – творець геноциду, який знищив квітучу цивілізацію Хорезму і Бухари. (Наприклад з Бухари походив знаменитий Авіценна), а ці цивілізації (де значну роль гpали християни-несторіани, послідовники Ассирійської Церкви Сходу) вже ніколи в історії не відродилися в рівні науки і культури.

Тому з персоналіями правителів варто все ж бути обережнішими. Радуючи одних, можна серйозно образити інших. Особливо якщо одночасно є причина у вигляді важких подій…таких як війна і геноцид.

Думаю, похвала на адресу Чингізхана була б набагато більшою дурістю, якби монгольська держава та суспільство були одержимі ідеєю «назад до славної епохи коли нас всі боялися», а «Москва незаконно відокремилася від Золотої Орди». Пастирськи мудро апелювати до святих та гуманітарних діячів. Їм зазвичай рідше щастить, ніж царям, з точки зору популярності. Тому що люди люблять та цінують працю і людяність, тому про таких діячів, як правило, знають. І звернення до цих особистостей як позитивних прикладів дало б будь-яким промовам понтифіка у будь-якій країні світу б набагато більшу переконливість і користь.

А між тим в азіатській країні, розташованій між Китаєм і Росією Франциск сказав, що «….урядам і світським установам нема чого боятися євангелізації Церкви», – Церква «не має жодного політичного плану для просування, але підтримується тихою силою Божої благодаті та посланням милосердя та правди, яке має на меті сприяти благу всіх», додав він. Повертаючись з Монголії, під час розмови з журналістами понтифік сказав, що «справжній біль є, коли культурна спадщина якогось народу проходить дистиляцію та піддається маніпуляціям з боку певної державної влади, в результаті чого перетворюється в ідеологію, яка знищує і вбиває. Велика трагедія, коли така ідеологія вривається в церкву і підміняє собою Євангеліє Христове».

Ось саме ці слова повинна була почути російська молодь. Саме це зараз відбувається в Росії. Культура перетворена в кістень, яким вбивають людей, і в злочинній агресивній війні, і в акціях терору проти незгодних всередині самої Росії. І грандіозна трагедія, що всередині так званої РПЦ МП імені Сталіна Євангеліє викинуто геть, а на вівтарі покладена ідеологія «русского міра», коли «митрополит» Горбачов (лідер незаконних «єпархій» РПЦЦ в Африці та «духівник» бойовиків-головорізів Вагнера) закликає до вбивств критиків влади.

Такої ганьби християнство не переживало навіть у гітлерівській Німеччині. Нагадаю, що з 14 католицьких єпископів Німеччини фюрера критикували публічно 11. Що майже третина лютеранських служителів відмовилися складати присягу вірності нацистському режиму, а 20% були репресовані.

У путінській «РПЦ» з 450 «єпископів» гласно проти війни не виступив жоден.

А окремі моральні виродки типу «митрополита» Горбачова (так і самого єресіарха Гундяєва навіть закликають до злочинів та геноциду.

Треба бути, наскільки ц в наших силах, бути об’єктивними. Повернемося у часі та до Монголії. Папа Франциск завершив свій історичний візит урочистим відкриттям «Дому милосердя», притулку для бездомних та закликав Церкву простягати руку допомоги тим, хто її потребує. Цей багатофункціональний заклад надаватиме медичну допомогу найбільш нужденним — бездомним, жертвам домашнього насильства та мігрантам — у столиці Монголії Улан-Баторі.

А тепер звернемося до перш початкового завдання нашого нарису. Якими чинниками був обумовлений візит понтифікат до Монголі? На думку американських аналітиків, найбільш адекватним поясненням є геополітичне. Враховуючи триваючу війну Росії проти України та складну динаміку китайсько-ватиканського діалогу, візит Франциска до Монголії, розташованої між Росією та Китаєм, має незаперечний стратегічний підтекст. Визнаючи обмеженість можливостей впливу Ватикану, Франциск залишається непохитним у своїй відданості діалогу. Однак немає жодних доказів того, що папський візит до сусідньої Монголії матиме вплив на Росію чи Китай, які неодноразово відмовлялися від простягненої руки Папи. Минулого року під час одночасних візитів до Казахстану китайський лідер Сі Цзіньпін відмовився від аудієнції у глави Католицької Церкви.

Другою причиною цієї папської поїздки є сам монгольський народ. Після розпаду Радянського Союзу Монголія ревно відновила свою автономію, відродивши свою економіку та управління. Проте через три десятиліття бум гірничої промисловості пішов на спад, довіра до демократичних ідеалів зникла, а корупція закріпилася. У середовищі, де сусідні впливи вимальовуються, авторитарні тенденції можуть відновитися.

Папа Франциск виступив з вражаючою промовою перед монгольськими офіційними особами та лідерами. Його виступи виходять за межі партійності, заглиблюючись у етичні основи громадянських чеснот, сприяючи інклюзивній соціальній політиці, виступаючи за поділ влади та схвалюючи антикорупційні ініціативи. Паломництво Франциска до Монголії також включає в себе пастирську місію – підтримати та розрадити місцеву католицьку громаду. У країні, яка представляє себе як буддійська нація, хоча більшість людей не пов’язані з буддійськими храмами та не сповідують жодної релігії, крихітній католицькій громаді – менше 1500 відвідувачів – не завжди спокійно.

Нарешті, третя причина папської поїздки до Монголії пов’язана з головним пріоритетом Папи Франциска. З моменту вступу на престол святого Петра Франциск постійно звертав увагу на крик Землі та крик бідних. І, за його словами, вони глибоко пов’язані. Як люблять згадувати монголи, їхня прабатьківщина – друга легень планети. Хоча тропічний ліс Амазонки має вирішальне значення для поглинання світових викидів вуглекислого газу, Центральна Азія фільтрує воду, яка зрошує решту Азії. Монголія займає шість різних екологічних зон, які знаходяться на стику життєвих потоків Європи та Азії.

У минулому Франциск різко виступав проти корупції та погіршення стану навколишнього середовища, і не було б дивним, якби він торкнувся викликів гірничодобувної промисловості під час своєї поїздки. Під час своєї поїздки до Демократичної Республіки Конго у 2023 році він критикував Глобальну Північ, яка сприяла «отруті жадібності», яка «замазала кров’ю свої діаманти». У 2018 році Папа провів кілька годин у Мадре-де-Діос, районі перуанської Амазонки, де видобуток корисних копалин призвів до масштабної деградації навколишнього середовища.

Візит Папи був сміливим, враховуючи виклики, які стоять перед Монголією та її географічне розташування між Росією та Китаєм. Мирна делегація від імені Франциска щодо війни в Україні на чолі з кардиналом Маттео Зуппі, яка відвідала Росію цього літа, швидше за все, найближчими місяцями відправиться до Китаю.

Завдяки своєму географічному розташуванню та унікальній історії Монголія може відігравати більш центральну роль у геополітичних та екологічних викликах нашої ери. Друга легень нашої планети має бути здоровим та сильним, щоб оживити міжнародні розмови про глобальне потепління, національний суверенітет та глобалізовану економіку. Водночас Святий Престол сподівається, що монгольська влада зможе скоригувати свій підхід до католицьких інституцій та персоналу, щоб сприяти майбутній співпраці. Як ми бачимо, для  Франциска були вагомі причини відвідати Монголію.

Іван Верстянюк, оглядач