Слово на Успіння Пресвятої Богородиці

Пречиста, Свята Богородиця — це та, хто з самого початку поспішає на допомогу заблукалому людству. Вона йде до Єлизавети, матері Івана Хрестителя. Вона відвідує її, приносить їй найдорогоцінніший дар: Ісуса Христа в утробі. Це короткий виклад її життєвої місії допомагати людям знайти Бога. Діва Марія піклується не тільки про наше земне життя, але перш за все про наше спасіння. Сьогодні Вона також відвідує нас та, як і в усі часи, Вона приходить до нас, до вас. Послухайте, що Вона скаже вам сьогодні: «Душа моя славить Господа, і зрадів дух мій про Бога, Спасителя мого». Чи пам’ятаєте ви, що ви покликані поклонятися, славити і служити Богу?

Є щось дуже людське — у найглибшому сенсі — у сьогоднішньому святі: Син приходить за своєю Матір’ю. Вона прийняла його, народила, вигодувала, виростила, залишилася з ним на самоті та у стражданнях на Хресті, Вона бачила смерть Його, поклала тіло Його у труну.

Як же, врешті-решт, Вона могла не супроводжувати свого сина в Його воскресінні та прославлянні? Син, що сходить до Отця, починаючи з Марії, вітає і нас у своєму житті. Таким чином, нас переповнює любов, яка не припиняється (пор.1 Кор. 13, 8), безпечна, усуває страх (пор. 1 Ін. 4, 18), не сумує, не сумнівається, не відкидає і не зневажає.

Успіння Божої Матері — початок відповіді Отця на первосвященицьку молитву Сина: «Отче! Я хочу, щоб ті, кого ти дав мені, були зі Мною, де я, щоб вони могли дивитися на славу Мою, яку Ти дав мені, тому що полюбив мене перш створення світу» (Ін 17: 13, 24)

Як відомо з історії перших християн, у Богоматері Її сучасники (учні Христа, в тому числі і троє, найбільш близьких до Неї: Іван Богослов, євангеліст Лука та Діонісій Ареопагіт) бачили Її небувалу відкритість Богу, подібну відкритості її прабатьків до гріхопадіння у раї земному. Природним чином Вона підтримувала відносини з Богом, і що більше, Бог відкрився Їй та запросив Її до близькості більшої, ніж відносини з Адамом і Євою, тому що це була близькість Матері Божої — Богородиці. Не дивно, що така близькість утримувала Її до такої міри, що навіть смерть не могла відлучити Її від постійних відносин з Богом.

Пізніші отці церкви загадувалися над питанням, чи не завадило надзвичайне місце Діви Марії у планах Божих взагалі пережити смерть і бути взятою на небо раніше, або Вона пройшла через смерть та пережила воскресіння тіла, тобто те, що на нас чекає усіх, як вчить нас віра. Вони вважали, що Діва Марія пройшла через смерть. Бо якщо Христос, Бог та людина, пройшли через неї, писали візантійські отці церкви, то Його мати повинна була пройти цим шляхом. Більш того, таким чином Богородиця намітила нам шлях, тому що всі ми пройдемо через смерть, а після кінця світу станемо учасниками воскресіння тіла. Діва Марія — наша Попередниця та Провідниця у цій подорожі.

Чому це так важливо? Тому, що Вона вчить нас вмирати у Бозі та, таким чином, жити в істинній надії. Через те, що мати Христа пройшла через смерть, не розірвавши зв’язку з Богом, то і ми, завдяки благодаті Божої, можемо сподіватися, що помремо так, що через віру ні на мить не розірвемо зв’язку любові з Богом. І навіть якби ми були самими самотніми у світі в момент смерті, покинутими всіма та в самих злих умовах, навіть в такій ситуації, завдяки вірі, ми можемо тримати руку Божу у своїх руках, тому що цей зв’язок буде виявляться сильнішими смертної смерті та подарують нам нове життя. Через Діву Марію Бог говорить нам сьогодні: «не бійтеся померти, Я тримаю тебе за руку. Сьогодні ти будеш зі Мною на небесах».

Діва Марія, повністю з’єднана з Богом, має таке велике любляче серце, що все творіння може вміщатися в цьому серці, про що свідчать приношення у всіх куточках Землі. Богоматір поруч, вона може вислухати, Вона може допомогти, Вона близька всім нам. У Бозі є місце людині, і Бог близький, Діва Марія, поєднана з Богом, надзвичайно близька до нас та наших слабких молитов.

Але є й інший аспект: не тільки в Бозі є місце для людини, але і для Бога є місце в людині. Ми також бачимо це в Богоматері як у святому ковчезі, який несе в собі присутність Бога. У нас є місце для Бога та це присутність Бога в нас — настільки важлива для благодатного зміцнення усього світу, що переживає проблеми — ця присутність реалізується у вірі: у вірі ми відкриваємо двері нашого існування, щоби Бог міг увійти в нас, щоб Бог міг бути силою, яка дає життя та вказує шлях та сенс нашого існування на цій землі. Тому відкриємо себе Богові, як відкрилася Діва Марія, сказавши: «ось, раба Господнього, нехай буде мені по слову Твоєму». Відкриваючись Богові, ми нічого не втрачаємо. Навпаки, наше життя стає багатим і великим.

Немає сумніву, що Діві Марії належить абсолютно унікальна роль в історії спасіння; жодна інша людина (крім Її Сина) не може зробити більше в цій історії, тому ніхто не повинен очікувати такої великої слави, як та, якою оточена Богородиця.

І все ж Її глибокий зв’язок з громадою Церкви є явним знаком надії на те, що перемога над смертю і слава Небесна, якою ми будемо радіти не тільки душею, але і плоттю, теж може стати нашою радістю — завдяки Христу. Ця надія підтримується не тільки значенням сьогоднішнього (урочистого) свята, але і словами Євангелія, які показують нам, як ми можемо узгодити своє життя з життям Діви Марії у надії на подібну перемогу.

Свято Успіння запрошує нас дивитися вгору не менше, ніж споглядати те, що ми бачимо тут, на землі. «Блаженні чисті серцем, бо вони Бога побачать», —співаємо ми на кожній літургії. Особливий сенс набувають ці слова саме сьогодні на свято Успіння Богоматері.

Щоб увійти в таємницю Успіння, нам потрібно духом віри максимально наблизитися до незбагненних планам Божим для кожного з нас, для всіх віруючих, що Ісус Христос є Син Божий, Який у світ прийшов, щоб спасти нас. Святий Павло писав про ці Божі плани для нас в посланні апостола Павла до Ефесян: «Благословенний Бог і Отець Господа нашого Ісуса Христа, Який поблагословив нас усяким духовним благословенням на небесах у Христі. Оскільки Він вибрав нас у Ньому раніше від створення світу, щоб ми були святі й непорочні перед Ним у любові, наперед призначивши нас для того, щоб усиновити Собі через Ісуса Христа, згідно з уподобанням Своєї волі, для прославлення величі Своєї благодаті, якою Він обдарував нас в улюбленому Сині». (Еф. 1:3-6).

Ці слова відносяться до всіх нас, в першу чергу до Тієї, яку Янгол в Назареті назвав «благодатною». Адже все це сталося через Ісуса Христа на славу найвищої величі Божої. Це надзвичайне обрання у благодаті є дар, який Вона отримала від Бога, але водночас цей дар був завданням — Вона повинна була ще більше зростати в благодаті, Вона повинна була стати ще більш у Христі та через Христа знаряддям для спасіння світу. Звідси і все Її життя у служінні Всевишньому: «Се, раба Господня» (Лк. 1:38). Ось як Вона розуміла своє життя — служити Богу, а значить, служити людям та, таким чином, нарешті, прославляти Того, Хто дав Їй таку незвичайну благодать

Успіння подібне до твердження божественності Ісуса Христа. Ми знаємо з повсякденного життя, що діти і сім’я покійного намагаються шанувати його після смерті. Вони будують пам’ятники та могили своїм померлим, створюють установи, щоб увічнити їх ім’я. Вони дають свої імена місцям та вулицям. Так була створена знаменита Нобелівська премія. Кожен робить для батьків все, що може. Ісус Христос, що втілився, є Сином Божим; Він зробив для своєї матері більше, ніж всі люди, Він взяв Її на небеса тілом і душею. Цим він показав, що Він дійсно Син Божий.
Святий Іван Богослов, далекий родич та прийомний син Богоматері, автор книги Одкровення, представляє Діву Марію на початку 12 глави цієї книги як прекрасну небесну Жінку, вознесену над землею.

До Неї відносяться слова: «і з’явилося на небі велике знамення: жінка, одягнена в сонце, і під ногами її місяць, і на чолі її вінець з дванадцяти зірок». В особі повної благодаті та непорочний людини відображається світло «сонця», який є Бог. Сонячне світло є символом небесної слави. Богородиця просвічується Богом, який мешкає у неприступному світлі та Сам веде нас в таємницю Божу.

Використовуючи стиль письма на межі поезії і живопису, святий Іоанн Богослов хоче показати читачеві наднебесну красу Всепречистої Діви Марії. Жінка, одягнена в сонце, тобто подібна Богу, Який є світло. Її ноги на місяці, тобто вона піднята високо над землею. Навколо її голови вінець з 12 зірок, тобто корона, що перевершує всіх людей своєю гідністю. Місяць під ногами Діви Марії — це ознак часу, що минає, це знак цього земного життя, яке ось-ось закінчиться. Богородиця вознесена на небеса поза часом. Вона заповнила свій час та допомагає нам відкрити для себе цінність кожного дня та кожного моменту у нашому житті. Образ біблійної жінки, прикрашеної вінком з дванадцяти зірок — це символ піднесення Діви Марії над земними справами. Дванадцять — це одне з біблійних чисел досконалості, виконання Божих планів.

Можна сказати, що Мати Христова, яка знаходиться у центрі Божого народу, знає все про мирські справи. Вона знає, як дозріти до небесної повноти в земному часі, як прожити життя у перспективі вічного життя.

Апокаліпсис — це книга не про втілення, а про наслідки страстей Христа та Його воскресіння. Жінка, якій належить народити, як показано, не представляє таємницю втілення і народження Сина Божого, але показує ставлення Діви Марії до Церкви, тобто до Містичного Тіла Христового. Згідно з книгою Одкровення, дитя, яке народить Марія — це Церква Христова.

Віра вчить нас, що Богородиця була взята на небеса тілом і душею; вчення про Успіння показує піднесення людини над усіма ангельськими ликами. Це також світло, яке дозволяє нам бачити людське тіло у світлі Божого піднесення. Це прославлення нашого тіла. Нагадуючи за цю істину, Церква постійно виступала проти всіх негативних поглядів на тіло. І ці тенденції були дуже сильними. Язичницький погляд часто змушує нас бачити у тілі ворога людини, джерело похоті, знаряддя сатани. Для багатьох сьогодні тіло ближче до гріха, ніж до неба. Істина про Успіння Діви Марії з тілом і душею виключає всі ці підходи та закликає до постійного вихваляння Бога за тіло, що є знаряддям нашого спасіння.

Успіння показує нам картину неба. Воно являє нам праворуч воскреслого і прославленого Христа — Царицю Небесну, прославлену в своєму тілі і душі. Отже, небо перестає бути безтілесним: у Христа та у Його Матері земля якимось чином опинилася там, на небі. Через Них людський рід, істоти, що мають наше тіло і нашу кров, проникають в небеса та створюють там сімейну атмосферу, сімейне вогнище у над-космічних масштабах врятованого Христом людства. Їхня присутність свідчить про те, що благодать не руйнує природу, але вдосконалює її; а слава, в свою чергу, підносить її на великі над-небесні висоти.

Все своє життя Вона зосередила на небі, живучи своєю тугою по ньому, прагнучи до вічного життя. Цю тугу Вона поєднувала з повсякденними труднощами, пам’ятаючи про те, що земне життя готується до вічності. Вона виконувала свої обов’язки з любов’ю та смиренням, не відділяла Божого від земного. Вона жила з Богом, для Нього та у Ньому бачила кожну мить свого життя.

Сьогодні ми повинні особливо думати про небеса. Успіння Богородиці дає нам надію на наше життя з Богом на небесах. Однак це буде не політ з Богом та ангелами у хмарах, як ми собі це уявляли в дитинстві.

Після польоту на літаку ми не бачимо своїх близьких, які померли та часто жили як Діва Марія, як святі. Рай — це не якесь місце в далекому світі. Це щось зовсім інше, більше, незрозуміле, щось, що ми не можемо висловити нашою земною, недосконалою мовою.

Небеса означають, що Бог не залишить нас після смерті. Він дає нам вічність; для нас є місце в Бозі. Щоб трохи краще зрозуміти цю реальність, погляньмо на наше життя: всі ми переживаємо, що людина все ще існує після смерті якимось чином в пам’яті та серцях тих, хто знав і любив її. Можна сказати, що якась частина цієї людини все ще живе в них, але вона подібна тіні, тому що цьому виживанню у серцях близьких теж повинен прийти кінець. Бог, з іншого боку, ніколи не йде, і всі ми існуємо завдяки Його любові. Це все означає, що завдяки тому, що нас носить Бог, а не тільки тому, що може існувати деякий обмежений час пам’ять про наших близьких, ми ніколи не підемо з життя, залишимось у бутті.

Водночас приклад життя Діви Марії показує нам, що рішення про нашу вічність, про наше небо ми приймаємо прямо зараз, тут, на землі. Що ж, це життя може мати два аспекти: негативний, тобто те, що назавжди далеко від Бога та у стані війни з усіма — це пекло. І позитивне, тобто все близьке до Бога, близьке до Діви Марії та всіх святих, у вічній радості та благодаті — це небо. Бог дав нам свободу вибирати, куди ми хочемо йти. Тому, що пекло і рай починаються тут, на землі. Так, все залежить від того, як ми тут живемо.

Чи не є для нас приклад життя Діви Марії докорами сумління для всіх нас? Для нас, які так зосереджені на собі, а не на небі, а тільки на тому, що тут, зараз, сьогодні. Сьогодні ми такі підозрілі один до одного, ми не в ладах один з одним, ми не в ладах з Богом через наші гріхи. Стільки ненависті, ревнощів, взаємних сварок, пошуку проблем там, де їх немає, замість розв’язання серйозних проблем. Неначе ми давно забули про небо. Стільки скарг сьогодні на те, що в церкві не вистачає молоді, що молодь робить що хоче та не турбується про вічність. А може бути, ми не подавали їм хороший приклад, тому що не шукали раю тут, на землі…

Нині, в Торжество Успіння Пресвятої Богородиці, радіючи славі та піднесенню Діви Марії, піднесемо до Неї наші молитви, щоб Вона подбала та підтримала нас. Довіримо Їй наші сім’ї, наш прихід, нашу Батьківщину та самих себе. Вона дивиться на нас сьогодні з любов’ю і радіє, що ми зібралися в храмах, щоб порадіти Її славному Успінню.

У Ній, присутній в кожен момент історії спасіння, ми бачимо непохитне свідчення віри. Вона, мати Надії, підтримує нас у часи темряви, труднощів, зневіри, очевидного провалу, або усього загальнолюдського морального занепаду. Богородиця, наша надія, допомагає нам зробити наше життя жертвою, бажаною Небесному Отцю, і радісним подарунком для наших братів і сестер, ставленням, яке завжди дивиться в майбутнє.

Дивлячись на Діву Марію, взяту на Небеса, де гімни церковні називає Її Все-славною та Всеблаженною, забудемо, нарешті, про співи брехливих політиків. Вирішімо слідувати за Марією в безкомпромісному ТАК Богові. Дозволимо Їй вести нас за руку, Світлоносна Діво, Матір Бога Всевишнього, розвій морок цього світу й душі нашої!

Ексклюзив

Ієромонах Феофан (Скоробагатов) Полоцький, доктор богословських наук