Семиобласний анабазис: мандрівочка давньоруською ЛІВОБЕРЕЖНОЮ КИЇВЩИНОЮ

 

Юрій ЧЕРНЕЦЬКИЙ (Житомир — Харків — Новий Український Світ), доктор соціологічних наук, автор книжки «Україна. Історія, природа, мистецтво» (2009), продовжуваної поетичної збірки «Листування з Долею» (перше паперове видання — 2012) і низки інших публікацій із питань українознавства — спеціально для журналу NEWSSKY.COM.UA

 

Семиобласний анабазис: мандрівочка давньоруською ЛІВОБЕРЕЖНОЮ КИЇВЩИНОЮ

(Уривки з нового — переробленого і доповненого — видання путівника «Переяславщина-Полтавщина — дорогоцінна південна перлина Лівобережної Русі-України», частина 3)

…Уявімо себе київськими дружинниками, що мають приєднатися до війська Всеволода Ярославича біля Переяславля, та пройдемо-проїдемо вздовж усього лівобережного Змієвого валу — від початку до кінця… або кінців: далі побачимо. У цьому поході нам прислужиться карта «Змієві вали Середньої Наддніпрянщини за М. Кучерою» [Кучера (1987); ЕІУ, т. 3 (2005): с. 365; Змієві вали… (2021)]. А ще — безцінні географічні покажчики до «Літопису руського», створені (саме так! — Ю.Ч.) його Перекладачем [Махновець… Київ (з околицями); Махновець… А—Л; Махновець… М—Я  (всі три — 1989)].

Лівобережний Зміїв вал починався на теренах КИЇВСЬКОЇ ЗЕМЛІ північніше від теперішнього села Кийлів (наголос треба робити на першому складі), де виявлено його залишки. До речі, у цьому мальовничому селі багато років прожив відомий письменник-фантаст Олесь Бердник. УКРАЇНСЬКИЙ письменник. Саме сьогодні варто нагадати слова, сказані Олесем Бердником двічі наприкінці — наприкінці роману-феєрії «Чаша Амріти», опублікованого наприкінці 60-х років минулого століття і невдовзі репресованого радянською владою: «Не згине мова співуча моя, що принесла мені в чарівному звучанні своєму відгомін тисячолітніх борінь та шукань коханого народу, путь якого — в Безсмертя.

Мово моя! Чарівне джерело мудрості й натхнення, пізнання й надії на громове прийдешнє! Не зглумили тебе вікові потуги недругів, не сплюндрували неуки, не зганьбили покручі. Ти несеш у надрах своїх невимовні багатства, скарби минулого й майбутнього для цілої планети, для всього людства. Ти впевнено заявляєш, заявиш: “Я єсмь!”» [Бердник (1968)]. Додам від себе: оновленому УКРАЇНСЬКОМУ ПРАВОПИСУ — бути! А вам, пришелепуваті мовоненависники-рашисти, пряма дорога в Пекло [Данте Аліг’єрі. Божественна Комедія: Пекло (2013)].

 

Під час нашої з Вами, шановні супутники-читачі, уявної подорожі слід прийняти за дороговказ позицію вчених-істориків: «Ми кажемо не про окремі вали, а про оборонні лінії. Тому що це складна взаємодія цієї дерево-земляної стіни, окремих укріплених населених пунктів-городищ і людей, які жили в городищах й обслуговували цю стіну» [Борисов, Шурхало (2019)]. І ще одне. Сумуйте чи не сумуйте із цього приводу, а факт залишається фактом: лівобережний Зміїв вал, на відміну від правобережних, не тільки «розораний», але й розорений в інший — фірмовий радянський спосіб. Подніпровська частина (оборонна лінія) траси цього валу чи не на 90 відсотків своєї довжини опинилася під водою Канівського та Кременчуцького водосховищ-«морів»…

Канівське море є наймолодшим у каскаді водосховищ, які створено на Дніпрі: заповнення його водою відбувалося протягом 1974—1976 років. У межах теренів, що за давньоруської доби входили до складу Київської землі, на морському дні опинилися принаймні три населених пункти. Утім, усі вони виникли вже в значно пізнішу історичну епоху, за часів Української козацької держави — Війська Запорозького — перебували у Воронківській (Вороньківській) сотні ПЕРЕЯСЛАВСЬКОГО ПОЛКУ (будь ласка, див. розділи 2 і 9 цього путівника). У 1750 році серед населених пунктів Воронківської сотні згадувалися села Койлів (про нього, як Кийлів, написав трохи вище), Рудякове та Кальне. В описі 1765—1769 років до неї додано хутір Гусинець [Заруба (2007): с. 128]. Оскільки завершувати давньоруський Переяславський анабазис будемо за дещо відмінним маршрутом, одразу скажу кілька слів про ці затоплені села.

 

Що стосується села Рудяків, наполегливо рекомендую прочитати в Інтернеті присвячену йому невелику за обсягом, але чудову статтю [Громадська (2011)]. Звідти довідуємося, що в цьому мальовничому селі багато малював Великий Кобзар — не лише геніальний поет, а й видатний художник. Тут Тарас Шевченко хотів звести власну хату, але на заваді стала тодішня табачня — якийсь дріб’язковий  урядовець на прізвище Табачников. А хату місцевого священника, яку намалював Кобзар, перед стратою Рудякова перенесли до Переяслава, до Музею народної архітектури та побуту Середньої Наддніпрянщини (будь ласка, див. розділ 10 цього путівника). Зараз на тій частині колишньої території села, що залишилася незатопленою, розташовано заплавний ландшафтний заказник «Кілов-Рудяків».

 

Село Кальне вперше було згадано 1712 року в гетьманському універсалі для Івана Сулими — генерального хорунжого Війська Запорозького. А виключено його з облікових даних Бориспільського району 1971 року разом із сусідніми селами Рудяків і Гусинці. Найвищі точки останнього після затоплення утворили декілька островів. На одному вціліли Спасо-Преображенська церква (Гусинська церква, Затоплена церква, Спас на воді) із дзвіницею, збудовані 1822 року коштом місцевого поміщика Гусинського. Тепер вони стоять на острівці за дві сотні метрів від «материка». Десять років тому збудовано міст до цього острова, тоді ж — протягом 2011—2012 років — здійснено відновлення церкви та дзвіниці. І стоїть в урочищі «Гусинці», розташованому на території Сошниківської сільради Бориспільського району Київської області, Спас на воді як символ невмирущої Русі-України. Відвідайте це місце за нагоди, шановні супутники-читачі, аби вклонитися пам’яті загубленої-затопленої частини нашої Київської землі.

 

Далі буде!

ДОДАТОК

Рекомендована література до частини 3

Бердник О. Чаша Амріти: Феєрії. — К., 1968.

Борисов А., Шурхало Д. Загадкові Змієві вали: хто, коли і навіщо їх збудував? [Електронний ресурс] // Радіо Свобода. — 2019. — 15 грудня. — Режим доступу: https://www.radiosvoboda.org/a/30326908.html.

Громадська Л. Зустріч в утопленому селі [Електронний ресурс] // Незборима нація: Видання історичного клубу «Холодний Яр». — 2011 (серпень). — Режим доступу: http://nezboryma-naciya.org.ua/show_month.php?id=144.

Данте Аліг’єрі. Божественна Комедія: Пекло / Переклав Максим Стріха. — Львів, 2013.

Енциклопедія історії України (ЕІУ). — Т. 1—10. — К., 2003—2005, 2007—2013.

Заруба В.М. Адміністративно-територіальний устрій та адміністрація Війська Запорозького у 1648—1782 рр. — Дніпропетровськ, 2007.

Змієві вали Середньої Наддніпрянщини за М. Кучерою: Карта [Електронний ресурс] // Вікіпедія. — Джерело: [ЕІУ, т. 3 (2005): с. 365]. — Режим доступу 2021: https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%97%D0%BC%D1%96%D1%94%D0%B2%D1%96_%D0%B2%D0%B0%D0%BB%D0%B8#/media/Файл:Zmievy_Valy.svg.

Історія української архітектури. — К., 2003.

Кучера М.П. Змиевы валы Среднего Поднепровья. — К., 1987.

Літопис руський [Друковане видання + Електронний ресурс]. — К., 1989. (Републікація: ІЗБОРНИК. — Режим доступу: http://litopys.org.ua/litop/lit.htm.)

Махновець Л.Є. (1989). Літопис руський за Іпатським списком. Географічний покажчик: Київ (з околицями) [Електронний ресурс] // ІЗБОРНИК. — Режим доступу: http://litopys.org.ua/litop/lit31.htm.

Махновець Л.Є. (1989). Літопис руський за Іпатським списком. Географічний покажчик: А—Л [Електронний ресурс] // ІЗБОРНИК. — Режим доступу: http://litopys.org.ua/litop/lit32.htm.

Махновець Л.Є. (1989). Літопис руський за Іпатським списком. Географічний покажчик: М—Я [Електронний ресурс] // ІЗБОРНИК. — Режим доступу: http://litopys.org.ua/litop/lit33.htm.

Переяслав-Хмельницький: план міста. — К., 2007 (перевидання за виданням 2002 року). — (Міста України.)

Україна: нарис історії / К.Ю.Галушко, Г.В.Папакін, Є.В.Синиця, О.В.Ясь та ін. // Енциклопедія історії України (ЕІУ). — Том «Україна — українці», кн. 2. — К., 2019.

Чернецький Ю. Семиобласний анабазис: про географічні межі історичної ПЕРЕЯСЛАВЩИНИ-ПОЛТАВЩИНИ, і не тільки (Уривки з нового — переробленого і доповненого — видання путівника «Переяславщина-Полтавщина — дорогоцінна південна перлина Лівобережної Русі-України», частина 1) {Фотоілюстрації — Т.Чернецька і різномовні Вікіпедії} [Електронний ресурс] // NEWSSKY.COM.UA: [Інтернет-журнал]. — 2020. — 31 грудня. — Режим доступу: https://newssky.com.ua/semioblasnij-anabazis-pro-geografichni-mezhi-istorichno%d1%97-pereyaslavshhini-poltavshhini/.

Чернецький Ю. Семиобласний анабазис: початок мандрів ДАВНЬОРУСЬКОЮ ПЕРЕЯСЛАВЩИНОЮ (Уривки з нового — переробленого і доповненого — видання путівника «Переяславщина-Полтавщина — дорогоцінна південна перлина Лівобережної Русі-України», частина 2) {Фотоілюстрації — Т.Чернецька і різномовні Вікіпедії} [Електронний ресурс] // NEWSSKY.COM.UA: [Інтернет-журнал]. — 2021. — 27 січня. — Режим доступу: https://newssky.com.ua/semioblasnij-anabazis-pochatok-mandriv-davnoruskoyu-pereyaslavshhinoyu/.