Слово про святих України та земель Галицьких

Ексклюзив. Святі українського народу — живий приклад як треба служити Богові та людям. Крім цього вивчення життя українських святих дає нам впевненість, що наш народ стоїть нарівні з іншими великими християнськими народами. Українські святі беззаперечно це ті, котрі були українцями та служили в Україні почавши від світанку історичного буття українського народу. Українськими вважають святих, які народились на українських землях, а згодом внаслідок місіонерської діяльності чи з якихось інших причин опинились за межами України та там прославились.

До українських відносять святих неукраїнського походження, котрі служили та були прославлені в Україні, або їх мощі спочивають в Україні. Надзвичайно велика кількість святих вшанованих українським народом призвела до встановлення регіональних соборів святих: Волинського, Київського, Одеського, Карпатського, Кримського, Черкаського тощо.

У Православ’ї святість є ключовим поняттям, крізь призму якого розуміється історія. Вона предстає як накопичення числа подвигів боротьби людини з своєю занепалою природою, подвигів перетворення, як накопичення числа святих. Всі події в світі, що відбувалися, відбуваються і майбутні, в православному світобаченні опиняються лише змінними обставинами, на тлі яких здійснюються подвиги отримання святості.

Звернення до описів діянь святих полегшує прийняття християном своєї немічності в боротьбі з власною гріховною природою, підтримує у віруючої людини надію на можливість її перемоги в боротьбі з власною гріховністю.

Другу неділю після П’ятидесятниці Православна Церква України молитовно вшановує Всіх святих у землях України просіявших. У тропарі цим святим співається: «Якоже плод красный твоего спасительного сеяния, земля украинская приносит…» Ми справді бачимо, наскільки багатими і прекрасними є ці плоди. Численний сонм святих і праведників виплекала Православна Церква, народи Київської Русі.

Українські святі — люди, які зберегли істинну віру, і яких Господь явив як справжній ідеал служіння Богу. Це люди, у яких є те, що багато із нас уже втратили, і все те, що може нас врятувати. Серед них — пустельники, святителі та мученики, затворники, засновники монастирів, миротворці та просвітителі в убогих ризах, князі-герої та князі-страстотерпці: убиті мечем, отруєні, замордовані ордою. Смиренні безсрібники, самітники, що з молитвою на устах викорчовували ліс, обробляли ниву і будували церковці та келії. Юродиві, блаженні, прозорливі, цілителі. Люди, за якими не завжди була влада, але за якими завжди були правда, спокій чистого сумління, наполеглива праця, добро.

Немає жодного куточкаУкраїни, що не був би освячений подвигами святих. Багата праведниками і Галицька земля. У третю неділю по П’ятидесятниці православні галичани вшановують пам’ять не лише галичан, але й тих угодників Божих, які, будучи родом з інших країв, уславилися богоугодним життям на землях колишній Червоної Русі (тобто у Західній Україні), або виявили особливу турботу про утвердження в ній святої Православної віри. Цей день став днем тезоіменитства Галицької землі

До Собору Галицьких святих причислені рівноапостольні Мефодій та Кирил, які просвіщали слов’ян світлом Христової віри та сприяли поширенню християнської проповіді на західноруських землях; святий рівноапостольний князь Володимир, котрий охрестив разом із усією Руссю Галицьку землю; святителі Стефан та Амфілохій, єпископи Володимир-Волинські, які утверджували християнство в Галичині; святитель Петро, ігумен Ратенського монастиря, який став першим Митрополитом Московським і всієї Русі; Митрополити Київські святителі Феогност, Кипріан і Фотій, стараннями котрих Галицька митрополія тривалий час залишалась у складі митрополії всієї Русі; благовірні Галицькі князі Ярополк і Мстислав Удатний; засновники Великого Скита Манявського преподобні Іов та Феодосій; перший ректор школи при Львівському Успенському братстві святитель Арсеній Еласонський; священномученик Никифор, Екзарх Патріарха Константинопольського, який головував на Брестському Православному Соборі, що засудив унію з Римом; святитель Мелетій, Патріарх Александрійський, який усіма можливими засобами допомагав православним галичанам у боротьбі з унією; преподобний Іов, ігумен і чудотворець Почаївський; великий просвітитель, Митрополит Київський і Га¬лицький, святитель Петро (Могила); видатний церковний діяч святитель Досифей, Митрополит Сучавський і всієї Молдавії, який знайшов свій останній притулок у Галиць¬кій землі; ревний поборник церковних канонів святитель Павел Тобольський; лемківський первомученик за Святе Православ’я Максим Сандович; уродженець Галичини священномученик Холмської землі отець Павел Швайка з матінкою мученицею Іоанною; просвітителі галичан-емігрантів праведний отець Алексій Товт і священномученики Іоанн, архієпископ Ризький, та протопресвітер Алек¬сандр Хотовицький; Почаївські подвижники, сповідники і чудотворці преподобні Кукша та Амфілохій. До Собору Галицьких святих зараховані також великомученик Іоанн Новий, Сучавський та мученик Парфеній, мощі яких своїм перебуванням освятили Галицьку землю.

Колись земні люди, а нині небесні Ангели, святі угодники землі Галицької соборно предстоятьПрестолу Божому та моляться за утвердження у ній Святого Православ’я.

В історії кожної країни, кожного народу є події, які визначили шляхи їх розвитку. Для стародавньої Русі такоюподією, поза всяким сумнівом, стало прийняття християнства. Саме з прийняттям Православ’я пов’язана поява храмових шедеврів, якими й досі захоплюється людство. Разом із православною християнською вірою з Візантії та Болгарії на Русь прийшло мистецтво кам’яної архітектури й іконопису. Книги Священного Письма, Старого та Нового Завітів, «Палеї», «Торжественники», численна богослужбова література, деякі світські твори: повісті, романи та історичні хроніки — все це принесло нам Православ’я. З його духовних джерел виросло «Слово о полку Ігоревім» — твір неабияких художніх достоїнств і патріотичної потужності.Твори отців Церкви — Іоанна Златоуста, Єфрема Сіріна, Григорія Богослова та інших органічно влилися вукраїнську духовну культуру, а образи, створені ними, послужили джерелом для поетичних одкровень наших митців.

З Православ’ям до нас прийшла слов’янська абетка, створена проповідниками християнства Кирилом іМефодієм, яких шанують як святих рівноапостольних і на Сході, і на Заході. Що особливо важливо, з Православ’ям широко розповсюдилась грамотність. Це підтверджують письмові свідоцтва — берестяні грамоти, які говорять про те,що в Києві, Новгороді, Пскові, Смоленську, інших містах Русі-України люди не тільки вміли писати, але й вважали цезвичайною, буденною справою.

Західні середньовічні мандрівники, які відвідували Русь-Україну, із подивом констатували, що населення міст всуціль грамотне, хлопчики і дівчатка всюди навчаються в школах. Православ’я закладає й основи національної моралі. У людей з’являється й стверджується не тільки поняттяпослуху, але і внутрішньої відповідальності, що виражається і в їхній поведінці, вчинках, у щоденному житті. Увсьому цьому — основи консолідації східнослов’янських племен у давньоруську народність і націю.

Введення християнства зіграло величезну роль в подальшій історичній долі українського народу. Знаходячись на роздоріжжі між християнським Заходом і мусульманським Сходом, Київська Русь остаточно пов’язала себе з Європою. Християнство ввело Русь в круг європейських держав, а правлячу київську династію — в середу християнських королівських сімей.

Християнська Церква, що налічувала вже в ті часи майже тисячолітню історію, принесла на Русь-Україну свою систему внутрішнього порядку (церковну ієрархію), яка вплинула на формування феодальної і державної ієрархії Русі-України.

Християнство знищило язичницьке племінне многобожжя, сприяло політичному і культурному об’єднанню східнослов’янських племен, а, отже, і формуванню українського етносу. Церковне богослужіння припускало наявність грамотних людей, тому починають з’являтися школи, а монастирі стають центрами освіти і літописання. У них створюються, разом з княжими, перші бібліотеки.

Християнська мораль зробила вплив на формування писаного права Русі-України, пом’якшуючи покарання за злочин, проповідуючи смирення і покірність. Все це сприяло формуванню української нації і стержнем і ядром цієї нації є вірність Господу Нашему Ісусу Христу.

Церква вгамовує спрагу сучасної людини — спрагу духовного спілкування і єднання. Вній відкривається і дарується велика таємниця життя. Увесь смисл нашого життя і діяння повинен полягати увихованні такої самовідданої любові, яка не приходить сама по собі, а набувається постійною працею — особистою ісоборною, постом і молитвою. Ось покликання, гідне людини. Воно відкриває в людському бутті вічні та безмежнігоризонти. Віра Христова живе на цілісному і вічному, воно кличе до досконалості й безкінечності — в цьому полягає його рятівне вселюдське значення і єдине світло надії на майбутнє світу і людини.

Ієромонах Феофан (Скоробогатов) Полоцький, доктор  богословських наук