Між демократією і популізмом. Що чекає дружню Словаччину після виборів, знає лише Бог. Сподіваємося на краще

Ексклюзив. Попри бурхливе політичне життя всередині країни, непередбачувана Словаччина знаходила сили й волю допомагати Україні перемагати російського агресора. Як складеться доля цієї маленької загадкової країни — покаже осінь. Та ми б хотіли, щоб Словаччина і далі залишалася другом України.

Дещиця лірики

Коли розпочалася кремлівська інвазія, не вірилося, що це надовго. І коли я зрозуміла, що невдовзі я працювати не зможу взагалі, я схопила все найдорожче, що мала — французького бульдога Ківі — і подалася до кордону. Робота для мене — єдине джерело існування й бажання жити, тож сумніві було небагато. Хлопець, що вийшов з Ірпеня спільно з котом, якого він ніс через річку, взяв нас до автівки, позиченої у друзів, й довіз аж до міста Лева. Звідти маршруткою ми дісталися до кордону зі Словаччиною.

Упродовж часу мого перебування в Словаччині — країні неочікуваних парадоксів, натомість милій, дуже схожій на нас ментально — я не втомлювалася дивуватися й захоплюватися. Словаки — досить добрі й щирі люди, натомість ця нація на жаль зазнає чимало страждань через неправдиву інформацію, бо живе в якомусь вигаданому світі, а коли стикається з реальністю, то рефлексії бувають непередбачувані.

Старші люди й досі перебувають десь між соціалістичною дійсністю і вільною Словаччиною, водночас зрозуміти, чи подобається їм європейська реальність, нелегко. Швидше — не подобається, бо потрібна відповідальність і здатність до ухвалення правильних рішень. Але ж «радянськість» привчила людей до того, що за них все вирішує хтось інший і вибору їм не залишає. Молодь почасти — діти своїх батьків, водночас хочуть Європи, але захищати свій вибір не готові.

Доля цієї країни вже ніколи не буде для мене байдужа. Та щирість і відданість, з якими словаки на початку війни взялися нам допомагати, не були грою, то були палкі почуття співчуття й бажання ділитися домом, хлібом і серцем.

На жаль, не надто професійний уряд, не весь, а частина, знівелював ідею демократичної Словаччини — частини цивілізованого світу, зробивши людей збіднілими й не надто чутливими до проблем інших держав. Через таких людей стаються стихійні лиха, та я сподіваюся, що Словаччину Бог вбереже!

Національна рада Словацької Республіки визнала Голодомор в Україні у 1932-1933 роках геноцидом українського народу.

20 червня словацький парламент ухвалив постанову, в якій ідеться, що голод в Україні у 1932-1933 роках був вчинений через намір знищити групу людей шляхом умисного створення умов життя, які б їхнє фізичне знищення.

Ще й надто, парламент резолюцією вшанував пам’ять жертв голодомору і проголосив солідарність з українським народом. Від імені громадян Словацької Республіки НР висловила щирі співчуття тим, хто зазнав тих тортур, попри те, що вижив, і родичам загиблих. Парламент засудив акти геноциду тоталітарного радянського режиму, які «спричинили загибель мільйонів українців та завдали великої шкоди засадам Українського суспільства».

Через резолюцію словацькі парламентарії висловили співчуття щодо тяглої війни Росії проти України. У резолюції йдеться, що Росія порушує суверенітет та територіальну цілісність України та намагається ліквідувати її як національну державу, знищити самобутність та культуру української нації.

Парламент також засудив спроби маніпулювання чинного російського режиму історичною пам’яттю, пов’язаною з голодом, а також усі форми тоталітаризму. НР з жалем констатувала, що навіть у Словаччині деякі люди все ще схильні до тоталітарного режиму та його представників.

Президент України Володимир Зеленський подякував дружній Словаччині за визнання голоду в Україні геноцидом.

Такі дії маленької країни під час власної політичної кризи насправді можна назвати геройськими. Ігнорувати ненависників, агресорів і схильних до радянської недоімперії — на сьогодні є потужною зброєю.Дякуємо словацькому парламенту і сподіваємося, що Словаччина залишиться на боці добра!

Зузанна Чапутова оголосила про рішення вдруге не балотуватися на найвищу посаду в державі

Люди, які вміють дивувати, є одним з потужних стимулів у моєму житті. Президентка Словаччини Зузанна Чапутова є без перебільшення діамантом поміж людей.

Згідно з опитуваннями, Чапутова є словацьким політиком, якому найбільше довіряють. Після року перебування на посаді дві третини населення підтримували президентку.

Вона стала першою жінкою-президентом Словаччини, постійно зазнавала нападок з боку колишнього прем’єр-міністра Роберта Фіцо та його партії Smer-SD. Фіцо неодноразово називав Чапутову «американським агентом».

Наприкінці минулого року Зузанна Чапутова сповістила, що їй погрожували вбивством, і назвала причини відмови від балотування особистими. «Я не балотуватимусь на другий термін», — сказала Зузана Чапутова журналістам у Братиславі, акцентувавши, що завершить свій мандат, який закінчується з виборами, призначеними на наступний рік. «Перед тим, як оголосити про це своє рішення, я повинна була оцінити свої сили на найближчі, потенційно шість років», — додала Чапутова. «І після дуже чесного розгляду я на сьогодні знаю, що цих сил буде недостатньо для мого наступного мандату».

«Люди, які погрожують мені вбивством, використовують лексику деяких політиків. Це стосується не лише мене, а й моїх близьких», – сказала вона.

Зузанна Чапутова щиро переживала жорстоке сплановане вбивство двох юнаків перед клубом Tepláreň, де збиралася ЛГБТ+ спільнота. Вона була єдиним представником влади, хто адекватно зреагував на подію. Президентка перепросила квір-спільноту за відчутність захисту державних інституцій. На похороні вона спілкувалася з власником Teplárna Романом Самотним. Хоча посада в Словаччині переважно церемоніальна, президент ратифікує міжнародні договори, призначає вищих суддів, є головнокомандувачем збройних сил і може накладати вето на закони, ухвалені парламентом. Ухваливши рішення не балотуватися, вона перепросила своїх прибічників: «Мені шкода, якщо я розчарую тих, хто очікував моєї кандидатури».

Виступ Зузанни Чапутової в Європейському парламенті, де вона згадала про це вбивство, на мою думку, є свідченням високого інтелекту й справжньої людяності.

«Важливо повернути Європу до рівноваги між «правами та зобов’язаннями» та «між безпекою та процвітанням», – акцентувала вона, адже ця рівновага зараз похитнута зокрема війною Росії проти України.

Політики-люди дуже потрібні сьогоденню, як і люди взагалі.

Наприкінці заяви щодо відмови від наступного балотування вона сказала: «Своїм рішенням не балотуватися, я не відмовляюся від ні від ідеалів, ні від впевненості в цінностях, яким я до цього часу віддавала всі свої професійні здатності. Я намагалася допомогти демократії та справедливості в Словаччині до, під час та намагатимуся після президентського мандату.

Я продовжу робити свою роботу з людяністю та співпереживанням, адже це робота для людей. Навіть якщо за людей ви платите високу ціну своєю вразливістю.

Рада, що за останні чотири роки було досягнуто багато доброго і вірю, що за останній рік свого мандату зроблю багато корисних справ для Словаччини зі своєю командою.»

У підсумку відверто слід сказати — Президентка Словаччини Зузана Чапутова стала останньою жертвою токсичної та хаотичної політики Словаччини,

Знову не винен: словацького олігарха, якого звинувачують у вбивстві Яна Куцяка, виправдали

Убивство й репресії журналістів в країні є тим маркером, що сигналізує про стан демократії. Рішучість нації до протистоянню зазіханням на цю тендітну субстанцію є свідченням її ментального здоровя.

Суд ухвалив рішення, що Маріан Кочнер не винний у замовленні вбивства журналіста-розслідувача Яна Куцяка. Суд визнав винною у замовленні цього та інших вбивств його спільницю Алену Жужову, що працювала на нього переважно як медова пастка.

Цей жахливий злочин був першим, що спантеличило мене, коли я приїхала до Словаччини. Мої нові словацькі товариші насамперед відвели мене до місця пам’яті двох журналістів. Журналіст-розслідувач Ян Куцяк і його наречена Мартіна Кушнірова були знайдені мертвими у своєму будинку в невеликому селі Велка Мача на заході Словаччини.

Обидва жорстоко застрелені, тіло Мартіни лежало на кухні. Її ноутбук залишився відкритим на столі. Вікно браузера з весільними сукнями, на які вона дивилася перед тим, як куля влучила в її голову. Тіло Яна було скорчене на сходах до підвалу, куля пробила йому серце.

Варто акцентувати, що Ян досліджував насамперед оборудки прем’єр-міністра Роберта Фіцо.

Нещодавно у Словаччині оголосили вирок особі, що з 2020 року перебуває під судом, натомість Маріана Кочнера знову визнали невинним.

Тоді наслідки злочину були разючі. Прем’єр-міністр, міністр внутрішніх справ і начальник поліції подали у відставку. На наступних виборах партія Роберта Фіцо Smer-SD, яку виборці сприймали як винну у карт-бланш мафіозній державі розвиватися, програла, і програла добряче. Маріан Кочнер сприймався як симптом жахливої хвороби. Засуджений шахрай, але наразі виправданий за вбивство, почувався недоторканим для поліції, прокуратури чи суддів.

Цей час минув. Хоча наразі його визнали невинним, він уже 19 років позбавлення волі відбуває за інший економічний злочин.

Спільниця Кочнера Алена Жужова, яку він здебільшого використовував у різний спосіб, була визнана винною у замовленні вбивства не лише Яна Куцяка, а й прокурорів Мароша Жілінки (нині Генеральний прокурор) і Петера Шуфлярського (перший секретар Генерального прокурора на той час), якого вона вважала загрозою для Маріана Кочнера, свого боса. Вбивство прокурорів було зупинено до його виконання, на відміну від вбивства журналіста та його нареченої.

Сенат заявив, що вона замовила всі ці вбивства, «​​побоюючись втратити свій регулярний щомісячний дохід та інші виплати, надані їй підсудним Маріаном Кочнером». Суд засудив її до 25 років колонії суворого режиму.

Але, на думку сенату, не було доведено, що Маріан Кочнер знав про це або навіть схвалював, чи замовляв вбивства.

Це попри те, що сенат погоджується з тим, що, віддаючи наказ про вбивство Яна Куцяка, Алена Жужова показала вбивцям світлини, зроблені спецслужбою, за яку заплатив Маріан Кочнер. Однак не було доведено, коли і як вона отримала ці світлини та що вона отримала їх від Кочнера, тож Кочнера було виправдано. Голосування в сенаті цього разу було 2:1 на користь Кочнера.

У цій справі було ще двоє фігурантів. Душана Краціну також визнали винним у підготовці до вбивства прокурорів, засудивши до 8 років колонії суворого режиму, але Дарко Драгіча, який мав бути виконавцем цього вбивства, визнали невинним.

Цей вирок винесено через п’ять років після вбивства. Попри все, суспільство прокинулося. Уряд, який прийшов на зміну Smer, почав працювати з переважною, навіть конституційною, більшістю. Але він розпався, і нещодавно його останні рештки були замінені на технократичний уряд, призначений президенткою, щоб зберегти країну до дострокових виборів у вересні.

Роберт Фіцо готовий знову перемогти. Багато олігархів, шахраїв і злодіїв, яким тоді  було висунуто звинувачення, можливо, чекають на повернення старих часів. Маріан Кочнер, який наразі відбуває лише один тюремний термін, хоч і дуже тривалий – 19 років, за економічні злочини – також.

Однак прокурори та адвокати родини Куцяка вже знову звернулися до Верховного суду. Це займе місяці, можливо, до року. Поки якесь рішення не буде ухвалено, кількість років, які Маріан Кочнер має відбути, не є остаточною.

Перший суд над вбивцями Яна Куцяка та Мартіни Кушнірової розпочався у січні 2020 року. Мирослав Марчек, який застрелив Яна та Мартіну, та його двоюрідний брат Томаш Сабо, який був його водієм, уже засуджені до тривалих термінів ув’язнення. Золтан Андрушко, посередник у вбивстві Яна Куцяка, який згодом почав співпрацювати з поліцією, також був засуджений до 15 років. Однак у вересні 2020 року суд першої інстанції виправдав Маріана Кочнера та Алену Жужову. Це рішення було скасовано Верховним судом у червні 2021 року, який також зобов’язав Спеціалізований кримінальний суд повторно розглянути справу від початку. На повторному засіданні справу також долучили до справи про підготовку вбивств прокурорів Мароша Жілінки, Даніеля Ліпшица та Петера Шуфлярського. Маріана Кочнера та Алену Жужову звинуватили в тому, що вони замовили вбивство Яна Куцяка та замахи на вбивство прокурорів. Жужову визнали винною у вбивстві двох прокурорів, але не винною в убивстві Даніеля Ліпшича, нині спеціального прокурора Словаччини. Згідно з обвинуваченням, Кочнер образився на цих прокурорів у 2017 році через те, що вони наглядали за кількома справами щодо нього або близьких до нього людей. Одночасно він почав сприймати журналіста-розслідувача Яна Куцяка як ворога. Куцяк також викрив кілька справ Кочнера, і його висновки спричинили кримінальні розслідування. Тому Кочнер наказав стежити за всіма своїми чотирма майбутніми жертвами, а пізніше віддав наказ про їхню смерть через Алену Жужову, яка передала наказ своєму колезі Золтану Андрушко. Зрештою він знайшов двох кілерів, яким заплатили за вбивство прокурора Мароша Жилінки (чинного генерального прокурора Словацької Республіки) та журналіста Куцяка.

Було вчинено лише вбивство Яна Куцяка і його нареченої Мартіни Кушнірової. Згідно з обвинуваченням у цій справі, Золтан Андрушко пізніше знайшов інших людей – Душана Краціну та боснійського серба Дарко Драгіча – щоб убити Мароша Жилінку, але вони так і не завершили цю роботу, і тепер також звинувачуються в тому ж судовому процесі. У своїй завершальній промові прокурори заявили, що докази були посилені об’єднанням двох справ. «Суд має повне бачення завдяки тому, що справу розглядали спільно з другим актом – підготовкою вбивства Жилінки, Ліпшича та Шуфлярського», – сказав прокурор Матуш Харкабус. Згідно з обвинуваченням, ніхто інший, як Маріан Кочнер, не мав мотиву замовити вбивство всіх чотирьох осіб: Куцяка, Ліпшича, Жилінки та Шуфлярського. Захист Кочнера, з іншого боку, стверджував, що підсудний не мав мотивів замовляти ці вбивства. «Десятки журналістів, усі ЗМІ, часто писали про мене напівправду, а з 2016 року – лише брехню. Ян Куцяк був одним із багатьох. Мені було байдуже до нього, і його статті аж ніяк мені не загрожували», — заявив Кочнер у своєму кінцевому слові.

Судді вирішили, що не всі дії навіть відбулися – вони не вірять, що доведено, що хтось коли-небудь насправді замовляв вбивство Ліпшича – і більшість суддів вирішили, що доказів недостатньо, щоб довести провину Кочнера поза «будь-якими розумними сумнівами». У 2017 році за Яном Куцяком стежила спецслужба під командуванням колишнього офіцера словацької розвідки, а згодом близького соратника Маріана Кочнера Петера Тота. Захист Кочнера базувався на твердженні, що стеження мало на меті лише збирання матеріалів для відео Кочнера, які він мав намір опублікувати на спеціально створеній сторінці у Facebook. Кочнер стверджує, що хотів опублікувати «бруд» на Куцяка та інших журналістів як засіб захисту, але ніколи не думав когось вбивати. Однак цю заяву спростовує факт, що фотографії стеження були надіслані Кочнеру на USB-накопичувачах спільно зі звітами про листування журналіста-розслідувача. Згідно з обвинуваченням, це ті самі фотографії, показані Аленою Жужовою показала на ноутбуці Золтану Андрушко, який пізніше показав їх убивцям, щоб ті знали зовнішність і звички своєї жертви.

Цей суд нагадав такий собі театр абсурду, штучно створений. Я припиняю писати про його перебіг, бо це неймовірна кількість слів, що спричиняють втому і розуміння й усвідомлення того, що Печерський суд — це не назва, а явище, і є не лише в Україні. Після повторного судового розгляду залишалися «обґрунтовані сумніви, які не привели всіх суддів до твердого переконання у винуватості підсудного Кочнера».

Нещодавно на місці пам’яті Яна й Мартіни у самісінькому центрі Братислави я зустріла двох поляків — батька й сина, які приїхали віддати шану цим двом чудовим шукачам правди. Ми обійнялися, назвали одне одного братами й заприсягнулися в дружбі навіки. Сподіваюся, що це місце залишиться для словаків місцем істини, й час від часу, насамперед у темні часи вони приходитимуть туди, аби отримати свідчення, що правда сильніше брехні, що всього пива не випити, а хамону не з’їсти, а свободу не купити.

Словаччина напередодні парламентських виборів. Проросійська хвиля в Словаччині може загрожувати єдності Європи щодо України

Тут буде багато цифр, і вони важливі. Може, нуднувато, але потрібно. Я поважаю наших читачів і переконана, що вони мають знати багато правдивих речей.

Усередині величезної збройової фабрики в Дубовиці, Словаччина, десятки робітників акуратно встановлюють запали в наконечники 155-міліметрових артилерійських снарядів, які мають попит під час війни в Україні. Але навіть у цьому місті збройової промисловості, заснованому до початку Другої світової війни, постачання викликають розбіжності. «Це паливо на вогонь» — кажуть словаки. Розпалює поляризацію в Словаччині Роберт Фіцо, соціально-консервативний лівий популіст і двічі колишній прем’єр-міністр, який знову посів топ опитувань, обіцяючи припинити військову допомогу Україні та накласти вето на «безглузді» санкції Європейського Союзу на Росію. Для ЄС повернення Фіцо на виборах цієї осені може означати ще одну тріщину в політичній єдності з правом вето перед обличчям російської агресії. Це також може відновити авторитаризм у центральноєвропейській країні, що стане викликом демократичним ідеалам блоку.

Фіцо, який був змушений піти з посади п’ять років тому після вбивства журналіста Яна Куцяка, що розслідував його фінансові оборудки, наразі у фаворі. Він є свідченням відродження популізму в Європі. Ультраправа «Альтернатива для Німеччини» зараз нарівні з владущими соціал-демократами, а австрійська Партія свободи є провідною політичною силою цієї країни. В Іспанії ультраконсервативна партія «Вокс» може стати лідером на позачергових виборах наступного місяця. Непередбачувана Словаччина рішуче виступила проти вбивства журналіста та вигнала тодішнього прем’єр-міністра. Мілан Ніц з Німецької ради з міжнародних відносин сказав, що Фіцо «пливе на хвилі». «Підтримка популістів зараз зросла. Настала криза вартості життя, нижчі верстви населення насилу зводять кінці з кінцями. Це середовище, де можна мобілізувати невдоволення». Фіцо також виграє від політичних потрясінь у Словаччині. Проукраїнська керівнича коаліція країни, орієнтована на захід, яку вже критикували за те, як вона долала пандемію, через внутрішні міжпартійні суперечки розвалилася в грудні, але шкутильгала до травня з кабінетом меншості.

У Словаччині рівень довіри до державних інституцій низький, згідно з опитуванням аналітичного центру GlobSec довіра до уряду становить лише 18 відсотків. Це розчарування допомогло поглинути підтримку Києва, сказав Ніц, оскільки допомога Україні пов’язана з непопулярним керівництвом країни. Президентка Словаччини Зузана Чапутова та її союзники кажуть, що російська кампанія дезінформації також пустила коріння, її посилив Фіцо та решта опозиційних політиків. «Це ідеальний шторм», — сказав тимчасовий міністр закордонних справ Мірослав Влаховський під час інтерв’ю в Братиславі. «Певна історична спорідненість і певна наївність щодо Росії обігруються цинізмом і опортунізмом словацької політичної еліти», – сказав він. «Включаючи колишнього прем’єр-міністра Фіцо». Згідно з березневим опитуванням GlobSec, лише 40 відсотків словаків кажуть, що головна відповідальність за війну в Україні несе Росія, тоді як 34 відсотки звинувачують Захід у провокування Росії. Те саме опитування показало, що 58 відсотків словаків проголосували б за те, щоб залишитися в НАТО, у порівнянні з 72 відсотками роком раніше, коли війна в Україні сприяла різкому зростанню підтримки.

Щодо питання про зброю для України, опитування, проведене Братиславським політичним інститутом за фінансування ЄС, показало, що 70 відсотків респондентів були проти постачання зброї. А опитування Ipsos свідчить, що 60 відсотків респондентів у Словаччині були проти надання Україні винищувачів МіГ-29. Серед прихильників партії Фіцо ця цифра зросла до 92 відсотків.

Зі свого боку, Фіцо порівняв бойову групу НАТО в Словаччині з нацистськими солдатами та описав війну в Україні як конфлікт між Сполученими Штатами та Росією. За його словами, можливість вступу України в НАТО стане гарантією Третьої світової війни.

Під час зустрічі з Фіцо у квітні посол США Гаутам Рана сказав, що він закликав лідера опозиції не вступати в союз з президентом Росії Володимиром Путіним, акцентувавши, що він схожий на Адольфа Гітлера.

Всередині ЄС деякі офіційні особи та дипломати висловлюють занепокоєння щодо лідера, який може об’єднатися з прем’єр-міністром Угорщини Віктором Орбаном у перешкоджанні допомоги Україні та блокуванні санкцій проти Росії.

«Ми повинні зберігати єдність щодо ситуації з безпекою та Росії», – сказав Зільвінас Томкус, віцеміністр національної оборони Литви. Він згадав зустріч міністрів оборони європейських країн щодо України, під час якої Угорщина заблокувала пакет допомоги. «Проблема в тому, що ми надсилаємо це неоднозначне повідомлення нашим суспільствам і Москві, і Москва може використовувати це повідомлення про те, що серед європейських союзників немає єдності».

«Якби всі ми робили те, що робить Віктор Орбан, незалежної України більше не було б, тому що в них не було б боєприпасів чи зброї, щоб захистити себе», – сказав Влаховський. Чи зможе Фіцо повернутися до влади, ще невідомо. За результатами опитувань він набирає 17 відсотків голосів, що достатньо для перемоги на виборах, але йому все одно доведеться сформувати керівну коаліцію. Друге місце в опитуваннях займає партія Пітера Пеллегріні, ще одного колишнього прем’єр-міністра, який три роки тому розійшовся з партією Фіцо Smer. Крайня права Республіка набирає приблизно 8 відсотків. Якщо Фіцо все-таки повернеться на високу посаду, виникне питання про те, наскільки міцною буде його риторика проти НАТО та озброєння України. Після кампанії на основі обіцянки вивести словацькі війська з Іраку у 2006 році, Фіцо виконав цю обіцянку, назвавши війну несправедливою і хибною.

Юрай Бланар, віцепрезидент партії сказав, що якщо партія повернеться до влади, вона підтримає продовження членства Словаччини в НАТО, але оцінить «ефективність запропонованих санкцій у досягненні поставлених цілей і насамперед на основі економічних і соціальних наслідків для Словаччини».

Ніц поставив під сумнів те, що Фіцо стане ще одним Орбаном, оскільки різноспрямований світ словацької політики не надасть йому такого впливу, яким користується лідер Угорщини. «Який би уряд не було сформовано, він буде дуже зосереджений на внутрішніх питаннях», — сказав Ніц, хоча він додав, що це, ймовірно, охопить припинення видимої військової підтримки України. У той час як Бланар сказав, що Smer має намір припинити озброювати Україну зі словацьких запасів, які вже вичерпані через пожертви, він сказав, що поки що занадто рано коментувати контракти.

Поки що Словаччина швидко нарощує виробництво зброї, щоб задовольнити потреби війни. Минулого місяця уряд оголосив про плани збільшити виробництво 155-мм артилерійських снарядів у п’ять разів протягом наступних двох років.

«Ми намагаємося зробити все можливе, — сказав Маріан Маєр, заступник міністра оборони, — щоб підписати контракти, а також переконатися, що контракти не можуть бути легко скасовані в майбутньому».

Торік у Politico був опублікований допис, що Фіцо, колишній прем’єр-міністр Словаччини, ледь уникнув поліційного арешту у справі про організовану злочинність Парламент не схвалив подання про зняття імунітету Роберта Фіцо щодо кримінального переслідування. Він не сів у в’язницю під час розслідування за звинуваченнями в організованій злочинності. Хоча попередня владуща коаліція на чолі з прем’єр-міністром Едуардом Ґегером мала дві третини голосів у 150-кількісному законодавчому органі, лише 74 депутати проголосували за те, щоб дозволити суду вирішити, чи слід брати Фіцо під варту, залишивши подання. Бракувало двох голосів. Як відомо, Фіцо та колишній міністр внутрішніх справ Роберт Каліняк як очільники організованої групи за участі колишніх високопоставлених офіцерів поліції та розвідки до 2020 року використовували конфіденційні податкові та поліційні записи проти політичних опонентів.

Міністр економіки Річард Сулік, голова коаліційного партнера OLaNO «Свобода та солідарність» (SaS), описав невдале голосування як «найбільший політичний провал у кар’єрі Ігоря Матовича. «Він зазнав поразки від своїх власних депутатів. Він більше ніколи не зможе говорити про боротьбу з корупцією». Ігор Матович, який сам обіймав посаду прем’єр-міністра протягом двох років, поки не поступився місцем Ґегеру, то паплюжив Фіцо, то висловлював жаль в соціальних мережах, що «двоє депутатів від його партії вважають, що члени парламенту важливіші за звичайних людей… «це повинно дорого коштували цьому корумпованому злочинцю». Зазначивши, що всі 17 депутатів коаліції від партії «Ми – родина» утрималися, Матович додав, що «хтось, можливо, [голосував] з наївності, хтось через ідіотизм, хтось за гроші, а хтось просто хотів купити страховку на випадок, якщо вони самі колись постануть перед правосуддям». Фіцо, тим часом узяв спокійний тон після голосування і сказав: «Я хочу подякувати кожному депутату, який підтримав мене, так само як я поважаю всіх, хто мав іншу думку». Так Роберт Фіцо не зазнав покарання й продовжив політичну кар’єру.

Чим це все скінчиться, покаже осінь, та я все ж вірю у здатність Словаччини до парадоксів. І осінній парадокс виявиться щасливим і для Словаччини, і для України.

Є також велика проблема у Словаччині з інформацією, з інформаційною політикою. Коли носіями правди для громадян країни є анонімні телеграм-канали, то результат буде прогнозований. Або ж навпаки неочікуваний. 

Марина Ковальчук, керівниця проєкту V5 Media (Словаччина, Чехія, Угорщина, Польща), заступниця головного редактора