Григорій Олександрович Потьомкін-Таврійський (1739–1791)

Ексклюзив. Граф, російський діяч, генерал-фельдмаршал з 1784 р. народився 13 вересня 1739 р. Учасник зведення на престол Катерини II, її лідер і найближчий сподвижник. Відзначився у російсько-турецькій війні 1769–1774 років. «Щасливчик» виявився наділеним державним розумом. У короткий час з 1774 по 1776 став генерал-аншефом, віце-президентом Військової колегії, князем з титулом світлості. Протягом 17 років фактично правив разом із імператрицею Катериною. Головнокомандувач російської армії з 1787 по 1791, керував визволенням Північного Причорномор’я.

Ім’я Потьомкіна пов’язано і з Нікополем. Після знищення Запорізької Січі у 1775 р. Потьомкін наказав губернаторам оглянути новопридбаний росією край і подати свою думку у баченні охорони кордонів і будівництві фортеці.

Йому було надано для розгляду «Думка генерал-поручика» Текелія, генералів Муромцева та Черткова про розташування меж Новоросійської та Азовської губерній, про фортеці, «які в них наново побудувати, а старі знищити належить…». В цьому «Міркуванні» рекомендувалося на Микитиному перевозі (Нікополь) будівництво фортеці. На засаді цих звітів-«міркувань» Потьомкін надіслав свій звіт Катерині II такого змісту:

«Ваша світлість, передоручив я генеральному поручику Текелію, загально з губернаторами мені підлеглими, розглянути кордони того краю і покласти число нужне фортець для оборони меж і на перешкоду майбутніх від тамтих сусідів замахів, міркуючи укріплення ті з образом війни і озброєння прилеглих тих народів. Отримавши наразі їх міркування та долучивши те все, насмілююсь всепідданіше просити про затвердження на цей випадок тільки двох, а саме 1-шу на з’єднанні річок Буг і Дніпро, 2-гу на Микитиному перевозі, які назвіть, як боговгодно Вашій імператорській величности;за інших же донесу, отримають детальний опис, для чого й відбуває пан генеральний майор і кавалер Меуер.

Всемилостивої государині Вашої імператорської величності вірно всеподданіший раб Г. Потьомкін. Вересня 6-го дня 1775 р.»

Князь Потьомкін, котрий бував у Новій Запорізькій Січі, був записаний до Кущівського куреня і прозваний запорожцями «Грицьком Нечосою». Саме він же й став одним з ініціаторів проєкту, що з допомогою військ, які після російсько-турецької війни 1768–1774 рр. будуть переведені з Дунаю на придушення селянської війни під керівництвом Пугачова, можна знищити Запорізьку Січ. 23 квітня 1775 р. на засіданні ради при найвищому дворі проєкт Потьомкіна було прийнято. А у травні 1775 р., тобто невдовзі після страти Пугачова і придушення селянського повстання, рада при найвищому дворі постановила: «винищити кошових козаків, як гніздо їхнього самовольства».

Катерина II наказала командувачу I армії генералу П. Текелії зайняти своїми військами «без кровопролиття» Січ, знищити Кіш і встановити над козаками «начальство». Війська генерала П. Текелія 4 червня 1775 р. оточили Січ, а наступного дня, 5 червня, зайняли її.

Запорізьке козацтво припинило своє існування.

Г. Потьомкін з Катериною II склали «грецький проєкт», згідно з яким з Греції та інших країн Балканського півострова треба вигнати турків, а королем Греції поставити онука Катерини II — Константіна.

Майже усім містам на Півдні давали грецькі назви: Херсон, Севастополь («величний»), Сімферополь («приємне місто», «тепле»), Одеса, Нікополь («місто перемоги», Ніка — богиня перемоги, поліс — місто). Перед захватом Криму (1783) не без участи Потьомкіна створюється «План заново проєктованого зміцнення Нікополя, що до цього називався Микитин Перевіз, для утримання воїнської команди одного батальйону» від 30 березня 1780 р.

Так замість фортеці і міста Славенська, котрий був означений на мапі 1779 р., з’являється Нікополь, хоча Славенська провінція, куди входили Славенський (Нікопольський), Саксаганський, Інгульський повіти, проіснувала до кінця 1783 року.

У 1782–1783 рр. Славенський повіт перейменовано на Нікопольський.

Текст Павла Макарова («Історичні особистості на Нікопольщині»)

Переклад Тетяни Макарової

Література:

1. Шапошников Г. С. Як виникло місто Нікополь. – Нікополь: В-во газети Нікопольська правда, 1991.
2. Богуш П. У истоков истории Никополя. – Днепропетровск: Пороги, 1992.
3. Богуш П. Видел Никополь. – Днепропетровск: Пороги, 1994.
4. Голобуцкий В. А. Запорожское казачество. К., 1957