Як Джек Ма напророкував Третю світову і до чого тут штучний інтелект

Епоха жорстокостей попереднього фараона минула назавжди!..

Почалася епоха моїх жорстокостей! (с) – робот Бендер)

Війна, звісно, витісняє більшість інших новин. Але не всі. Вже більше місяця громадяни обговорюють настання ери нейромереж. Мidjourney, gptchat, децентралізований пошуковик Presearch і ще десятки і сотні тем. Здається, професор Капіца писав, що коли відбувається перехід до нового технологічного укладу, перші інновації виглядають як поодинокі бульки у каструлі з водою, що стоїть на вогні. Бульк, бульк… а потім усе одночасно починає кипіти і тих бульок стає сотні тисяч. Громадяни, які такого не очікували, впадають до ступору і неврозу. Думки розділяються на гранично ейфоричні і гранично песимістичні.

В оптимістів рукою подати до комунізму (свободи, творчості, духовності, рожевих єдинорогів), песимісти цитують «Повстання машин» і похмуро вангують настання Апокаліпсису і постцивілізації.

Думаю, обидва сценарії будуть розгортатися паралельно за принципом «мрії збуваються». Прихильники попередньої моделі більше будуть потерпати, відважні першопрохідці нового укладу більше вигравати.

Третя технологічна і Третя світова

Можливо, ви пам’ятаєте виступ Джека Ма на всесвітньому економічному форумі в Давосі у 2018 році. Тоді він сказав, що Третя світова буде спричинена розвитком штучного інтелекту. Мовляв, перша технологічна революція спровокувала Першу світову, друга – Другу світову і от зараз надходить Третя технологічна революція. То, – каже, – давайте без дурниць, оголосимо Третю світову кліматичним проблемам, захворюванням і глобальній бідності. Я добре запам’ятала цей виступ, здебільшого тому, що відсилка до штучного інтелекту здалася мені притягнутою за вуха.

Тепер я думаю, що він був правий.

Під час висхідної хвилі кондрат’євського циклу історично відбуваються війни і революції. Війни – за ключовий ресурс, який стане основою нового технологічного укладу. Як ви думаєте, що це за ресурс?

Найсвіжіша новина: компанія Nvidia оголосила про нову версію свого чіпу Н100 для експорту до Китаю. На цьому новому чипі (Н800) будуть працювати найбільші проекти Китаю в галузі ШІ, які ведуть компанії Alibaba, Baidu и Tencent. Але є нюанс. Згідно із експортними обмеженнями Nvidia повинна зменшити продуктивність базових чипів для ШІ-систем, що постачаються до Китаю. Тому для нового чіпу Н800 залишили продуктивність на рівні Н100 (операції за секунду). Але вдвічі зменшили пропускну здатність передачі даних (GB за секунду). Заблокувавши таким чином Китай у конкурентній боротьбі в сфері штучного інтелекту. Швидко замінити постачальника власними силами Китаю не вдасться – на це піде від 5 до 7 років.

Існує також думка, що Тайвань цікавить Китай зовсім не як «ісконна китайська земля». Taiwan Semiconductor Manufacturing Company, один з найпотужніших у світі виробник напівпровідникових виробів може бути в очах китайського уряду трофеєм, ціннішим за весь острів.

Не зайвим буде нагадати, що з початком війни в Україні одразу два великих заводи припинили постачання на глобальний ринок неону, який використовується для виробництва мікрочіпів.

Якщо усе це не збіг, можна передбачити, що основою наступного технологічного укладу буде саме штучний інтелект. А також – автоматизація виробництва і роботизовані системи в усіх сферах життя. Про що і натякнув Джек Ма. Війна поки що не стала Третьою світовою, але і висхідний такт кондрат’євського циклу ще не завершився. Експерти по довгих циклах пророкують, що «військово-революційними» будуть 20-30-ті роки нашого століття загалом.

Власне, на тих же давоських форумах багато разів озвучували проблеми, які потягне за собою імплементація таких технологічних рішень. Головна – мільярди «зайвих людей», яких доведеться вивільнити зі звичних робочих місць. І значно обмежити у доступі до ресурсів і соціального забезпечення. Не варто забувати, що більшість з них – урбаністи. Тобто не мають змоги посіяти город чи поле і забезпечити себе хоча б продуктами харчування. От вам передумови для революцій і потрясінь.

Я вже бачу новітніх луддитів, які розносять кувалдами ноутбуки і роботизовані заводи. І їх наперед можна зрозуміти. При зміні технологічного укладу для людей, які не бачать себе за межами попередньої економічно-соціальної моделі, настає повноцінна катастрофа. Палеолітична, катастрофа згортання аграрної економіки, деіндустріалізація і от тепер – потенційна нейромережева. Із великим ризиком фізично не пережити фазовий перехід. Хоча зовсім поруч набирає обертів новий простір для життя і роботи, варто його лише розгледіти і прийняти.

Перехід між світами

Тим більше, що цього разу індустріальна епоха здавала свої позиції не так стрімко, як її попередниці. Відомо, що темпи економічного зростання почали сповільнюватися ще у 70-х роках минулого століття. З простої причини: ринки наситилися і з’ясувалося, що безкінечно нарощувати нові індустріальні потужності немає сенсу. Постала задача завантажити хоча б існуючі на тлі падіння попиту. В хід пішли споживчі кредити, хвилі «маркетингової моди», формування суспільства споживання, вихід на нові ринки з паралельним оформленням основ глобалізації, яка б підтримувала глобальну торгівлю. Себто робочі місця додавалися повільно, а от люди – навіть дуже стрімко. Завважте – усе це відбувалося задовго до старту автоматизації.

Але ж люди дали собі ради. І потроху почали переходити до економіки послуг. Щоправда, економіка послуг – низькопродуктивна сфера. Послуги продаються клієнтам напряму і суттєво обмежені фізичною здатністю надавача. Ви не можете «нашльопати», наче на конвеєрі, 1 мільйон масажів. Зробити 2 тисячі стрижок або фарбувань волосся за 8 робочих годин. Посадовити тисячу гостей у невеличкому кафе або ресторані. Організувати туристичну екскурсію для 800 тисяч людей одночасно. Так що економічного зростання з опорою на економіку послуг чекати марно. Власне – одна з причин гальмування економіки України впродовж усіх років після пострадянської деіндустріалізації. Проте… є хліб і до хліба – і то хліб.

Зрештою корпорації вирішили не лише завоювати глобальні ринки товарів, а й скористатися перевагами глобальних ринків праці з метою оптимізувати витрати. І винесли виробництва до країн південно-східної Азії, лишивши під повним контролем лише ті ланки, які забезпечували найбільшу долю доходів у ланцюгах доданої вартості. До речі, і тут нічого особливо катастрофічного не сталося. Тому що паралельно з’явився інтернет, який запропонував гігантський простір для нових видів зайнятості. Здебільшого молоді, яка і так не прагнула працювати на заводах і швидко розібралася, як знайти собі доходне місце у вірті. Надаючи послуги та торгуючи вже онлайн, практикуючи віддалену зайнятість, виробляючи і монетизуючи усі види контенту.

За результатами пандемії ковіду економіка послуг трансформувалася у гіг-економіку, де самозайнятий підприємець спокійно надає послуги ще й у сегменті В2В і прекрасно почувається. Не в останню чергу через те, що вже вміє організувати собі мультидоходність. Яка формується як за рахунок продажу власних послуг і інших видів підприємництва, так і за рахунок пасивних джерел доходів.

Як бачите, цього разу людство не влупилося лобом з усієї міці в наступний фазовий бар’єр, а «переповзає» його поволі, як слимак. Формуючи при цьому середовища, до яких, при бажанні, можуть долучитися і останні палкі прихильники індустріального типу зайнятості.

На цьому тлі автоматизація, роботизація і нейромережація не спричинять аж настільки катастрофічних масштабів технологічного безробіття. Принаймні – у країнах, де достатньо розвинені подібні «запасні аеродроми» і існує культура швидкого освоєння нових технологічних середовищ.

Свобода від і свобода для

Особисто я – прихильниця втілення технологій нового укладу. З одного боку це вирішення проблем, які принципово не вирішуються на попередньому рівні системної складності. І звичайна робоча і побутова комфортність. Мені, чесне слово, простіше «найняти» Мidjourney і попросити зробити так як я хочу бачити, ніж пояснювати людському дизайнеру чи художнику. А потім буцатися, чого його бачення правильніше за мій запит. Я давно чекаю притомних максмаркетних версій робота-фермера і одномісного гелікоптерчика, от просто дуже хочу. Тим більше перші робочі зразки вже представлені. Від робота-покоївки я б теж не відмовилася. І навіть радію за чоловіків, що їхні фантазії з часом будуть реалізовувати роботеси. У цьому випадку стосунки з живими жінками будуть набагато глибшими. У тих чоловіків, які потребують від стосунків чогось більшого, ніж просто набору певних функцій. За умови, якщо вдалося спочатку побудувати стосунки із самим собою. Навіть тут нейромережа може бути асистентом, просто подивіться старенький фільм «Вона» із Хоакіном Феніксом.

Автоматизація виробництва з прагматичної точки зору – благо. Дозволяє економити отакенну статтю собівартості – зарплату. Здешевлювати виробництво і уникати криз перевиробництва. Ну так, це трохи позбавить роботи навіть моїх колег-маркетологів, але мем про «продай гівно» вже навіть не смішний. Набагато приємніше брати участь у розробці того, що людям дійсно потрібне, варто лише трохи змінити фокус і злегка перекваліфікуватися. Та й з гуманістичної точки зору – благо. Ніхто не робить монотонну працю, не депресує, не вигоряє, не потерпає від недолугого менеджменту, не боїться втратити роботу.

Я упевнена, що за умови аналітики великих даних і швидких техніко-економічних розрахунків в життя будуть втілюватися проекти спільного блага набагато якісніші, ніж ті, що їх намагаються тулити чиновники. Навіть якщо відкинути корупцію і шкурний інтерес. Як сказав недавно знайомий про функціонерів власного міністерства: це чорна біда, коли правила і норми для практиків видумують теоретики.

Не розумію при цьому голосінь з приводу фінансування звичної нам соціальної сфери. Хто буде фінансувати медицину??? – питають. Та яку медицину? За умови ранньої діагностики захворювань за допомогою ШІ і швидкого коригування ситуації скільки тих лікарень вам буде потрібно, шановні?

Все це лише з одного боку.

З іншого боку люди усю свою історію боролися за «свободу від». Вивільнялися з рабства, потім боролися з феодалами, долали корпоративне рабство і зрештою от-от опиняться в ситуації, коли доля кожного буквально в його руках. І чи не вперше в історії питання може стояти не «як заробити на життя», а «на що витратити час свого життя». Як найкраще реалізувати «свободу для», яка раптово звалилася на голову?

Підозрюю, саме це питання викликає такий екзистенційний жах, а не перспектива опинитися без роботи на базовому доході. Адже навіть ковід продемонстрував, що мало хто почав займатися творчістю, саморозвитком, спортом, медитаціями чи з головою поринув у хобі під час вимушених канікул. Серіальчики і ігри можуть бути тимчасовою пігулкою, як і інші «вбивці часу». Але рано чи пізно кожному доведеться відповідати на запитання про сенс власного життя. От це мені видається найбільш цікавим в контексті нового технологічного укладу.

Катерина Гладкевич, візіонерка Newssky (Фонд Вільяма Д. Донована за міжнародний мир)