Три слова, що бережуть Українську Ідею

Не спати вночі можна з’єднуючи думки, слова, події…

З’єднуючи культури та світи потерпати у краю, що лежить на перетині північно-південних та східно-західних шляхів – найвірогідніша доля без проактивної, гнучкої та міцної позиції. Вона має бути схожа за суттю на сталевий ланцюг – інтелектуальна, інформаційна, мобільна – руйнівна за “певних” обставин, а за вмілого використання – з’єднуюча та армуюча.

Без ризику для власної безпеки бути легковажним нехтуючи цими можливостями помноженими на необхідність це надзвичайні розкоші… Але великі ідеї та надбання завжди йдуть поруч із великим ризиком.

Національна Ідея України, настільки неочевидна для “практичних, прагматичних реалістів”, що поза “предметністю” об’єктивної даності втрачає своїх поборників так само, як зникають вони поза рамками “світу ідей”… І як завжди облаштовано у житті – відкинутий камінь стає наріжним.

(У цей вакуум, як правило, втягуюються всі інородні і почасти “токсичні ідеї”, отруєні “добрими” намірами.)

“Слава Україні!” – залишили батьки на противагу очевидну для патріотів формулу, яка полягає у ділах доступних та прозорих, позбавлених ганьби та нікчемних рис людської природи.

Що може бути безглуздіше – продавати, наприклад, свою цноту, Батьківщину, честь, совість, життя своє чи чиєсь, тим більше дитяче та хизуватись цим? Шлях у темряву це шлях у небуття.

І навпаки, слава здобута відданістю, чесністю, повагою, мужністю, сумлінням, щедрістю, людяністю, – це поведінкові паттерни (зразки), що забезпечують виживання людського виду навіть у найсуворіших випробуваннях.

Мораль, як скарбниця цих найдавніших цінностей є найвищим зразком людської природи. Відкритість вчинків, доступність та, даруйте, їх прозорість, як невід’ємна передумова слави, є обов’язковим елементом демократії і у нашому конкертному та прагматичному випадку – частиною Всезагальної Національної Української Ідеї.

Тим більш цікаво виглядає “мавпування” нашої батьківської мудрості українофобами, що підмінюють у формулі свої далекі від усвідомлення сенсу вербальні конструкції, як наприклад “Слава Росії” чи “Новороссії”. (Остання взагалі є неприхованою за формою та сутністю “культурою нових росіян” із недалеких 90-х, для яких марнославство є ключовим ідентифікатором. Перша ж більш схожа на клепто-копію із клепто-запозиченнь чужих культур, яку вони називають “великодержавністю”.)

Вимагаючи слави для сумнівних вчинків оппоненти стрімко крокують – як картопляні жуки-халявщики на вогонь, який зпровокували, випробовуючи свої ясна на “безмовних рослинах” – назустріч своїй так палко плекаємій загибелі.

Бо ніщо так не відплачує сторицею, як природа вчинків самої людини. А особливо це стосується умов сучасної інформаційної ери – коли події прискорюються із кожним днем все більше.

Отже, України Слава, це історичний зразок людської долі, демокатії і фундації миру.

“Героям Слава” – відповідно друга частина Української “мантри” буквальна і зрозуміла: “цінуйте людей бо їх природа героїчна і може бути відображена лише у інших людях, як дзеркалі, в яке ми заглядаємо щодня”.

Тому ми маємо вірити у Славу України та її Людей, що не мають іншої долі крім демократії – як гарантії незалежності; технологічного прогрессу – як доказу мужнього руху вперед та капіталу людського інтелекту та духовності, що забезпечує Славу  Держави та її Героїв.

Слава Україні та її Героям!

Кость Кременецький