Історія Сектора Гази. Частина друга: християнська доба

Ексклюзив. Місто Газа, найбільше місто в секторі Гази, сьогодні є одним із найбільш ізольованих і непридатних для життя міст у світі. Але протягом понад п’ятьох тисяч років торговці, моряки, суднобудівники, фермери, рибалки, архітектори та вчені визнавали великі можливості в кліматі, ґрунтах і стратегічному розташуванні Гази. Хоча тепер вона покладається на Всесвітню продовольчу програму, назва Гази колись була синонімом виробленого нею вина, яке вважалося делікатесом у Франції, серед іншого. Сьогодні Газа відрізана від міжнародної торгівлі, але це був один із найбільш пов’язаних між собою комерційних центрів на Шовковому шляху. У нинішній Газі практично немає туризму. Але свого часу тут бували такі світила, як римський імператор Адріан, Вінстон Черчилль тощо.

Газа розташована в південно-східній частині Середземного моря, на тому краю Азії, де вона зустрічається з Африкою. Будучи транзитним пунктом Шовкового шляху, Газа отримувала товари з тисяч кілометрів на схід, зокрема з таких місць, як Узбекистан та Індія, і відправляла їх на середземноморські ринки Африки, Європи та Азії.

За часів земного життя Господа Нашого Ісуса Христа місто Газа як центр вже не Пентополісу, а вже десятиграддя, була останньою зупинкою на ще давнішому торговому шляху пахощів, яким подорожували золото, ладан та смирна, як і дари, які три мудреці, привезли до Віфлеєму. Торговці з Гази перевозили ароматичні речовини, що надходили з Ємену та Аравії, на ринки всього Середземномор’я. Місто було оточене фермами, які постачала оливки, фініки та вино на його жваві ринки під час єгипетської, грецької, елліністичної, римської, візантійської, арабської та османської, а навіть й сучасної епохи.

У 96 році до нашої ери Газа знову була завойована Іудеєю під проводом царя Олександра Янная. Завойовники зруйнували місто та вбили багатьох його жителів. І знову завоювання було недовгим. У 63 році до н. е. місто було завойоване полководцем Помпеєм Великим, а римський намісник Авл Габіній відбудував Газу, зробивши її частиною Римської Імперії. Незважаючи на це, Газа та її околиці залишалися важливим містом, особливо після руйнацій Єрусалиму в 71 році. Римське панування принесло шість століть відносного миру та процвітання для міста, яке стало жвавим портом і місцем торгівлі між Близькому Сходу та Африкою.

У Діяннях апостолів згадується, що Газа знаходиться на пустельному шляху з Єрусалима до Ефіопії.

Перша проповідь християнства в Газі пов’язана з діяльністю апостола Філіпа.

Розглянемо цей момент детальніше.

Філіп був одним з перших учнів Ісуса Христа. Його зустріч із Спасителем відбулася під час проповідницької подорожі Ісуса Христа по Галілеї. Філіп з дитинства сумлінно вивчав закон Мойсея і, як всякий правовірний юдей, мріяв зустріти Месію. Це сталося в його житті, він став старанним учнем Господа та був обраний до числа дванадцяти апостолів. Незадовго до хресної смерті Христа Філіп попросив Його показати учням Свого Небесного Отця, але отримав докірливу відповідь Спасителя: «стільки часу Я з вами, і ти не знаєш Мене, Філіпе? Бачив мене – бачив Отця, як же ти говориш: покажи нам Отця?». Таким чином завдяки апостолові Філіпу Господь відкрив людям своє єдиносущіез Богом-Отцем.

Після Розп’яття Вчителя на Хресті апостол Філіп відправився в далекі землі.  Спочатку він проповідував у межах Палестини, в Галілеї і Самарії. Одного разу зустрів він там жінку, яка несла на руках померлого останнього свого сина. Вона невтішно плакала і ридала над ним. Побачивши вбиту горем матір, жалість охопила Філіпа. «Встань, – сказав він, простягши руку до померлого, – наказує тобі Христос, Якого я проповідую». Негайно ожив юнак. Мати в радості припала до ніг апостола, віддаючи йому подяку за воскресіння сина. Обидва вони увірували в Христа і були хрещені святим Філіпом. І ще багатьох звернув він у віру Христову.

Запам’ятався апостол багатьма діяннями, зокрема, на шляху до Гази він охрестив євнуха ефіопської цариці, (Дії 8:26-40), що читав книгу пророка Ісаї; тоді апостол пояснив йому пророцтва, що вказують на Христа як на Месію. Після цієї події трудився в місті Азоті (суч. Ашдод в Ізраїлі, саме в Секторі Гази), де заснував християнську громаду. Тут він оселився в будинку якогось Нікокліда. Дочка його страждала від болісних болів в оці. Філіп вилікував її. Він велів Харитині (так звали дівчину) прикласти руку до ока і закликати Ім’я Христове. Біль негайно і назавжди пройшла. Після цього дива вся сім’я Нікокліда прийняла хрещення.

Первісна проповідь апостола Пилипа була звернена до близької спільноти, а згодом його слова про Христа прозвучали на трьох континентах — в Азії, Африці та Європі. Але його шлях з Палестини в Африку лежала саме через Газу. Про це свідчить авторитетний церковний історик Євсевій Кесарійський (265-340 рр.).

Протягом римського періоду Газа була процвітаючим містом і отримувала гранти та увагу від кількох імператорів. Газою керував сенат із 500 членів, а також різні філістери, греки, римляни, ханаанеї, фінікійці, євреї, єгиптяни, перси та бедуїни населяли місто. Монетний двір Гази карбував монети, прикрашені бюстами богів та імператорів.

У 115-117 рр. н. е. спалахнув конфлікт, відомий як Кітоська війна (так названа від спотвореного імені римського полководця Луція Квієта, який командував римськими легіонами). Цей конфлікт також завершився перемогою римлян, а в результаті відновився відносний мир. Однак у 132 р. н. е. спалахнуло повстання Бар-Кохби (132-136 рр. н. е.), яке виявилося найдорожчим для обох сторін (хоча юдеї зазнали гірших втрат: понад 500 000 воїнів було вбито, не рахуючи багатьох інших).

Імператор Адріан був настільки розлючений єврейським опором, що перейменував провінцію Сирія в Палестину (на честь двох традиційних ворогів євреїв, сирійців і філістимлян) і вигнав усіх євреїв з регіону, побудувавши своє місто Елія Капітоліна на руїнах Єрусалиму. Повстання Бар-Кохби було останньою з єврейсько-римських війн, і після цього Рим утримував регіон без серйозних інцидентів.

Після того, як римляни придушили повстання євреїв, вони знов відбудували Газу, яка не проявляла симпатій до юдеїв; в результаті місто знову швидко розквітло. Більш того імператор Адріан навіть побудував там стадіон, де проводили бої гладіаторів. Населення міста в ті часи було дуже різноманітним, серед іншого включало нащадків філістимлян, а також греків, римлян, євреїв, єгиптян, персів та бедуїнів.

Відомо, що в Газі, на відміну від сусідньої Юдеї, були дуже сильні позиції язичництва. Місто було прикрашене багатьма язичницькими храмами — головним був культ бога Марна, під цім ім’ям місцеві жителі (які були змішаного походження) шанували того самого ж Дагона, в храмі якого їхніх предків знищив відомий Самсон. Але з тих пір пройшло більш 1000 років, а храм, відповідно було багато разів перебудовано.

Збереглися (знову-таки завдяки першому церковному історику архієпископу Євсевію Кесарійсому) відомості про нечисленну християнську громаду в Газі. На межі третього і четвертого століть її очолював спочатку священик, а потім епіскоп на ім’я Сильван, який походив з Гази, де він спочатку був воїном. Стоячи на чолі Церкви, він своїм словом багатьох невіруючих звернув до істинного Бога. За свої ревнощі до поширення віри Христової був схоплений затятими шанувальниками ідола Дагона-Марвана. Сильвана піддали жорстоким катуванням, потім заслали на роботи в рудниках. Сучасник мученика Євсевій каже, що Сильван засуджений був на роботи в рудокопних які, знаходилися в Палестині. Виконуючи роботи на рудниках, епіскоп Сильван дійшов до повної знемоги, але невпинно сповідував Христа Богом. За це в 311 році Сільван був обезголовлений язичниками разом з 40 іншими християнами, які були наставлені їм у вірі. Святий Сильван називається в прологах єпископом Кесійським, тобто Кесарійським, за місцем засудження його на каторжні роботи. А за місцем служіння він був Газьким (або поблизу Гази), як це зазначено і в Четьї-Мінеях українським святителем Димитрієм Ростовським.

Загальновідомо, що гоніння на християн на початку четвертого століття коїв імператор Діоклетаніан (правління 284-305 рр. н. е.). Він же розділив Римську імперію на дві частини: Західну імперію, яка контролювала Європу, та Східну імперію (пізніше відому як Візантійська імперія), яка керувала справами на Близькому Сході та, звичайно, утримувала Сирію з Палестиною, до склад якої відносилася Газа та її околиці. З реорганізацією римських провінцій під керівництвом Діоклетіана, Газа стала частиною Palaestina Prima, однієї з пізньоримських провінцій.

Коли святий імператор Костянтин Великий (306-337 рр. н. е.) узаконив християнство, Сирія-Палестина стала християнською провінцією та важливим центром нової віри. Але офіційне визнання християнства Костянтином I не збільшило симпатії до релігії Христа у Газі. Хоча на Першому Нікейському соборі 325 року Газа була представлена ​​єпископом Асклепом, переважна більшість її жителів продовжувала поклонятися місцевим богам.

Протягом майже усього 4 століття християнська громада була невеликою, бідною та не мала впливу в місті. Церква була незначною, а її членам не дозволялося обіймати політичні посади. Проте навернення до християнства в Газі було розпочато під керівництвом Святого Порфирія, єпископа Газького між 396 і 420 роками.

Про нього, при якому позиції християнства в Газі значно зміцнилися варто сказати окремо. Житіє святого Порфирія рясніє великою кількістю унікальних подій, які здатні здивувати і вразити будь-якого віруючого християнина. Житіє Святого Порфирія, єпископа Газького, належить перу одного і учня Святителя, диякона Марка, і представляє одну з повчальних і цікавих пам’яток агіографічної літератури і містить багато цікавих подробиць.

У 395 р. помер єпископ міста Гази. Тоді Кесарійський митрополит Іоанн закликав на це служіння пресвітера Порфирія, який походив з Македонії, але свої духовні подвиги здійснив в Єгипті та Єрусалимі. Прибувши в Газу, Порфирій зіткнувся з дуже непростою ситуацією. Більшість городян були язичниками. У Газі він виявив всього три християнські церкви, а язичницьких капищ і ідолів – безліч.

У той час сталося велика посуха. Жерці приносили жертви ідолам, але лихо не припинялося. Порфирій призначив для всіх християн пост, звершив всенічне бдіння та обійшов з хресним ходом все місто. Відразу ж небо покрилося хмарами, загримів грім і пролився рясний дощ. Бачачи таке диво, багато язичників вигукували: «один Христос є Бог істинний!». Після цієї події до Церкви приєдналися, прийнявши Святе Хрещення, 127 чоловіків, 35 жінок і 14 дітей, а незабаром і ще 110 осіб.

Однак язичники як і раніше гнобили християн, усували їх від громадських посад, обтяжували податками. Тоді Порфирій і митрополит Кесарії Іоанн вирушили до Константинополя, щоб просити захисту у імператора. Їх прийняв святитель Іоанн Златоуст, який надав дієву допомогу.

Іоанн і Порфирій були представлені імператриці Євдоксії, яка в той час чекала дитину. «Потрудися за нас, – сказали єпископи імператриці, – і Господь пошле тобі сина, який запанує за твого життя». Євдоксія дуже бажала мати сина, бо раніше у неї народжувалися дочки. І дійсно, в імператорському сімействі по молитві Святителів народився спадкоємець. У 401 році пішов указ імператора про руйнування в Газі ідольських капищ і надання християнам привілеїв. Крім того, імператриця дала святителям кошти на побудову нового храму, який був побудований в Газі на місці найголовнішого капища бога Дагона-Марвана. Єпископ Порфирій до кінця життя повністю затвердив християнство в Газі і абсолютно захистив свою паству від утисків язичників. За молитвами святителя відбувалися численні чудеса і зцілення. Протягом 25 років він проповідував християнство в Газі стадо і помер в похилому віці, в 420 році. За молитвами святителя відбувалися численні чудеса і зцілення, а його мощі зараз перебувають під спудом в храмі його імені у Газі. Газа стала центром християнського паломництва, зокрема до мощів святого Порфирія.

У період пізньої античності Газа була відома також як грекомовний візантійський центр філософії та риторики, відкрита своєю відкритістю до різноманітних ідей і культур, що перетиналися з трьох континентів. Візантійський християнський філософ Еней із Гази, який жив у V столітті, назвав це місто «Афінами Азії». Це відбулося дякуючи діяльності візантійського письменника VI століття Прокопія, який народився та жив у Газі, де керував місцевою школою риторики. Йому належать тлумачення на багато книг Старого Завіту, і він вважається першим укладачем екзегетичного зводу тлумачень.

Серед християнських богословських творів Прокопія відомі: коментарі на книги Буття, Вихід, Левіт, Числа, Второзаконня, книгу Ісуса Навина, книгу суддів, коментарі на книгу пророка Ісаї і на книги Царств, Хронік і притчі Соломона; коментарі на Пісню пісень.

У своїх роботах Прокопій користувався в основному тлумаченнями Василія Великого, Григорія Богослова і Кирила Олександрійського, а також Філона Карпафійського. Твори Прокопія Газського включені в 87-й тому PatrologiaGraeca. Разом з тим, Прокопій Газський, як один з найбільш яскравих представників Газської християнської риторичної школи V—VI ст. — унікального феномена в історії ранньовізантійської культури, являє собою яскравий зразок плідного синтезу класичної та християнської спадщини. У цій школі майбутні єпископи і священики вчилися красномовству на прикладах з класичної античної міфології.

Припускають, що Прокопій був учителем преподобного авви Дорофея, відомого християнського письменника, автора праць на різні теми християнської етики. Святий авва Дорофей трудився в околицях Гази. У цьому ж регіоні здійснювали свої духовні подвиги і інші християнські святі: Іларіон Великий, один з родоначальників чернецтва, і Косьма Маюмський, побратим святого Іоанна-Дамаскіна, видатний візантійський гімнограф, автор богослужбових текстів, перекладених на багато світових мов. Він жив недалеко від порту Маюм, який зараз вже став передмістям власне Гази.

Отже, християнська історія Гази задоволена насичена.  Про це говорять імена святих цього регіону. Можливо, з часом Єрусалимський Патріархат заснує й спеціальне свято «Собор Газських святих» та долучить до нього святого апостола Філіпа, священномученика Сілвана, святителя Порфирія, преподобних Іларіона Великого, авву Дорофея та Косьму Маюмського.

Перемога над язичництвом сприяло і тому, що в ранньовізантійський період на території Гази став розвиватися інший напрям монотеїзму –юдейство, в той час євреї та християни, на відміну від колишніх і наступних епох, співіснувала більш-менш мирно. Розповімо про єврейську громаду трохи детальніше

Газа стала головним єврейським центром за часів Талмуду, пишаючись чудовими синагогами та відомою єшивою Гази (єврейською школою). Місто Газа було домом для великої єврейської громади; Талмуд також згадує невелике єврейське містечко в регіоні Газа під назвою Кфар Даром. У 1965 році єгипетські археологи виявили залишки стародавньої синагоги поблизу гавані Гази. Красива мозаїчна підлога свідчила про те, що синагога була побудована в 508-09 роках нашої ери, і зображувала царя Давида, а його ім’я написане на івриті вгорі. Більше доказів давнього єврейського коріння Гази можна знайти у Великій мечеті Гази: колона цієї мечеті містить різьблені єврейські символи, а також написи на івриті.

Єврейське життя процвітало в Газі протягом сотень років, доки хрестоносці не знищили цю територію, тимчасово припинивши нормальне життя в цій місцевості. Євреї повернулися до Гази після спустошення хрестових походів і знову побудували процвітаючу єврейську громаду. Відомий письменник і духовний лідер рабин Авраам Азулай переїхав до Гази з Марокко на початку 1600-х років і написав там свою містичну працю «Chesedl”Avraham».

Отже, коли Візантійська імперія втратила контроль над Східним Середземномор’ям на користь арабських халіфатів протягом VII століття, мова Гази змінилася з грецької на арабську, а її церкви були замінені мечетями. Але єврейські та християнські громади залишилися в Газі — і продовжили своє виноградарство, яке номінально було заборонено ісламським законом. Під арабським правлінням порт Гази став ключовим вузлом ісламської морської торгової мережі, яка контролювала три чверті узбережжя Середземного моря від Сирії до Іспанії.

Далі буде.

Іван Верстянюк, оглядач з питань релігій.