Максим Михайленко: Завдяки Україні в Європі формуються нові альянси

Ви слухаєте подкаст Громадського радіо (15.02.2022).

Василь Шандро, ведучий: Перша частина нашої програми буде не стільки про історію, скільки про сьогодення, яке, звісно, що теж, колись стане історією. Як на це подивляться дослідники в майбутньому? Як і про що вони говоритимуть згадуючи лютий 2022 року – питання поки що відкрите. Але те, що, мабуть, ці дні точно залишаться в історії і українській і, мабуть, світовій, щонайменше у медійників, у психологів, соціальних психологів, у людей, які вивчають дипломатію, міжнародні відносини – вже з великою ймовірністю можна сказати, що – так, ці дні там будуть присутні.

Максим Михайленко, міжнародний оглядач, головний редактор порталу «Newssky», буде моїм співрозмовником на початку першої години Громадської хвилі. Пане Максиме, вітаю Вас.

М.М. Вітання всім.

В.Ш. Чи я не сильно сказав, що ці дні дуже важливі для світової історії і ії вивчатимуть колись і будуть описані в підручниках історії?

М.М. Так. Безумовно. Оскільки, врешті, можна сказати, що градус почав зростати не так навіть протягом цього року, тому що, власне, мається на увазі, що весь попередній рік ми живемо під «сокирою», залякування створеного Росією, а з недавнього візиту Володимира Путіна до Китаю, що зруйнували ілюзії багатьох на Заході, принаймні в англосаксонській частині Заходу, щодо можливостей якогось використання Росії, її залишкової європейської ідентичности у протистоянні з такою, тихоокеанською наддержавою.

Важливо, що сьогодні ми маємо візит німецького нового канцлера, Олафа Шольца. Був у нас візит і французького президента. Його візит був спочатку до Москви.

Ми бачимо, що попри, саму по собі, небезпеку війни…що значить небезпеку – Україна вже 8 років живе в цьому всьому. 8-й рік почали жити в цій ситуації. Можна побачити, як вибудовуються, можливо, постєвросоюзні комбінації, альянси глобальні, тобто, наприклад, сьогоднішній день, або учорашній, почався з дуже, такої, специфічної заяви угорського прем’єр-міністра Орбана, про те, що в принципі Угорщина навіть може, тобто, був такий натяк на те, що вона може залишити Європейський союз.

Ми бачимо угодовську позицію Франціїї, Німеччини стосовно Росії, а також їхню зацікавленість в тому, щоби зберегти для себе китайський ринок і китайські робочі руки.

І ми бачимо, як вибудовуються інші альянси. Незважаючи на бажання, скажімо, на інфантильність нашої політичної верхівки нині діючої, альянси які включають в себе, за виключенням, поки що, Угорщини, побачимо, що там буде навесні, буквально через півтора місяці там дуже важливі вибори. Вони будуть, або кінцем нинішнього прем’єрства Віктора Орбана, або закінченням історії демократичної Угорщини після 89-го року, правда, на якийсь час.

І інший альянс. Він включає Польщу, Чехію, можливо Словаччину вже, Україну, з деякою вірогідністю Грузію, Румунію, очевидно…

В.Ш. Балтійські країни?

М.М. Так, те що називається Intermarium – давнє таке…

В.Ш. Міжмор’є.

М.М. Як по Пілсудському, до Пілсудського, ще багато, і з важливим додатком у вигляді, ключовим можливо, Великобританії. Дещо віддаленими США і частиною або повністю країн Скандинавії і с певним виключенням Фінляндії. Тобто, ми бачимо, як відбувається вся ця трансформація, тому що, всі, врешті решт, поскидали маски, коли дійшло до таких от, останнього градусу протистояння того, що можна вициганити, вибачте, гібридною війною і так далі. Ми зараз знаходимося у цій точці і, звісно, вона історична.

В.Ш. Тобто, це, по суті, тектонічна, так? Тектонічний розлам, якщо можна говорити, мабуть можна говорити про розлам, тому що, про що були візити Макрона і Шольця, наприклад? Загалом, те що ми опісля почули, некоректно, я не можу так говорити, але, якби я не був перед мікрофоном, а там, на Вашому місці, чи збоку, сказав би: «ну так собі». Тобто, навіть суто інформаційно можливо було б інші речення написати, але виходить, що зараз ті патосні тексти, що немає сенсу в цьому, бо воно розходиться…ну, якось так ці пазлики складаються, що воно має досить штучний вигляд, щоби зараз хтось читав оці поетичні тексти про дружбу, жвачку і, даруйте, такий звичний набір…

М.М. Тут є певний нюанс, який полягає в тому, що, якщо в Німеччині, в принципі, здорові сили в суспільстві, політичному істеблішменті є, то, наприклад, у Франції відносно нас – їх немає, тобто, весь політичній спектр вибудований таким чином, що…і ми, як не дивно, для нас найкращий варіант це обрання Емануеля Макрона на другий термін. Він в принципі, поки що, лідирує в гонці. Вибори будуть там через місяця півтора, чи два місяці – президентські вибори. А в них така система, що парламентські вибори йдуть майже за президентськими, відповідно, така, однопартійна, майже завжди, більшість.

А Німеччина в цьому сенсі більш розколота, тобто, там нема аж так забагато русофілів, особливо після останніх 8-ми років, аніж це було колись.

Інша справа, що Франція зацікавлена в нас усе більш з комерційної, такої меркантильної точки зору, це не тільки гігантські контракти, які, до речі, частково ідуть врозріз з інтересами української промисловості, яка, чесно кажучи, традиційно знаходиться, одним словом стара ретро-промисловість, вона знаходиться у дуже важкому стані. Якраз їй би ці контракти, замість того, щоб віддавати їх французам, швидше би допомогли…

Щодо Німеччини. У Німеччини такий, традиційний – Німеччина, це такий, європейський Китай…

В. Ш. Я дивлюся, Укрінформ, посилаючись на власного кореспондента, говорить, Штайнмаєра ж переобрали федеральним президентом і ось, що він каже, за словами кореспондента Укрінформу: «Ми перебуваємо у розпалі військового конфлікту війни у Східній Європі і відповідальна за це Росія» -констатував Штайнмаєр.

Я нагадаю, я думаю, що наші слухачі пам’ятають цю формулу Штайнмаєра, яку кілька років тому, восени, всі активно проговорювали, обговорювали і вона не реалізувалася. Це така, м’яко кажучи, мало прийнятна була історія для України. Німецька риторика, така вона, недвозначна, але така заява, принаймні, що на рівні проартикулював президент, що Росія винна, вина покладається на Росію – то це ж, мабуть, теж важливо для внутрішнього, в тому числі, вжитку?

М.М. Так. Це все дуже важливо і щодо Німеччини, тут треба сказати таке, що ми маємо розуміти такі речі, що, власне, ніякої серйозної військової допомоги Німеччина, там, техніку, зброю – не дуже вона здатна нам цим якось зарадити. Хоча в неї справді є розвинута, військова промисловість, але, як такі, збройні сили, вони за останні 20 років, як і військово-морський флот, він, як такий, вони були просто-напросто розвалені.

Їх дуже не любили федеральні уряди, постійно якісь афери крутилися щодо цього і сьогодні німецька армія перетворилася на декоративну. Щодо військово-промислових угод, так, тут є момент лицемірства, тому що, постачалися до Росії гігантські контракти «Сіменс», до Росії, вони намагалися постійно обдурити режим санкцій – це зараз повипливало. Вони озброювали Саудівську Аравію, це потім припинилося. Не треба Німеччину сприймати в якості якоїсь такої країни, яка нам чимось може допомогти.

В.Ш. Ми, мабуть, у ці дні, вже навіть на ці візити, не те що менше уваги, але вони губляться у величезній кількості подій, тому, в тих очікуваннях, датах, оцих «призначених», до речі, тут це питання таке, що тут самотужки важко вирішити в межах України, коли цю інформацію поширюють впливові західні медіа, я маю на увазі європейські та американські, так само.

А загалом, що і як, чи є якісь тенденції в останні кілька днів в європейських і американських засобах масової інформації щодо загалом цієї ситуації?

Ми зараз досить часто говоримо, що: от, мовляв, нарешті, вже Захід побачив хто там насправді воює і що там Росія і ось все побачив, і тепер… А що буде тепер – не ясно. Ну побачив, окей, і кажуть: ми вам дамо грошей, наприклад, чи ми з вами укладемо контракт, будемо якісь там локомотиви, паровози робити. Прекрасно. Це теж добре, мабуть це потрібно в ці часи, але загалом в медіа просторі, про що ми там зараз?

М.М. Зараз, по-перше, така тенденція почала проявлятися, що, в принципі, експертне зовнішньополітичне товариство, в медіа, західне, воно почало казати більш прямо, що ця кампанія, вона носить попереджувальний характер, тобто попередження сценаріїв, якнайгірших. Крім того, по-друге, є інший момент. Той, що США таким тиском розвернули цю ситуацію – спіймали Путіна у його власну засідку. Тобто, що не тільки він може підвищувати ставки і це викликало в Москві такий певний ступор, який ми і спостерігаємо вже кілька днів. Третє – всі, хто кажуть, що знають, коли там щось відбудеться і так далі, всі ці люди або брешуть, або ловлять хайп. Також псують свято кохання.

В.Ш. А це повно в медіа оцього «знання»? Коли точно що буде?

М.М. Ой. Так. Зараз ця хвиля почала знижуватися трохи. Вже почала не спадати. Але, розумієте, просто для ЗМІ, наприклад, у мене онлайн видання, я ж прекрасно розумію, що один такий заголовок, він візьме 400-500 000 переглядів і зробить місячний чи квартальний план, тобто, абсолютно ясна, меркантильна зацікавленість медіа співтовариства в цьому.

Те, що в голові у Путіна – не знають навіть його міністр оборони і міністр закордонних справ. Це очевидно і по візиту в Китай і по тім комунікаціям, які доносяться від того, що там відбувається в Москві. Крім того була така спроба, вона ще триває, щось таке зробити на кшталт того, що було в 2014-му році, тобто, залякувати нас концентрацією військ біля кордонів. Тоді це мотивувалося тим, щоби українська армія не пішла відвойовувати Крим, хоча вона на це не була здатна тоді за будь-яких умов. Окрім того і Захід був проти цього. І теж тиснув на нас зі свого боку.

Але це не вийшло, тому що, воно вже застаріло.

В.Ш. «Це було вже», як казав наш президент.

М.М. Леонід Данилович це казав, так.

Є такий древній анекдот. Приходить бабця до консульського відділу посольства США і каже:

– Я хочу емігрувати.

– Куди саме Ви хочете емігрувати?

– До Санта Барбари.

– А чого до Санта Барбари?

– Бо я там усіх знаю.

В.Ш. На цій оптимістичній, чи іронічній і, сподіваюся, оптимістичній не через еміграцію до Санта Барбари, щодо можливостей співіснувати з людьми, яких ми знаємо, на цій ноті ми завершуємо розмову з паном Максимом Михайленко.

ММ. Дякую Вам.

Эксклюзив

Максим Михайленко, міжнародний оглядач і головний редактор порталу «Newssky», він був сьогодні першим гостем нашої програми Громадська хвиля.