Чи схаменуться ошаленілі, чи покинуть корогви антихристові?

Росіяни активно та не помічаючи грішать проти першої та другої заповіді і моя вина, я дуже мало проповідував проти цього. Ось текст Писання: «Я — Господь, твій Бог, Який вивів тебе з Єгипетської землі, з дому рабства. У тебе не буде інших богів, крім Мене. Не робитимеш собі ідола ні будь-якої подоби того, що на небі вгорі, чи на землі внизу, чи у водах під землею. Не поклонятимешся їм і не служитимеш їм. Адже Я — Господь, твій Бог, Бог ревнивий, Який відплачує за гріхи батьків дітям до третього й четвертого покоління, — тим, хто ненавидить Мене. і Котрий чинить милосердя тисячам — тим, хто любить Мене і береже Мої заповіді» (Вих. 20: 2-6).

Бог прямо забороняє поклоніння як Богу чого завгодно крім Нього. Але можна об’єднати вірші, розглядаючи заборону на поклоніння ідолам як на продовження першого веління. Східні християни та фундаментальні протестанти зазвичай бачать в цьому дві різні заповіді. Але це технічний момент. Цією заповіддю Господь Бог вказує людині на Самого себе, як на джерело всіх благ. Дотримуючись цієї першої заповіді, людина повинна намагатися пізнавати Бога, а свої вчинки направляти до слави Його імені.

У першій заповіді дається напрямок розумової та вольової діяльності людини та цим закладається фундамент ії життя. Ось чому ця заповідь займає перше місце серед інших заповідей. Вона спрямовує духовний погляд людини до Бога і каже йому: Нехай Господь буде першим, про Кого ти будеш думати та до кого будеш прагнути.

Протилежність дотримання цієї заповіді категоричне неприйняття Господа Бога, коли людина повністю виключає його зі свого життя. Це атеїзм. Є «науковий» атеїзм, який підводить нібито «наукову платформу» невірству; є неосвічений атеїзм, який походить від незнання і неосвіченості; є войовничий атеїзм, який насильно змушує людину перестати вірити в Бога. Але більшість наших сучасників почасти вірять, почасти ні. Вони не дають першої заповіді повністю увійти в їхнє життя.

Наш Творець поруч, Він мудрий, люблячий, милосердний, жалісливий, Він завжди допоможе, завжди зрозуміє. Якщо ми все це розуміємо з першої заповіді, тоді стає радісно жити на світі. І люди стають приємними, тому що вони створені за образом та подобою Божою. Мій Бог — їх Бог теж, це нас об’єднує в єдине тіло Христово — Православну Церкву України.

Чому саме ПЦУ? А тому, що протягом 8 років жоден священник Московського патріархату не сказав правду про ці події, і це продовжується по сьогоднішній день. Московський патріарх Кирило, сказав, що він повністю підтримує Путіна і російську армію. Путін у своєму зверненні сказав, що Московський патріархат в Україні «утискають» і він іде Вам допомагати і звільняти. Одумайтеся нарешті, не будьте такими інертними, подумайте про майбутнє своїх дітей, рідних та близьких. З 2018 р. в Україні є своя канонічна Помісна Православна Церква України, яку Ваші духовні провідники називають розкольницькою. Схаменіться нарешті і підтримуйте своїх а не Церкву окупанта, яка підтримує цю війну проти України.

Повернемось до нашої загальної теми. Ця заповідь закликає пізнавати Бога вдумливим читанням святого Письма, роздумами про Нього, про Його близькість та любов, роздумами про мету земного життя. Тому сприяє пізнанню Бога читання святоотцівських книг та іншої православної релігійної літератури, молитва вдома та у храмі, участь в духовних бесідах. При цьому пізнання Бога не повинно обмежуватися однією абстрактною розумовою роботою, але має проникати глибоко в серце та відображатися в житті у всіх словах, справах і починаннях. Люди сьогодні настільки просякнуті гріхом та помилковою «духовністю», що часто не в змозі усвідомити всю повноту, яка викладена в 10 заповідях Господніх. Живучи «як всі», не здійснюючи смертних гріхів, багато хто вважає себе мало не праведниками, між тим, вони нерідко впадають в гріх.

Подібно до того, як існують закони матеріального світу (які також були встановлені Господом) і той, хто порушує їх піддає своє життя небезпеці, або навіть ризику смерті, точно так само існують і закони духовного світу і той, хто противиться їм, прирікає себе на безліч нещасть та на саму можливість духовної, або фізичної загибелі. Нікому з тих, хто живуть на землі, не спадає на думку, наприклад, обурюватися тим, що існує закон тяжіння а людина, зістрибнув з великої висоти, розбивається на смерть. Також розуміють практично всі, що не варто покладати голову до вогню, або намагатися дихати під водою. Ті, хто керуються законами матеріального світу, спокійно та тверезо живуть на землі, а ті, хто намагаються переступити можливості свого єства, гинуть. В силу свого атеїстичного виховання, сучасна людина, як правило, живе так, як ніби духовний світ, просто не існує. Не намагаючись пізнати закони невидимого світу та жити відповідно до них, люди часто жорстоко розплачуються за це. Тим часом, закони духовного світу, створеного Богом, викладені в Євангелії, ще і безпосередньо містяться в десяти заповідях, даних ще пророкові Мойсею на горі Синай.

Отже, на першому місці заборона на поклоніння творінню. Всьому що не Бог. Що таке «поклоніння»? Звичайно тут мається на увазі не фізичне поклоніння, не вітання у формі поклонів від молодшого до старших як це прийнято в близькосхідному культурному ареалі. Інакше гріховними були б кивки головою при зустрічі з друзями. Тут буде мова не про соціальні ритуали, а про релігійні заборони. Для початку наведу приклад з часів пророка Мойсея.

Євреї шанували золотого тільця, якого самі зробили. Ця заповідь була написана тоді, коли люди були дуже схильні почитати різних ідолів та збагатили сили природи: сонце, зірки, вогонь і т.д. Ідолопоклонники споруджували собі ідолів, що зображують їх помилкових «богів» та поклонялися цим ідолам. В наші дні таке грубе ідолопоклонство майже не існує в розвинених країнах. Однак, якщо люди весь свій час і сили, всі свої турботи віддають чомусь земному, забуваючи сім’ю та навіть Бога, така поведінка теж є свого роду ідолопоклонством, що забороняється цією заповіддю.

У наш час кумирами буквально називають відомих акторів, спортсменів, артистів, намагаючись їм наслідувати, бачать в них ідеал життя. Святитель же Миколай Сербський нагадує «не обожнюй творіння замість Творця…». Саме тому у нас з вами мова саме про релігійне поклоніння. Про визнання вищим авторитетом та ще і центром свого буття. І важливо навіть не положення тіла. Хворі люди можуть здійснювати глибоке поклоніння Богу, лежачи в ліжку. Люди, що живуть у святості поклоняються Богу в дусі навіть, коли миють посуд, або копають город. Тобто поклоніння — це свідоме підношення свого внутрішнього «я» до Бога за допомогою емоційного бажання та раціонального прийняття потреби у такому поклонінні. Поклоніння Богу потребують люди, а не Бог. Звичайно, що людина тілесна, і йому для «стабілізації» потрібні зовнішні знаки поклоніння. Поклони, слова, чистота одягу, тіла, помислів і бажань… концентрація уваги. Але ще важливіше ось що. Саме Бог повинен бути мірилом і глибиною, центром устремління. Дарувальником сенсу життя.

І ось, коли відбувається руйнування цієї конструкції, тоді і настає ідолопоклонство. Найперше ідолопоклонство, коли людина починає поклонятися не Богу, а ідеї Бога в своїх думках. Це складна духовна тема, але зараз не за це.

У побуті все простіше, товщі і грубіше. У наш XXI століття не настав час делікатностей. Все грубіше ніби повернулися часи Вавилону та Стародавнього Єгипту. Від божевільних концепцій ХХ століття, наш час успадкувало обожнювання інститутів державної влади. Держава, особливо на Росії вимагає визнавати себе непогрішним божеством.

Здавалося яка мега-дурість, але отруту роблять солодкою. Це обожнювання держави відбувається з подачі, що «держава — це всі ми». А цьому «ми» дуже хочеться бути непогрішними та завжди правими. Тут чути голос диявола, «в той день, коли з’їсте з нього, ваші очі відкриються, і ви станете, як боги, маючи пізнання добра і зла» (Бут. 3:5). Це ми всі нібито непогрішні, великі та завжди прекрасні. Не відають помилок, падінь і промахів…

Насправді держава — це зовсім не «всі ми». Держава — це тільки адміністративна структура управління громадськими справами. І вони керують, а ти, дорогий громадянине, оплачуєш рахунки. І не потрібно навантажувати містикою, те, що нею не є.

Коли відомий писака, до того духівник антихриста, лже-митрополит Тихон РПЦ імені Сталіна (Шевкунов, він же дегенера-Тишка, або підслухник Шептунов) говорить «держава повинна бути особистою головною цінністю кожного громадянина», то він штовхає людей до прямого ідолопоклонства. Якщо держава вимагає вважати його сенсом життя — вона вимагає гріха а часом і зради Христа.

Актуальне трохи потім. Тепер неприємне. Хто звик кидатися словом «русофобія» — не читайте. Це образить ваші «релігійні почуття».

Ми всі, хто народилися в СРСР, пам’ятаємо яким релігійним культом оточувала себе Комуністична партія. Як наділяла непогрішністю класиків марксизму та вимагала поклоніння комунізму. Тобто кожен громадянин країни повинен був в центр свого життя поставити комунізм. А мумія в зіккураті як центр поклоніння. Мене дуже веселило, що солдати на навчаннях повинні були возити з собою в поля розкладну «ленінську кімнату», майже розкладний іконостас у царській армії. При цьому КПРС позиціонувалася як наділена непогрішністю, яка завжди права, така собі над-сутність. А в 1991 році влада комуністів впала.

І ось починаючи з 2000 р. на Росії почалася реставрація державного культу. Ну тільки без комунізму. І ми бачимо, як натовпи начебто осудних людей стали обожнювати Російську державу. З підміною держави на «ми». З моментами коли критику злочинів держави раптом стали називати «приниження народу»… І ось уже держава—непогрішима та недоступна для критики «ми», а всякий хто сміє критикувати той — давно вже клятий «русофоб».

Я у проповідях своїх неодноразово вже згадав сатанізм Путіна. Це не фігура мови. Всі прекрасно знають про захоплення всякою чорною містикою міністра оборони Шойгу. Всі бачили «храм» в Кубинці в центрі величезної пентаграми, напханий окультною символікою і нумерологічними символами. Головного скульптора храму, який пишається тим що він син «чорного коваля» (шамана) і т. д. і всі ці «ікони» з танками та ракетами, і кашкет Гітлера в якості трофея, і «скульптура Батьківщини Матері» у вигляді гігантської вагіни.

Це вже не смішно. Це страшно. Тому що це і є самий звичайний сатанізм. Тим часом цивілізація — тендітна річ. Те, що багатьом здається природним, що працює саме по собі, є результатом роботи — швидше за все регулярної та продуманої, не завжди цікавої, або приємної. Або збігом обставин. Але обставини можуть стікатися так, а можуть інакше. Тому все-таки потрібна осмислена діяльність, щоб зберігати (і розвивати) цивілізацію досить довгий час. Але між тим, військові дії не можуть бути примусом до миру, а братовбивство не сприяє зміцненню добросусідських відносин. Божевілля що плішивого підполковника, що вусатого єфрейтора, який мріє про 3-й Рейх, або про Російську імперію у кордонах до 1914-го року, призведе спочатку до воєн з сусідами та з усім світом, а потім до національної катастрофи, як у Німеччині в 1945-му. А в свій час добропорядні німецькі бюргери, схвалювали анексію Судет та напад на Польщу, не хотіли нічого знати про Освенцим та Маутхаузен, тому отримали своє під час бомбардувань Дрездена та взяття Берліна.

А ті аморальні училки, які вкидали бюлетені; ватники, зомбовані телевізором, що голосували за Путіна; і навіть ті, хто просто не намагався цьому протидіяти (а таких більшість) — розуміють, що вони стали співучасниками вбивств дітей і жінок у сусідньої країни, яку вони ще недавно називали братньою? Коли вони отримуватимуть своїх дітей у цинкових трунах (у якості вантажу 200) — до них дійде, що вони накоїли?

Війна триватиме недовго. Ганьба триватиме набагато довше. Але почалося все це не 22/23 лютого 2022 року, це почалося все кілька років раніше. Саме тоді ми багато головного не бачили, як під виглядом «культу перемоги» поступово повертається культ держави у стилі стародавнього Вавилону, який своєю релігійністю перевершує те що було в СРСР. Чим далі, тим більше культ «перемоги» перетворювався, за влучним висловом отця Георгія Митрофанова в «победобесіє»… Начебто нічого страшного, порадіти за нас, які «перемогли» страшного та сильного ворога. Поблагоговіти перед людьми похилого віку, які винесли на собі тяготи тієї війни. І буквально врятували всіх нас від знищення.

Але швабро їди провалилися у фатальне безумство. На виправдання давніми подвигами предків сучасних злочинів держави. І вони нічого не зробили, щоб мінімізувати це безумство. Принаймні не перетворювати це гідне свято 9 травня у якийсь сатанинський карнавал. І ось апофеоз цього сатанинського карнавалу, — культ особистості Путіна.

Ця «людина», яку вже ми бачимо, реально уявляє себе божеством. Він потонув у магії та ідолопоклонстві. І основна інформація — зовсім не байки професора Солов’я, хоча вони теж самі по собі не позбавлені підстав. Путін вважає себе непогрішним божеством готовим назад обертати природні процеси і сам час. Сам себе зробив мірилом істини та закону. Його поведінка — це поведінка схожа на Гітлера, або Сталіна. Наймасовіших вбивць в історії. Схилятися перед іменами яких можуть лише клінічні ідіоти.

Пророк Ісайя описує Навуходоносора (Іс. 14:13-15) та каже: «а говорив у серці своєму: «зійду на небо, вище за зірки Божі піднесу престол мій і сяду на горі у зібранні богів, на краю півночі; зійду на висоти хмарні, буду подібний до Всевишнього». Тут не важливі «теологічні» моменти, як саме Путін вважає себе божеством, або тільки маніфестацією божества на ім’я «батьківщина». Це нехай такі собі кумири недороблених інтелігентиків, як затяті атеїсти, Невзоров та Латиніна розробляють «теологію» державницької релігії на Росії. Нас це не повинно займати, хіба тільки в порядку інтелектуальної розваги. Треба сказати, не дуже здорової. Важливе це кінець. Так говорить Господь Бог: «Через те, що ти так підніс своє серце, ти скинутий в пекло, і всі бачать тебе дивуються про тебе. чи той це людина, яка коливав землю, потрясав царства, Всесвіт зробив пустелю і руйнував міста її, бранців своїх не відпускав додому?» Кінець сатани — у пеклі. Пишаюся вигаданим мною афоризмом. «Всякий, хто лізе на місце Бога, обов’язково опиниться на місці диявола». Адже і сам диявол там виявився цим шляхом.

У чому ж наш урок, дорогі брати-християни? Наш урок свідчити про істину. І свідчити можна тільки одним способом. Дотриманням заповідей. Починаючи з першої. Першою заповіддю Господь Бог вказує людині на Самого себе та вселяє нам почитати його єдиного істинного Бога, а, крім Нього, нікому ми не повинні віддавати Божого шанування. Першою заповіддю Бог нас вчить правильному Богопізнанню та правильному Богопочитанню. Бог створив весь наш Всесвіт і весь духовний світ, саме Він виступає першопричиною всього, що є на нашій планеті. Просто нереально, щоб весьнаш прекрасний Всесвіт з’явився сам по собі. А віра в те, що цей процес обійшовся без божественної допомоги, є не чим іншим, як божевіллям. Бог є джерелом всіх благ, а кожному з нас слід прагнути до Нього, адже лише в Бозі можна отримати життя. Важливо, щоб ми завжди зіставляли наші діяння з Божою волею: чи сподобаються вони Йому.Богопізнанняз начить правильно знати Бога. Богопізнання є найважливіше з усіх знань. Воно становить перший і найважливіший наш обов’язок.

Для орпнування Богопізнання ми повинні:

1. Читати і вивчати Святе Письмо (а діти: книгу Закону Божого).

2. Регулярно відвідувати Божий храм, вникати в зміст церковних служб і слухати проповідь священика.

3. Думати про Бога та про мету нашого земного життя.

Богопочитання означає, що ми повинні всіма своїми вчинками висловлювати свою віру в Бога, надію на Його допомогу і любов до Нього як до нашого Творця та Спасителя. І, звичайно, молитися за себе та за свій народ.

Молитва про припинення воєн і мир усього світу Святителя Афанасія Сахарова (1887-1962), священносповідника і піснописця

Владыко Вседержителю, Святый Царю! Призри с небесе и виждь, како враждуют народы и замышляют друг на друга суетное и злобное, како содрогаются все от воспоминания о бувших ужаках военных и трепещут от ожидания уготовляемых новых, еще болем страшных.

О Многомилостиве! Умилосердись о созданиях Твоих. Прости грехи и беззаконня наши, их же ради многия скорби, беды и устрашения приидоша на нас. Благодатию Пресвятаго Духа ороси изсохшия любовию сердца людския, тернищем самолюбия, ненависти и зависти, злобы, вражды и лукавства и иных беззаконний поросшия, да возрастят они горящую к Тебе и братиям любовь, и ею да будут истреблены все распри, раздоры, разделения, междоусобия и войны, да все народы не устами едиными глаголют о мире, но всем серцем возлюбивше его, непритворно раскуют мечи свои и копья на орудия мирного делания и к мирному токмо труду обратятся.

Человеколюбивый и Милостивый! Усердно молим Тя: мир миру Твоему даруй, Церквам Твоим, людям православным и всем творениям Твоим. Ты бо еси Царь мира и мира Твоего несть предела, и Тебе слава и благодарение и поклонение от всех да возсылается, и ныне и присно и до скончания века веков. Аминь.

Ексклюзив

Ієромонах Феофан Полоцький (Скоробогатов), доктор богословських наук