Слово про загальне воскресіння мертвих

«Бог же не є Бог мертвих, але живих, бо у нього всі живі», а тому віра в загальне воскресіння є одним з найважливіших догматів християнства. Загальне воскресіння не може бути підсумком логічних роздумів людини. Це саме відкрите надприродним способом вчення. Мова іде про призначеність кожної людини, точніше особистості кожної людини до вічного буття. Причому з нашого досвіду, ми розуміємо, що вічне — це не якийсь нескінченно довгий час. Вічність буття, коли кожна мить перша. Принципово інше існування, тому там «не одружуються і заміж не виходять». Це якраз ми не можемо збагнути нашим слабким розумом.

Християнська віра в вічність людини ґрунтується аж ніяк не на язичницьких уявленнях про таємничу життєвість природи, на езотеричних (а нині й ньюейджівських) положеннях про божественність самого життя та його кінцевої не-руйнівності, не на східній теорії циклічності буття (реінкарнації наприклад). Християнська віра черпає свою силу, свою життєву і аргументативну силу з всемогутності Бога Любові, Творця і Спасителя, який схилився над людиною та над світом. Хто Він, що Він хоче для людини й що Він може зробити, найбільш яскраво показує подія Воскресіння Ісуса Христа.

Насправді, смерть і воскресіння Христа — це місце в історії світу і людини, де Бог найбільш повно відкрився людині: Він відкрив, хто Він є, і відкрив, що Він хоче для людини. Це також те саме місце, де Бог найповніше відкрив людині: хто вона та яке її майбутнє. Смерть і воскресіння Ісуса Христа є останнім та остаточним словом Бога з цих питань в історії людства.

Тілесне воскресіння Ісуса Христа з мертвих є вінцем християнства. Все інше, що було сказано або зроблено Христом та Його апостолами, має другорядне значення стосовно воскресіння. Якщо воскресіння не було, то християнство — помилкова релігія. Якщо це відбувалося, то Христос є Богом, а християнська віра є абсолютна істина.

Смерть — наш найбільший ворог, і вона перемогла всіх людей, крім Христа. Жодна людина недостатньо мудра, щоб перехитрити смерть, або недостатньо багата, щоб купити свободу від смерті, або не досить сильна, щоб перемогти смерть. Могила завжди перемагає, і кожна людина рано чи пізно повертається до праху.

Насправді невблаганне торжество смерті поширюється не тільки на людей, а й на все суще. Тварини гинуть, рослини гинуть, і навіть цілі види атрофуються та вимирають. Міста і народи, як і люди, народжуються і ростуть якийсь час, а потім згасають. Будинки, автомобілі та одяг зношуються і врешті-решт повинні повернутися до пилу, як і їх власники. Навіть сам Всесвіт виснажується і рухається до кінцевої «теплової смерті».

Це загальне царство розпаду і смерті названо в Біблії «рабством тління» (Римлян 8:21). У науці це стало відомий як другий закон термодинаміки. Цей закон, також відомий як закон зростання ентропії, в цей час визнаний універсальним законом науки без відомих винятків. Він просто говорить про те, що будь-яка система має тенденцію ставати безладною, давати збої та, врешті-решт, вмирати. Ентропія, яка є мірою розладу, завжди має тенденцію до збільшення.

Всі інші люди, навіть найбільші та найсвятіші люди, померли. Будда, Мухаммед, Зороастр, Конфуцій, Цезар, Маркс — люди, так чи інакше зробили глибокий вплив на світ, — всі мертві.

Але Ісус Христос живий! Правда, Він помер і був похований разом з усіма людьми, але на відміну від інших людей Він повернувся з пекла, воскресив власне мертве тіло, зробив його відтепер безсмертним і вийшов з труни живим навіки!

Продовжимо наші роздуми з того, що кожна людська істота, яка коли-небудь жила, воскресне. Кожна людина, яка коли-небудь жила, отримає воскресле тіло, яке буде існувати вічно. Вічне питання було поставлено в книзі Йова, де сказано ( Йов 14: 14), «якщо людина помре, чи буде він жити знову?». І Біблія рішуче відповідає, що всі будуть жити вічно в воскреслій формі. Бог проголосив, що навіть усі безбожники, всі невіруючі, усі грішники всіх часів будуть підняті з могил. Вони будуть виведені з землі й моря, і вони постануть перед Богом для суду, вироку та покарання у пеклі, і вони будуть володіти тілом, придатним для нескінченних покарань і страждань у вогняному озері. Кожен віруючий, кожен, хто належить Богу, кожен викуплений, відроджений воскресне з мертвих і теж матиме тіло, тіло, придатне для вічної слави в присутності люблячого Бога.

Ми пам’ятаємо про те, що після смерті нас чекає особливий суд. Ми знаємо, що одного разу відбудеться остаточне пришестя Христа у день Страшного Суду! Але десь по дорозі перспектива нашого воскресіння «втрачається» у нашій слабкій свідомості. А це не нове явище.

І справді виходить, що вже в четвертому столітті св. Августин писав, що християнська віра у свідомості християн ні в чому не спотворюється більше, ніж в догматі про воскресіння тіла.

Тому варто знову нагадати, що всі ми без винятку коли-небудь отримаємо нові тіла, прославлені, славні, як тіло Ісуса Христа, яким Він міг проникати крізь стіни та Його одночасно бачили п’ятсот осіб. Так що всі воскреснуть, як і Христос, який воскрес першим. Ніхто не втратить свою особистість та ім’я!

Ми повинні дивитися на людину як на істоту плотсько-духовної природи, а не як на ангела, що має суто духовну природу. І хоча через смерть відбувається тимчасове відділення від тіла, душа наша очікує Воскресіння. Ми духовно-матеріальний шедевр Бога. Наше тіло є святилищем Святого Духа, і за життя воно пов’язане з Тілом Христовим через Святе Причастя. Так що це не має бути втрачено для вічності.

У контексті цих міркувань виникає питання: якою буде ця реальність після воскресіння? Дуже багато хто запитує, де воно буде проходити? Однак вказати конкретне місце складно. Біблія говорить про нове небо та нову землю, про повністю оновлену реальність Всесвіту. Ось чому Ісус Христос говорить у Святому Письмі, що коли всі воскреснуть з мертвих, то не будуть ні одружуватися, ні виходити заміж, але будуть, як ангели на небесах.

Насправді хоча ця реальність матиме певний аспект матеріальності, відповідей на ці питання немає. Як ми читаємо: ця істина перевершує нашу уяву. Універсальне Воскресіння навряд чи можна довести розумом, хоча ми можемо зробити обґрунтування апології даного положення віри.

Через те, що душа має природну схильність до тіла, її вічне відділення від тіла здавалося б неприродним. Оскільки тіло є співучасником злочинів душі та супутником її чеснот, справедливість Божа, здається, вимагає, щоб тіло поділяло покарання, або винагороду душі.

Тому, що душа, відокремлена від тіла, за своєю природою недосконала, то завершення її щастя, сповненого всякого добра, вимагає воскресіння тіла.

Перша з цих причин, мабуть, висувається самим Христом в Мф. 22:23; друга нагадує слова св. апостола Павла у Першому Посланні до Коринтян 15:19 та Другому до Солунян 1: 4.

Крім наведених вище аргументів, отці церкви звертаються також до деяких аналогій, знайдених в Одкровенні й в самій природі, наприклад, пророк Іона в утробі кита, троє отроків у вогняній печі, пророк Даниїл у рові з левами, віднесення Еноха та Іллі, розквіт жезла Аарона, а також яйце, пори року, зміна дня та ночі. Багато картин ранньохристиянського мистецтва виражають ці аналогії.

Деякі запитують: як може воскреснути людина, якщо немає залишків її фізичного тіла? Деякі тіла були кремовані, а їх прах скинутий у річки або використаний в якості добрива для полів, інші були з’їдені дикими тваринами або канібалами. Використовуючи воду таких річок, рослини та плоди дерев, що ростуть на такому родючому ґрунті, або поїдаючи м’ясо тварин, що харчуються людським м’ясом, матеріальні частинки людських тіл проникають і стають частинами інших фізичних тіл. А чи справді воскресле тіло буде продовженням фізичного тіла?

Як відомо, кожні сім років в організмі людини відбувається повна заміна клітин. Якби ці клітини були основою особистості людини, то дорослі вже не були б тими людьми, якими вони були сім років тому. Доросла людина абсолютно не схожа на дитину, і водночас це одна і та же особа. Так що навіть в земному житті є зміна, і в той же час є продовження. Насіння і плід, жолудь і великий дуб, міцний кокон і чудовий метелик. «Плоть і кров не можуть успадковувати Царства Божого» 1 Кор. 15: 30), і в той же час «візьму вас до себе, щоб і ви були, де я» (Ін. 14:3).

Деякі теологи припускають, що в момент Вознесіння воскресле тіло Ісуса Христа піддалося подальшому Преображенню — прославлянню. Перехід зі світу, обмеженого простором та часом, у духовне царство небес може привести до нових змін. Принаймні, гравітаційне тяжіння Землі перестало діяти або припинилося зовсім. Наші тіла після воскресіння або преображення при пришесті Христа будуть, вірогідно, подібні Його тілу між Воскресінням та Вознесінням.

І, нарешті, сам Ісус Христос сповістив про настання нової ери. Старість добігає кінця, зоря нової епохи все більше і більше висвітлює світ. Майбутнє вторглося у сьогодення, але сьогодення ще не майбутнє, відбулося часткове накладення нового на старе. Сили наступного віку Божого вже почали діяти у приречений вмерти світі. Старий порядок гріха та смерті скасований, а тому добігає кінця. Вже під час Воскресіння Христового одна доба накладається на іншу, але Тіло Христове продовжує боротися в тілі смерті. Церква живе в просторі, створеному накладенням цих епох.

Це майбутнє, духовне життя, буде абсолютно відмінним від земного тимчасового нашого існування. Ісус Христос сказав, що тоді «не будуть ні одружуватися, ні виходити заміж, але будуть, як ангели на небесах» (Матвія 22:30). Хоча це не означає, що статевих відмінностей не буде, розмноження не буде. На основі тексту 1 Коринтян 6: 13 можна сказати, що травні функції не знадобляться і в наступному житті. Можна жартома сказати, що це сумне твердження, особливо для тих, хто поєднує радість порятунку з безперервними бенкетами (пор. Мф 22, 4). Треба визнати, що Біблія мало говорить про властивості воскреслого тіла. Є тільки короткі згадки за нього.

Про майбутнє життя говорять швидше в негативній формі, констатуючи те, чого там не буде: — тління, гріха, слабкості, болю, плачу, нарікання, сліз та смерті (1 Кор. 15: 42-43; Об’явл. 21:4). Ми знаємо, чого там не переживемо, але мало знаємо, що переживемо. Ми знаємо лише одне: майбутня реальність перевершить наші найсміливіші фантазії. Твердження Павла найкраще резюмує це: не бачило того око, не чуло вухо, і не приходило те на серце людині, що приготував Бог люблячим Його (пор: 1 Кор. 2: 9).

А ось призначеність кожної людини до вічності ми і зараз приймаємо вкрай важко. Ми б краще спробували затягнути з собою у вічність якісь предмети, ну хто естет, то твори мистецтва, наприклад. Але Бог закликає до вічності особистості. Самого Мікеланджело Буонаротті, а не його фрески з Сикстинської капели. Навіть гірше. Бомжа з вокзалу, мента звідти ж, мафіозо, засудженого на довічне за свої злочини, Бог теж закликає до вічності. І більш того, раптом дає нам ключ до того, в якій якості та, або інша людна може увійти в цю саму вічність.

«У Нього всі живі». Значить і злочинці теж… У волі Бога всі живі. Якщо завгодно у розумі Бога. Але ми не приймаємо це не розумом, а емоціями. Тому що емоційно для нас є люди — які не зовсім люди. Яких ми не поважаємо, ненавидимо тощо. І тут варто подивитися на себе, щоб зрозуміти і прийняти диво вічного буття, коли померти вже не можуть, бо вони рівні ангелам вже стали синами Божими, будучи синами Воскресіння.

Очевидно, що тема Воскресіння Ісуса Христа глибоко проникає в самі основи Християнства. Кому не відомі сильні слова апостола Павла: «якщо Христос не воскрес, то марна віра ваша». Саме Воскресіння у загальному підсумку робить Євангеліє «доброю звісткою» — фактично «кращою новиною» поза якою всі інші новини звучать досить розпливчасто та мляво. Саме ця радісна блага звістка пронизує все життя Церкви, за словами отця Олександра Шмемана: «радість раннього християнства, що живе ще в Церкві, в її службах, в її співах і молитвах, і особливо в незрівнянному святі Великодня, не відокремлює Воскресіння Христового від „загального воскресіння“, яке бере свій початок в Воскресінні Христовому».

Як своєрідне доповнення до вищесказаного, я хотів би включити й таким чином завершити цю проповідь словами одного з найвидатніших православних богословів ХХ століття, вихідця з Румунії Думітру Станілое, як найбільш підходящими для узагальнення внутрішнього пізнання Церкви вищої реальності: «…спасіння виражає найглибший, всеосяжний та багатогранний сенс справи, вчиненої Ісусом Христом. У цьому останньому вимірі, який розуміється як знищення людської смерті у всіх її формах та призводить до забезпечення повного та вічного життя, слово „спасіння“ викликає у віруючих почуття абсолютної вдячності до Христа, Якому вони зобов’язані перспективою вічного життя і щастя».

Послухайте, вся мета спасіння, вся мета спасіння — це пережити духовне воскресіння та фізичне воскресіння, щоб ви всі могли провести всю свою вічність, насолоджуючись славою Божою. Воскресіння людини має бути центром християнства. Воскресіння — це фокус нашої євангелізації. Я вдячний за те, що Господь робить для нас зараз. Але те, що Він робить для нас зараз, — це лише мала частина того, що Він збирається зробити для нас у славі.

Нам зараз дуже складно прийняти це одкровення. Багато християн або нехтують вченням про воскресіння тіла, або взагалі його заперечують, а найчастіше про це просто і не замислювалися. Проте атеїстична (матеріалістична, комуністична) ідея абсолютного кінця людини робить абсолютно безглуздою любов. Особливо любов жертовну. Тільки будучи спрямованою у надбуття та у наджиття любов набуває повноцінного сенсу. Бог не є Бог мертвих (хочеться вставити , «ідей») але Христос — це Бог живих людей.

Ексклюзив

Ієромонах Феофан (Скоробагатов) Полоцький,
доктор богословських наук