Слово на Різдво Пресвятої Богородиці

Вересень — перший місяць церковного новоріччя, початок Богослужбового кола, що називається індиктом. Саме у вересні, у восьмий день від початку індикту (21 вересня за новим стилем) Церквою згадується особлива подія. Це величне Богородичне свято, яке відкриває цикл двонадесятих свят — Різдво Богородиці.

Восьмий день першого місяця має символічне значення: цифра вісім у піфагорійців і платоніків означала гармонію світу, а у християнських екзегетів — вічність. Восьмитисячолітній цикл в есхатології прийнято розглядати як початок і кінець часу. Час і матерія, що закривають немов завісою царство гідності, наприкінці світової історії згорять у духовному полум’ї, відкривши дивну красу перетворення у Божественному світлі Всесвіту.

Перший місяць церковного року — знак того, що Діва Марія прийшла в цей світ, щоб через Неї з’явився промінь божественного світла, здійснилось божественне одкровення, втілене у людській подобі, дивне і неповторне. У цьому є символізм, адже річне коло богослужінь через спогади двонадесятих свят і Великодня, як свята над святами і торжества над торжествами, проводить нас крізь головні події історії нашого спасіння. А історичний ряд цих подій розпочинається з народження Діви Марії, Пречистої Отроковиці, Яка була покликана Творцем послужити тайні Боговтілення, була покликана стати за плоттю Матір’ю Сина Божого — і завершується Її чесним Успінням, переходом від життя тимчасового до життя вічного, до чого покликані й усі вірні.

Наше земне життя теж розпочинається народженням, а завершується відходом з цього світу. Саме тому, дивлячись на приклад життя Пресвятої Богородиці, ми черпаємо в ньому, в його подіях, у тому промислі й піклуванні, яке виявляв Бог щодо Пречистої Діви, натхнення для нашого християнського життя. Бо все Її святе життя служить для нас образом і дороговказом, ми надихаємося Її чеснотами, які маємо наслідувати і у яких повинні зростати.

Через Пресвяту Діву Марію, через Її життя ми отримуємо доказ і запевнення, що для всякої людини, яка стає на шлях праведності та послуху волі Божій, є можливим досягнення вічного блаженного життя у Царстві Небесному.

Свято Різдва Пресвятої Богородиці належить до перших свят з числа дванадцяти великих свят в році, ікони яких за давньою традицією розміщують в іконостасі.

Церква висловлює всесвітню радість з того приводу, що з Різдвом Пресвятої Богородиці сповнюється пророцтво про прихід на світ Божого Сина, втіленого з Діви Марії. Ми виразно говоримо щоденно в символі віри, що Христос «задля нас людей і нашого ради спасіння, зійшов з небес, і воплотився з Духа Святого і Марії Діви, і став людиною».

Звернімо увагу на те, що зазвичай дні пам’яті святих пов’язані з днями їхньої мученицької кончини чи блаженного упокоєння. І лише три свята церковного року пов’язані з подіями народження у цей світ, а саме — свята Різдва Христового, Різдва Богородиці та Різдва Іоана Хрестителя.

Так, не випадково у ці свята згадується власне поява на світ Христа, Його Матері та Його Предтечі, бо кожне з цих народжень саме по собі було винятковою подією, особливою віхою на шляху спасіння людства, особливим ступенем у піднесенні людей від тимчасового життя у світі, якій лежить у злі, до вічного життя, яке приготував нам Небесний Отець.

Церква святкує три Різдва тому, що кожне з них безпосередньо пов‘язане зі спасінням людства і відбулося за особливою дією Промислу Божого. Народження жодного святого такого значення для спасіння людства не має і не може мати, як Різдво Христове, Різдво Богородиці та Різдво Іоана Хрестителя.

Саме тому є лише три Різдва — Христове, Богородиці та Іоана Хрестителя. Басні про «різдво святого Миколая» мають стільки ж спільного зі святим Миколаєм, як «день святого Валентина» — зі святим Валентином. Навіть якщо їх поширюють у «патріотичній обгортці». Кирил Гундяєв 2009 року запропонував «різдво Олександра Невського» святкувати. Тоді після богословської критики швидко згорнули цю божевільну ідею…

Бо якщо святкувати дні народження святих, то чому, наприклад, не Василія Великого, родина якого прикрашена багатьма святими? Його батьки, Василій Старший та Емілія — шановані святі. Його дідусь із бабусею постраждали під час Діоклетіанових гонінь. Його рідний дядько був єпископом, як, утім, і двоє братів — Григорій Ніський та Петро Севастійський. Сестрою святителя була преподобна Макрина.

Щоби підкреслити цю особливість, засвідчити, що три народження ці (Христа, Богоматері та Івана Хрестителя) не є зі звичайного ряду народжень, які стаються щодня, коли від союзу чоловіка та жінки приходить у світ нова дитина, усі три Різдва відбуваються в особливий спосіб. Адже Христа Спасителя народжує Безмужня Діва, на Яку зійшов Дух Святий. Сама Вона, Якій волею Господньою визначено було стати Богоматір’ю, та Предтеча і Пророк Іоан Хреститель, який мав приготувати народ до пришестя Месії — народилися від неплідних батьків, які у бездітності постаріли та за природнім міркуванням вже не могли зачати і народити дитину.

Коли наблизився час народитися Спасителеві світу, в Галілейському місті Назареті жив нащадок царя Давида Йоаким із своєю дружиною Анною.

Обоє були благочестивими людьми і були відомі не лише своїм царським походженням, але гарячою вірою та милосердям. Все їхнє життя було проникнуте любов’ю до Бога і до людей. Вони дожили до глибокої старості, а дітей не мали, від чого дуже засмучувалися. Та, незважаючи на свою старість, вони не переставали просити у Бога, щоб Він послав їм дитину.

Одного разу, коли Йоаким прийшов до Храму, первосвященик не дозволив йому принести жертву Богу, сказавши: «Ти не дав потомства Ізраїлю». Після цього невтішний Йоаким подався у пустелю для молитви, Анна залишилася вдома і теж молилася. У цей час їм обом з’явився Ангел і кожному сповістив: «Господь почув молитву твою, ти зачнеш і народиш, і про потомство твоє говоритимуть в усьому світі».

Через деякий час народилося Дитя в містечку Назареті, розташованому у Галілеї, північній частині Палестини неподалік проїжджих доріг і караванних шляхів. Назарет, як і земне життя Діви Марії у цьому містечку, прихований таємницею мовчання. У Назареті, розташованому в гористій місцевості, численні помешкання, облаштовані в скелях, нагадують печерні келії монахів. Йоаким і Анна з перших днів життя Марії намагалися оточити її тільки тим, що говорило б дитячій душі про Бога. Нічого брудного і гидкого не торкнулося слуху і очей дитини. На восьмий від дня народження день Їй дали ім’я Марія (Маріам) що означає «господиня», або «звеличена».

Першими словами, які промовляла Діва Марія було призивання імені Божого та слова молитви. З розвитком свідомості дитини розросталася в Її серці любов до Бога. Все життя Діви Марії — це полум’я яскраво палаючого світильника. До цього духовного джерела не могла наблизився жодна темна демонічна спокуса. Вона — єдина серед дів, душа котрої не була ні на мить затьмарена жодним гріхом.

Коли Марії виповнився рік, Йоаким запросив до себе в дім священиків та родичів. Після трапези кожен священнослужитель брав дитину на руки і благословляв Її. Йоаким і Анна ростили Владичицю Світу до тих пір, доки не здійснили свою обітницю, віддати доньку дану Богом на служіння Йому.

Швидше за все, більшість із нас знає історію свята Різдва Пресвятої Богородиці, знає про багатолітню бездітність батьків Пречистої Діви Марії, праведних Йоакима і Анни, яким Господь на схилі літ дарував велику милість — народження дочки, Котру вони за попередньою обітницею віддали на служіння Богові та Яка за Промислом Господнім та у покірності своєї волі послужила тайні Боговтілення та за плоттю стала Матір’ю Сина Божого. Проте важливо не лише знати історію, але й звернути свою увагу на те, до чого спонукають нас спогади подій нинішнього свята. Адже призначення кожного християнського свята не лише в тому, щоб нагадати події зі священної історії, згадати милість Божу і чудеса, явлені у давнину заради спасіння людей, але і в тому, щоб спонукати нас до належних висновків, спрямовувати нас на шляху нашого життя до Царства Небесного.

У богослужбових текстах Церква іменує родителів Пресвятої Богородиці, як Богоотців Йоакима й Анну, бо з Пресвятої Богородиці воплотився Христос Бог для спасіння людського роду. Святі і праведні Богоотці Йоаким і Анна є великим прикладом для кожної людини. Своїм життям вони показують, що молитва принесена з вірою та у щирості серця, обов’язково буде почутою перед Богом, Бог вислухає її і відповість на прохання у свій час. Також батьки Пречистої Діви Марії навчають нас чесноті терпеливості в очікуванні Божої милості, чого часто не вистачає нам у повсякденному житті.

Чого ще навчає християн свято Різдва Пресвятої Богородиці? Насамперед, щоб батьки-християни пам’ятали кому вони посвячують своїх дітей, кому віддають їхні душі — Богові чи демону. Прикладом возлюблених Богом батьків Пресвятої Богородиці є Йоаким і Анна, які зі смиренним терпінням і упованням на Бога, потерпіли суспільний осуд за безпліддя та послужили вказівкою для всіх батьків, що вони повинні зробити себе достойними благословення Божого, якщо бажають мати дітей сповнених даром духовним та тілесним. «Всяке дерево добре приносить і плоди добрі, а погане дерево приносить і погані плоди»

Дехто з древніх філософів, такі як Сократ, особливо вирізнялися своїми роздумами про правильне виховання дітей. Ми можемо навести приклад з життя філософа де він дає свої поради батькам. Якось до Сократа жінка принесла своє немовля і запитала, як правильно виховати його. Сократ відповів: «Цілий рік уже втрачено, тепер слід не виховувати, а перевиховувати».

Дитина вже в утробі матері відчуває і сприймає все, що діється навколо неї. Особливо ж — душевний стан матері, з якою вона пов’язана так міцно, ніби за допомогою тисячі ниточок. Якщо батьки живуть по-християнські, моляться, сповідаються, причащаються, то тим самим прилучають свою майбутню дитину до Бога. Коли у сім’ї замість молитви панує лайка й прокльони, якщо між батьками виникають дикі сварки, дитина наче вручається до рук демона, бо її душа щоразу одержує урок жорстокості.

Доведено, що коли людина лютує, у неї в крові з’являється отрута. Тому під час сварок та спалахів ненависті в сім’ї дитина отримує отруту в прямому і переносному значенні цього слова. Її психіка деформується і руйнується. Все добре і зле дитина сприймає набагато безпосередніше і глибше, ніж дорослі, її підсвідомість здатна усе зберегти до самої смерті.

Часто батьки, скаржачись на жорстокість та розбещеність своїх дітей, звинувачуючи їх у чорній невдячності, із здивуванням запитують себе, хто ж їх цього навчив. Вони навіть не здогадуються, що самі навчили того. Дитя, перебуваючи ще в материнській утробі і слухаючи гидку брудну лайку, псувалось ще до свого народження. Минають роки, і батьки, отримуючи відплату від своїх дітей, з гіркотою говорять: «Ми прагнули якомога краще виховати свою дитину, а що з неї вийшло?». Вийшла подоба батьків.

Потрібно пам’ятати, що духовне спілкування між людьми відбувається не завжди за допомогою слів, часто внутрішній стан одного передається іншому безпосередньо. Кожен може переконатися в цьому. Спілкування з одними людьми пригнічує і спустошує душу. І навпаки, контакт з іншими — несе радість і спокій, додає духовних сил. Ніщо не є таким близьким одне одному, як душі батьків та дітей. Через те, аби наблизити дитину до Бога, батьки повинні присвятити Йому своє серце.

Виховати дитину — це не те саме, що виростити, вивчити, чи «пустити у люди». Скільки знаємо дорослих людей, які мають освіту, роботу, житло, навіть родину, але вони самі не щасливі, а їхнє життя стало тягарем для інших. Людина вихована «згідно з законом Христа» — це не лише культурна людина, а передусім, це особа, яка понад усе любить Бога «всім серцем своїм, всією душею своєю, всією думкою своєю», а ближнього свого, як себе самого. Отже, дуже важливо, щоб батьки постійно запитували себе, як ми виховуємо своїх дітей, з якою метою, якої ієрархії цінностей навчаємо? Чи задумувалися ви над питанням, що про вас думають ваші діти?

Здається, що найгірша ситуація відбувається тоді, коли батьки говорять, що вони все знають і не потребують вчитися, ані щось у собі змінювати. Вчитися для християнина — це пізнавати Правду, яка визволяє, без якої немає вічного життя.

Христос приносить нам також правду про нас самих, наші відносини. Не можна бути християнином тільки у якійсь одній сфері життя, наприклад релігійній, а вже у сфері відносин чи виховання керуватися лише своїми принципами.

Віруюча людина, знає, що без Божої мудрості не виховає дитину по-справжньому, тому постійно запитує Господа, також і про те, чи я дійсно люблю своїх дітей, чи даю їм добрий приклад любові Бога і людей, чи методи, які застосовую, не принижують їхньої гідності, чи наша сім’я, дім є подібними до Дому з Назарета? Відкритість на Божі натхнення та готовність до навернення і змін є шляхом, на який нас постійно запрошує Христос. Що ми як батьки, вихователі своїх дітей можемо зробити для того, щоб наша сім’я, наш дім, стали подібними до дому з Назарета?

Подбайте про своє особисте духовне життя. Дати іншим можемо лише те, що маємо самі. Якщо батьки мають особисті відносини з Богом: спілкуються з Ним у молитві, слухають у Божому Слові, приймають у Святих Таїнствах, наповнені Його любов’ю — то цим зможуть поділитися із своїми дітьми. Бог хоче справжнього добра вашій дитині, тому завжди підкаже те, що буде для неї найкраще. Життя вашої дитини — єдине і неповторне, а спасіння її душі — найважливіше.

Церква наприкінці кожної літургії звертається до Бога, щоб Він помилував нас заради молитов Пречистої Своєї Матері та святих угодників Божих. І завжди в цій молитві згадуються святі праведні Богоотці Йоаким та Анна. Нехай ці великі праведники будуть для всіх нас, а особливо для батьків, прикладом терпіння, надії й любові.

Ексклюзив

Ієромонах Феофан (Скоробагатов) Полоцький,
доктор богословських наук