Сірко Іван Дмитрович (бл. 1610–1680 рр.)

Ексклюзив. Іван Дмитрович Сірко — найпопулярніший кошовий отаман Війська Низового Запорізького.

Рік його народження невідомий. Вважається, що родом він був із села Мерефа (зараз містечко біля Харкова), хоча є така думка, що він народився в місті зі схожою назвою на Поділлі. Все своє життя Іван Сірко провів у війнах: у походах проти Туреччини, Криму, Речі Посполитої. Жадоби до здобичі не виказував, завжди був для козаків прикладом самовідданости, відваги, хоробрости та винахідливости.

Протягом 35 років (1645–1680) тривала активна діяльність Івана Сірка в Україні і на Запоріжжі. Слава його набула розголосу в Польщі, Франції, Литві, Кримському ханстві, Туреччині, Молдові, Московії, особливо серед донського козацтва. За цей час він брав участьу 55-ти великих битвах і завжди, окрім 3–4 випадків, виходив переможцем. Було ще багато дрібних сутичок з татарськими загонами. Козацький отаман мірявся силою і з польськими хоругвами, які також не витримували його воєнного таланту.

Іван Сірко – учасник Визвольної війни українського народу середини XVII століття. Подільські козаки обрали досвідченого та відважного земляка вінницьким (кальницьким) полковником (1658–1660 рр.). Після обрання гетьманом України Юрія Хмельницького полковник Сірко, можливо, брав участь у другій Переяславській Раді 1659 року: за нього поставив підпис сам гетьман. Вважалося, що причиною була неграмотність Сірка, хоча сучасні дослідники цю версію спростовують. Не виключено, що Сірко, протестуючи проти поглинання Московією України, свідомо уник участи у другій Переяславській Раді, коли молодому, недосвідченому гетьману московські дипломати надали на підпис спотворений варіант попередніх переяславських домовленостей.

Після драматичних воєнних подій, які закінчилися укладанням з Польщею Слобожанського трактату 1660 р., за яким в Україні відновлювалося шляхетське панування, Іван Сірко залишив свою полковницьку посаду і пішов на Запоріжжя, де й перебував до кінця свого життя.

Серед запорожців Сірко мав великий авторитет. Вперше його було обрано кошовим отаманом у 1663 р., а з того часу він ще вісім разів очолював Військо Запорозьке. Він постійно водив козаків у бойові походи на Кримське ханство, турецькі фортеці, Молдову, Польщу. Так, у вересні-жовтні 1663 р. він очолив військо запорізьких козаків і драгунів московського воєводи Григорія Косагова в нападі на Кримське ханство. Об’єднане військо вторглося до Криму і завдало поразки ханському війську. Після цього Сірко ще багато років підтримував дружні взаємини з московитом Косаговим.

Очоливши козацьке військо, Іван Сірко у 1664 р. здійснив похід на Буг та Дністер, де розгромив татарські улуси поблизу фортеці Тягиня (Бендери), а звідти дійшов до Правобережної України та звільнив від польського панування Брацлав, Кальник, Могилів, Рашків, Канів та інші міста.

Лівобережні гетьмани Іван Брюховецький, Дем’ян Многогрішний та Іван Самойлович побоювалися, що Сірко, як беззаперечний авторитет для козацтва, зможе відібрати у тамтих гетьманську булаву. Тому часто зводили на нього наклепи у своїх листах до Москви, звинувачуючи його в зраді і намагаючись накликати на нього гнів.

У 1668 р. Іван Сірко на деякий час залишив Січ та влаштувався у Слобідській Україні, де козаки обрали його полковником. У жовтні-листопаді цього ж року він разом із кошовим отаманом Іваном Ждан-Рогом здійснив похід козацького війська на Кримське ханство: запорожці розгромили татарське військо біля їхнього міста Кафи (зараз Феодосія), вторглися туди та звільнили 2 тис. полонених, загрожували ханській столиці Бахчисараю. У 1670 р. він очолив похід козаків на турецьке місто-фортецю Очаків, спалив його та захопив багато полонених і чимало худоби.

Правобережний гетьман Петро Дорошенко та кошовий отаман Іван Сірко підтримували селянську війну на Московщині під проводом донського козака Степана Разіна, листувалися з ним і планували навіть спільний похід на Москву. Проте здійснити їм це не вдалося. На початку 1672 р. І. Сірко замість цього повів разом із М. Ханенком об’єднані сили козаків у похід на Валахію та Буджак. Поблизу Куяльницького лиману, у степу вони завдали нищівної поразки татарам на чолі з нуреддин-султаном. Нуреддин, нуреддин-султан займав посаду, аналогічну начальнику штабу всіх військ, під час походів командував корпусом у 40 тис. вояків. За мирного часу здійснював верховенство над малими і місцевими судами, виконував обов’язки, аналогічні верховному поліцейському начальству, охоронцю й особистому посланцю хана. Мав свій палац.

Після усунення з гетьманства та заслання Дем’яна Многогрішного (1672 р.) Іван Сірко вирішив добиватися гетьманської булави. Царський уряд був проти обрання Сірка гетьманом, звинуватив його у підбурюванні козаків до повстання. У 1672 р. полтавський полковник Ф. Жученко заарештував отамана і відправив його до Москви, а звідти він був засланий у Сибір, місто Тобольськ. Навесні 1672 р. 300-тисячна армія Туреччини перейшла Дунай і вторглася на Поділля, взяла в облогу Кам’янець-Подільську фортецю і незабаром оволоділа нею. Турки погрожували спустошити не лише Україну, а й Річ Посполиту та Московію. Відсутність Сірка розв’язала руки об’єднаним турецьким і татарським військам, і вже у липні 1672 р. польський посол у Москві передав прохання короля Речі Посполитої звільнити та повернути козацького ватажка. Про це просив і гетьман Лівобережної України Іван Самойлович. А найбільше клопотали за свого отамана запорожці. Оцінивши складну ситуацію, царський уряд поступився. У грудні 1672 р. козацький полководець уже був у Москві.

На початку літа 1673 р. Іван Сірко прибув на Запоріжжя та негайно розпочав воєнні дії проти Кримського ханства: водив козаків на фортеці Іслам-Кермен та Очаків. Під Чигирином Сірко не пропустив татар до Кам’янця-Подільського на допомогу туркам. А у листопаді того ж року 10 тисяч козаків та кілька сотень їхніх союзників-калмиків під командуванням Івана Сірка напали на Крим, Буджак та Валахію, завдали поразки турецьким і татарським військам, спалили фортецю Бендери, захопивши багато полонених і трофеїв. У тому ж році Сірко видав Москві лжецаревича Симеона Олексійовича і отримав від царя багате «пожалування», але, не одержуючи задоволення деяких своїх прохань, зав’язав взаємини з поляками, від яких так нічого й не добився. Він знову став прихильником московського царя та схилив на його бік Петра Дорошенка. Бажаючи помститися татарам за їхній похід на Січ, І. Сірко влітку 1675 р. пішов походом на Кримське ханство: 20-тисячне козацьке військо зруйнувало міста Кезлев (зараз Євпаторія), Карасубазар та ханську столицю Бахчисарай. Хан із наближеними до нього людьми відступив у гори, а його військо зазнало нищівної поразки. Козаки звільнили тисячі полонених — українців, московитів, поляків; натомість захопили в полон чотири тисячі татар. Це був один із найбільших походів Івана Сірка на Кримське ханство. Запорізьке військо під керівництвом Сірка своїми ударами завадило постачанню турецьких і татарських військ під час їх Чигиринських походів (1677–1678), перешкоджало їх нападам на Лівобережжя та Слобожанщину. На початку 1679 р. запорожці під проводом свого уславленого кошового отамана напали на турецькі й татарські фортеці на Дніпрі — Кизи-Кермен і Тавань, бо ті перешкоджали виходу їхніх бойових кораблів-чайок у Чорне море, та повністю зруйнували їх. За цю зухвалу акцію султан послав велике військо під керівництвом Кара-Мухаммед-паші для руйнування Січі та покарання козаків. Коли вони наближалися до річки Чортомлик, Іван Сірко повів свої загони в урочище Лободиху та підготувався до оборони. Дізнавшись про це, турки і татари не наважилися вступати у бій та відступили. Січ була врятована. То була остання перемога старого воїна.

Неспокійне життя та старість взяли своє: влітку 1680 р. Іван Сірко захворів і невдовзі помер. Запорожці поховали войовничого отамана над Дніпром, віддавши йому належні козацькі почесті.

Попри тісну співпрацю з московським царством і криваві війни з Кримським ханством, вважається, що Іван Сірко за життя відзначався незвичайною хоробрістю і водночас великодушністю і добротою, після смерті був оспіваний у народних думах, піснях, баладах і переказах як безстрашний воїн, ревний захисник православної віри та українського народу, вольностей Війська Запорізького. Водночас через численні напади на Кримське ханство його ім’ям татари лякали своїх дітей. Пам’ять про нього дбайливо зберігається в Україні і досі. У селі Капулівка Нікопольського району знаходиться могила уславленого воїна.

У травні 1956 р. у Капулівці, поряд із могилою Сірка, було встановлено скульптурний портрет кошового отамана. Дніпропетровські (суч. Дніпро) скульптори та художники О. Ситник, О. Білик, С. Духовенко за прообраз Сірка взяли фігуру кошового отамана з картини І. Є. Рєпіна «Запорожці». Відливали скульптуру умільці на чолі з М. Заліватиним, С. Темкіним та О. Шишовим на Дніпропетровському заводі ім. Леніна.

23–24 листопада 1967 р. у зв’язку з тим, що води Каховського водосховища почали підмивати берег та загрожувати зруйнуванням могилі Сірка, спеціальна комісія розкопала її та виявила трохи пошкоджений скелет та залишки одягу отамана. Їх переклали в нову труну і перенесли до склепу, спорудженого біля підніжжя колишнього сторожового кургану запорожців. Там же встановили плиту з колишньої могили. Працівники Дніпропетровського медінституту обстежили останки отамана та встановили, що І. Д. Сірко помер у віці 70–75 років, його зріст був 175– 180 см.

До 1980 р. на вершині Бабиної могили, біля підніжжя якої були поховані останки Сірка, на постаменті стояв чавунний скульптурний портрет кошового, який добре пасував до місцевості. У 1979 р. виконком Дніпропетровської обласної ради народних депутатів ухвалив рішення про заміну пам’ятника-бюста на могилі І. Д. Сірка у с. Капулівці Нікопольського району. Райвиконком та правління Дніпропетровської обласної організації Товариства охорони пам’яток історії та культури доручили виконати роботи з реконструкції та благоустрою меморіального комплексу правлінню колгоспу ім. Горького, а виготовлення бюста — скульптору та художнику Валентину Дмитровичу Шконде, який створив бюст Сірка за відновленим Г. В. Лебединським виглядом кошового. Погруддя було відлито з чавуну в ливарному цеху Нікопольської Райсільгосптехніки умільцями Іваном Кузьмичем Мелешком, Миколою Івановичем Іващенком, Миколою Опанасовичем Бреєм та 23 травня 1980 р. встановлено на кургані. Старий скульптурний портрет зняли та відправили на зберігання.

У Нікополі є вулиця, яка носить ім’я кошового отамана.

Література:

1. Апанович О.М. Гетьмани України і кошові отамани Запорозької Січі. – К.: Либідь, 1993.
2. Мицик Юрій. Отаман Іван Сірко. – Запоріжжя: РА “Тандем-У”, 1999.
3. Маслійчук Володимир. Нові дані до біографії Івана Сірка / Інститут Суспільних Досліджень УкрТерра. 11.04.2006.
4. Іван Сірко: видатний полководець українського народу // Газета “Козацька родина”, 09.07.2004. – № 28.
5. Вікіпедія: Нуреддин [Електронний ресурс] – Режим доступу до ресурсу: https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9D%D1%83%D1%80%D0%B5%D0%B4%D0%B4%D0%B8%D0%BD.

Текст Павла Макарова («Історичні особистості на Нікопольщині»)

Переклад Тетяни Макарової