Євген Пущик: « Україні необхідний партнер – нафтова корпорація із світовим ім’ям»

У чому полягають спільні інтереси України та Казахстану?  Хто обвалив ціни на нафту? Чому кашляє наша нафтопереробка, а ціни на бензин змінюються незначно – і що робити? Про це та інше – в інтервю з Євгеном Пущиком, відомим експертом з питань нафтового сектору в Східній Європі та Центральній Азії.

Євгене, у ці дні триває державний візит казахстанського лідера
Нурсултана Назарбаєва до Києва — він на день “розминувся” із білоруським колегою. На Ваш погляд, чи мають три країни спільні інтереси в енергетичній сфері?

В сфері енергетики завжди є спільні інтереси, незалежно від географії країн. Звичайно, для України більш цікавим є Казахстан, що видобуває понад-82 млн. тонн нафти і 42  млрд куб.м газу.

Білорусія має сучасну нафтопереробку і щорічно продає в Україну близько – 1 млн.тонн палива (бензин, дизель). Купляючи паливо в Білорусії, ми інвестуємо в її економіку.  Щодо  Казахстану, через політичні помилки президента Л.Кучми на початку 2000 р., казахстанські компанії пішли з Херсонського НПЗ, а вже сьогодні в  Румунії  «КазМунайГаз»  є власником НПЗ Rompetrol. Паливо цього заводу в  Румунії відповідає   стандарту «Євро 5» і постачається на український ринок.

Висновок: сьогодні  НПЗ Херсон – металобрухт, а Rompetrol – виробляє паливо за стандартом  «Євро 5».  Це яскравий приклад того, як  працює Казахстан, і що саме колись втратила Україна.

Ми  повинні працювати з Казахстаном, особливо в питанні нафти і думаю, що президенти про це говорили.

Як Ви гадаєте, звідки в Астані впевненість у тому, що економіка Казахстану витримає і подальше просідання цін на нафту?

Президент Назарбаєв перед від’їздом до Києва заявив, що в нього на столі ряд сценаріїв розвитку економіки країни навіть при наступних цінових рівнях  – $70, $60, $50 і $40 за барель. Цитую президента  Казахстану  «… я сміливо можу казати про це, тому що у нас є резерв для цього на чорний день, який може підтримати населення, щоб не погіршувати його рівень життя. Тобто нехай будуть спокійні.  В умовах Казахстану ми живемо за  тенге. Хліб купуємо за  тенге, їздимо і одягаємося за тенге. Чого хвилюватися? Внутрішню стабільність ми гарантуємо, а соціальні виплати будуть забезпечені»

Думаю, що впевненість Астани базується на факті наявності стабільного Національного  фонду Республіки Казахстан, що його створено за норвезькою моделлю. В Осло  існує найбільший в світі фонд національного добробуту, який чи не вдвічі більший, аніж вся національна економіка, оцінювана в 870 мільярдів доларів

Головні функції казахстанського фонду — стабілізаційна і ощадна.

Окрім вказаного фонду в Казахстані існує єдиний накопичувальний пенсійний фонд (ЄНПФ),  а сума пенсійних накопичень в ЄНПФ склала більше 3,9 трлн. тенге ( $1 =181 тенге), кількість вкладників дорівнює 9.5 млн.чол. ЄНПФ  виконує обидві основні функції таких фондів – ощадну (для майбутніх поколінь), і стабілізаційну (для компенсації коливань цін на нафту).  Саме такі фонди,  і виважена економічна політика президента Назарбаєва підважують впевненість Астани в тому, що падіння ціни нафти країна переживе без ускладнень.

Нещодавно сенатор Маккейн, іронізуючи, порадив Кремлю шукати “винуватців” краху рубля в Саудівський Аравії. Наскільки це справедливо?

Ну,  звичайно,  Маккейн  не скаже відкрито, що це спільна політика США і Саудівської Аравії. Ці дві держави, з яких одна  найбільше видобуває нафти,  а інша  чи не найбільше споживає — просто домовилися.

Зауважимо останні  висловлювання міністра нафти Саудівської Аравії Алі аль-Нуйамі:

“… скорочення видобутку не в інтересах виробників ОПЕК. Якщо ціна опуститься до 20 доларів, 40 доларів, 50-ти  або 60 доларів, це не стосується справи … Якщо Саудівська Аравія зменшить виробництво, ціни підуть вгору, тоді – росіяни, бразильці та розробники сланців в США заберуть нашу долю (ринку) “.

Такі слова міністра – це підтвердження того, що процес зниження ціни нафти ще не досяг критичної точки. Але, знову ж таки, це домовленість декількох гравців, впливових на ринку нафти, а не стан співвідношення попиту та пропозиції.

Тому я не відступаю від тези, що крах рубля – це спільна політика США і Саудівської Аравії.

Для  експортерів нафти, якою є Росія,  перспективи складаються більш похмурі. Ті, хто прагне витрачати, а не відкладати нафтові доходи, не можуть пристосуватися до нових реалій так, як це можуть зробити інші. За оцінками експертів, більше за всіх постраждають саме Росія і Венесуела, оскільки ці країни мають великі поточні витрати, скоротити які буде складно з політичної точки зору.

Чому в країнах-імпортерах нафти, переважно членах ЄС та НАТО — роздрібні ціни на бензин суттєво зменшилися, а в Україні, Росії, деяких, можливо, інших країнах — як мінімум, ні?

Нафта — це велика політика, та ще й дуже хороші гроші. Буває, що заробляють одні, які видобувають, а потім інші – які переробляють, а ось покупці сплачують завжди, і сплачують грубі гроші. І це  часто не залежить від ціни нафти. Такі вже реалії — я про це говорив ще років 15 тому назад, і ця теза і тепер є актуальною, саме для України, адже ціна палива на АЗС  залишається високою. На  це  є різні причини: курс гривні до долара, адже 75-80% палива імпортується,  в той час як українське паливо, яке зазвичай має бути дешевшим, чомусь продається на рівні з імпортним.

Це погана робота АМКУ, що ніяк не може розібратися з питанням ціноутворення палива.

Загальні наслідки від падіння нафтових цін для світової економіки в звичайні часи добре відомі. Вони грають роль міжнародних стимулів з істотним перерозподілом вигоди від нафтовидобувних країн до споживачів. І чим довше збережуться нові ціни, тим більш серйозними будуть наслідки для структури промисловості в усьому світі.

В даний час, розпочинається «золотий час» для нафтопереробників.  Практично закінчуються об’єми нафти, купленої по високих цінах і особливо європейські НПЗ зараз матимуть  високу маржу нафтопереробки.

В Європі ціни палива на АЗС впали на 15-20%, так ціни за літр на АЗС Німеччини ( А 95 – 1,35 євро, А 98 – 1,51 євро, дизель – 1,2 євро), АЗС  Польщі ( А 95 – 1.11 євро, А 98 – 1.19 євро, дизель -1.11 євро).

Зокрема, німецькі експерти говорять, що в 2014 р автомобілісти країни  зможуть  заощадити на заправках – 5 млрд євро в порівнянні з попереднім роком.  Ось вам і яскравий приклад розриву між ціною нафти і витратами покупця палива на АЗС.

У США складається схожа ситуація. Відмінності спостерігаються лише в темпах розвитку. За 14 попередніх днів ціни на бензин  впали на 0,25 дол США  і зараз літр палива  американець може придбати за 0,65 дол США. В результаті, вартість бензину в США тепер перебуває на мінімальному з травня 2009 року рівні. З травня цього року галон бензину  подешевшав більш ніж на 1,25 долара.

Щодо Росії, то ціна палива на АЗС на відміну від України знизилася. Так, за даними інформаційно-аналітичного центру  «Кортес», середні ціни на бензин в Росії в доларовому вираженні впали на 32% в 2014 році порівняно з минулим роком. Зокрема, середня ціна на бензин А-92 на АЗС становить 0,62 долара за 1 літр проти 0,94 долара за 1 літр роком раніше.   Середні ціни на дизельне паливо в доларовому вираженні за той же період знизилися на 36%.

Які НПЗ в Україні взагалі працюють, та в чому причина багаторічного занепаду (можливо, я не правий) нафтопереробного сектору в Україні, і чи якось цьому  можна зарадити?

Нафта – це світовий товар, і через певний час її ціна знову буде 100 і більше доларів за барель,  тому Україні   потрібен  один, чи два НПЗ, які б мали глибину переробки 90 -95%.

Напевне немає жодної країни світу, де ринок палива становить – близько 10 млн.тонн  щорічно, де є  6 НПЗ і один ГПЗ,  імпорт палива становить -80%. Сьогодні працює «Укртатнафта», та завод в Шебелинці, що забезпечують 20% ринку.

Заводи в Херсоні, Дрогобичі, Надвірній – це металобрухт.

Лисичанськ – на окупованій території і невідомо коли і чи зможе працювати на Україну.

НПЗ в Одесі, розміщений в зоні міста і його реконструкція з цих причин не можлива.

Повторюся, але рецепту  лікування українських НПЗ  немає, потрібен прихід нафтової компанії зі світовим ім’ям, яка збудує або реконструює НПЗ. Для цього:

1) влада повинна змусити групу «Приват» в найкоротший термін провести реконструкцію НПЗ «Укртатнафта», в іншому випадку НПЗ перейде державі, яка має його продати такій нафтової компанії, що має свою нафту;

2) продати Шебелинський газопереробний завод, за символічну плату в 1 долар, європейській нафтовій компанії, але з умовою повної реконструкції для виробництва палива за стандартом Євро 5;

3) прозорі торги українською сировиною.

Жоден з українських урядів за 20 років не займався нафтопереробкою. Допоки питання власної нафтопереробки не стане державною політикою, жодних зрушень не буде. Сама держава не збудує НПЗ, та це і не її функції, а ось створити умови для приходу в Україну світового лідера нафтопереробки – це вона може і повинна зробити.

Саме в цьому контексті, Казахстан з його нафтовим потенціалом, та присутності там нафтових компаній, таких як Шеврон, ЕксонМобіл, Бі Джі Груп, Royal Dutch Shell Plc та інших  – може бути добрим партнером для нашої нафтопереробки. Треба домовлятися з американцями і пускати їх на український ринок нафтопродуктів. Нафта – це політика президентів, тому і Петру Порошенку, як кажуть і прапор в руки!

Україна та Казахстан ніби домовилися з питання постачань енергетичного вугілля. У цьому контесті, а чому так само не можна домовитися про постачання нафти з Казахстану, Азербайджану, Румунії, країн Балтії, ліквідуючи Росію з числа
постачальників узагалі?

Про казахстанське вугілля. Для того, щоб доставити в Україну вугілля з Екібастузьського родовища  потрібно подолати декілька тисяч кілометрів Росією. І тут виникає  головна проблема .

Де гарантія того, що Путін дозволить вільно транзитувати через свою країну вугілля для України? Щось мені мало віриться в успіх цього проекту.  Та й обіцяне російське вугілля, яке ми готові купувати – із незрозумілих причин стоїть біля українського кордону. Здавалось би, простий бізнес, заплатили – продаємо. Але ж не слід забувати, що геополітика та економіка для Путіна це речі об’єднані, і перше, мабуть, є пріоритетом.

Тема постачання нафти в Україну пов’язана із станом нашої нафтопереробки. НПЗ не працюють бо низька глибина переробки не дозволяє працювати рентабельно.

Немає заводів, навіщо нафта?

Вся українська нафта переробляється на НПЗ «Укртатнафта».

До середини  2014 року  «Приват»  не зміг  купляти нафту в цьому ж Азербайджані, чи Казахстані – бо переробка була збитковою. Зараз це можливо,  але чому «Приват» не купляє і не завантажує НПЗ.

Чому? Краще запитайте в них.

Транспортування нафти, ще й на додаток порожня труба «Одеса –Броди» — і все це на голову президента Порошенка!

І останнє. Виглядає, що стратегічне спіробітництво України із трійкою американських та європейських корпорацій у справі розвідки та видобутку газу з сланцевих порід та видобутку на Чорноморському шельфі триває. Невже вони не злякалися військового конфлікту та девальвації гривні?

Складно відповісти коротко.

Скажу одне, великі корпорації, що працюють на ринках нафти і газу – це як  держави в державі. Якщо корпорації заходять в нові проекти, то вони враховують всі ризики в тому числі і фінансові.  Питання військового конфлікту між Україною і Росією ніхто не зміг передбачити ще півтора роки тому. Тому  корпорації діють по різному, наприклад,  деякі вже припиняють роботу  в Росії. Щодо України, поки важко відповісти, але час покаже.

Вів розмову Макс Михайленко