Укри vs Угри або «другий фронт» гібридної війни на заході країни. Ексклюзив

Угорці є однією з національних меншин, що проживають на території сучасної України з IX століття н.е.; зараз вони компактно розселені в Закарпатській області на території, що безпосередньо примикає до кордону Угорщини. Так, населення Берегівського району становить 209 тисяч осіб, з яких, за найскромнішими оцінками, 140 тисяч є угорцями, або мад’яронами. Поява району, де в потенціалі та почасти в реальності можливі сепаратистські рухи на Закарпатті, була зустрінута істерикою в українському медіапросторі, патріотичний сегмент якого зазнав справжні муки «зради», обґрунтовано підозрюючи угорців у підготовці анексії частини української території.

І не буває диму без вогню, адже в 2014 та 2015 рр.вже лунали аналогічні прогнози. У російській пресі тоди багато галасу наробили численні заяви якогось Петра Гецька, міського божевільного, який пошився у російські нишпорки, так званого «прем’єр-міністра Республіки Підкарпатська Русь», мало не в «партизанських дивізіях» неіснуючого народу «русинів», готових відкрити «другий фронт» проти неньки України саме на Закарпатті.

Непорозуміння ситуації, або навіть навмисне введення в оману громадської думки на Росії, стали причиною появи даних прогнозів. Поки що проблема так званого «русинського сепаратизму» гостро ще не стоїть, хоча ми вважаємо, що ужгородський антихрист, піп Сидор, ці бредні не викинув зі своєї аморальної голови, мріючи принесли зло Україні та наповнити ординською валютою свої бездонні кишені. А ось на угорському напрямку розпочалася вельми дивна активність.

В Угорщині повинні розуміти, що так звана «громадянська війна», особливо враховуючи те, що діється на Сході України, у Києві сприймається зовсім в іншому контексті. Як зовнішня загроза в цілому безпеці країни. А між тим в Угорщині постійно піднімається питання за становище угорців в Україні. Але давайте подивимося на кількість угорських шкіл, можливості для розвитку угорської мови на Закарпатті та порівняємо з можливостями для українців в Угорщині. Або давайте порівняємо з положенням угорців у Словаччині та словаків в Угорщині. Точно так само відносяться і до сербів в Угорщині. І ще можна порівняти становище угорців у Трансільванії та румунів в Угорщині. Кожен раз ми будемо бачити, що називається, чотири великі різниці.

Але Угорщина при нинішньому керівництві на чолі з вельми специфічним Віктором Орбаном стала проблемою не тільки для сусідніх країн, але проблемою для Європейського Союзу у цілому. Так що і тут проблему треба шукати не на території України. Оскільки сусідні країни стали зазіхати на наші рідні землі.

Так, співробітники СБУ обшукали будинок голови партії КМКС(Партії угорців України) Василя (Ласло) Брензовича, лідера угорської громади Закарпаття. Також обшукали офіси партії в області, додивилися будівлю Угорського Інституту та благодійної організації «Еган Еде». Під час обшуків знайшли літературу за «Велику Угорщину» та створення етнічної автономії на території Закарпаття.

А 2 грудня 2020 року, угорські євродепутати назвали обшуки у фондах нацменшин на Закарпатті «громадянською війною». Отже, в Угорщині досить різко відреагували на українські заборони, заперечуючи будь-які звинувачення. Такий дипломатичний конфлікт може серйозно вплинути на двосторонню співпрацю та стати ще однією перепоною на шляху України до Євроатлантичної інтеграції. Угорщина вже блокувала Комісії НАТО-Україна після прийняття закону про мову, тому не дивно, що реакцію України Міністр закордонних справ Угорщини Петер Сіярто сприйняв як меседж, що його країна відмовилася від підтримки Угорщиною своїх зусиль з Євроатлантичної інтеграції. Угорські депутати Євросоюзу назвали дії України провокуванням «громадянської війни» в Закарпатській області та обіцяли винести питання утиску етнічних меншин в Україні на обговорення в Європарламенті.

Зазначимо, що конфлікт України з Угорщиною на Закарпатті поки що носить відкладений характер.

У такому разі може здійснитися пророцтво нашого українського військового оглядача Олексія Арестовича за те, що можуть з’явитися «кіборги Ужгородського аеропорту». Власне, пан Арестович нині чиновник ТКГ, тож… Того самого аеропорту, що розташований на відкритому просторі в Ужгороді між торговельним центром «Дастор» та словацьким кордоном. До того ж Закарпаття відокремлене від основної України лише чотирма гірськими перевалами, а кордон з Угорщиною проходить по рівнині, тому навіть в умовах третього тисячоліття військову операціію провести буде просто. Чи буде нова битва на Красному полі під м. Хустом, чи народ, який не сильно не відрізняється зараз проукраїнськими симпатіями сам побіжить брататися з новими окупантами…..неясно. Але загроза залишається та навіть буде ставати більш реальнішою. Та головним розпалювачем цієї історії виступає, природно, Росія.

На тлі цих подій прокремлівські спільноти поширили в соцмережах відео, на якому невідомий, що стоїть на тлі знака Берегово з прапором «Правого сектора», погрожує жителям Закарпаття, які виступають за так звану «Угорську автономію». Дмитро Ярош нібито якось назвав угорський народ «азіатами, що підігрують Москві». Мовляв, кількох бригад українських військових буде достатньо для примусу до миру «такої недружньої країни», як Угорщина. Ярош висловився так з приводу держави, члена Північноатлантичного військового блоку. Міністр внутрішніх справ Арсен Аваков назвав авторів ролика ворогами України. У «Правому секторі» запевняють, що не мають відношення до цього відео. Звісно, це знято за рублі, хоч і не люблять росіяни своєї валюти, купляючи пальмову ковбасу за євро…

За даними поліції, четвертого грудня в Закарпатській області на електронні адреси громадських організацій угорської національної меншини почали масово надходити листи з вимогою терміново покинути територію України. В іншому випадку людям погрожували фізичною розправою. Порушено дві кримінальні справи: за порушення рівноправності громадян залежно від їх національної приналежності та за загрозу вбивством. Поліція пояснила, що погрози фізичною розправою отримали громадські організації угорської національної меншини. На їхні електронні адреси стали масово надходити листи з вимогами виїхати з України (цікаво, звідки?). Зловмисникам загрожує тюремний термін до п’яти років. Тобто український уряд вжив заходів, а от угорська сторона чомусь не хоче взяти до уваги даний факт.

Але тут виникає новий аспект проблеми: в чому витік таких дивних симпатій угорської влади до російського диктатора та його політики? У багатьох виникає досить резонне питання: чому Угорщина по відношенню до України поводиться так, будучи єдиною з «співголови», синхронно працюючи з РФ у досить великому переліку питань, вони що — забули 1956 рік, коли СРСР втопив у крові угорську революцію?

Ні, нічого не забуте, і на рівні звичайного громадянина Росію «люблять», як розумний та гарний кіт злого собаку, але ось на керівному проблеми досить серйозні та тут править принцип «нічого особистого, просто бізнес». Але і це ще не все: за Орбана деякі угорці серйозно інфіковані «велико-імперським шовінізмом», а пам’ять про «велику імперію святого Стефана» занадто у багатьох в країні «болить», причому вельми сильно, причому все це вміло підігрівається «правими», щоприйшли до влади в державі. А вони, незважаючи на всі «клаптики» їх ідеології, завжди сходяться на думці тільки в одному питанні «Великої Угорщини», карти якої давно вже можна вільно купити у Будапешті.

Угорщині, як вважають аналітики, «потрібно позбутися фантомних болів, які пов’язані з результатами Першої та Другої Світових воєн, коли Угорщина була в числі тих, хто програв.»

Але, на відміну від інших, Угорщина не зробила висновків. Якщо Німеччина, яка втратила частину своїх територій, прийняла ситуацію, яка склалася в результаті Другої Світової війни. Угорщина ж погодилася тільки формально, а десь всередині в угорських політиків є незгода, яку вони явно не висловлюють. Немає мови про перегляд кордонів. Його і бути не може, тому що після угод, підписаних в Гельсінкі, тим більше для країни, яка є членом Європейського Союзу та НАТО, висувати такі вимоги — це не серйозно. Не серйозно навіть проблематизувати це питання. Але в той же час ми бачимо, що в Угорщини практично немає нормальних відносин з жодною сусідньою країною. Тому що ці країни після Другої Світової війни отримали території, які раніше належали Угорщині, де раніше проживали (і досі проживають) угорці. І тому угорські політики весь час незадоволені становищем цих своїх одноплемінників у сусідніх країнах«. Втім, Закарпаття Україна отримала не від Угорщини…

По-своєму на всі ці події відреагувала політична «Партія угорців Закарпаття»: вона відмовилася обирати голову Закарпатської облради, посилаючись на переслідування своїх членів, і покинула сесійну залу. Депутати, що представляють партію угорців Закарпаття, влаштували демарш на першому засіданні обласної ради нового скликання, яке відбулося 7 грудня. «Все те, що сталося в останні дні, відбувається сьогодні, ми вважаємо, що це унеможливлює роботу нашої організації, благодійні фонди нашої організації, нашої партії, ми солідарні та підтримуємо нашого керівника проти якого провели ці обшуки… ми його підтримуємо та на знак цього ми зараз вийшли з сесійної зали, не беремо участь в обранні керівництва обласної ради, але це стосується сьогоднішнього пленарного засідання. На все інше ми прийдемо та будемо намагатися конструктивно працювати в інтересах наших людей, наших виборців…», — розповів представник партії.

Однак такі демарші — це суще дитинство, адже вони не вирішують проблему, а то тільки її посилюють. Мад’яри, контролюючі в облраді 8 мандатів, мають у місцевому органі влади «золоту акцію», без якої «слуги народу» не можуть проводити свої рішення. Домовитися з угорцями у «слуг» не виходить, заважають такі питання, як, наприклад, виділення грошей фірмам, близьким до людей з оточення Зеленського. Зараз в хід пішли кримінальні справи проти угорців, затіяні ще за Порошенка. Іншими словами, провести переговори та прийти до розумного паритету зараз стало дуже складно, доведеться почекати, поки вщухнуть пристрасті.

Адже в багатонаціональному Закарпатті треба вміти не просто виживати, а й нормально співіснувати різним народам. Хочеться відзначити і позитивну тенденцію: на побутовому рівні це ніяк не відбилося. Зазначимо, що в рамках соціологічного дослідження щодо суспільно-політичної ситуації в регіоні, яке проводилося під час фестивалю «Open Закарпаття», з’ясувалося, що більшість опитаних закарпатців позитивно ставляться до підтримки Угорщиною проектів у регіоні. Водночас близько 32% вважає, що це дійсно дружня допомога угорській меншині на Закарпатті, а 40% вважають, що це сприяння розвитку краю при узгодженості дій угорського уряду з умовами українського уряду. Тільки 11% думають, що це послаблює українську ідентичність. У середовищі національних меншин розподіл думок приблизно такий же, йдеться в аналітичному звіті за підсумками опитування. Слов’яни як і раніше охоче відвідують курси угорської мови, і на особистому рівні все спокійно.

А ось на міжнародному, геополітичному так би мовити, не все так просто та розумно. Міністр закордонних справ Дмитро Кулеба стверджує, що Україна має певні причини не допустити конфліктних ситуацій з Угорщиною. Насамперед це пов’язано з причетністю цієї держави до НАТО та Євросоюзу. За його словами, українська сторона сама хоче долучитися до згаданих блоків. «По-перше, це важлива країна-сусід в Центральній Європі, і ми теж частина цього простору… По-друге, це держава-член НАТО, і ми хотіли б нормально взаємодіяти з Угорщиною в питанні Євроатлантичної інтеграції. По-третє, це держава, член Євросоюзу, позиція якої нам теж важлива», — зазначив Кулеба.

У той же час він зазначив, угорська сторона повинна поважати національні інтереси українського сусіда. Київ не хоче воювати з Будапештом. Міністр вважає, всього конфліктних ситуацій в Україні саме з Угорщиною через травматичний досвід. «І тому дуже болісно ставляться до будь-яких питань, коли історія проривається в сьогодення, або ще й намагається диктувати майбутнє. І ось ці приховані травми, вони і викликають зіткнення інтересів.І плюс Угорщина взагалі в останні роки дуже амбітно поводиться не тільки у відносинах з Україною, але і з низкою інших країн, і з Європейським союзом в цілому»,— вважає пан Кулеба.

Відомий аналітик теж висловився з цього приводу. «У даній ситуації, я вважаю, що робити поступки Угорщині —це неприйнятно, але в той же час, поступки виглядають єдиним реальним варіантом вирішення проблеми. У цьому полягає дилема України», — вважає експерт Євген Магда.

Однак проблема трошки в іншому. Україна перебуває у прямому збройному конфлікті з ядерною державою, яка майже 7 років тому незаконно анексувала Крим, але досі так і не понесла покарання ні за цей крок, ні за підтримку з сепаратистів на Донбасі та у Луганді.

У будь-якої діаспори в будь-якій країні рано чи пізно постає животрепетне питання: а яким має бути напрямок власного патріотизму? Яку країну підтримувати: ту, звідки довелося відбути (по всій складній сукупності причин), або ту, в якій нині знаходитися доводиться? Кожен випадок вимагає окремого розгляду. Але тут головним критерієм повинна стати вища правда: хто правий у суперечці: ми, або «вони», які так широко розуміються? І для порядної людини необхідно слідувати саме вищій правді, а не будь-якій поточнійкон’юнктурі. Це легко в теорії, але складно на практиці. На наш погляд, правда зараз за Україною, а не за Угорщиною та Росією, які страждають «фантомними болями» та готові сіяти нове зло, безуспішно лікуючи старі рани.

Наша ненька Україна ж не тільки не змогла поки що впоратися з проблемою Росії — Донбасу — Криму, хоча і змогла зупинити інтервенцію ворога, але все ще сприймається як слабка держава. Не вирішивши проблеми на Сході відкривати «другий фронт» на Заході не далекоглядно, навіть якщо Будапешт поводиться не так, як нам би хотілося. Навіть Німеччина програла війну на два фронти — чи зможе Україна виграти? Тим більше, що такою слабкою, як зараз, Україна ще ніколи не була, а слабка держава, як відомо завжди є привабливим об’єктом для впливу з боку інших держав.

Утім, тривала та системна боротьба закарпатських угорців за створення власної автономії, яка «за фактом» увінчалася успіхом, може стати прикладом для решти національних меншин, незадоволених політикою Києва та наблизити момент справжньої федералізації і, відповідно, жорсткого ослаблення України.

Тому найбільш розумним було б максимально заспокоїти ситуацію на Закарпатті та перевести її в площину діалогу та спільного пошуку мудрого рішення. Загрози ж і одноклітинне мислення у відповідь на провокації (втому числі і ті демарши) — це гарантія того, що відома в конфліктології «дилема безпеки» спрацює і на Заході України.

У зіткненні українського патріотизму та угорського експансіонізму з питання про контроль над Закарпатською областю, через яку проходять головні газопроводи з РФ до Європи, мирного рішення поки не проглядається.

А історія знає приклади великих конфліктів між угорцями та слов’янами на Закарпатті, і тому для всіх людей доброї волі необхідно відійти від політичних та інших амбіцій заради продовження доброго співіснування на Срібній Землі у тіні благодатних та чарівних Карпатських гір.

Лайош Надь та Шандорь Рудь
(м. Берегово), мад’ярони