Про святого Іоанна-Лествичника та силу Божу, яка зцілює наші душі

Ексклюзив. Сьогодні, у цю четверту неділю Великого посту, ми святкуємо преподобного Іоанна Синаїта, також відомого як святий Іоанн Лествичник. Великий піст — це час оновлення, коли все, як це буває щовесни, бере новий початок і наше безсонячне життя знову осявається всією силою, яку може дати нам Бог, роблячи нас своїми довіреними особами, через Святі Таїнства та свої дорогоцінні дари. Це і примирення і радість; все це і для нас, і для Бога — новий початок. Четверта неділя Великого посту присвячена святому Іоанну Лествичнику, тому я хотів би навести кілька його висловлювань, що належать до того періоду літургійного року, який ми зараз переживаємо.

Святий Іоанн-Лествичник належить до найбільших стовпів християнської віри, він є одним з найбільших подвижників Синайської гори. Ці великі подвижники були незвичайними людьми. Вони керували стихіями; дикі звірі охоче і з готовністю підпорядковувалися їм. Для них не було хвороб, які вони не могли б вилікувати. Вони йшли по водах, як по суші; їм були підвладні всі стихії світу, тому що вони жили в Бозі та мали силу благодаті долати закони земної природи.

Святий Іоанн народився у Сирії в 523 році нашої ери. У віці 16 років він вступив у чернечу братію знаменитого Синайського монастиря, де трудився в послуху у свого духівника 19 років. Через те, що його приваблювало подвижницьке життя у пустелі, він втік у відокремлену келію, в п’яти верстах від монастиря. Важко описати подвиги святого преподобного в подвижництві, але зі збережених його писаннях ми можемо отримати уявлення про досягнуті ним духовні висоти. Там він віддався безмовності, невпинним молитвам, суворим постам (спав він лише стільки, щоб через надмірне неспання не втратити розсудливості розуму), літературній творчості та іншим працям. Частину свого часу він приділяв обробці землі, залицянню за городнім господарством, що доставляло їжу до його досить скромного столу.

За словами монастирського літописця, преподобний Іоанн пробув у безмовному відлюдництві близько сорока років, полум’яніючи ревнощами й благодатним духовним вогнем, не кочуючи з місця на місце (за винятком випадку відвідування єгипетських земель). Неробство та лінощі він долав допомогою Божою і постійним пам’ятанням про прийдешній суд.

До цього періоду життя відносять чудо позбавлення від смерті подвижника Мойсея, вчинене за молитвами преподобного Іоанна. Свого часу чернець Мойсей, побратим преподобного Іоанна по монастирю, заручившись благословенням старців, упросив Іоанна взяти його до себе в послух та в учні. Одного разу, займаючись за дорученням вчителя підготовкою ґрунту для городу, брат Мойсей, знесилений від спекотної спеки, міцно заснув. В цей час дрімав і Іоанн. І ось він побачив видіння: благоліпний чоловік дорікнув його і зазначив, що, тоді як він дрімає, Мойсей знаходиться в біді. Іоанн, розбуджений явищем чоловіка, негайно схопився та почав молитися.

Увечері, повернувшись з роботи, Мойсей розповів йому, що коли він заснув, його ледь не розчавив величезний камінь, але він (Мойсей) встиг відскочити в той момент, коли йому, раптом, представилося, що його кличе Іоанн…

Після сорокарічного подвигу відлюдництва Іоанн, всупереч своїм задумам, встав на чолі Синайської обителі, став ігуменом Синайської гори (в колишній час розташовувався там монастир іменувався обителлю Неопалимої Купини; згодом споруджена там обитель стала називатися обителлю Святої Катерини). У цьому він бачив Божественне призначення. Духовна велич ігумена Іоанна, при всій його лагідності та смиренності, була настільки визнаною братами монастиря, що вони (і не тільки вони) зіставляли його з законодавцем Мойсеєм, вождем старозавітного Ізраїлю. При цьому помічалося, що перший Мойсей, який не увійшов в обітовану землю, позбувся дольнего Єрусалиму, а другий Мойсей (преподобний Іоанн Лествичник) досяг Горнього Граду, Єрусалиму Небесного.

Незадовго до своєї кончини ігумен Іоанн призначив собі богоугодного наступника. Ним став єпископ Георгій (вважається, що він був йому братом, або іншим родичем по плоті). Після цього преподобний пішов у колишнє місце та знову віддався безмовності. Там він і помер у мирі з Богом. Існує переказ, що смерть настала 30 березня.

Його найвідоміший твір «Лествиця» («Сходи Божественного сходження») вже більше 1400 років є духовним натхненням для православних ченців та черниць. Цю книгу читають не тільки індивідуально, а й колективно в монастирях під час Великого посту. Хоча спочатку вона була написана для ченців, миряни також можуть отримати користь від уважного вивчення тексту. За словами митрополита Калліста Уера, «за винятком Біблії та богослужбових книг, у східнохристиянському світі немає твору, який би вивчався, копіювався та перекладався більше, ніж „Сходи Божественного сходження“ преподобного Іоанна Лествичника». Таким чином, це книга, яка виховувала нескінченні покоління віруючих християн, які прагнули та і зараз прагнуть поглибити свої стосунки з Богом через Христа, зі Христом та у Христі.

Пам’ять Святого Іоанна, яка припадає на четвертий тиждень Великого посту нагадує нам, що основна складова нашого пісного подвигу зосереджена на тому, щоб певною мірою бути подвижником, і що будь-які аскетичні зусилля повинні бути розміщені в більш широкому контексті боротьби з пристрастями з метою досягнення тих ключових чеснот, які відрізняють життя посвяченого християнина. Святий Іоанн нагадує всім нам, що у період Великого Посту слід пам’ятати, оскільки наші пісні зусилля можуть почати слабшати в цей момент в пору року.

Безсумнівно, з самого початку свого служіння преподобний Іоанн пише для побратимів-ченців. Але це навряд чи обмежує коло його передбачуваних читачів знову звернемося до митрополита Калліста: «але чи випливає з цього, що „Лествиця“ не представляє інтересу для „світу“? Звичайно, ні. Насправді її з найбільшою користю прочитали багато тисяч одружених християн, і якими б не були початкові задуми автора, в цьому немає нічого дивного… будь то ченці або одружені, всі хрещені відгукуються на один і той же євангельський заклик; зовнішні умови їх реакції можуть відрізнятися, але шлях, по суті, один».

На початку цієї книги є чудовий уривок, що ясно підтверджує загальний заклик вчення святого Іоанна: «Бог є життя всіх вільних істот. Він є порятунком віруючих і невіруючих, праведних або неправедних… ченців або мирських жителів, освічених або неписьменних, здорових або хворих, молодих або дуже старих. Він подібний до виливу світла, блиску сонця або змін погоди, однаковим для всіх без винятку».

Ідея класифікації чеснот як сходинок сходження християнина до неба була натхненна знаменитим баченням праотця Якова, героя книги Буття, коли він побачив сходи, які спирається на землю, але досягають і неба, і по яких спускалися ангели. Це проста міра того, на якому місці в духовному житті знаходиться християнин. Як пише св. Іоанн, всякий, у кого є віра, може крок за кроком піднятися по сходах на небо. Людина розмірковує про свої пристрасті та чесноти, які дав їй Бог, бачачи, на якому щаблі вона знаходиться. Це безперервний процес, бо християнин завжди прагне вгору, на наступний рівень.

У цьому творі ми бачимо, як за допомогою тридцяти ступенів християнин поступово сходить знизу до висот вищої духовної досконалості. Ми бачимо, як одна чеснота веде до іншої, як людина піднімається все вище і вище і, нарешті, досягає тієї висоти, де перебуває вінець чеснот, іменований «християнською любов’ю».

Преподобний Іоанн закликає до терпіння тих, хто тільки починає, через те, що це постійна і нескінченна боротьба. Так само як Ви піднімаєтеся по звичайній драбині обережно, крок за кроком, так і духовними сходами треба просуватися обережно. Немає ніякого поспіху, або пропусків сходинок. Тридцять кроків до Царства Небесного. Не піддавайтеся спокусі думки зробити це своєю власною силою чи волею та не розчаровуйтесь висотою. Ви будете не одні, але святі ангели будуть з вами, допомагаючи вам. Нагорі Христос, що дає всім нас свою велику силу.

«Покаяння, тобто повернення до Бога, є оновлення нашого хрещення, оновлення нашого договору з Богом, наша обіцянка змінити наше життя. Це час, протягом якого ми можемо придбати смирення, яке є миром, миром з Богом, з собою, з усім створеним світом. Покаяння народжується з надії, тобто коли ми відкидаємо відчай. А каються ті самі люди, які заслуговують обвинувального вироку — і все ж без сорому залишають суд, бо покаяння — це наш мир з Богом. І досягається це через гідне нас життя, далеке від гріхів, скоєних нами в минулому. Покаяння — це очищення нашої совісті. Воно передбачає повне звільнення від печалі та болю».

Варто послухати ці кілька слів про молитву, якщо ми поставимо собі питання, як нам цього домогтися, як ми можемо відповісти Богу, який приймає нас, як батько в притчі про блудного сина.

Богу, який чекає на нас з тугою і хто, хоча ми й відкинули Його, ніколи не залишав нас: «Не придумуйте нам слів, коли Ви молитеся, тому що часто простий і нехитрий дитячий заклик приносить задоволення нашому Небесному Отцеві. Коли ви говорите з Богом, не намагайтеся говорити багато, інакше ваш розум буде шукати слова та загубиться в них. Кілька слів, сказаних митарем, принесли йому милість Божу; кілька слів, повних віри, врятували розбійника на хресті. Зміна слів під час молитви розсіює розум та запалює уяву. Одне слово, звернене безпосередньо до Бога, спрямовує розум до Його присутності. І якщо під час молитви це одне слово торкається вас зсередини, якщо Ви відчуваєте його глибоко, залишайтеся в ньому. Залишайтеся, тому що в такі моменти з нами молиться наш ангел-охоронець, тому що ми дійсно самі і з Богом». Не забудемо цих слів преподобного Іоанна Лествичника.

Згадаймо його слова, тому що він був людиною, яка знала, що означає звертатися до Бога, жити Божою радістю та постійно радіти в Ньому. Цей період літургійного року пропонується нам як приклад того, чого може досягти благодать Божа у перетворенні звичайної людини у світло для світу.

Дізнаємося, як сила Божа може діяти в людях, і з вірою, з упевненістю, та разом з радістю, прослідуємо прикладу святого преподобного Іоанна, послухаємо, як Бог благає нас знайти шлях життя і говорить нам, що з Ним та в Ньому ми будемо жити Істинно, через те, що Він є Шлях, Істина та вічне Життя для нас.

Великий піст є періодом покаяння, протягом якого наші кам’яні серця повинні, по благодаті Божій, пом’якшити у плоті і перейти з черствого стану в чуйний, з холодного і жорсткого в теплим та стати відкритим для інших, особливо для Самого Бога.

Ми не дотримуємося мертвого моралізму. Ми не служимо мертвому Богу. Ми не віримо у дешеві та швидкі методи, які принесуть нам уявне просвітлення і спокій. Ні! Ми віримо в Живого та особистісного Бога: Вселюбного Батька, Смиренного Сина та Животворящого Духа.

Ми не можемо змусити Бога вийти за межі того, що Він вважає правильним для нас в будь-який момент часу; ми не можемо обдурити Його, або переступити наші кордони, або гордо засунути ніс в божественні речі нашим слабким інтелектом, відкинувши при цьому постійну залежність від Бога через смирення і молитву.

Воістину, ми покликані до Нього сходити, як преподобний Іоанн Лествичник навчає: «сходіть, браття, сходите з ретельністю… не поспішайте так, щоб спробувати випередити провидіння, яке веде вас, — я не кажу, що вам не слід поспішати». Це завзяття духа, про який говорить Синайський ігумен, є те благий намір всередині нас, який бажає жити цілком у Бозі. Цей маленький намір, на думку навіть самих аскетичних святих, є єдиним, що ми дійсно можемо запропонувати Богу для нашого спасіння.

Святитель Іоанн Лествичник у першому розділі своєї «Лествиці» про початок духового шляху говорить так: «Давайте, немічні і пристрасні, дерзаємо з непохитною вірою принести Христу нашу неміч, природну слабкість та сповідувати її. Для Нього; і ми обов’язково отримаємо Його допомогу… якщо ми постійно занурюємось у глибину смирення».

Людина пропонує, Бог очищає! Людина шукає, Бог дає! Людина плаче, Бог рятує! Людина падає, Бог піднімає! Людина грішить, Бог зцілює! Людина знову падає, Бог знову швидко рятує! Людина впадає у відчай, Бог радує та втішає! Людина вбиває себе гріхом, а Бог воскрешає мертвих, виганяє бісів та абсолютно знищує смертоносні пристрасті та гріхи.

«Наш Бог — це Той, хто творить чудеса! Він один робить все з нічого! Він один робить Діву Матір’ю, Бога! Він один робить з мирських та плотських людей найчистіших ангелів! Він один робить життя зі смерті! Він один перетворює блудниць у незайманих; п’яниць у тверезих, у пильних та у молитовних споглядачів; прокляті уста перетворює на річки прекрасних та благодатних гімнів! Він один перетворює злісних людей у самих лагідних і люблячих! Прийдіть, припадемо перед цим самим Богом тілом, розумом і всією душею Нашою; і будемо плакати та кричати до Нього, невпинно закликаючи всесолодісне ім’я Господа Ісуса, Який створив нас і обіцяв відтворити нас, у вічну славу і похвалу Отця і Сина і Святого Дух, нині й повсякчас і на віки віків!» Амінь.

Ієромонах Феофан (Скоробагатов) Полоцький, доктор богословських наук.