Свята королева Матильда, покровителька тих, хто втратив дітей

Ексклюзив. Ім’я Матильда не випадково отримало асоціацію з царственністю. Матильда (Мехтільда) — німецьке ім’я, що означає сильну та мужню жінку; походить від слів meht — «сила, відвага» і hilt — «битися». Не тільки завдяки абсолютно бездарному ( та ще й антиісторичному) фільму режисера Олексія Учителя, якому зробили безкоштовну рекламу під час загострення сезонної активності, релігійні фанатики у Швабростані. Але і завдяки реальній історії маленької польської балерини (тендітної зовні, але дуже сильної всередині), яку полюбив принц, історії кохання з декількома (як в музиці епохи бароко) «помилковими фіналами». Спочатку розрив відносин, а потім після періоду випробувань — відносно спокійне життя в щасливому шлюбі мало не до 100 років в багатогранному Парижі.

Але не менш цікава, і повчальна історія Святої королеви Матильди, історія з першого тисячоліття християнської історії. Історія Святої ще не розділеної церкви, яку мають шанувати і католики і православні. Свята Матильда показує, що і багаті люди часто знаходять славний шлях до Ісуса Христа; так вважають сучасні проповідники.

Отже, свята Матильда, також відома як Матильда Рінгельгеймська, Матильда Вестфальська, Матильда Саксонська. Свого часу це була політично впливова королева Німеччини. Вона народилася в 895 році в містечку Енглері в Вестфалії, на берегах Рейну. Вона була графа Теодоріха (Дітріха) та принцеси Рейхільди з данський королівської сім’ї. Коротко відзначимо, що наш дорогий король Данило Галицький був її нащадком.
Але це ліричний відступ. Повернемося в дитинство майбутньої святої. Ростила її бабуся по батькові, теж Матильда, абатиса монастиря уХерфорді. Саме вона взяла на себе виховання внучки. Маленька графиня була вихована в читанні священних книг, молитвах, рукоділлі, а головне у страсі Божому. Вона відрізнялася зрілим благочестям, а паралельно розквітала її краса, а вонаудосконалювалися в чеснотах. Роки, проведені тут, завжди будуть вважатися найкрасивішими в її житті. Тут вона теж відчула смак до молитви та служіння Богу та людям.

У віці 14 років, у 909 році, вона вийшла заміж за Генріха Птахолова, який через три роки став герцогом Саксонії, а в 919 році — королем Німеччини. Він відомий в історії як Генріх I (919-936). Весілля відбулося в 909 році у Вальхаузені. Основним джерелом відомостей про життя Святої Матильди є «VitaMathildisreginae» (Первісна версія написана в 974 р., а друга близько 1003 р.).

Ми мало що дізнаємося звідти про перші роки шлюбу. Однак ми знаємо, що ці стосунки, хоча і можуть базуватися на політичних розрахунках та початковому захопленні, виявилися дуже успішними та щасливими. Матильда «жила в єдності з чоловіком, його любов була їй необхідна, як повітря для життя; в його оточенні вона відкривала всі скарби своєї душі, всю ніжність своєї жіночності; вона була радістю та прикрасою його життя; а свіжа життєва сила її натури приносила полегшення його заклопотаному розуму, заспокоюючи його іноді поривчастий характер».

Перші роки правління Генріха як короля Німеччини були повільною консолідацією його влади всередині країни, коли були помітні деякі сепаратистські рухи. Однак протягом декількох років монарх взяв ситуацію під контроль та упорядкувавши внутрішньонімецькі справи, направив свою військово-політичну діяльність зовні, головним чином захищаючи кордони Королівства, яким загрожували з Півночі та Сходу, але і проводячи експансивну політику.

Значну загрозу представляли численні навали угорців, з якими Генріху довелося в 926 р. підписати перемир’я, що передбачало, в тому числі і виплату їм данини. Однак це було лише тимчасовим рішенням, оскільки вже в 934 р. об’єднана німецька армія розгромила мадярів, не давши їм можливості організувати подальші атаки.

Хоча деякі вважають, що королева Матильда мала величезний політичний вплив, виходячи з середньовічних життєписів Святої, можна припустити, що її роль полягала скоріше в тому, щоб м’яко підтримувати чоловіка, який найчастіше приймав рішення самостійно. Однак це не означає, що Матильда повинна була бути людиною, позбавленою будь-якої активності. Навпаки, вона вже в дитинстві проявляла велику старанність, особливо в добрих справах, а тепер, коли стала королевою, могла зробити ще більше.

Наприклад, з джерел відомо, що вона часто благала чоловіка про помилування злочинців, бо Генріх був дуже суворим суддею. Королева ще активніше підтримувала Церкву та нужденних. Вона подорожувала з чоловіком по країні і давала гроші численним монастирям, а також засновувала нові. Найважливішим їх спільним вкладенням, зробленим за підтримки Ради, що складалася з вищих державних сановників, було будівництво особливого Королівського монастиря у Кведлінбурзі. Матильда також часто відвідувала бідних і хворих, яких підтримувала грошима та добрими порадами.

Дивно, але Матильда перетворила Королівський маєток мало не в жіночий монастир, закликаючи всіх до регулярних молитов і бувши прикладом живої віри — вона молилася більшу частину ночей і кожен день починала зі Святої Меси. Її спокій і лагідність добре вплинули на короля Генріха. Всякий раз, коли він злився на неї, Матильда терпляче чекала, поки він заспокоїться, і тільки тоді поверталася до розмови — вона не хотіла нав’язувати чоловікові свої рішення, сперечаючись. Вони часто відвідували служби разом, і коли Матильда хотіла помолитися одна, її чоловік не турбував.

Як королева, вона не шкодувала допомоги нужденним — вірила, що Христос в кожному з них і завдяки їм вона ближче до нього. Вона вважала себе матір’ю нещасних і засмучених людей. Вона відвідувала ув’язнених, у деяких просячи вибачення. Відомо, що щосуботи вона організовувала баню для бездомних і паломників, а часом роздавала біднякам припаси з Королівського Комори. Більш того — поки не була роздана вся їжа, призначена для жебраків, сама королева нічого не їла.

Згодом чоловік-король став більш уважним до дружини, більш того навіть сприяв у її справах милосердя. Генріх дав дружині повну свободу творити добро. Так що Матильда не шкодувала грошей на тих, хто потребував підтримки. Вона також використала це як можливість свідчити про те, що багато бідних, отримавши допомогу від королеви, навернулися і розпочали нове, благочестиве життя. Не забула Матильда і про допомогу тваринам. У своєму благочесті вона дуже любила … півнів, які «своїм криком пробуджують віруючих на служіння Христу». Вона також годувала птахів, як це робив надалі преподобний Франциск Ассизький, щоб «прославити ім’я Творця».

Останні кілька в шлюбі вони з чоловіком жили в такій гармонії, що здавалися одним тілом та однією душею. У них обох була однакова схильність творити волю Божу і добро. Обидва вони однаково любили ближнього свого, жаліли нещасних та вже однаково дбайливо ставилися до своїх підданих. Матильда часто віддалялася у каплицю, щоб помолитися в нічній тиші, а король Генріх, не бажаючи турбувати її, удавав, що не бачить цього. Вона любила Христа у своєму чоловіку, і її подружня любов була найчистішою та найповнішою.

Вмираючи, король Генріх сказав про свою дружину прекрасні слова, сповнені подяки за її доброту та любов: «….ніколи ні в кого не було дружини, вірність якої була б більш непохитною, завзяття її до всіх добрих справ не було більш випробувано. Прийми подяки за умиротворення гніву мого, за те, що ти давала мені у всіх справах рятівні поради та за те, що часто саме ти приводила мене до справедливості та лагідності, напоумляючи милувати пригноблених. Я віддаю тебе і наших дітей Всемогутньому Богу та заступництву Його обраних святих. Йому ж я довіряю свою душу».

Король помер опівдні, тут Матильду послала відслужити службу за покійного, а потім, взявши синів, повела їх до труни та сказала: «Заклинаю вас, побійтеся Бога та служить Йому як вищому Царю всього світу. Будь однодумці та не сварися заради марних почестей. Погляньте на свого батька та дізнайтеся, яка мета всієї мирської величі. Щасливий той, хто упокорює себе і шукає тільки вічне добро. Не дбайте про те, хто з вас піде шляхом мирським або духовним, завжди пам’ятайте слова Премудрості Божої, що той, хто принижує себе піднесеться, а той, хто підносить себе, принижений буде».

У них було п’ятеро дітей — троє синів (Оттон, Генріх і Святий Бруно) та дві дочки (Геберга і Ядвіга).

Позиція Матильди різко змінилася в 936 році, коли помер її чоловік, король Генріх I (похований в абатстві Кведлінбург), а його наступником став старший син Оттон, а не Генріх, який був улюбленою дитиною Матильди та її улюбленцем у боротьбі за владу в Королівстві. Між братами стався конфлікт. Такого запеклого братського протистояння королева-мати абсолютно не очікувала, а протягом наступних кількох років робила все, щоб її сини примирилися один з одним. Врешті-решт угода була досягнута в 941 році, але на цьому турботи Матильди (яка тимчасово проживала в монастирі, молячись про душу чоловіка) не закінчилися. Незабаром брати, що примирилися, побоюючись «марнотратства» матері, яка витрачала великі суми з королівської скарбниці на церковні та благодійні цілі, примусили її відмовитися від права на все своє майно, в тому числі та на те, що вона отримала, овдовівши, отримала після смерті чоловіка.

Незабаром після цього на німецьку державу завалилася низка різного роду невдач, в тому числі серйозно захворів король Оттон. Багато хто думав, що це покарання за несправедливу поведінку синів стосовно королеви-матері. Незабаром навіть Едіта, дружина Оттона, яка до цього не дуже прихильно ставилася до Матильди, стала активно сприяти, щоб королева-мати повернулася до двору. Зрозумівши нарешті, що вчинили несправедливо стосовно матері, обидва брати вирішили виправити свою помилку та повернули її. Робили вони це дуже урочисто, адже Оттон послав за нею в монастир кількох єпископів і вищих світських сановників, підкресливши таким чином її високий статус в державі. Їй були повернуті всі землі, всі багатства і становище «першої в Королівстві».

З того часу вплив Матильди був дуже сильним, і його не змінила поява поруч з Оттоном Аделаїди, дочки Рудольфа II, колишньої дружини італійського короля Лотаря (його перша дружина Едіта померла в 946 році). Аделаїда, пізніша імператриця і свята, хоча за походженням і родинними зв’язками з багатьма королівськими дворами була особою вищого становища, ніж Матильда, але не заважала королеві-матері, весь час зберігати привілейоване місце в державі та у королівській родині. Ніхто не заважав їй відкривати нові релігійні установи та допомагати нужденним.

У той час вона заснувала монастирі в Пельді та Геренроді. Двічі на день вона роздавала провізію з королівські комори бідним, сама нічого не їла, поки вся їжа, виділена на день, не дісталася людям, що очікували допомоги. Вона об’їздила все королівство, стежачи за тим, щоб кожен монастир був гідно облаштований всім необхідним, а також давала їжу та одяг біднякам. При цьому вона не нехтувала і власним духовним становленням, проводячи багато годин за читанням Святого Письма, особливо Псалтиря.

Королева Матильда також врешті отримала неабияку частку управління країною, коли її син Оттон та його дружина Аделаїда були короновані імператором та імператрицею в Римі. Потім Оттон довірив правління Німеччиною своїм синам: Вільгельму, архієпископу Майнца, ще неповнолітньому Оттону II і його матері. Після повернення з Риму в 965 році вся сім’я зібралася в Кельні, де там Матильда була прийнята з найбільшими почестями імператорським подружжям. Через два роки Матильда тяжко захворіла. Незадовго до своєї смерті вона написала Computanum, тобто список померлих представників Саксонської династії для постійного заупокійного поминання в церквах і монастирях.

Приводом для цього послужило те, що в 955 році королева Матильда пережила смерть старшого сина Генріха; стався цей час її перебування в монастирі в Пельді. Передбачаючи його смерть, вона закликала його до повного покаяння у всіх гріхах та помилках. Генрі помер незабаром, 1 вересня 955 року, у Регенсбурзі. Ця смерть забрала у неї будь-яку прихильність до земних речей, вона не тяглася до чого-небудь минущому і не бажала ніяких задоволень. Читала благочестиві Писання, особливо присвячені Страстям Господнім та улюбленим святим. Вона була другою матір’ю сиротам, вдовам і паломникам, двічі на день особисто роздаючи їжу біднякам. Свята вірила, що завдяки їм вона зближується з Ісусом Христом. Вона надсилала фрукти та найкращу їжу нужденним, і часто траплялося, що їжа, яку вона надсилала, приносила зцілення.

А через десять років в 965 році королева втратила молодшого сина, святого Бруно, архієпископа. Наприкінці життя вона пережила ще один болісний досвід — смерть онука, єпископа Вільгельма Майнца, яку вона передбачала.

В останні роки життя Матильда присвятила себе виключно молитві та справах милосердя. Вона щедро утримувала церкви та монастирі зі своїх особистих володінь. Вона звела два великих бенедиктинських абатства: в Нортхаузеніта у Кведлінбурзі. Останні роки свого життя вона провела в абатстві у Кведлінбурзі.

У суботу після першої неділі Великого посту св. Матильда сповідалася та причастилася. Відчуваючи, що її земний час добігає кінця, вона просила присутніх молитися та читати Євангелія і Псалтир, поки її душа не відокремиться від тіла. Вона піднесла очі і серце до неба, постійно молячись з розпростертими руками, після чого прийняла Святі Таїнства. Близько дев’ятої години вона наказала покласти її в цистерну, посипати голову попелом і померла, перехрестившись, в той час, коли вона зазвичай годувала бідняків.

Королева відійшла у вічність 14 березня. 968 року та була похована поруч зі своїм чоловіком, королем Генріхом I, в соборі Святого Серватія у Кведлінбурзі.

Незабаром після смерті королева Матильда шанувалася народом як свята, а в іконографії найчастіше зображувалася, як жінка, яка тримає у руках церкву та монастир. У XVI столітті собор у Кведлінбурзі був захоплений протестантами, а католики в 1858 році побудували нову церкву на честь Святої Матильди. До цього дня її свято урочисто відзначається 14 березня. Вона є покровителькою помилково звинувачених, вдів, багатодітних сімей, а також батьків, чиї діти померли.

Багато хто вважає,що, живучи в миру, не можна дотримуватися строгих євангельських приписів, не можна досягти досконалості, тим більше стати святим. Це міркування абсурдно, бо в будь-якому стані, високому або низькому, можна досягти досконалості.

У нас є святі з найбідніших хатин та ремісничих майстерень; є святі, які носили єпископські митри, або королівські та імператорські корони, такі як свята Матильда. Є святі воїни, такі як св. Себастьян та сорок мучеників, а є тендітні жінки. Отже, в історії Християнської церкви ми зустрічаємо святих усіх станів, віків та статей. Ми також не думаємо, що кількість святих обмежується тими, чиї імена нам відомі і чиє публічне шанування рекомендовано святою Церквою; навпаки, їх набагато більше.
Бо призначення кожної людини — досягти Неба, тобто стати близькою до святих; якби це було неможливо для всіх людей, Бог не вимагав би цього, бо Його доброта і мудрість не дозволили б цього. Благодать Божа всім допомагає, треба тільки співпрацювати з нею, користуватися засобами, які надає Свята Церква, а саме варто всім нам завжди пам’ятати слова Спасителя: «пильнуйте і моліться, щоб не впасти в спокусу» (Матвія 26:41).

Іван Верстянюк, оглядач Newssky