Словаччина обиратиме між популізмом і прогресом. Країна парадоксів визначається

Ексклюзив. Словаччина напередодні дострокових парламентських виборів постала перед вибором свого шляху. Чи розвиватиметься країна як демократична держава, чи повернеться у депресивне минуле — вирішуватимуть невдовзі громадяни. Певна річ, прокремлівська пропаганда системно виконує свою роботу. Але ця маленька країна сюрпризів може здивувати! 

Що ж наразі відбувається в політичному житті Словаччини

Про прокремлівських посіпак — партії й окремих громадян — я написала окремо.

У лютому 2020 року в Словаччині відбулися вибори до Національної Ради Словацької Республіки. Це були десяті вільні парламентські вибори після падіння комуністичного режиму. Результати голосування дали змогу посилити потужність демократичних перетворень в країні. Попередня урядова коаліція Smer-SD – SNS — Most-Híd, яка прийшла до влади у 2016 році, була замінена коаліцією OĽaNO, Sme rodina, SaS a Za ľudí.  Урядова коаліція чотирьох здобула сильну конституційну більшість у парламенті. 95 депутатських мандатів зі 150 були найбільшою отриманою кількістю з 1990 р. Водночас на парламентських виборах 2020 р. було втрачено рекордну кількість голосів. Понад 28% виборців підтримали політичні сили, які не потрапили до НР СР. Інтереси певних верств суспільства, різних за етнічними та конфесійним ознаками залишилися поза парламентом. До нового парламенту вперше не потрапило жодне політичне утворення, сформоване Листопадовою революцією.

Парламентським виборам 2020 року передували два бурхливі роки внутрішньополітичного розвитку, поштовхом до якого було вбивство журналіста Яна Куцяка та його нареченої Мартіни Кушнірової. На цей жорстокий злочин із явним політичним підґрунтям словаки відповіли підвищеною громадянською активністю: на мітингах протесту громадяни вимагали не лише неупередженого, неманіпулятивного та прозорого розслідування всіх обставин вбивства та покарання винних, а й зміни методів управління, зокрема через дострокові вибори. Тиск активних громадян за ​ініціативи Za slusné Slovakia примусила подати у відставку ключових членів уряду, включно з головою колишнім комуністом, та близьким до криміналітету Робертом Фіцо. Було призначено новий урядовий кабінет на чолі з Петром Пеллегріні.

Висновки розслідування згаданого вбивства та решти злочинів, скоєних головним підозрюваним в організації та замовленні вбивства, а також інформація про ряд потужних корупційних дій зміцнили переконання багатьох людей, що Словацька держава не здатна дотримуватися законів, працювати на рівноправність громадян і реалізовувати принципи справедливості. Словаки відчули, що корупція стала впливовим чинником на формування життя країни, управління, а також використання державних коштів.

Незгода громадян толерувати корупцію посилила партійну конкуренцію. Головною темою досить спокійної країни стала корупція в державних інституціях (в суді, поліції,

прокуратурі), в органах виконавчої влади, охорони здоров’я, в сільському господарстві, використанні коштів фондів ЄС.

Головним пунктом програми кожної демократичної партії стали боротьба з корупцією, встановлення справедливості та покарання винних у корупційних діяннях. У межах конкуренції між політичними силами у 2018–2019 роках на муніципальних виборах 2018, на президентських виборах 2019 та на виборах до Європейського парламенту у 2019 році політики, що виголосили за мету боротьбу з корупцією, отримали велику підтримку. Прагнення змін вплинуло і на результати парламентських виборів 2020 р. Переможцями стали демократичні опозиційні партії.

А що ж сталося потім? Ті, хто стежив за перебігом словацького політичного життя, про який я писала, неодноразово мав змогу прочитати про події, пов’язані з урядом Едуарда Геґера на чолі Словацької Республіки. Скандалів було чимало, насамперед для Словацької держави, її громадян, які не люблять турбулентності й стресів, спершу кавують, а потім ідуть працювати. Скандали були часом комічні, часом з великою часткою недолугості, натомість життя громадян погіршилося, тож ці громадяни відмовилися жити з усім тим.

Стосовно ставлення словаків до України. На початку кремлівської інвазії щодо України більшість громадян Словаччини, надихнувшись прикладом зокрема президентки Зузанни Чапутової, поквапилися допомагати українцям. Збирали кошти й надсилали до України, приймали українців у себе й надавали житло, створювали гуманітарні центри для громадян України. Але з підвищенням цін на життєво важливі речі — їжу, комунальні послуги тощо — ентузіазм згасав, а словаки почали змінювати ставлення до війни. Не до українців, а саме до війни. Курсують думки, що Україна та Росія — брати, й мають розібратися між собою, що Словаччині не обов’язково бути членом ЄС і НАТО, словаки нікого не чіпають, тож просять не чіпати їх. Певна річ, таким настроям насамперед має завдячити провалена інформаційна кампанія стосовно російської агресії, недолуга робота з громадянами, яким не змогли пояснити, що слабкість Росія сприймає як запрошення поневолити. Уряд Геґера не спромігся розповісти словакам, що кошти на підтримку України Словаччиною надає Європейський Союз, а не державна словацька скарбниця, і що ці кошти могли б сприяти розвитку насамперед Словаччини.

Чого можна очікувати від прийдешнього голосування? Про це я поговорила з уже відомим вам другом України політичним аналітиком Олександром Дулебою.

У Словаччині майже половина виборців — 47 % — чітко розуміють, хто агресор, хто жертва, й кому потрібна допомога. А особлива риса Словаччини — це 20 %, що хочуть йти проти системи, а 30 % — ті, що не мають жодної позиції. За короткий проміжок часу їхня думка змінюється на 180 градусів. Згадаймо Матовіча (Ігор Матовіч — ред.), який у 2020 році виграв вибори завдяки відео (до виходу якого він мав 8-10%, а після виходу — 25 %), в якому він оприлюднив віллу колишнього міністра фінансів уряду Фіцо і пообіцяв повернути її у власність держави. Тож це відео вплинуло на частину населення, яке не має позиції і яке легко її формує завдяки ефектним видовищам. Формування 20 % прибічників антисистеми — процес довготривалий ще з часів фінансової кризи, і є сподівання, що більше відсоток таких не буде. За словами Дулеби, він не скептик щодо словацьких виборів.

Як показує історія, словаки вже не раз мобілізовувалися, коли була в цьому потреба. Достатньо згадати Мечіяра, якого називали Лукашенком на Дунаї. Словаки зупинили «мечіяризм». Річ у тім, що Словаччина досі живе від реформ, започаткованих після повалення Мечіяра. За урядування Роберта Фіцо їх сповільнили. Реформи — це не щось одноразове, це системна річ. Суспільство й держава мають модернізуватися й розвиватися. У Словаччині досить фрагментована політична система. Це з одного боку погано — зокрема щодо формування коаліційного уряду, натомість утворення монобільшості в країні просто неможливе! Словаччина не Угорщина. Тож політичні аналітики кажуть, що з огляду на це в Словаччині можливий гарний варіант, коли неочікувано вистрелить партія, яка стане партнером для «Прогресивної Словаччини», яка вже на рівні 18 відсотків (Зузанна Чапутова — одна з засновниць цієї партії).

Основний претендент на перемогу — це партія Роберта Фіцо Smer-SD. Щодо риторики з ключових питань партія не є соціально-демократичною. Це популістська партія, яка насамперед працює з 20 %, що проти системи, яка через поляризацію суспільства, через мобілізацію тих, що незадоволені, хто не має позиції, з успіхом мобілізує потенційного виборця. На сьогодні це до 20 %.

Стосовно зовнішньої політики. Роберт Фіцо не ідеолог, тоді як в Угорщині Віктор Орбан добрий ідеолог. Фіцо прагматик. Лівий соціал-демократичний прагматик. Він завжди прагнув прагматичних відносин з усіма, зокрема з Росією. Коли ж у 2014 році розпочалася окупація Криму й війна на Донбасі, ця політика не спрацювала, бо тоді слід було робити вибір. Фіцо його не зробив. А коли ЄС почав запроваджувати санкції проти Росії, він висловився проти санкцій, водночас в Брюсселі на зустрічі європейських лідерів він їх підтримав.

Попри його жахливу передвиборчу риторику, до якої він вдається задля нарощування кількості голосів, це автоматично не означатиме, що Словаччина сформує антиукраїнську політику. Ця політика буде тиха. Словаччина ймовірно не буде адвокатом України на загальноєвропейському рівні, натомість Фіцо не зупинятиме домовленості, яких вже було досягнуто стосовно України.

Другий претендент — це Progresívne Slovensko, і ця партія наздоганяє Smer- SD. Це новий феномен для словацької політики, бо партія молода, це ліберальна молодь, це надія Словаччини. І немає жодних сумнівів щодо політики партії, адже як я вже сказала, президентка Чапутова — одна з фундаторів партії. Це безсумнівно проукраїнська політична сила, і може статися, що саме вони формуватимуть уряд.

Третій претендент Republika (не було в попередньому парламенті) — екстремістська, фашистська партія, вони вийшли зі справжньої фашистської партії Ľudová strana Naše Slovensko Мар’яна Котлеби та мають намір дистанціюватися від свого походження, і лідери Мілан Угрік і Мілан Мазурек вже не носять військову форму Словацької держави, а вдягають сорочки й костюми, краватки. Їхні погляди не такі радикальні, як мав Котлеба. Їхня підтримка становить майже 8-10 %, воліють відбілитися від партії, з якої походять, і називають себе договороздатними. Вони знають, що їхній виборець лише поміж тих, що проти системи. Вони відверто підтримують Росію, не збираються допомагати Україні, за вихід Словаччини з НАТО, поки мовчать щодо виходу з ЄС. Це найпроблемніша партія стосовно майбутнього і Словаччини, й України. Це справжня «путінська» партія в Словаччині. Потенціал для створення коаліції у партії близький до статистичної похибки.

У 2016 році польська газета Wyborcza оприлюднила таке: «Неофашистських бойовиків, які називають себе «громадянськими патрулями», все більше у Східній Європі. Вони полюють на ромів і біженців, часто з дозволу влади. Одним з учасників такого «патруля» у Словаччині є 22-річний Мілан Мазурек, нещодавно обраний парламентарій від ультраправої Народної партії «Наша Словаччина» (LSNS). Її лідер Мар’ян Котлеба анонсував створення «патрулів для забезпечення порядку в країні» під час кампанії перед березневими виборами. LSNS підтримали 8 відсотків громадян.

Відтоді Мазурека можна побачити частіше, ніж у парламентських лавах, з однопартійцями в парках, потягах і в районах, населених ромами. На одному з відео, опублікованих партією в Інтернеті, видно, як Мазурек з кількома міцними чоловіками в партійних футболках патрулює в потязі, жахаючи ромів, що там сидять. Зрештою викидають одного з них, у якого не було квитка».

HLAS Петера Пеллегріні наразі має більшу підтримку ніж Republika. Ще рік тому партія була в лідерах народної підтримки. Натомість на сьогодні Пеллегріні є політиком, якому найбільше довіряють словаки, він випереджає Зузанну Чапутову, яка довгий час була безумовним лідером. Його потенціал на рівні понад 15 % голосів виборців. Їх зовнішня політика близька до політики Роберта Фіцо, Пеллегріні спільно з Угріком і Фіцо був проти підписання двосторонньої угоди про співпрацю зі США.

З початком російсько-української війни ця політична сила змінила свою думку, наголосивши на важливості приналежності Словаччини до НАТО. Щодо України Пеллегріні висловився, що Словаччина вже достатньо допомогла Україні, стару техніку віддали всю. Натомість аналітики переконана, що HLAS не буде відкрито проукраїнською партією, водночас буде тихою проукраїнською, а робитиме те, що вимагатимуть НАТО і ЄС, як і Smer- SD. У Петера Пеллегріні наразі ситуація, що він може увійти до уряду будь-якої конфігурації — чи то під проводом Smer-. SD, чи то Progresívne Slovensko. Він має «золоту акцію» щодо створення будь-якого уряду. Тобто в сенсі словацько-українських відносин Пеллегріні провадитиме м’яку проукраїнську політику.

Ще є чимало малих партій — SaS Ріхарда Суліка (проукраїнська партія), OĽANO Ігоря Матовіча (яка швидше не потрапить до парламенту, і голоси, які він набере, пропадуть, бо з ним вже ніхто в жодну коаліцію не піде), Sme rodina Боріса Коллара, який був спікером, але це політичний проєкт, і щодо цінностей його підходи не є стійкі. Є проросійська партія SNS Андрея Данко, але вона має мінімальну підтримку.

Трохи про Progresívne Slovensko — одного з фаворитів голосування 30 вересня.

Міхал Шимечка — Голова Прогресивної Словаччини та віцеголова Європарламенту «Я переконаний, що політику в Словаччині можна робити інакше. Професійно, тактовно, нормально. Ми можемо покласти край чварам і хаосу і почати будувати своє гідне майбутнє. Прогресивна Словаччина пропонує стабільність, передбачуваність та якісну програму. «З дитинства я відчував, наскільки важливо відстоювати цінності, які є вирішальними для демократії в Словаччині. Дідуся комуністи ув’язнили, батькові не дали вчитися, а потім він був на початку Лагідної революції. Цей сімейний ідеал є для мене твердим обов’язком. Я належу до десятків тисяч молодих людей, які виїхали на навчання за кордон. Роки в Оксфордському університеті, а до того в Карловому університеті в Празі, показали мені, що ми легко можемо бути серед найкращих у світі, а також які є ресурси в системі освіти Словаччини. Головне – не панікувати й працювати кожного божого дня» — написав Міхал Шимечка.

Минулого тижня відбулися дебати між Робертом Фіцо і Міхалом Шимечкою. Ось як прокоментував цю подію Шимечка: «Сьогодні Роберт Фіцо вперше вирішив провести спільну дискусію. Але нас на сцені сиділо шестеро, тож суттєвого обміну не було.

Наші партії пропонують дві принципово різні форми майбутнього Словаччини. Я вважаю справедливим, що люди можуть безпосередньо їх порівняти. Тож мій виклик на дуель триває. У моєму щоденнику зарезервована дата, містере Фіцо!»

Трохи родзинок.

У середу 13 вересня Ігор Матовіч та політики зі Smer-SD побилися під час пресконференції партії Роберта Фіцо щодо захисту кордонів Словаччини від мігрантів. Конфлікт транслював OĽaNO у соціальній мережі.Бійка сталася трохи більш як за два тижні до дострокових парламентських виборів 30 вересня. Матовіч закликав Роберта Калиняка не забирати його власність. Політики образили один одного словами. Конфлікт завершився ударом Матовіча в груди Калиняка, а потім молодик Ріхард Глюк вдарив лідера OĽaNO. Не надто відомий Глюк балотується на виборах від Smer- SD, посівши 53 місце списку. «Це від мене Матовічу від імені всіх словаків, життя яких він зруйнував. Ваш Ріхард Глюк», — прокоментував пізніше в соцмережі політик власний насильницький вчинок. Член Smer-SD Роберт Каліняк сказав, що через інцидент написав заяву до поліції. Матовіч б’ється не вперше.

На конфлікт зреагував голова Progresivne Slovensko Міхал Шимечка: «Ганьба. Так не може бути. Цілеспрямована провокація, ненормативна лексика, бійка колишнього прем’єра з колишнім міністром внутрішніх справ. Словацька політика пробила дно!»

Результати виборів країни парадоксів Словаччини ми дізнаємося вже 1 жовтня. Тримаємо кулаки, аби наш найближчий сусід не схибив і не пішов не тим шляхом, бо після нашої перемоги доведеться рятувати ще і їх. 

Словацька система розмінування Bozena-5 вже рятує життя українським саперам

Ще в лютому Словацький уряд підтримав надання Україні двох систем розмінування Božena. Тодішній міністр оборони Ярослав Надь (OĽaNO) закликав допомогти Україні розмінувати «великі поля на території України».

«Йдеться про мільйон мін. Це те, що потрібно Україні й чим ми можемо допомогти», – сказав він. Система ліквідації мін BOZENA-5 — гусенична дистанційно керована машина для ліквідації мін з передавальним пристроєм на відстань до 2000 метрів. Вона здійснює примусову детонацію або ліквідацію протипіхотних мін натискної чи натяжної дії, а також протитанкових мін з зарядом до 9 кг тринітротолуолу. Процес розмінування контролює оператор з броньованої кабіни з прямим полем огляду. До місця розмінування BOZENA5 доставляється на транспортному причепі.

Українські TG топ-канали показали Bozena-5 в процесі розмінування. Словацька установка «Bozena-5» в процесі розмінування. «Керувати машиною можна як вручну оператору із броньованої кабіни, або ж на відстані — з дистанційного пункту управління. «Bozena-5» щодня рятує життя саперам, їй до снаги знешкодження протипіхотних мін натискної або натяжної дії, а також протитанкових мін із зарядом, еквівалентним 9 кг тротилу. На відео поруч військовослужбовці ЗСУ демонструють, наскільки щільно наша земля всіяна мінними полями, і яка подекуди концентрація мін навіть на квадратний метр. Кадри зняті у Запорізькій області — йдеться у дописі.

Словацькі журналісти систематично отримують погрози

Я вже писала про те, що питання свободи слова і вільних медіа є моїм пріоритетом.

До цієї теми я звертатимусь завжди, бо свобода висловлювати свої думки є першою ознакою цивілізованості суспільства і свідченням того, що ми не представники якихось варварських племен неоліту.

Ще на роковини вбивства журналіста-розслідувача Яна Куцяка та його нареченої Мартіни Кушнірової лідери коаліції та опозиції у Словаччині вирішили, що це нагода для нападу на журналістів. Журналістці громадського радіо погрожували катуваннями, зґвалтуванням і вбивством. Ян Куцяк працював у країні, де політики беззастережно словесно нападали на журналістів. Правоохоронні органи проігнорували його попередження, почувши його лише після того, як Куцяк і його наречена були брутально вбиті у власному будинку. «Брудний, продажний, нехай твій язик дерев’яніє, нехай ти та вся твоя сім’я помре до завтрашнього ранку. Я плюю на тебе, ти, свиня, ти, мавпа, ти, продажна сволота. ….коли Фіцо прийде до уряду, вам кінець». Такі слова висловили в бік медіа вже після смерті Яна. Цьогоріч. «Я слухав ваше шоу і мушу повідомити вам, єврейський фашист, що ви успішно потрапили в чорний список. Це список, яким ми незабаром скористаємося. Російська армія скоро прийде, хоч і ти, фашистська п*да, і та соросівська п*да Чапутова так брехали, що пил з рота йшов, що вони не прийдуть, але як солдати приїдуть, ми почнемо обступати вас і ваші сім’ї та вбивати вас згідно зі списком…» Чимало подібних електронних листів і голосових повідомлень було спрямовано Марті Янчкаровій, ведучій щотижневої політичної програми на громадському радіо RTVS.

Це закономірні дії після найменших конфліктів представників партії Фіцо з журналістами, емпірично перевірені та підтверджені багато разів у Словаччині. Словесні напади політиків на журналістів – це частина словацької дійсності. Роберт Фіцо коли був прем’єр-міністром, ще у 2016 році назвав журналістів «брудними, антисловацькими повіями». Після вбивства Яна Куцяка, якому перед убивством погрожував Маріан Кочнер (тепер його судять за замовлення вбивства), здавалося, що напади на журналістів стали певним табу. Через короткий час знову все повернулося.

І не лише щодо Фіцо, якому довелося піти у відставку після вбивства Яна Куцяка. Ігор Матовіч — експрем’єр-міністр, ексміністр фінансів, нинішній народний депутат і досі лідер OĽaNO — «Прості люди та незалежні особистості» — теж не зміг встояти перед бажанням критикувати журналістів і побічно звинуватити їх у брехні. Він зробив це в день річниці вбивства, 21 лютого, перед будинком Яна Куцяка та Мартіни Кушнірової у Великій Мачі. Він говорив про Яна та його роботу, засновану на правді, даних, фактах. Що його статті ніколи не містили вигадок, брехні чи маніпуляцій.

«Це місце, в якому слід покласти руку на серце і запитати, чи словацькі ЗМІ пішли шляхом Куцяка», – сказав він. «Чи є статті в словацьких ЗМІ, які базуються на фактах, правді, даних і реальних висновках? Чи немає в них маніпуляцій, брехні? На жаль, Словаччина лідирує у світовому рейтингу довіри до теорій змови, і я боюся, що часто це відбувається саме тому, що іноді люди шукають правду і не знаходять її. У статтях транслюють маніпуляції та брехню».

Словесні атаки політиків спонукають людей повторювати їхні наративи, часто не в витончений спосіб. Звинувачення у брехні та необ’єктивності, які іноді теоретично можуть бути конструктивні, натомість обертаються погрозами насильства. Працювати під такою напругою нелегко, і це реальна небезпека для свободи слова, як свідчить опитування, проведене Центром розслідувань Яна Куцяка. Дві третини (66,2 відсотка) словацьких журналістів зазнали будь-якого нападу або погроз упродовж останнього року. Більша частина стикалася з певним видом погроз і відчуває, що інтенсивність нападів і залякувань зросла за останні 5 років. Шістнадцять відсотків кажуть про самоцензуру через потенційну чи реальну загрозу.

Центр розслідувань Яна Куцяка запустив платформу — bezpečná.žurnalistika.sk (safe.journalism.sk) — за зразком нідерландської системи PersVeilig, метою якої є відстеження цих атак і допомога журналістам впоратися з ними. Але головною причиною створення такої платформи є визнання того факту, що словацькі журналісти не можуть сподіватися на допомогу політиків і держави, яка була обіцяна після вбивства Яна Куцяка. Здебільшого закони є. У Словаччині заборонено погрожувати комусь вбивством цієї особи та всієї її родини. Проблемою завжди було і залишається реальне виконання закону. Поліція почала розслідування погроз на адресу Марти Янчкарової. Вони вже оголосили, що ідентифікували принаймні одного підозрюваного та заарештували його. Але як щодо політиків, які підбурюють до такої поведінки?

Держава Словаччина не ухвалила законодавства, яке б гарантувало фінансування громадських ЗМІ після популістського кроку щодо скасування плати за ліцензії майже рік тому. Це слід розуміти як відхід від фінансової стабільності та політичної незалежності суспільного мовника. Це теж своєрідний напад на журналістику.

 Марина Ковальчук, керівниця проєкту V5 Media (Словаччина, Чехія, Угорщина, Польща), заступниця головного редактора