Святогірська Лавра має стати українською. Завершення

Ексклюзив. Період 1991-2023: гібридне відродження та національне виродження

Мета наших нарисів про історію Православних Лавр, розташованих в Україні, показати, що вони повинні належати саме українському народу та перебувати в юрисдикції Православної Церкви України (митрополита Епіфанія). Якщо на цей момент питання з Київською Лаврою знаходиться в стадії вирішення, Почаївська на черзі, то зі Святогірською — питання майже підвисло. Хоча багато блогерів та політиків (зокрема нардеп Олексій Гончаренко, мабуть, він вже прочитав наші попередні нариси) говорить про необхідність передачі й цієї Лаври Україні. А це стало вкрай необхідним вже і з політичних причин. Даній темі присвячений і фінальний нарис нашого циклу про славну історію та сумну сучасність Донецької Святогірської Успенської Лаври.

У листопаді 1991 року Донецький облвиконком прийняв рішення про передачу у власність Донецької єпархії УПЦ [деяких поки що, тобто на той момент] споруд колишнього Святогірського монастиря», на території якого розташовувалися санаторій ім. Артема (пізніше санаторій «Святі гори») таСлов’яногірський Державний історико-архітектурний заповідник. 1 червня 1992 року священик Свято-Миколаївського храму, що знаходиться в селищі Ямпіль Краснолиманського району, ієрей Микола Лаврик – згодом перший намісник Святогірського чоловічого монастиря архімандрит Серафим – отримав благословення керуючого Донецько-Слов’янською єпархією Владики Аліпія виконувати обов’язки намісника обителі, що відроджується.

15 липня 1992 року для поселення на Святих Горах прибула в обитель перша братія – вісім осіб, з цього часу в спотвореному за роки лихоліття соборі Успіння Божої Матері почалися щоденні статутні монастирські богослужіння, тому цей день є першим днем духовного відродження Святогірської обителі. Перша літургія була звершена в Успенському соборі 20 серпня 1992 року, в день пам’яті святителя Митрофана Воронезького, одного з трьох святителів, якому присвячений лівий боковий вівтар храму.

Під час перебування управління Донецько-Слов’янською єпархією єпископом Аліпієм (Погребняком), 4 жовтня 1992 року хресним ходом була повернута в обитель одна з великих святинь, що знаходилися в монастирі до його другого закриття – чудотворна ікона «Святогірської» Божої Матері, чудово збережена за радянських часів благочестивими людьми.

Колишній директор Слов’яногірського історико-архітектурного заповідника Володимир Дєдов згадував свого часу: з 1996 року санаторій ім. Артема почав поступатися знову організованому (втретє за свою історію) монастирю землю і корпусу. У 1999 році були передані 8 пам’яток архітектури XVII-XIX століть, включаючи печерний комплекс крейдяної скелі.

Інша, не менш важлива як для монастиря, так і для всієї України, подія сталася 24 серпня 1995 року: Українською православною церквою був зарахований до лику святих преподобний Іоанн Затворник, Святогірський чудотворець, про якого ми вже згадували в попередньому нарисі.

Минулі роки є періодом становлення відновленої обителі, формування внутрішнього укладу монастирського життя. Основна складність полягала в тому, що була втрачена спадкоємність старих монастирських традицій, тому братії, що знову прийшла, доводиться їх заново творити та зміцнювати. Перші роки, звичайно ж, були особливо складними. Центральне місце в житті будь — якого монастиря займає богослужіння, так як молитва — це перший обов’язок ченця.

Кожен день в обителі починається з 6-тій години ранку читанням ранкових молитов та Полунощниці. В цей час у вівтарі виймаються частинки за здоров’я та упокій християн, за яких були подані відповідні поминання перед Літургією. Після Полунощниці у вівторок служиться соборний молебень з акафістом святителю Миколаю, в середу — Божої Матері (Покрову й Успінню поперемінно), в четвер — преподобному Іоанну Затворнику. У суботу-панахида за покійними. У недільні дні (якщо не трапляється всенічна служба) після закінчення вечірнього богослужіння — Соборний молебень з акафістом Божої Матері перед чудотворною іконою Святогірською. О другій годині дня щодня служиться молебень святителю Миколаю в храмі на скелі, присвяченому цьому угоднику Божому. Крім того, в Покровському храмі ні вдень, ні вночі не замовкає читання невсипущої Псалтирі.

Щодня, як в будні, так і в святкові дні, всіх паломників, що приїжджають в обитель, як в дореволюційні часи, годують безплатно, по можливості надаючи готель.

Братія обителі, яких вже близько 120 осіб, виконують найрізноманітніші послухи. Вони працюють в столярній та інших майстернях, кузні, пекарні, пасіці, городах, в саду, на просфорні, братській та паломницькій трапезах, в гаражах, екскурсоводами й на інших справах.

Завдяки допомозі благодійників у 1997 році в обителі знову задзвонили дзвони. Наймасивніший, названий Ігуменським, важить понад 6 тонн, інші менше — 4 т, 2 т, 1 т, 500 кг і малі. Дзвонарями Лаври вже освоєні мелодії 25 дзвонів. Загалом на дзвіницях Святогірської Лаври зібрано 54 дзвони.

У 2000 році була закінчена Реставрація Успенського собору, і 8 жовтня 2000 року Предстоятель Української Православної Церкви Блаженніший митрополит Київський Володимир (прихильник української автокефалії, якщо хто забув) у співслужінні п’яти архієреїв звершив його освячення.

Згодом собор прикрасився різьбленим п’ятиярусним іконостасом з іконами, писаними на золоті, і дванадцятьма визолоченими панікадилами (великими церковними люстрами). У 2001 році в обителі був створений скит біля підземної церкви преподобних Антонія і Феодосія Києво-Печерських: побудована дзвіниця з огорожею, будиночок для скитян, відновлений фасад церкви.

В кінці 2003 року Святогірському монастирю (не без скандалу і інтриг з боку церковників, деталі ми заради стислості розповіді опустимо) були остаточно передані житлові та господарські будівлі, які перебували у віданні Слов’яногірського історико-архітектурного заповідника та санаторію «Святі Гори».

Після цієї події владикою Іларіоном, митрополитом Горлівським і Слов’янським, на розгляд Священного Синоду Української Православної Церкви було подано рапорт про присвоєння Святогірському монастирю статусу Лаври. 9 березня 2004 року Священний Синод УПЦ прийняв рішення про присвоєння монастирю статусу Лаври.

12 липня 2008 року відбулося прославлення собору святих отців, які на Святих Горах на Дінці просіяли. У Собор святогірських отців увійшли 17 святих: один святитель, 11 преподобних, 4 преподобносповідника та один Христа ради юродивий. Рішення про канонізацію 16 з них було прийнято на засіданні Синоду УПЦ МП від 8 травня 2008 року.День соборного святкування преподобних отців Святогірських, 24 вересня, був присвячений до Дня пам’яті преподобного Іоанна (Стрельцова), одного з найвідоміших подвижників Святогірської обителі.

Такі зовнішні результати відродження монастиря, але наскільки він став при цьому українським? В цілому обитель розділила долю регіону. Визначальним фактором його розвитку стала русифікація, причому не стільки мовна, скільки скоріше політична. Українська свідомість і мова планомірно принижувалися. І замість того, щоб служити Христу і Україні його насельники продовжують прямо або побічно слідувати вказівкам лжепатріарха Гундяєва.

І хоча в самому Святогірську ополченців «ДНР»/«ЛНР» за офіційною версією (хоча СБУ ще не сказала остаточного слова) буцімто не було, «…відразу ж після перемоги Майдану про монастир стали поширюватися нехороші чутки. Говорили, що тут ховається Віктор Янукович, що під виглядом паломників сюди стікаються бойовики-сепаратисти, а храми та келії перетворені на склади зі зброєю. Більш того, за інформацією Служби безпеки України (СБУ), в 2014 році в Лаврі поширювали іконки Божої Матері з «молитвою проросійського змісту»….

Звичайно ж, всі ці звинувачення виглядають безглуздо, але не можна не відзначити, що святогірські ченці не стали публічно піддавати анафемі «агресора-Росію» або «терористів», зберігаючи «нейтралітет». Цікаво також, що охорону монастиря несе так званий «Святогірський козачий полк» (до слова, ці ряджені малоосвічені люди в папахах досить грубі).

А їх отаман Віталій Кушин повідомляв, що звільнився зі Збройних сил СРСР після «зрадницької Біловезької угоди», оскільки не хотів присягати на вірність Україні. Кушин не приховував, що є прихильником відтворення Російської імперії, а розпад Радянського Союзу вважає справою рук зрадників. Як кажуть, коменти зайві.

Втім, «…святогірські ченці свого ставлення до ідей «русского міра» ніколи відкрито не виявляли. На відміну від священників, розташованого по сусідству Слов’янська.

Під час бойових дій навесні 2014, коли українська армія зачищала місто від «ополченців» Ігоря Гіркина-Стрєлкова (колишнього командувача армією самопроголошеної ДНР), на барикадах разом з «сепарами» стояли старенькі бабусі з іконами. Виконати свій «священний обов’язок» їх закликали настоятелі міських храмів. Та й самі батюшки не раз були помічені на передовій. Священники проводили молебні, сповідували «і причащали ополченців».

Іншими словами, українська влада і спецслужби мають достатньо причин, щоб не довіряти «проросійській» УПЦ і тим більше її представникам зі східних регіонів країни. Значною мірою всі процеси, що відбувалися, були пов’язані з русифікацією, причому не тільки мовною, а й політичною. В результаті, Лавра з багатовіковою українською історією перетворювалася на форпост «русского міра».

І, що, закономірно, відбулися трагічні події, які можна трактувати як свого роду відплата за вірність не Христу, а країні-агресору. У червні 2022 року Святогірська лавра, на території якої ховаються близько 300 осіб, сильно постраждала в ході запеклих боїв. Під час одного з обстрілів російські снаряди влучив прямо в келію, де перебували ченці. Троє мешканців монастиря загинули, стільки ж отримали поранення. Біля Успенського собору з’явилися могили загиблих під час обстрілів.

Один з священнослужителів Лаври, архімандрит Феофан, стверджує, що не знає, чиї снаряди потрапляли в монастир: «тоді ми були між двох вогнів. Нехай фахівці з балістики розраховують, хто стріляв. Нам достатньо того, що Господь дав нам можливість вижити в цих умовах і зберегти з Божою допомогою Лавру». На його думку, дії Росії і Володимира Путіна засуджувати не варто: «від того, що ми когось засудимо, втратимо ми. Вони там – не знаю, а ми втратимо. Не треба засуджувати, потрібно щось міняти». Архімандрит Феофан закликав молитися Богу і розв’язувати проблеми «всередині держави».

Лицемірство представників РПЦ МП просто зашкалює, визнати ворогами ворогів та стати на бік українського народу у боротьбі з агресором вони не можуть, або не хочуть. А на відспівуванні загиблих при обстрілі ченців, прозвучали слова місцевого єпископа РПЦ МП про те, що вони загинули при виконанні послухів (а у мазохістській міфології РПЦ імені Сталіна: «послух вище посту і молитви»), то вони вже типу як прирівнюються до мучеників.

Ми шкодуємо за їх загибель, але при цьому визнаємо необхідність говорити правду, необхідність висловити очевидне: вони впали під ударами російських снарядів, які, можливо навіть були «освячені» гундяєвськими попами.

Сьогодні місто Святогірськ — у руїнах: навесні 2022 року російська армія штурмувала місто, з червня по вересень 2022-го воно перебувало в окупації (подивиться на Ютубе репортажі Дениса Казанського зі міста Святогорська, все стане ясно).

Розкішні маєтки, готелі, бази відпочинку, десятки будинків були знищені. З приблизно п’яти тисяч осіб, за даними міської Військової адміністрації, в містечку зараз проживають близько семисот осіб. І навіть це (горе і руйнування міста) не сприяло тому, щоб ченці Лаври перейшли в ПЦУ.

Ось таке тут відбулося зовнішнє відродження блиску з повним зникненням національного та християнського духу.

Але ще раз звернемо увагу на те, що до сих пір Святогірська лавра юридично ще не перейшла до Православної церкви України, а її ченці й не збираються туди переходити. Про це 17 червня 2023 року заявив голова Донецької ОВА Павло Кириленко. Наразі в Мінкульту і правоохоронних органів є всі необхідні документи. Кириленко зазначив, що передача майнових комплексів у лаврі була «складним процесом» та відбувалася ще за часів перебування Віктора Януковича на посаді глави області. Усе це робить процес переходу Лаври тривалим, але ним займаються. «З урахуванням того, що на території області більшість вірян належали саме до Московського патріархату», — зазначив Кириленко. При цьому він додав, що знає багато прикладів співпраці священиків УПЦ МП з російськими спецслужбами. Тому й важливо розуміти, «яке зло несе Московський патріархат з його священнослужителями».

Також Кириленко зазначив, що під час окупації Святогірська лінія оборони ЗСУ проходила по Сіверському Дінцю, а сама Лавра примикала до цієї лінії. І навіть попри те, що на території комплексу перебували близько 450 біженців, росіяни продовжували обстріли лаври. І будь-які запити української сторони про режим тиші для гуманітарної допомоги населенню ігнорувалися. Глава регіону наголосив: влада сприятиме розвитку Православної церкви України на території Донеччини. Для цього релігійним установам виділятимуться земельні ділянки.

Глава Донецької єпархії ПЦУ, митрополит Сергій (Горобцов), коментуючи майбутнє УПЦ (МП) в Донбасі, зазначив, що українські святині повинні належати українському народу, а не церкві, яка «пропагувала русский мир і була розсадником сепаратизму». Отець Віталій з Краматорська нагадує: у 2014 році саме Святогірська лавра, якою досі безоплатно і безстроково користується УПЦ (МП), звинувачувалася в підтримці бойовиків самопроголошеної «ДНР».

У той час як в західних і центральних регіонах України місцеві адміністрації розривають договори з УПЦ (МП) про оренду земель і приміщень, з Донецької області, зокрема, зі Святогірської Лаври, такі новини не надходять.

На думку глави Донецької єпархії ПЦУ Сергія (Горобцова), головну святиню Донбасу слід передати державі «на перехідний період». В той самий час, він сподівається, що «дуже скоро у Святогірській Лаврі зазвучать молитви за український народ, Збройні Сили України та нашу перемогу».

Будемо і далі спостерігати за процесом.

Іван Верстянюк, оглядач Newssky