Катерина II Олексіївна Романова (1762–1796)

Ексклюзив. Російська імператриця. З 1744 року — у росії. З 1745 р. дружина великого князя Петра Федоровича, майбутнього імператора Петра III, якого скинула з престолу (1762 р.), опираючись на гвардію ( Г. Г. і О. Г. Орлових та ін.). Провела реорганізацію сенату (1763), секуляризацію земель (1763–64), скасувала гетьманство в Україні (1764). Очолила Укладену комісію 1767–1769 років. За її правління сталася Селянська війна 1773–1775 років.

1775 року за її наказом знищено останню Запорізьку Січ.

Видала Установу для керування губернією 1775 р., Жалувану грамоту дворянству 1785 р. і Жалувану грамоту містам 1785 р. За час її каденції при проведенні російсько-турецьких війн 1768–1774, 1787–1791 років росія закріпилася на Чорному морі, були захоплені Північне Причорномор’я, Крим, Прикубання. Прийнято під російське підданство Східну Грузію (1783). За її правління відбулися поділи Речі Посполитої (1772, 1793, 1795 рр.). Щоб надати законності своїм анексіям, союзники вимагали затвердження поділу польським сеймом.

Переписувалася з Вольтером та іншими діячами французької Просвіти. Авторка белетристичних, драматургічних, публіцистичних, науково-популярних творів, «Записок».

У 1785 р. Потьомкін уклав проєкт «Дороги Катерини», «Способи зустрічі імператриці». Під час підготовки збудували так звані «потьомкінські села» — камуфляжні села, створені для демонстрації нібито процвітання населення і краю під владою росії і, таким чином, введення в оману іноземних монархів та послів. Багато зусиль було докладено для того, щоб показати правительці росії, представникам петербурзького та інших іноземних дворів нібито процвітання краю, прекрасне життя населення. Граф Потьомкін багато працював над тим, щоб Катерину II зустрів не завойований і силою примушений до покори народ, а вірні піддані імператриці. Ретельно був розроблений проєкт шляхів і маршрут подорожі Катерини 1787 року. Обабіч доріг висаджували дерева, будували палаци, хати і альтанки, висаджували садочки з квітами. Нічний шлях імператриці був освітлений як злітна смуга сучасного аеропорту: обабіч були розставлені бочки зі смолою, що горіла. А новоросійський губернатор Г. Потьомкін наказав позначити маршрут російської гості від Катеринослава (сучасний Дніпропетровськ) до Криму верстовими стовпами, а кожні 10 верст (10,7 км) — кам’яними колонами, які отримали назву Катерининські милі. Скрізь заготовлювали продукти харчування для обідів або сніданків: баранів, телят, птицю свійську, окорока, соління, всілякі частування.

Було наказано: «Відступивши десять сажнів обабіч великих шляхів землі розорати та засіяти. Мешканці повинні кланятися, водити хороводи, співати пісні славити та величати, щоб усі селяни чоловічої та жіночої статі були вбрані в охайне, чисте, селянське вбрання…, між самими селянами не було хворих і калік. Суворо заборонено під страхом канчуків і каторжних робіт кидатися до імператриці з проханнями. Скрізь показувати спокій, достаток і задоволення».

Мандрівка Катерини II — «Шлях на користь», у «південний край» розпочато 2 січня 1787 р. із Царського села, через Лугу, Великі Луки, Смоленськ, Чернігів, Київ. Від Києва до Нових Кайдаків галерами до Катеринослава(зараз Дніпро), через пороги до Хортиці. У понеділок, 10 травня 1787 р. від Хортиці через підстанцію Томаківка о 10-ій ранку Катерина II та її свита прибули у Нікополь. Її зустрічали за 6 верст від міста новопоселені тут вояки у відставці та місцеві з хлібом і сіллю. Більш як 120 карет, колясок і 550 коней везли той царський потяг із численною свитою.

Карета імператриці зупинилася у Нікополі біля соборної церкви та провінційної канцелярії, які стояли на високому березі ріки Підпільної (з 1845 р. Дніпро, помінявши русло, став текти під містом), а просторе поле перед хатами зайняли каретами та колясками.

З царської карети вийшла Катерина II, підтримувана молодим фаворитом О. Д. Дмітрієвим-Мамоновим, небога Потьомкіна графиня Браницька, австрійський імператор Йосип II, принц Шарль Жозеф де Лінь, французький амбасадор Кобенцаль.

Було тут багато чиновників і воєнних. Катерина II помилувалася величними просторами дніпровських плавнів і могутнім Дніпром. Оглянула церкву. Розчарувалася через те, що на іконостасі, створеному на «кошти і старання церковних старост-ктиторів Якова та Івана Шиянів» поряд з ликами святих праворуч і ліворуч висіли на весь зріст портрети Якова та Івана Шиянів у запорізьких строях. Потім був грандіозний обід. Після обіду, перед від’їздом із Нікополя, князь Потьомкін відрекомендував імператриці, яка стояла на сходах Свято-Покровської церкви, переселенців із Польщі, Білорусі, почесних мешканців Нікополя — чиновників повітової канцелярії і суду.

Протоієрей Покровської церкви Григорій Крем’янський, який 29 травня 1780 р. переселився до Нікополя разом з настоятелем Якимовим і священиком Петром Терпилом, підніс Катерині II хліб-сіль, а хор і всі присутні заспівали «Многая літа».

Катерина взяла з таці жменю монет і почала кидати їх присутнім.

Всі розсілися по каретах, колясках і підводах. Вісімка свіжих коней світлої масти у багатій збруї повезла шестимісну карету цариці, а сто двадцять екіпажів, велика кількість вершників, згідно з розкладом та рангами, потяглися за нею.

Музики заграли веселі мелодії, а ті, кого позвозили до Нікополя на поселення, били поклони і падали навколішки. По прямій Кримській вулиці виїхали на Катеринославську гору. Свято-Покровська церква, а за нею і старенька церковка на Микитиному Розі задзвонили услід.

За Катеринославом у делегації був шанс урізноманітнити свою подорож ще одним видом веселощів — рафтингом. Але цариця не побажала проходити складний Ненаситецький поріг і заборонила це робити своїм супутникам. З намету високі гості спостерігали за тим, як «спритні старі запорожці» проводили масивні галери по дніпровських бистринах.

«Судна у нас на виду успішно пройшли небезпечну протоку зі швидкістю стріли; але їх так сильно хитало, що, здавалося, вони щохвилини можуть розбитися або зникнути у хвилях», — описує Сегюр. У Нікополі, по вулиці Леваневського №1 мешкала родина Биковських, нащадків козака-лоцмана Дмитра Биковського, пожалуваного грамотою від Катерини II за вдалу переправу через Дніпровські пороги флоту імператриці. Багато охочих приходило подивитися на ту грамоту, поки вона десь не ділася. На теперішній час вважається безповоротно втраченою.

Текст Павла Макарова («Історичні особистості на Нікопольщині»)

Переклад Тетяни Макарової

Література:

1. Шапошников Г.С. Як виникло місто Нікополь. – Нікополь: В-во газети Нікопольська правда, 1991.
2. Богуш П. У истоков истории Нікополя. – Днепропетровск: Пороги, 1992.
3. Богуш П. Видел Никополь. – Днепропетровск: Пороги, 1994.
4. Вікіпедія: Подорож Катерини II до Криму [Електронний ресурс] – Режим доступу до ресурсу: https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D0%BE%D0%B4%D0%BE%D1%80%D0%BE%D0%B6_%D0%9A%D0%B0%D1%82%D0%B5%D1%80%D0%B8%D0%BD%D0%B8_II_%D0%B4%D0%BE_%D0%9A%D1%80%D0%B8%D0%BC%D1%83.
5. Кореспондент: VIP-показуха. Подорож Катерини ІІ до Криму коштувала колосальних сум [Електронний ресурс] – Режим доступу до ресурсу: https://ua.korrespondent.net/ukraine/events/3508795-VIP-pokazukha-podorozh-kateryny-ii-do-krymu-koshtuvala-kolosalnykh-sum.