Слово на свято Покрова Богородиці. Ексклюзив

14.10.2021 0 Редакция NS.Writer

14 жовтня всі православні віруючі відзначають свято Покров. Незважаючи на те, що це свято не є двунадесятим, він, тим не менш, воно дуже значиме та улюблене в народі. Як і багато інших свят, присвячене воно Цариці Небесній. Адже саме з нею наш український народ з давніх часів пов’язував надії на порятунок у таких критичних ситуаціях, коли здавалося, що сподіватися вже нема на що. Як до останньої надії до неї зверталися з молитвою про допомогу, коли Земля Українська потребувала захисту від ворогів. І про підтримку у важких життєвих ситуаціях, коли не вистачає сил для боротьби з негараздами.

Свято Покрова Пресвятої Богородиці бере свій початок зі вторгнення київського князя Аскольда до Візантії. Набіги варварів завжди супроводжувалися кривавою різаниною та жорстокими катуваннями. Багато жителів чекали ранок, щоб попрощатися зі своїм тлінним життям та відправитися в інший світ. Ніхто не сподівався на чудовий порятунок. Одного разу вночі церковнослужителі молилися у Влахернському храмі міста Константинополя. І юродивому Андрію Константинопольському стало видіння: осяяна небесним світлом та оточена ангелами Діва Марія схилила в молитві коліна. Потім Вона встала, зняла з голови покривало і покрила їм тих, хто молився. Після цього видіння варвари (а це хто забув, це були наші предки, тоді їм вдумалося пограбувати Царгород) покинули місто — Константинополь та його жителі були врятовані. Врятоване місто увірувало в силу молитви, а Аскольд зі своїм військом, шокований тим, що відбулося, прийняв християнство та повернувся у Київ.

Не виключено, що саме тому свято Покрови так і прижилося в Україні. Адже Аскольд —це наш перший князь-християнин. Мученик за Христа. Не випадково, що в день Покрови ми вшановуємо і пам’ять УПА та шануємо наших військових, які зараз захищають нас від навали нових варварських, ординських банд Путіна.

Саме свято символізує захист, який дає нам щира молитва. Покрова залишаються важливим елементом в іконопису, що пояснює віруючим важливість віри та силу молитви. У християнській традиції сам образ Богородиці — це перш за все образ Церкви, і як притулку, і як дома земного і небесного, де людина Богу рідна, а не чужа, а значить і люди також не чужі один одному. Якщо ти з Богом живеш, то над тобою є покров Божий, але ти і сам вже можеш як би поширити цей покрив на інших людях, захистити їх, подбати про них. Можна згадати про те, якою дорогоцінною, променистою Перлиною виявилася сама Божа Матір для Христа. Так само і ми опиняємося під безпосереднім покровом Божої Матері тоді, коли шукаємо сили, які позбавили б нас від самотності, від душевного та духовного холоду, або від старості, коли ми шукаємо любові. Любові, яка завжди сходить на нас згори, і любові, яка є нашою відповіддю на цей Божий дар.

Покров Божої Матері і є символ нашої відповідної любові до Бога. Ми не завжди гідно відповідаємо на дар Божої любові до нас. Нашу любов можна зруйнувати та скасувати, якщо ми не воюємо проти зла, проти гріха, якщо ми не воюємо за Христа так, як повинен воювати християнин все тією ж силою любові. Може бути, через споконвічне двовір’я на нашій землі, через те, що язичницькі та нехристиянські впливи занадто часто виявлялися дуже сильні в усьому народі, з прагнення подолати цю роздвоєність наша земля та наша церква так старанно та звеличують Божу Матір і свято Покрови.

У цей день я вважаю, що дуже важливо згадати і те, як ми сприймаємо і як ми шануємо Богородицю. Тому я пропоную прихильному читачеві сайту поміркувати разом зі мною і на ці теми. Каюсь, але це важко. Важко повірити, що Діва Марія була позбавлена людської слабкості. Важко повірити, що Вона не вважала землю плоскою, а небо твердим шатром над землею. Що не злилася, коли колола пальці голкою, або веретеном. Що не лінувалася вчити молитви та благословення на малозрозумілому івриті (арамейська вже тоді була іншою мовою). Не переживала підліткові комплекси та депресії. Не гралася в ляльок, нехай і з відсутніми, за єврейським законом обличчями. Не вимагала від мами повторювати по багато разів одну та ту ж казку. Не плакала від болю, образи, ревнощів, або поганого настрою. Не перекручувала слова, поки вчилася говорити.

Не падала, поки вчилася ходити. Наш церковний побут зберігає образ Діви Марії як якоїсь жіночої іпостасі Божества. Це і зрозуміло. Людині хочеться, що б десь в світі Божественного була любляча та добра Мама. Яку можна просити, про що завгодно. Яка простить розбиті вікна та розлите молоко. Яка вилікує всі рани і шишки. Яка заспіває пісеньку на ніч, і прожене всіх чудовиськ, що таяться в темряві. Чи не Бог-Цар і повелитель вселяє трепет і страх, а любляча, Мама. Ми хочемо цього. І ми робимо це, забуваючи, що Бог— Єдиносущий, що перевершує своєю любов’ю та ніжністю все те, що ми можемо помислити та побажати. І по милості до нас Він наділив просту дівчинку дуже великими дарами. І найбільшим Даром— стати мамою нового людства. Звична релігійність хоче, щоб божество було не причетне людської слабкості. Щоб Діва Марія з народження говорила довгими реченнями, як в апокрифах, що потрапили в Коран. Що б її дитячість була божественною. Навіть не дитячість зовсім. Всяка все-досконалість прямо з народження. Ще б краще народилася з голови свого батька, як Афіна. Причому відразу доросла. Це наша релігійність того хоче. А Бог все робить не по-нашому.

І обраній мамі сина свого дає народитися від людей літніх, даючи диво тільки натяком і досить легким. Хоча, як ми вже писали раніше, два покоління перед народженням Діви Марії, були відзначені святістю. Таким чином, Богоматері судилося вписатися у череду пророків Старого Завіту, що народилися від літніх батьків, які вважалися безплідними. Що б присутність Божа було очевидна тільки тому, хто вже бачить цю присутність. Бог не зламує та не рве тканину буття, а акуратно її змінює. І в синергії з людиною дає та благословляє те, що породжене людськими бажаннями і навіть слабкістю та страхами.

Хочеш, щоб Бог був грізний цар, який нищить ворогів? Добре, — каже Сущий, — буду грізним царем та суровим суддею. Тільки спочатку ти, о людино, вийми рило з годівниці та подивися на Небо. Хочеш, щоб з Неба на тебе дивилася любляча Мама? Не проблема. Увійди в Новий Завіт, у Народ Божий, стань «братом і сестрою Ісуса», стань сином Отця Небесного в благодаті та станеш і чадом Матері народу Божого. І на тебе з Небес будуть дивитися очі люблячої мами. Тільки повір у Бога та полюби Його.

Ця мудрість Бога, Його бажання захистити нас від небезпек натуральної релігійності, при цьому реалізувати її що б дати їй прорости у справжню віру, що освячує людину… Ця мудрість не підвладна людському розуму. Релігійності, якій хочеться скинути «лушпиння натуральної релігії» та мати якусь «чисту релігію». Тільки Сам на сам з Богом; але тут Сущий говорить «ні». Ми це не «ти та я». Ми це «і всі і вся», це і ти та ті, кого ти любиш зараз, і ті кого ти не пам’ятаєш, і та ще якісь стародавні люди, що жили тисячі років тому та різали овець у жертву Богу, і апостол Павло, що читав Сенеку, і Григорій Богослов, що читав Порфирія, і Августин, що грав у м’ячик, Іоанн Златоуст, що закушував сирком прямо під час проповіді. І всі християни, хто молилися Діві і Матері Всевишнього Христа.

У цьому контексті варто розглянути Успіння (точніше, Взяття на Небо) Діви Марії, бо без Успіння не було б Покрови. І сам аспект переходу Святої Діви Марії на небо — важливий момент розуміння Її служіння та нашого ставлення до Неї. Адже, це зовсім не поява якоїсь жіночої іпостасі Божества, якоїсь Божественної мами. Це приклад християнського життя та християнського переходу у вічність. Я б взагалі назвав це свято покликання Діви Марії на нове служіння. Але це нове служіння в царстві небесному і в Церкві земній (войовничої) відбувається тільки Божественною благодаттю. Ми можемо в історії церкви бачити багато прикладів служіння Діви Марії та апостолів вже після завершення їх земного шляху.

Мені подобається атеїстичний анекдот: «смерть для священика, це звільнення, або підвищення?» Це класне питання. Смерть земна, біологічна для кожного християнина повинна бути «підвищенням»…Не днем смерті, а днем народження у вічність. І нагорода. Найкраща нагорода для люблячого серця —це можливість допомогти тому, кого любимо. І люблячі Бога, звичайно мають любов до всього народу Божого. До кожної людини в Церкві. І розумно прийняти, що і це бажання святих, в тому числі Діви Марії, апостолів і всіх інших, не залишається без задоволення, і молитви їх не залишаються без відповіді. Бог робить і святих, і всіх нас співучасниками Його служіння. І якщо хтось з нас в стані Божественної благодаті допомагає своїм братам, справою, молитвою, проповіддю… Та чим завгодно. То Бог дає сили та надприродну могутність для вираження любові.

Свого часу в латинській богословській традиції сформульовано це так. Не «Requem Aeternam sed Aeternam Actionem» («не вічний спокій, але вічна дія»). Прагнення бути та служити Церкві молитвою і після смерті. І з роллю Діви Марії в Церкві теж саме. І Її Успіння це знак близькості Бога до своєї Церкви. Знак того, що всі «переважання процесів розпаду над процесами синтезу» може бути брамою Нового буття, нової слави та новим служінням.

Далі розглянемо тему шанування ікон Діви Марії. Але як бути з шануванням конкретних ікон. Не ідеї, а конкретної дошки із зображенням. Адже це є в житті Церкви йдуть пілігрими в Київ, в нашу святу Лавру, або у Введенський монастир, де ікона відобразилася на склі, а також і в інші місця, наприклад, в Бердичів (туди щороку ходив дід моєї бабусі, благочестивий селянин з Волині, щоб зробити дві добрі справи: Богородицю вшанувати та тамтешнього шинкаря надурити). Невже чекають дива Божого від конкретної дошки?І «так» і «ні»; «так» — Богу було завгодно здійснювати чудеса по молитві віруючих в одному місці більше ніж в інших. Перед однією іконою частіше ніж перед іншими. І «ні» … тому що Бог хоче бути поруч з людиною. Але людина не завжди готова до Його близькості. Людині потрібно виконати шлях… «пам’ятай Церкву Твою, мандрівницю на землі». Народ Божий —це народ паломників.

Народ-пілігрим. Тому досвід «священної подорожі» має величезне значення. Величезне духовне значення. Подолання перешкод на шляху до неба. І тому земне паломництво, робить людину більш відкритою до Бога. У духовному паломництві. Начебто все до межі матеріалістично. Віруючий переносить своє тіло, із затишної квартири, через поля і дороги, під жарким сонцем та дощем в храм, що б дві години помолитися перед конкретною картиною. Теж матеріальної. І в цій рушії матеріальних об’єктів відбувається зміна духовної реальності. Розкриття людини перед Богом.

Людина матеріальна та у відчутті сприймає себе швидше як тіло. І тому через «вправу та працю плоті» може прийти до духовного. Піти духовним шляхом, щоб перетворитися. Тому людина звертається до себе, до свого «его» через своє тіло. Через праці тіла. Тому і виходить, що Бог який Всюдисущий, «ближче» до людини в конкурентній обстановці. Хоча це звичайно людина стає ближче до Бога. Прийшовши в місце шанування, та станемо близькими до Бога, і та не розлучимося з Богом, коли повернемося додому.

У зв’язку з цим я хочу згадати Остробрамську ікону Діви Марії, дуже рідкісний іконографічний тип. Вона зображує Діву Марію у момент Благовіщення. Це «слов’янський» ізвод італійської іконографії — Мадонна Аннунціата. Коли Мадонна звернена до глядача на 3/4, а ось архангела Гавриїла на картині немає. Він поза увагою глядача, тому що Гавриїл поруч з глядачем… Тому, що сам той, хто молиться, той і представляє архангела Гавриїла словами, — «Богородице Діво, Радуйся», як би приміряє німб та крила. Сам той, хто молиться, проголошує таємницю втілення Слова Божого серед людей.У цьому сенсі людина (споглядач таємниці) говорить, Діва Марія слухає… Христос невидимий і незбагненний присутній в цьому діалозі. І тут є тема таємниці шанування і Діви Марії та Архангелів, ангелів, а також і шанування ікон.

У контексті Благовіщення, ми всі як Діва Марія. Ми всі — людський рід стаємо учасниками таємниці втілення Божества. Ми всі як і Гавриїл проголошуємо «Радуйся», для того, щоб ми всі стали Христовими…«Бог став людиною, що б людина стала Богом» —казав св.Афанасій Олександрійський. І від нас залежить, чим буде наше «Радуйся…», чи буде воно проголошенням втілення Бога, яке сутнісно змінює весь світ. Або суєтною спробою розмовляти з живописом…Залежить від того, а що є наше серце. Воно відкрите для Бога, воно звернене до Бога, і воно повно Богом…? Або воно для Бога закрито в сейфі з гріхів та пороків, а слова — це заклинання сказане хоч мільйон разів не допомагає йому розкритися?

У зв’язку з цим постає наступне питання, а чи здатні ми сприймати Божественне Одкровення? Божественне одкровення приходить до нас у вигляді інформації, яку ми можемо осягнути інтелектом, якщо змиримося перед Богом. Такий ось парадокс. Просте вчення і повне знання всіх священних текстів може не наблизити до Бога ні на мікрон. Тому наївно вимагати від теологів якоїсь великої моралі, вони такі ж грішники, як і всі.

Близькість до Бога — це властивість природи, яка відкривається людині як якесь незнайому та невідому властивість. Не людина осягає Бога через тексти, але Бог сам являє Себе людині — через людину і Бога…. У цьому помазання, — месіанство Христа. У цьому і є сенс теології. У якийсь момент, коли людина, що шукає спілкування з Богом, повинна визнати немічність свого «его» у пізнанні всього та відкритися Єдиносущному, Його цілучій дії. Це складно, але можливість є. І в цьому може нам допомогти Свята Богородиця. Її служіння певною мірою і спрямоване на те, щоб привести нас до її Божественного Сина. Попросимо Пречисту Діву допомогти нам розкритися і довіритися Богу. Як вона довірилася. Що б кожна наша молитва була би Словом, що змінює весь світ. Тоді і відбудетеся вічна дія Богоматері.

У зв’язку з святкуванням Покрови варто і згадати явища Святої Діви в Фатимі (Португалія), ті явлення, що принесли всьому християнському світу велику користь у вигляді звернень теплохладних до Христа, посилення практик посту та молитви за ближнього. Але зауважимо, що в Мордорі, кон’юнктурні лже-теологи ігнорують їх, намагаються переконати паству, що це все було чимось темним, а не світлим. Але вони не праві, оскільки древо пізнається по плодах, а плоди Фатимських явищ — добрими.

Відзначимо і те, що в останній раз Свята Богородиця там з’явилася саме 13 жовтня 1917 року, коли весь Схід Християнського світу у своїх храмах був на вечірні з приводу свята Покрови, тобто тоді майже весь християнський світ вшанував Царицю Небесну. У своїх Фатимських явленнях Матір Христа попередила християн про те, що існуванню християнського світу загрожують три фактори: комунізм, фашизм та іслам. Всі вони зберігають актуальність і для нас, у наше неспокійне XXI століття. Тому і будемо молитися, щоб ці три чинники пройшли повз України, щоб ми зберегли вірність заповітам нашого першо-Хрестителя Аскольда та не піддалися тій духовній чумі, що зі Сходу до нас приходить.

Зараз, особливо після вікового розорення церкви та руйнування віри в народі, «Покров» над собою люди швидше бачать в економічній стабільності, досягненнях сучасної науки, військової могутності держави, благополучній родині — в тому, що для людини насправді периферійне і менш визначає і його життя, і життя народу, ніж здатність до Віри, Надії і Любові. І свято Покрови Пресвятої Богородиці у самій своїй глибині дає нам ще одну можливість відкрити своє серце для цих святих якостей. Що таке свято Покрови Богородиці. В історії цей час, коли місто, якого вже 600 років не існує, було обложене можливо слов’янами, а жителі молилися з однією молитвою до Бога про порятунок від неминучої загибелі; і ось один з тих, хто молилися на ім’я Андрій побачив Діву Марію, яка зняла свій головний покрив і вкрила всіх, хто моляться в місті. У ту ж ніч у спокійному Мармуровому морі піднялася буря, яка потопила майже всі кораблі, що обложили місто. Але зараз тієї держави більш не існує.

У нас це свято державне (день українського козацтва, день УПА). Чому наші предки обрали саме цей день, чому таке величезне враження справив на них випадок допомоги Богородиці? Напевно тому, що козацтво як і УПА. Наша сучасна армія відчуває себе захисницею слабких (дітей, жінок, у цілому народу українського).

Тому і важливо молитися за воїнів, що на передовій, вони потребують наших молитов, а Україна потребує перемоги на злом, що приходить зі Сходу, будь то неокомунізм (путінізм), неонацизм (рашизм), або іслам. Правда Христа повинна засяяти в нашому народі. Наша армія не хворіє на перемогобісся, як армія нашого східного сусіда. А війна іде за наш народ, за нашу свободу. Зараз вояки на сході захищають нас, як колись то козаки. Пам’ятатимемо слова гімну, що ми козацького роду. Завжди будемо на боці слабких, які потребують нашої допомоги і захисту. А Пресвята Богородиця буде з нами!

ИеромонахІєромонах Феофан Полоцький (Скоробогатов)

Доктор богословських наук


Поделиться статьей:

Подписаться на новости:




В тему: