Піддубний Іван Максимович (1871-1949)

Ексклюзив. Народився у с. Богодухівка (нині Золотоніського р-ну Черкаської обл.), український спортсмен-борець. Шестиразовий чемпіон світу з боротьби (Париж, Мілан, Франкфурт, Нью-Йорк, заслужений майстер спорту 1945 р.).

Прапрадід Івана Піддубного в 1708 році під Полтавою, спільно з козаками Іркліївського куреня лицарства Низового, під проводом Кошового отамана Костя Гордієнка та разом з козацьким військом гетьмана Івана Мазепи, воював проти Московії за суверенну Україну. Дісталось у спадок Іванові богатирське здоров’я і прищеплені з дитинства чесноти — працелюбство, любов до рідного краю і висока моральність.

Батько Піддубного, Максим Іванович, мав невелике господарство в Красенівці. У нього було троє синів і три дочки. Максим Піддубний був богатирського зросту, наділений великою фізичною силою: сам, без жодної напруги піднімав п’ятипудові мішки із зерном і кидав їх на віз. Через багато років Іван Піддубний скаже, що людиною, сильнішою за нього, був лише батько.

У 1893­­­­­­­­–1896 рр. працював портовим вантажником у Севастополі та Феодосії. У 1897 р. почав виступати на цирковій арені як атлет-гирьовик і борець (боротьба на поясах, з 1903 р. — класична французька боротьба).

У 1905­­­­­­­­–1908 рр. був переможцем найбільших чемпіонатів світу з класичної боротьби серед професіоналів (Париж). За спостереженням лікаря Є. Гарнич-Гарницького, який разом з О. Купріним створив у Києві клуб атлетів, де у свій час тренувався майбутній «чемпіон чемпіонів», «Піддубний здатний був розвивати в потрібні хвилини енергію, подібну до вибуху, і не втрачати “куражу” у найважчі і найнебезпечніші хвилини боротьби…». Він був розумним борцем, і у ньому жила лють Ахіллеса. При цьому Піддубний був артистичним та вмів подобатися публіці. До 1903 р. він уже був досвідченим борцем на поясах, відомим в Одесі та Києві, Тбілісі та Казані. За 40 років виступів не програв жодного чемпіонату (мав поразки лише в окремих сутичках).

З Севастополя Піддубний переїхав до Одеси.

Виступ в Новоросійську відзначено цікавим випадком. Проти Івана вийшов відомий шведський борець Андерсон. За якусь хвилину виступу Піддубний кладе шведського бійця на лопатки. Публіка сприйняла це як звичайні піддавки шведа. Піддубний приготувався повторити сутичку. Але шведу потрібна була перемога, і він висунув вимогу обов’язкової поразки Піддубного в разі повтору сутички. Івана це вкрай обурило. Дружина директора цирку в розпачі, ридаючи, умовляла силача погодитися. Інакше публіка вимагала би повернення грошей за квитки, що розорило би цирк.

Швед вальяжно вийшов на арену, знаючи, що все узгоджено і він переможе. Сутичка почалася. Піддубний ухопив противника за поперек, підняв його над собою і тримаючи на витягнутих руках ліг на лопатки, а шведа поклав собі на груди. Публіка ревіла від захвату.

Ім’я Івана Піддубного було в міжнародному спорті одним із найбільш відомих і почесних. Він упродовж двадцяти п’яти років був у світі символом непереможної сили, блискучої майстерності й техніки.

Уся спортивна преса у численних статтях, нарисах та фейлетонах одностайно славила богатиря з Полтавщини, який за чотири роки, з 1905 по 1909-й, переміг «туше» найкращих у світі борців, у тому числі трьох чемпіонів світу, кількох чемпіонів Європи і десятки чемпіонів окремих країн світу. Його називали «чемпіоном чемпіонів» — титулом, яким до нього ніхто не володів. [1]

Він був українцем із великої літери. Коли його питали про секрет перемог, Піддубний відповідав: «Виходячи на сцену, я молився за Україну. Тому й перемагав». У 1937 році НКВДисти катували його електропаяльником, щоб зізнався, що має закордонні банківські рахунки; після тих тортур у нього залишилися страшні шрами на спині, а причин його затримання було дві: він багато розповідав про життя за кордоном, а у своєму прізвищі в паспорті виправив О на І (Піддубний), а у графі «національність» викреслив «росіянин» і написав «українець».

Нагороджений орденом трудового червоного прапора.

У роки німецької окупації сімдесятирічний Іван Максимович, щоб прогодувати близьких, був змушений служити маркером у міській більярдній. Після звільнення Єйська в 1943 р. знову поїхав на гастролі.

У грудні 1945-го, коли відзначалося 60-річчя утворення Атлетичного товариства, Піддубному було надано звання заслуженного майстра спорту СРСР.

Після того як залишив спорт, І. Піддубний був забутий всіма, й останні роки його життя пройшли у злиднях.

Він був активний: листувався, писав звернення. 1947 року відомому силачу стало особливо важко. Єйчани насилу впізнавали в змарнілому старому на милицях колишнього богатиря.

Від голоду та слабкості він вимовляв слова по складах. «Я б кілограм хліба за раз з’їв, — казав він, — а ці сучі діти всього 500 грамів дають. Невже мене не можуть прикріпити до якоїсь військової частини, до їдальні? Напевно, писатиму листа Ворошилову». Але так і не написав.

8 серпня 1949 року Іван Максимович помер. У нього навіть костюма не було, довелося купувати спеціально для похорону.

Про смерть українського богатиря дізналися його закордонні колеги. Коли до Єйська прибуло багато відомих людей, владі нічого не залишалося, як підключитися. Поставили просту огорожу, суриком написали: «Іван Поддубний». І все травою поросло. А потім по Бі-бі-сі передали: «У місті Єйську — у запустінні могила Івана Максимовича Піддубного, якого ніхто у світі не міг покласти на лопатки». Тоді у влади одразу знайшлися кошти.

Пам’ятник встановили, однак ненадовго.

У 1988 р. вандали розбили полотно стели з сірого лабрадориту над могилою велетня, а поверх золотих літер казенної епітафії вночі боягузливо наляпали: «Хахол-петлюровец!».

Література:

1. Піддубний Іван Максимович [Електронний ресурс] // Вікіпедія – Режим доступу до ресурсу:

Текст Павла Макарова («Исторические личности на Никопольщине»)

Переклад Тетяни Макарової