Ужгородський антихрист Сидор

Лайош Надь та Шандорь Рудь
(м. Берегово), мадярони

У церковній традиції антихристом називається кожна людина, яка не вірить в Господа Ісуса Христа, жене Його, спростовує Його вчення і всіляко виступає проти християнства.

Про таких людей ми бачимо рядки в Євангелії, де говориться, що їх завжди було і буде багато. Християнство в усі віки було, так чи інакше, гнімо, і всі його переслідувачі можуть іменуватися антихристами. Постає питання: наскільки адекватно застосувати ці твердження до священнослужителя, потроху розкриємо тему.

Адже головне служіння священика — проповідь. Проповідувати, нести добру звістку про спасіння – це також заповідь Христа, пряме продовження Його справи.  Звідси і одна з обов’язків священика – проповідувати, вчити, роз’яснювати, вмовляти. Це означає, що вони повинні вчити законам Євангелія. Для цього вони, перш за все, повинні добре знати їх самі. І це насамперед стосується змісту проповіді окремих пастирів і образу їх діяльності. Христос повинен бути перш за все. А якщо Спасителю світу немає місця в діяльності того чи іншого пастиря, то такий священик уже автоматично переходить в протилежне відомство та служить антихристу.

Яскравий приклад подібної тенденції ми знайшли в тихому Закарпатті, а в тихому вирі, як відомо, чорти водяться і водять за собою людей. Одним з них, ми далі послідовно доведемо це конкретними прикладами і висновками-це ужгородський лжепастир, отець Дмитро Сидор.

Справа в тому, що в давньогрецькій мові приставка ἀντί (anti) має два значення. Її можна перекладати не тільки як «проти», але і як «замість». Тобто антихрист – це не тільки противник Христа. Це також і той, хто спробує собою підмінити Спасителя, видати себе за Нього. Як і Христос, він буде проповідувати, у нього теж будуть свої учні і своя подоба Церкви. Подібне явище лжемесіанства зародилося в надрах християнської Церкви, де теж час від часу з’являються христи. Це помилковий шлях, нічого спільного не має з Божим, тільки називається ім’ям його. Тому не варто вдаватися до механічних ворожінь про те, в якому ж році настане кінець світу. Куди більш важливо усвідомити, що саме ми, люди, своїм духовним станом або наближаємо прихід антихриста, або – робимо його прихід неможливим.

А тепер поговоримо про одного з тих, хто реально наближає якщо вже не прямий Армагедон, то кари Божі за нехтування справою Христовою і прямою підміною Христа лаптестанським блудословієм.

Це відомий священник УПЦ (МП) Дмитро Сидор, який з 80 – х років є агентом КДБ, закликає до сепаратизму і активізував свою діяльність в часи Томосу. Розкриємо основні моменти його діяльності, адже зовнішня діяльність – це плід внутрішніх переконань, тож чи несе він собою Христове світло для українського народу Закарпаття?

Отже, Дмитро Сидор народився у Лецовиці у родині священика. У 1971—1976 навчався на фізичному факультеті Ужгородського державного університету. Згодом навчався у Московській духовній семінарії, яку закінчив у 1982 році. З 1982 по 1990 роки служив священиком у Перечині, з 1990 року — в Ужгороді. У 1990-1992 роках був благочинним Ужгородського та Перечинського районів.

Так,  ще  у 1994 році піп Сидор став один з головних організаторів Ужгородської спілки Кирила і Мефодія. Був делегатом 4-го з’їзду «русинів світу» у Будапешті у 1999 році, і одним з організаторів 5-го з’їзду в Ужгороді у 2008 році. Дмитро Сидор був депутатом Закарпатської обласної ради, у 2002 (самовисуванець) та 2006 (у складі радикального соціалістичного (?!) Блоку Наталії Вітренко) та у тих же роках балотувався до Верховної Ради України.

Дуже дивно, що священик і ще типу кандидат богослов’я підтримав блок соціалістів. Чи відомо лжепастирю, що новомученики, наприклад, патріарх Тихон, а також Іоанн Восторгов, автор «Антисоціалістичного катехізису» кров’ю і життям своїм заплатили за те,щоб опровергнути брехню соціалістів? Мабуть, ні. А про жертв серед християнського населення від комуністів в Мексиці, Китаю,  Кампучії, Чили та Іспанії він не згадує,  навіщо йому так далеко ходити? А між тим в Ужгородському сепарському соборі висить ікона Миколи Другого та його родини, жертв комуністичного терору, убієнних особисто за наказом Леніна. І отець-настоятель перебуває в стані соціалістів. Чи не соромно йому дивитися на  святі та чисті лики їх?

Ще 1 грудня 2008 року, чомусь у Мінську, товариш Сидор проголосив незалежність «Республіки Подкарпатська Русь». Також відомий різкими і провокативними заявами, зокрема, щодо «геноциду русинів Україною».За інформацією ЗМІ Сойм підкарпатських русинів, який очолює сам Сидор, фінансувався російським урядовим фондом «Русский мир»).

У 2008 році за фактом діяльності «Сойму підкарпатських русинів» Служба безпеки України порушила проти Дмитра Сидора кримінальну справу в зв’язку із «зазіханнями на територіальну цілісність України». Згодом справа була передана до суду. 19 лютого 2012 року Ужгородський міськрайонний суд за частиною 1 статті 110 Кримінального кодексу України («посягання на територіальну цілісність і недоторканість  України») присудив йому три роки позбавлення волі (умовно, з відтермінуванням на два роки) та сплату штрафу на сумі 1840 гривень. Яка для нього є дуже смішною, він такі гроші взагалі не рахує.

Які основні моменти діяльності отця Дмитра Сидора що свідчать про його християнські цінності: жодних!

Більше того, відбувається підміна понять замість того, щоб допомагати людям, створювати благодійні фонди, тут ми бачимо найпростіше політиканство. Якщо вже займатися політикою то навіщо ж тоді одягатися у рясу священика? А на це питання ми можемо відповісти так: в таких випадках це або жертовне служіння людям як це було, наприклад, у отця Августина Волошина, або, як у нашому випадку, банальне політиканство, яке є наслідком, або агностицизму, або відсутності Віри в Христа як такої.

Так, звичайно, священик може займатися політикою, якщо вона спрямована на благо людей або їх об’єднання, інтеграцію. Але в даному випадку заклики до сепаратизму, а це в свою чергу кров, страждання, горе, і все це виходить з уст священика?

Тобто замість того, щоб кликати людей до примирення, забувати старі образи, розвивати велику духовну культуру українців Закарпаття, отець Сидор закликає до зворотного, до того, щоб відірватися від України і стати придатком, наприклад, Угорщини, а що значила угорська окупація для Закарпаття всі ми знаємо, на жаль, саме ця стара сторінка українсько -угорських відносин була сумною.

А може бути, якийсь скептик запитає у нас: що  же ви всі, дорогі мадьярони, про політику, та про політику, може бути, наведете приклад з практики, коли піп Сидор служив ближньому своєму?

Не все в порядку у попа Сидора і репродуктивною сферою. В Ужгороді розповідають, що він у костюмі Адама бігав по парку за якимись немитими жінками. Ну блудний біс, про це знають всі християни, досить часто кого завгодно може перевернути навиворіт. Та не в цьому суть. Не тільки про це. У отця Сидора дві дочки. Обидві попівни вийшли заміж. А з одним із зятів благочестивий «пастир русинів» не порозумівся. В якій родині такого не буває. Але не такий отець Сидор, вигнав він зятя-священика з собору прямо на вулицю, розвів зі своєю дочкою, і пішов той воістину куди очі дивляться. Відомо, що до того, як мудрий царгородський патріарх Варфоломій дозволив другий шлюб розведеним священикам, нікуди було подібним нещасним піддаватися. І що стало з тим зятем, скільки він маявся невідомо; якщо зараз він і знайшов собі дах і роботу – це добре,  а ось травма довго ще буде гоїтися. І це свого роду приклад християнського ставлення до ближнього. Це закономірність для антихриста. Справи родинні говорять багато про що, але повернемося його  пастирської діяльності. А це вже відомо майже всім: бо про це можна прочитати у відкритих джерелах.

Добре, перейдемо такий приклад: одного разу Сидор разом зі своїми товаришами організував якось зустріч з представниками ЛГБТ-спільноти. Справа ясна: діалог треба вести з усіма, але в даному випадку не те що діалогу, а навіть банального порозуміння не вийшло. Справа в тому, що піп Сидор з товаришами замість того, щоб розповісти геям та лесбіянкам про християнські цінності, про те, що жертва Христа на Голгофі була принесена заради всіх людей, став їх закликати розлучитися з тими, кого вони люблять, займатися навіть не фітнесом, а безглуздим биттям поклонів і морити себе голодом.  Природно, що після цього число атеїстів серед цих людей тільки зросло.

У той час як будь-який грамотний католицький священнослужитель в Угорщині сказав би, що проблему можна вирішити: 1) відвідувати храм і богослужіння, але без участі в таїнствах, до тих пір, поки не припиниться сексуальна діяльність; 2) покаятися Христу після припинення сексуальної діяльності та  жити по-християнськи; 3) все життя благати Спасителя про дар покаяння перед смертю; 4) жити зі своїм другом як брати без сексу.  Хай це ризик для спасіння, але і цим шляхом з покаянням можна прийти до Христа.

Та в його голові чи міг народитися такий план адаптації представників ЛГБТ-спільноти до православ’я? Звичайно ж, ні. Чим гірше геї та лесбіянки алкоголіків і наркоманів? Та нічим, тільки у них просто інші переваги. Але і вони не втрачені для Христа, а ось привести їх до нього піп Сидір не в змозі. Тільки відвів у їхній бік від Спасителя, закрив ворота храму для них.

Ну і за  відкритою брамою храму у нього ситуація не краща: у вихідний або святковий день, Сидорівський собор відвідують 200-300 чоловік, вони слухають його анти-проповіді, тільки от невдача яка: до святої чаші підходить на літургії п’ять-шість осіб. Тобто отець Сидор не говорить про головне, про необхідність причастя Святих Христових Таїн, частого причастя заради освячення і спасіння.

Більш того, як греко-католики пішли вулицями Ужгорода на процесію «Хресний шлях» на дні «сумні Великого посту», замість того щоб влаштувати щось подібне, щоб його парафіяни поміркували б про ціну нашого відкуплення, помолилися б за православною традицією словами Дмитра Ростовського, або ще як-небудь про муки Спасителя, та згадали б свої гріхи…

Ні, в цей момент Дмитро Сидор вийшов на балкон храму і почав шаліти, засуджувати, лаяти тих християн, які в цей момент думали про муки Христа. А це негідно християнського пастиря: чи веде він своїх і свій народ  до Христа?  Якщо у нього до причастя ходить 5 осіб, та ще: коли взагалі згадують про Христа, Сидор починає біснуватися. Яка ж у нього, з дозволу сказати, духовність. Та така… антихристиянська. Адже перед нами банальний політрук в рясі. А тепер повернемося до справ содомських.

До речі, зточки зору атеїста, представники ЛГБТ-спільноти спокійно б прижилися у нього в соборі.  Адже до причастя ходити не треба, так вчить Сидор. Але Бог дасть, який-небудь мудрий католицький пастир зможе їх привести до Христа і гармонізувати їх життя. Бо на це піп Дмитро виявився не здатний.

Отже, зробимо перший висновок: поп Сидір досить дивно поводився. Як відомо, соціалізм – це, за висловом митрополита Антонія Храповицького, «атеїстична вавилонська вежа»; більш того в XX столітті прихильників соціалізму називали вже лжепророками земного раю. І замість того, щоб говорити про Христа воскреслого і кликати народ в істинний рай через причастя і покаяння, поп Сидір вляпався в протилежне (читайте – бісівське) відомство, тобто банально став служити рогатим.

Тепер подивимося, про що ж він проповідує проповідує, або, може бути, він всередині храму проповідує Христа, або ж ні, або зміст його проповіді інше, чи є там Христос?

У 2010 році протоієрей Дмитро Сидор, отримав від Патріарха Кирила благословення і взяв участь в Європейському російському форумі.”Ми шкодуємо Україну, – казав цей протоієрей, – за те, що Господь не дарував їй нормальної влади. Ті три президенти, які в України були, – це були її прямі вороги і руйнівники”. Але і з новою владою, на яку русини “покладають великі надії”,  немає  повного   взаєморозуміння.

“Ми звинувачуємо Київ  у геноциді, а також  в дискримінації з явними елементами геноциду, – заявив отець Дмитро. – Адже триває варварське невизнання русинського народу, його національності, заборона на русинські школи та вивчення русинської мови. Ведуться  судові  переслідування за те, що русини  хочуть бути такими”.

З приводу взаємин Закарпаття та України  протоієрей Дмитро Сидор повідомив: “Якщо ви дружину б’єте, то вона, врешті-решт, вас залишить! І дарма потім ви будете заявляти, що вона «зла сепаратистка і шпигунка сусіда!”. А не треба було її  бити”.

“СБУ для нас – терористична організація”, – додав поп Сидор.

При цьому о. Дмитро висуває умови: ” Якщо Україна і нова влада зуміє визнати права русинів, то ми, русини, готові залишатися українським анклавом, українським Калінінградом”.

Однак, знову нагадує ужгородський протоієрей, “якщо Україна не здатна визнати наш законний статус автономії і вічно плаче, що Закарпаття живе на дотаціях Києва, то нехай зніме з себе тягар дотаційного регіону, і ми мирно розійдемося. Як Чехія зі Словаччиною”.

В крайньому випадку, на думку попа Сидора, “міжнародним правом передбачений і силовий сценарій. Народ після багатьох років  вимог про свої права має право зі  зброєю в руках захищати свою свободу. Це діюча норма. Хто сьогодні засуджує хорватів, які зі  зброєю в руках воювали проти   сербів? Ні, ми не збираємося  воювати, і йдемо  дипломатичним шляхом. Тому що віримо в реальність реалізації  своїх прав. А нас – як мінімум 70% жителів Закарпаття. Ми “титульна  нація” в області, нас близько 800 000″, – уклав священнослужитель.

Ясна справа, що  діяльність  Дмитра Сидора фінансується Кремлем для дестабілізації  ситуації в Закарпатті.   Дмитро Сидор фігурує у листах Кирила Фролова, директора Інституту країн СНД, прес-секретаря Союзу православних  громадян, до патріарха РПЦ МП Гундяєва.

Глава невизнаного «Сойму підкарпатських русинів», Дмитро Сидор, який також є давнім соратником одеського протоієрея Андрія Новикова і лідера одеської організації «Єдіноє Отєчєство» Валерія Каурова, закликав Росію до активного освоєння Закарпаття, щоб зберігати в регіоні «кровні інтереси Росії». Бо самим російським людям «треба усвідомити: є східнослов’янська, руська цивілізація. Вона починається з нас, із Закарпаття, і тягнеться до Аляски!» – заявив священик, слова якого наводить російська «Літературна газета».

Але дані слова тільки квіточки,  ягоди дозріли пізніше. І це були вовчі отруйні ягідки русинського сепаратизму, явно проплаченого Москвою.  Наведемо цитати з друкованих робіт Дмитра Сидора, які розміщені на офіційному сайті Мукачівської єпархії  Московського Патріархату. Отже, 2011  рік…

«Час, особливо більшовицький, після 1945 року показав, що монастир  продовжував залишатися і залишається сьогодні як школою істинно православно-східної духовності, так і мірилом збереження древньої  руськості, що стало неоцінимим благом для місцевого руського населення

…Бог сподобив мене, як і моїх предків, з самого дитинства відвідувати святиню і завжди усвідомлювати, що ця Чернеча Гора завжди була нашим православним національним святилищем, що зберігало віру, мову, культуру і усвідомлення нашої  приналежності до великої благодатної родини східних народів, що   іменується святійшим патріархом Кирилом як «Руський Мір».

Поп Сидор поскаржився, що такого розуміння сьогодні в Росії немає. “Чому у американців є тут інтереси? Двісті різноманітних фондів і центрів створили. Росіяни – жодного. Через нас проходять всі нафтогазові потоки. А які краси, санаторії! Внедряйтесь, щоб хоча б це охороняти і використовувати. Адже почнуться скоро провокації, претензії, якщо воно так і далі піде. Втручайтеся – тут кровні інтереси Росії. Не розуміють!» – заявив отець Дмитро. Докладніше, 2013 рік:

«В Закарпатье (в Карпатской Руси), непосредственно и непрерывно существует Кирилло-Мефодиевская традиция и церковно-славянский язык. …..Святейший патріарх Кирилл также прямо называет Русскую Православную Церковь кирилло-мефодиевской. Значит Карпатская Русь — очевидное связующее духовное звено Второго и Третьего Рима.

…… Нет сомнения, что венгры и чехи тоже могли уничтожать старые документы по истории Карпатской Руси. Но так, как это делали «освободители Закарпатья» после 1945 года, руками советских энкаведистов и КГБ, а позже и новыми «попечителями» края, которые, добравшись до наших архивов, тоннами уничтожали документы, никто в мире не делал.

…….сегодня имеют свою собственную версию  «Историю Карпатской Руси», отвергая предложенный в 1946 году советско-украинской историографией мифический советский вариант истории подкарпато-русинскогокрая, исключившего из истории государствообразующий народ русинов, а после 1991 года — подобный ему украинский вариант истории края. Хотя, по признанию украинских научных школ и самой НАН Украины, украинская историография не хочет знать истории Подкарпатской Руси по политическим мотивам».

Звернемо увагу, що піп Сидір ніколи не використовують терміна Карпатська Україна, та хіба йому не відомо про діяльність її першого президента, отця Августина Волошина?  Звичайно, відомо, але ідеологія руського миру примушує попа Сидора використовувати неадекватні і застарілі терміни. Але ж ніякого русинського народу не існує. Це доводить монографія “Русинський” сепаратизм: націє творення in vitro” доктора філологічних наук, професора УжНУ Любомира Белея. Пропоноване дослідження – це детальний аналіз генетики, особливостей функціонування та механізмів “русинського” сепаратизму. Автор відслідковує історичні зв’язки, аналізує соціокультурний контекст і викриває псевдонаукові маніпуляції, які лежать в основі цього руху. В дослідженні описано особливості “русинських” рухів України, Словаччини, Румунії, Польщі, Сербії, США та Канади.

Та коли Наука замінюється на ідеологію, всі засоби хороші. Адже за свої псевдонаукові заслуги поп Сидор отримує і нагороди. Імовірно за все це  протоієрея Дмитро Сидора, який вважається одним з головних сепаратистів на Закарпатті, архієпископ Мукачівський і Ужгородський РПЦ МП Федір (Мамасуєв) урочисто нагородив другим хрестом з прикрасами. Нагородження відбулося з благословення тодішнього митрополита Чернівецького і Буковинського, місцеблюстителя Київської митрополичої кафедри МП Онуфрія (Березовського), за поданням владики Федора (Мамасуєва) та активної підтримки митрополита Бориспільського та Броварського, ректора Київської духовної академії і семінарії, керуючого справами МП Антонія (Паканича). Про це повідомляла на свій сторінці у Facebook спільнота “За Єдину Помісну Церкву”.

Згідно з повідомленням, подив у закарпатців викликало те, що в той час, коли московсько-путінський режим веде неоголошену війну проти України, керівництво УПЦ МП проводить нагородження високою для духовенства церковною нагородою, другим хрестом з прикрасами, протоієрея Дмитра Сидора, який нещодавно був притягнутий до кримінальної відповідальності і засуджений судом за антидержавну діяльність проти територіальної цілісності України і є одним з головних сепаратистів на Закарпатті.

Дмитро Сидор також “засвітився” на акції сепаратистів у Польщі. Про це на своїй сторінці в соціальній мережі Фейсбук повідомив Ігор Ісаєв. Піп  Сидор, як виявилося, приїжджав до лемків-сепаратистів вчергове зовсім недавно в 2017 році, на 70-ту річницю акції “Вісла”, в місцеву сепарську організацію “Руська бурса”. Якщо перший візит тримали в таємниці, то зараз про це повідомили навіть сепарські лемківські ЗМІ. А поваги до територіальної цілісності України там нуль, її частина називається виключно Підкарпатською  Руссю.

Згадаємо цікаве відео на  Ютюбі з проповіді 14 жовтня 2018 одіозного попа Сидора. Він заявляє що всі, хто не в Московському Патріархату «алкоголіки», та всі рішення Константинополя, щодо надання Томосу про Автокефалію Української Церкви – не є і не можуть бути законними.

З цієї проповіді стало ясно, що поп Сидор не знає ні патристики, ні канонічного права, а є типовим шаманом-пропагандистом кремлівського розливу. І куди приведе цей лже-пастир Христових овець? Ясно справа, прямо в пекло.  А туди вже попрямували цілі стада сидорових кіз.

Це чистої води антиукраїнська пропаганда, спрямована на розпалювання ворожнечі й конфліктів в українському суспільстві. “Томос” Сидора взяв за живе, й він не шкодує образ і слів ненависті до громадян України. Чому людина, засуджена за сепаратизм, без проблем їздить закордон і розповсюджує антиукраїнську пропаганду? Це не кажучи вже про те, що він ” несе” у своїх проповідях в Ужгороді. Та  це не закарпатський діалект, і не російська, і не старослов’янська мова – це просто інвалідна суміш покручів і слів без смаку та краси.

Підбиваючи підсумок. Проаналізувавши соціальнуо-політичну діяльність Сидора, його статті та проповіді ми приходимо до висновку що: 1) він не проповідує Христа; 2) що під прикриттям християнської фразеології пропагуються антиукраїнські, антигуманні, антилюдські ідеї. А в цілому якщо він не за Христа, то він – проти Христа.

В якому випадку хто ж він? Відповідь проста: він – ужгородський антихрист.  В даному випадку слово “антихрист” означає “замість Христа”. Проти Спасителя виступали стародавні римляни, фарисеї, язичники, іноді прихильники інших релігій, нарешті, комуністи, а тепер соціалісти і сучасні рашисти. Разом з ними на передовій стоїть і наш антигерой, піп Сидор.

Але якщо вникнути в ці явища, то виявиться, що ці виступи ніколи не були направлені прямо і просто проти Самого Христа. Кожен, хто йде проти Господа, приречений на те, щоб запропонувати когось (або щось) замість Нього. Це і є антихристиянство, про яке Іван Богослов говорив: “Дух антихриста, про який ви чули, що він прийде і тепер є вже в світі”. В даному випадку, це ідеї російського світу (руського миру), обрядовірство, зомбування, і звичайно ж русинський сепаратизм і заклики (хоча і неявні) лити українську кров.

Всього викладеного нами в даній замітці цілком достатньо, щоб закрити отця Сидора на довгі роки в місцях не настільки віддалених. Але куди дивиться місцеве СБУ (чи, може, краще тоді, Нацполіція) в Ужгороді?

Чи вони там всі продалися олігарху Балозі? Чи бояться Сидора ? А даремно.  Що зможуть зробити стада Сидорових кіз проти рішення Суду? Навіть якщо ці стада кіз, а не овець Христових, очолить горезвісна товариш Вітренко, Сидорова Коза номер 1? Нічого не зможуть. Потішать місцевих атеїстів своїми молитовними стояннями, спробують потішити нерви губернаторові своїми хресними ходами з хоругвами до обласної адміністрації, поморять себе голодом в рамках «предстательства» за гнаного батюшку-сповідника єресі. І все.  Чекаємо на час, коли наше українське правосуддя розчавить цю про кремлівську гадину і очистить від її смороду Срібну землю Закарпаття.