Мати Тереза як соціальний лідер

Ексклюзив. Засновниця католицького ордену милосердя Мати Тереза та старозавітний пророк Мойсей виявилися найбільш надихаючими прикладами лідерів для підлітків в англомовному світі. У даній статті розглянемо ті обставини, чому саме смиренна черниця, тендітна, і зовні слабка жінка стала у сприйнятті віруючих (не тільки дітей) на один рівень з великим пророком Старого Завіту, де факто «батьком» стародавнього Ізраїлю.

Албанська черниця Мати Тереза (Агнес Гонджа Бояджіу) народилася в Скоп’є (колишня Османська імперія, нині Північна Македонія). Вона була наймолодшою з трьох дітей Ніколи Бояджіу, заможного будівельного підрядника та купця, який був пов’язаний з албанським націоналістичним рухом і помер за незрозумілих обставин у рік народження Агнес. Її мати, уроджена Дранафіле Бернай, була ревною католичкою, вона часто брала з собою молодшу дочку під час відвідування хворих та нужденних.

Агнес відвідувала державну школу, співала у церковному хорі. У виборі професії на неї вплинули контакти з «Братством Благословенної Діви Марії» — організацією, що допомагає бідним в різних країнах. Одного разу почувши, як священик її парафії читає листи від місіонерів з Індії, Агнес зацікавилася діяльністю бенгальської місії. В інтерв’ю англійському письменнику Малькольму Маггеріджу через кілька десятиліть Мати Тереза згадувала, що після благочестивих роздумів та молитов вона зважилася «відправитися і розповісти про життя Христа людям» в Індостан. Закінчивши середню школу в Скоп’є, Агнес вступила в ірландський орден сестер Лорето, що мав місію в Індії. Рік вона провела в Дублінському абатстві Лорето, вивчаючи англійську мову, а 6 січня 1929 року відпливла до Калькутти.

Після закінчення терміну послушництва Агнес стала викладати історію і географію в школі, за цей час вона встигла вивчити хінді і бенгальську мову. Агнес обрала собі чернече ім’я Тереза на честь французької Святої XIX ст. Терези з Лізьє, яка прагнула робити добро, з радістю виконуючи найнеприємнішу роботу. Через шість років вона прийняла постриг саме під ім’ям Терези.

Монастир Лорето дозволяв вести відокремлений спосіб життя, проте знаходився він поблизу калькуттських нетрів. Під час поїздки в притулок Дарджилінга у 1946 році сестра Тереза відчула «заклик», сенс якого їй був ясний, як вона згадувала пізніше: «я повинна була покинути монастир та жити серед бідних, допомагаючи їм». Через два роки вона отримала від архієпископа Калькутти дозвіл працювати за межами монастиря. Вона стала носити біле сарі з блакитною облямівкою та розп’яттям, приколотим на плечі. Тоді ж Тереза отримала індійське громадянство.

Після інтенсивного тримісячного навчання на курсах американських медичних сестер у Патні вона відкрила школу в нетрях Моті Гіла. У 1950 р. вона отримала дозвіл Ватикану на створення нової Конгрегації — «Ордена милосердя». Першими посвяченими стали колишні учні школи Лорето. До трьох звичайних чернечих обітниць Тереза додала четверту — «всіма силами служити найбіднішим».

Стривожена жахливими умовами життя у нетрях, вона стала допомагати людям похилого віку, хворим та сиротам. Для кинутих на вулиці старих нею в 1954 році був заснований «Будинок вмираючих». До цього часу число її добровільних помічників дійшло до 26. Тільки найвідданіші могли витримати суворий режим у новій конгрегації: обов’язкову щоденну молитву о четвертій годині ранку, відсутність майна, крім однієї зміни одягу, раціон харчування, як у найбіднішого населення та 16-годинну роботу серед бідних.

Слава матері Терези поступово зростала, і приплив пожертв збільшувався, незабаром вона відкрила притулок для покинутих дітей, лепрозорій, будинок престарілих та майстерню для безробітних. Медпункти при залізничних станціях надавали безкоштовну медичну допомогу, надавали притулок для жінок та дітей. Пропрацювавши 10 років у Калькутті, Тереза отримала дозвіл відкривати місії в інших місцях. Центри були відкриті у Венесуелі (1965), на Цейлоні (1967), у Римі та в Танзанії (1968), на Кубі (1986) та в інших місцях.

Хоча сама черниця вважала свою роботу «краплею в морі», вона тим не менше удостоїлася міжнародного визнання. У 1964 р. Мати Тереза отримала премію імені Джавахарлала Неру, а два роки по тому «Ватиканську премію миру імені Папи Іоанна XXIII». У 1979 році їй була присуджена Нобелівська премія миру. Це рішення викликало критику з боку тих, хто вважав, що, допомагаючи нужденним, черниця нічого не зробила для справи миру, яку покликана заохочувати Нобелівська премія. У своїй промові представник Норвезького Нобелівського комітету, пан Саннесс, однак, сказав: «Мати Тереза багато в чому допомогла перекинути міст від багатих країн до бідних… У кожній людині вона в змозі заронити насіння добра… Якби це було не так, суспільство втратило б надію, а мирні зусилля втратили значення». На закінчення Саннесс посилався на висловлювання Роберта Макнамари, президента Світового банку: «Мати Тереза гідна Нобелівської премії, оскільки вона стверджує мир у найважливішій сфері, захищаючи недоторканність людської гідності».

Сама черниця прийняла нагороду в ім’я «голодних, роздягнених, бездомних… всіх тих, хто не бачить ні допомоги, ні турботи». У своїй Нобелівській лекції вона говорила про християнську любов — рушійну силу своєї роботи та підкреслила, що любов і повага до кожного людського життя є умовою загального миру. Отримані кошти вона витратила на будівництво притулків для бідних, зокрема для що страждає на проказу.

Як Нобелівський лауреат Мати Тереза прийняла на себе ряд міжнародних доручень. У 1982 році вона відвідала Ліван на прохання святого Папи Івана Павла II як емісар миру, хоча до цього часу уникала політичної діяльності. У 1985 р. вона виступала на Генеральній Асамблеї ООН з нагоди 40-річчя Організації.

Напередодні Різдва 1985 року вона спільно з архієпископом Нью-Йоркським відкрила в Нью-Йорку перший церковний притулок для хворих на СНІД. На прохання матері Терези троє чоловіків, що помирали від СНІДу, були звільнені з в’язниці та поміщені у новий притулок. А діло було так. Вона приїхала до Нью-Йорку в 1985-му, у самий розпал істерії, пов’язаної з епідемією СНІДу. Мати Тереза відвідала в’язницю, де вмирали троє інфікованих злочинців. Жахнулася. Відвідала мера Нью-Йорка. І він після зустрічі з нею протягом доби він звільнив людей, що помирали. До Різдва у цьому великому місті було відкрито перший притулок для хворих на СНІД (вона любила підносити Христу до Дня народження дорогі подарунки). І поки обивателів трясло від страху, а священики дивувалися, при чому тут християнське милосердя (стосовно осіб, які вчинили содомський гріх, а за те і покарання). «Gift Of Love» («подарунок любові») так називається притулок для хворих на СНІД в Нью-Йорку) прийняв перших постояльців.

І мати Тереза розповіла американцям у телевізійному інтерв’ю, що СНІД — це застереження Господнє, це знак. Це знак, що слід, врешті-решт, нам відкрити серця і полюбити один одного. Обивателі від такої освіти просто очманіли. І «подарунок любові» матері Терези якось непомітно перетворився на подарунок любові городян своїм нещасливим побратимам. На стіні при вході в притулок написано: «Життя — це шанс, не прогав його. Життя — це краса, дивуйся їй. Життя — це мрія, здійсни її. Життя — це обов’язок, тому виконай його. Життя — це гра, так грай. Життя — це любов, так люби. Життя — це таємниця так розгадай її. Життя — це трагедія, так витримай її. Життя — це пригода, так зважся на неї. Життя — це життя, так врятуй його… Життя — це щастя, так створи його сам. Жити — це вартість, так не знищуй своє життя».

У 1988-1989 роках орден милосердя створив свої філії в Єревані, Спітаку, містах, де було багато постраждалих від землетрусу.

Багато хто критикував позицію Матері Терези щодо абортів та інших методів контролю за народжуваністю. Точка зору з даного питання була викладена нею в Нобелівській лекції: «я бачу найбільшу загрозу миру в абортах, оскільки вони являють собою справжню війну, вбивство, здійснюване матір’ю». При цьому черниця засуджувала фемінізм, особливо в Індії, закликаючи жінок будувати міцні сім’ї, дозволяючи «чоловікам робити те, до чого вони краще пристосовані».

Дама з величезним, чистим серцем, осінена Любов’ю Бога, яка несла її в найтемніші та найбрудніші куточки. Скільки дітей, приречених на найстрашніше жебрацьке існування, знайшли хліб, дах і найголовніше — любов завдяки їй. Скільки жебраків, бездомних, хворих та майже зогнилих у канавах, взяли з її рук миску з рисом, були відмиті і найголовніше — відчули любов та знайшли Бога. Серця скількох ізгоїв суспільства: прокажених, хворих на СНІД, наркоманів і алкоголіків, — були освітлені її любов’ю, пізнали повне преображення у Христі. Скільки людей, зголоднілих від любові, отримали її перед самою смертю та пішли у вічність щасливими, такими щасливими, якими вони, можливо, не були все своє життя на землі. Вона цілувала кожного вмираючого у лоб. Всупереч всім уявленням про нормальну людську огиду. Ця жінка випромінювала світло, вона несла світло Христа-Бога, яким була освітлена сама.

Вона могла приготувати обід на шість тисяч осіб; не спати багато діб поспіль; завжди посміхатися; зайти в посольство Ірану та залишити там записку на столі з проханням терміново їй зателефонувати, щоб обговорити проблему заручників; забути медаль лауреата Нобелівської премії миру десь у гардеробі королівського палацу.

Матері Терезі відкривалися двері й хатин, і палаців. Вона завоювала дружбу з великими світу цього — папами, президентами, королями. Але попри все це, бувши людиною величезної популярності, у своєму Ордені вона продовжувала здійснювати саму буденну роботу. Але робила її з великою Любов’ю. Вона говорила з королями та жебраками, тримала промову перед повними залами. І ніколи не писала промов. Їй потрібно було просто помолитися, щоб знати, що сказати.

Вона прикрашала свій побут статуетками Діви Марії, лікувалася від втоми й від хвороб молитвою і постом, їй можна було зателефонувати вночі — у будь-яку годину та удостоїтися бесіди.

У XX столітті вона стала не просто символом милосердя, але разом зі своїми послушницями являла реальну силу, з якою не могли не рахуватися навіть сильні світу цього. Нею захоплювалися, перед нею схилялися, її обожнювали.

Як? Чому? Звідки беруться ідеї та сили? Хто допомагає? Хто радить? Хто підтримує? «Ісус Христос», — незмінно відповідала Мати Тереза. Журналісти були розчаровані. А Мати Тереза говорила правду. Вона завжди відчувала в своєму житті присутність Христа. І досить довго будувала з Ним свої стосунки.

Ті, хто зустрічався з нею, розповідають про її спокійну духовність, про любов, радість і повагу до життя, які вона випромінює. «Ми не робимо нічого великого, — записала монахиня одного разу, — ми робимо мало, але з великою любов’ю». Але при цьому вона була великим лідером. Мати Тереза була чудовим лідером. Але ніхто жодного разу в житті не бачив, щоб вона стояла перед групою людей і роздавала вказівки: «ти робиш це, ти робиш це…».

«Господи, дозволь мені проповідувати тебе без проповіді — не словами, а прикладом, привабливою силою, благотворною дією того, що я здійснюю, повнотою Твоєї присутності в моєму серці…», — так вона молилася завжди.

«Не чекайте лідерів, дійте самі». У цих словах Матері Терези вся суть лідерства. Брати відповідальність на себе, діяти, йти вперед в будь-яких умовах. А труднощів вистачало. І справа не тільки в тому, що присвятити своє життя служінню іншим людям нелегко. Скільки бруду було вилито на цю жінку. Її звинувачували в розкраданні коштів, знущаннях з людей… але Мати Тереза не зламалася, а історія все розставила на свої місця. І сьогодні вона продовжує вести за собою тисячі людей. Змушує людей ставати лідерами, а не чекати цього від інших.

Наведемо одне з її висловлювань: «…якщо Ви проявили доброту, а люди звинуватили вас в таємній особистої користі — все одно продовжуйте проявляти доброту. Якщо Ви чесні та відверті, люди будуть вас обманювати — все одно будьте чесні та відверті. Якщо Ви здійнялися на крилах щастя, люди будуть вам заздрити — все одно будьте щасливі. Добро, яке Ви створили сьогодні, завтра люди забудуть — все одно творите добро. Діліться з людьми найкращим, що у Вас є, хоча цього ніколи не буде достатньо — все одно діліться найкращим. Зрештою, ви переконаєтеся, що це все відбувається між вами та Богом, і ніколи не було між Вами та людьми… Бог не чекає, що ви досягнете успіху, Бог чекає, що Ви спробуєте».

В іншій промові вона казала так: «у кожній людині я бачу Христа. А оскільки Христос назавжди один, то для мене в даний конкретний момент це той, хто стоїть переді мною. Намагайтеся завжди працювати з любов’ю. Любов додає сили , оживляє, відроджує. Людина, яка працює без любові, тільки заради заробітку, ніколи не отримає хороших результатів. Зрештою, все, що ти робиш, потрібно не людям; це потрібно тільки тобі і Богу».

5 вересня 1997 року Мати Тереза померла. Весь світ оплакував ту, кого міжнародна преса назвала сучасною святою. Незадовго до її смерті один журналіст поставив їй питання: «ви боїтеся смерті?». Мати Тереза відповіла: «Ні, абсолютно не боюся. Померти — значить повернутися додому. Хіба ви боїтеся повертатися додому до своїх близьких? Я з нетерпінням чекаю смерті, адже тоді я зустріну Ісуса і всіх людей, яких під час свого земного життя я намагалася обдарувати любов’ю. … Це буде чудова зустріч, хіба не так?». Коли мати Тереза говорила це, її обличчя світилося радістю та спокоєм. Десятки тисяч людей пішли з життя, пізнавши прекрасну смерть. Вони, зголоднілі по любові за життя, отримали її перед смертю. «У годину смерті ми будемо судимі не за кількістю скоєних справ, а по любові, яку ми в них вклали, любові, яка народжується з самопожертви, любові, випробуваної до болю», — говорила мати Тереза.

19 жовтня 2003 року Папа Іван Павло II беатифікував матір Терезу. А 4 вересня 2016 року зарахована до лику святих Папою Франциском. На церемонію канонізації на площі Святого Петра в Римі зібралися близько 100 тисяч осіб. На балконі собору Святого Петра був розміщений плакат із зображенням черниці. Натовп зустрів канонізацію Матері Терези оплесками. У своїй промові на латині Папа Франциск сказав: «я оголошую блаженну матір Терезу Калькуттську святою. Її місія на периферіях міст та на екзистенційних периферіях триває також і у наші дні, як промовисте свідчення Божої близькості до найбідніших серед убогих. Сьогодні вручаю цю показову постать жінки й богопосвяченої особи всьому світові волонтерства: нехай же вона буде вашим прикладом святості! Думаю, що нам буде трохи незручно називати її „свята Тереза“. Її святість настільки нам близька, настільки ніжна та плідна, що ми спонтанно і далі називатимемо її „Мати Тереза“, — сказав Папи Франциска в інтерв’ю Радіо Ватикану.

Сама вона писала про святість: „святість — не розкіш, призначена для якоїсь еліти; вона уготована аж ніяк не для деяких обраних. Ми всі покликані до неї: і ти, і я, і всі інші. І це неважке завдання, тому що, навчаючись любити, ми вчимося святості“. Щоб стати святим, перше, що треба, — це хотіти цього і просити Бога про допомогу бути святим, добрим і навчитися любити. Сказати: я хочу бути святим означає: я хочу звільнитися від усього, що не є Бог. Я очищу серце від усього матеріального. Я відмовлюся від своєї власної волі, від своїх смаків, від своїх фантазій, від своєї непостійності; і я стану палким рабом Божественної волі». Для того, щоб йти до святості, «потрібно оновлення, а для цього потрібно смирення визнати, що саме в нас потребує оновлення. Як мало в нас любові, співчуття, милосердя, ніжності, тому ми не можемо йти на самоті, але ми можемо вкласти свою руку в Його руку, Він нас любить з усіма нашими убозтвами, слабкостями, гріхами і добротою теж», — писала Мати Тереза.

Вище ми багато писали про великодушність матері Терези. Великодушність заведено вважати одною з головних рис гідності людини. Однак, в середовищі лідерів це якість може бути розцінено як ознака слабкості. Великодушність як вміння вкладатися у загальне благо впливає на статус людини в групі: або виросте тільки рівень її престижу, або її визнають альфа-лідером. Найчастіше люди з високим статусом престижу сприймаються оточуючими «святими», що допомагають бідним і знедоленим, що володіють внутрішніми почуттям самопожертви та моральними засадами. Як правило, поки ці люди допомагають іншим членам групи та вкладають свої сили і можливості в розвиток групи, їх не сприймають жорсткими лідерами.

Вчені виділили домінантність як вираз «альфа-статусу», в той час, як «престиж» є всього лише захопленням або схваленням з боку групи. Аль Капоне, наприклад, є найяскравішим прикладом лідера, що домінує; але в той час, свята Мати Тереза — це яскравий зразок високого авторитету та любові з боку громадян. Отже, щедрість і альтруїзм підняли її статус, додали їй престижу і суспільної любові. У той час, як жорсткість і егоїстичність дозволить зайняти лідерські позиції досить швидко, проте любові та поваги у такий спосіб навряд чи слід очікувати.

Іван Верстянюк, оглядач Newssky