Повчання на початок Великого Посту

Ексклюзив. Для всіх віруючих християн важливо розібратися з поняттям посту.  У деяких церквах піст перетворився на священну дієтологію. Абсурдність відомості поста до дієтології пояснювали багато проповідників, але сюжет казки «як купчиха постила» включаючи фінальну фразу («вперше бачу, що б до білої гарячки обжиралися») на жаль актуально досі. Святі говорили, що Великий піст є найбільш духовно плідним періодом богослужебного року. Тому це вимагає від нас величезної духовної відданості. Цей період визначає те, як ми переживатимемо найбільші свята нашої віри – Страстей, Смерті та Воскресіння Господа Ісуса Христа.

Піст — це добровільна відмова від їжі чи інших законних насолод протягом певного періоду з духовними цілями. Ми можемо постити від їжі, технологій чи розваг. Пост готовий відкласти законні апетити тіла, будь то їжа, розваги чи технології на певний період часу, і зосередитися на молитві та виконанні волі Бога. Це не лише надає нотку терміновості та наполегливості нашій молитві, але також є потужною особистою дисципліною для тренування нашої волі, розвитку самоконтролю та налаштування нашої духовної чутливості до Бога. Ми не постимо, щоб намагатися маніпулювати чи змусити Бога діяти. Бог відповідає згідно зі своєю волею (1 Ів. 5:14-15).

Натомість піст і молитва приводять нас до мети, яку Бог має для нас. Часто ми маємо «тунельний зір» і бачимо лише негайне, але Бог бачить за рогом і рухає нас до цього. Хоча ми можемо не повністю зрозуміти таємницю посту й молитви, але я вірю, що коли ми добровільно відкладаємо «апетити» плоті, щоб бути відкрити на Бога , ми звільняємо простір для того, щоб Він прийшов і говорив з нами, і ми взиваємо до Нього, щоб Своєю Присутністю втамував наші спраглі серця.

Тому подивимося на три аспекти поста.

1. Утримання від насолод. І це не тільки мова про їжу. Звичайно у людини, яка живе в злиднях і бідності все життя «навколо їжі» для неї утримання від м’ясної їжі буде деяким подвижництвом. У наше століття, коли основна їжа бідних людей це «м’ясовмісткі напівфабрикати» це навіть важко уявити.

Але життя більш менш фінансово успішної людини зосереджене навколо насолод іншого роду. Тому набагато більш серйозним видом поста буде наприклад відмова від комп’ютерних/відео ігор, перегляду серіалів або звичних ТБ-шоу включаючи трансляції спортивних змагань. (Уявляєте яка сила волі потрібна, щоб відмовитися від перегляду трансляції матчу) Концертів, виставок та вечірок…

Мені здається, що бувають моменти, коли нам потрібно вчитися постити з інформаційного шуму. Мені дивно, що багато людей, здається, нездатні або, принаймні, не хочуть цілий день зосереджуватися на одній справі. Усе порушує наше відчуття концентрації — інтернет, новини, а меншою мірою газети, радіо, телебачення, журнали. Не дивно, що ми відчуваємо себе розбитими людьми. Дехто з вас настільки поневолені телебаченням, що якби його у вас забрали, ви б пережили абстиненцію. Це неймовірно. Тепер це рабство. Апостол Павло сказав: «Для свободи Христос визволив нас. Не піддавайтесь знову ярму рабства».

Я думаю, що це дивно. Поїдемо в гори на тиждень. Ми повертаємось і кажемо: «Бог промовляв до мене». А потім ми повертаємось у бурхливе життя, і Бог перестає говорити, правильно? О ні, це ми перестаємо слухати. Те, що сталося в горах, було неймовірно простим. Все, що ми робили, — це позбавлялися достатньої кількості відволікаючих факторів на достатній період часу, щоб зосередитися. Для цього вам не потрібні гори. Ви можете робити це прямо у своєму повсякденному житті, беручи невеликі дисципліни про піст із ЗМІ.(інформаційного шуму). І це виховання сили волі лише 1/3 посту.

Дисциплінована людина – це людина, яка може робити те, що потрібно робити, коли це потрібно робити. Зараз я можу взяти баскетбольний м’яч і, зрештою, зможу помістити його в баскетбольне кільце, але я не можу взяти баскетбольний м’яч і помістити його в баскетбольне кільце, коли його потрібно помістити в баскетбольне кільце. Тобто я не дисциплінований баскетболіст. Тепер ця здатність мати силу робити те, що потрібно робити, коли це потрібно робити, є надзвичайно важливою для всього життя, але вона ніколи не є більш центральною, ніж у житті духу, тому що саме це життя запліднює та проникає і домінує буквально над усім, що ми робимо.

Сьогодні я говорю на тему посту в стилі ХХІ століття. Але, будь ласка, не смійте перетворити це на черговий закон, що вбиває душу, тому що є час бенкетувати і є час постити, і дисциплінована людина може бенкетувати, коли потрібно бенкетувати, і постити під час посту, коли це необхідно. Насправді у ненажери та в крайнього аскета однакова проблема. Вони не можуть нормально жити в житті. Вони не можуть робити те, що потрібно робити, коли це потрібно робити.

2. Друга важлива складова посту – це справи милосердя і благодійність. Під час Великого посту Бог закликає нас до милостині, тобто до безкорисливого дару. Воно має бути стриманим, делікатним і сповненим турботи про добро та життя інших. Це має бути акт справедливості. Бог навчає нас про милостиню, серед іншого, через вітхозавітну Книгу Товита, кажучи: «Милостиня — чудовий дар для тих, хто дає її перед Всевишнім» (Тов. 4: 11), а в іншому місці У книзі сказано: «Милостиня звільняє від смерті і очищає від усякого гріха. Ті, хто дає милостиню, будуть наповнені життям (Тов. 12:9)»

У давнину харчові обмеження були частиною благодійності. Люди харчувалися більш дешевою їжею, що б різницю віддати нужденним. Ніби розділяли з нужденними свою трапезу. У дитинстві мене дратувало, що бабуся посилала відносити частину пиріжків які готувала, злиденній старій на прізвисько “Каїниха”. (Точна етимологія прізвиська мені невідома, але говорили це тому що вона провела в місцях позбавлення волі багато років). Пиріжків і так не сказати, щоб на всіх з надлишком, а тут треба нести кілька (борючись з бажанням з’їсти один-два по дорозі) до страшної халупи під руберойдом де живе страшна стара. Зараз розумію, що це був урок милосердя. Милостиня не обов’язково повинна бути матеріальною. Увага —теж цінність. Зараз багатьом літнім та самотнім людям не вистачає в основному уваги й допомоги чисто психологічного характеру. Сто-пятьсотий раз вислухати від самотнього пенсіонера розповідь від тому «як це було» сорок років тому, теж милостиня і акт милосердної допомоги.

Під час посту варто згадати таку практику благочестя, якою зараз навіть люди з великим церковним стажем нехтують – поминання наших померлих. Під час посту ми маємо три Батьківські суботи, коли варто прийти на богослужіння та помолитися не лише за рідних (не лише за діда-бабу, а якщо знаєте й більш далеких предків), але й за інших померлих, будь-яких. А це одна з доступних для нас всіх справ Милосердя.

Сьогодні стає модним рекламувати власну благодійну діяльність. Водночас Ісус Христос каже: «Коли даєш милостиню, нехай не знає ліва рука твоя, що робить правиця твоя, щоб милостиня твоя залишилася в таємниці».

Справедливо кажуть, що найкраща форма благодійності – це коли дарувальник не знає, хто отримує його пожертву. Інакше він буде чекати подяки від тих, кому допоміг. Ми знаємо приказку: рука руку миє. Дуже добре про це говорить і латинський вислів «Do ut des», який можна перекласти як «даю, щоб отримати».

Якщо ми використовуємо релігійні практики, щоб справити враження на інших і чекаємо похвали та оплесків, релігія стає грою видимості. Практики Великого посту переслідують іншу мету – наше духовне навернення. Тому св апостол Павло каже, що якщо ми намагаємося догодити людям, ми не можемо бути слугами Христа.

3. Молитва – головне завдання під час Великого посту. Молитва є обов’язком християнина, але під час Великого посту ми особливо покликані до неї. Євангеліє Попільної середи говорить нам молитися стримано, внутрішньо і тому дуже особисто. Кожен день нашого життя має бути наповнений молитвою. Молитва так само необхідна для духовного життя, як повітря для фізичного. Без повітря людина гине фізично; без молитви людина вмирає духовно.

Христос каже: «Коли ти молишся, увійди до своєї кімнати, зачини двері й помолися Отцеві своєму, що в таїні. І Отець твій, що бачить таємне, віддасть тобі» (Мт 6, 6). Крім спільної молитви, шукаймо контакту з Богом в індивідуальних розмовах з Ним, а також у таїнстві сповіді. Приймаймо Христа у Святому Причасті частіше. Можливо, нам варто постаратися відвідати богослужіння протягом тижня, крім неділі

Варто також збільшити свої щоденні молитви. Більше витрачати час на читання Святого Письма або духовної літератури.

Знову таки під словом «молитва» багато хто помилково розуміють дві пов’язані речі: 1. повторення і промовляння слів текстів молитов і гімнів запропонованих Церквою; 2. фантазування бесіди з Богом.

В обох випадках – повз мету. Молитва – це перш за все розкриття свого «внутрішнього я» перед Богом. Розуміння Бога як іншої особистості зверненої до нас. Розуміння Бога як люблячого зверненого до нас. І тоді слова, звернені до Бога, написані давно або виражені по ходу, стають тим що допомагає співпраці з Богом. З Божественною Благодаттю. Тільки цими двома умовами людина входить у співпрацю з Богом. Тільки так зростає і розвивається Віра.

Віруємо Господи, допоможи нашій невірі.

Тому саме під час посту варто спробувати знайти гармонію інтелектуального і емоційного вправи в молитві та роздумах про істини віри, навіть якщо молитва пробивається через спустошеність і сухість, а роздум про віру через сумніви і помилкові логічні зв’язки. Молитва як досвід спілкування з Богом повинна прагнути до того що б бути спілкуванням з Богом, досвідом особистого ставлення. І ось гармонійна єдність цих трьох елементів народжує дотримання дисципліни посту.

Під час посту також варто визнати, що незважаючи на великий релігійний досвід наша віра поки ще ніжний паросток, якщо не сухе насіння, це вірний початок шляху.

Віра часто порівнюється з насінням рослини. Дуже слушний символ. Насіння рослин дуже живучі. Пам’ятаю, як в одному з популярних видань було описано, що вчені археологи виявили у давньоєгипетській гробниці насіння пшениці, а біологи змогли їх проростити. Кілька тисяч років пшениця «спала», щоб дати паростки тієї пшениці, сорту якої зараз давно вже немає.

Так само віра в людині може чекати дуже довго,коли людина пізнала власну духовну злиденність і звернулася до Бога («рід же цей (злі духи) виганяється молитвою і постом»). Зрозуміло, чому саме.

Слово «піст» тут необхідно звичайно розуміти в значенні «зусилля /аскеза».

Здатність до над-мотивації в діях яка побутовою мовою називається «здатність до подвигу». При слові «подвиг» ми відразу представляємо якихось військових героїв ( «подвиги Геракла», або Тезея). Загалом щось зі світу короткої над-мотивації з приводу вбивства чудовиська типу «Мінотавра» з острова Крит.

У візантійській чернечій традиції «подвиги» часто – це саме аскетичні екзерсиси. Такий-то пустельник їв тільки сухий хліб, інший спав тільки 4 години на добу тощо. Все це «круто» тільки з точки зору: «я б так не зміг».

В реальності все це не має ніякої цінності зовсім, якщо не служить розвитку якості особистості людини як сила волі та здатність до подолання своєї слабкості, в тому числі і гріховної.

Тобто готовність над-мотивації вбити свого внутрішнього «мінотавра», чудовиська, яке пожирає «дітей», тобто наші чесноти. І це чудовисько– це не міфологічий мутант-дегенерат, а щось виткане з наших власних пороків та гріховних пристрастей. Наша аскеза найчастіше починається з «вчасно прокинутися до недільного богослужіння».

У період посту людина закликається усвідомити слабкість своєї природи, а ще точніше слабкість сили волі. Нагадаю що слово «аскеза» в грецькій мові спочатку позначало мотивацію спортсмена під час тренувань. Дійсно людина покликана подолати себе і в якомусь сенсі перемогти себе. Точніше гріховні слабкості які людина звикла бачити частинами себе самого. Людині набагато простіше оголосити який завгодно порок частиною свого життя настільки важливою, що практично частиною своєї особистості. В результаті заклик змінити своє життя і відмовитися від гріха може для когось прозвучати як заклик відрізати собі руку або ногу. Настільки щільно схильність до гріха входить в свідомість людини.

Проте, наприклад, ракова пухлина може здаватися частиною тіла людини, але важливо зрозуміти, що це – не частина тіла. Її не повинно бути, хоч і видалення її без медичної операції неможливе. Так само схильність до якогось гріха не частина особистості людини, хоча і видалення її пов’язано з досвідом болю і обмеження. Найчастіше це відбувається з гріхами зав’язаними на сексуальність людини. Чомусь все що якось пов’язане із сексуальністю в нашому столітті розглядається як дія обставин непереборної сили.

Завдання практики посту показати нам, що всі ці труднощі переборні.

Піст означає особливу стриманість у споживанні їжі, яка повинна служити тільки для задоволення необхідних потреб організму. Ця традиційна форма покути не втратила свого значення, а навпаки – заслуговує на те, щоб її знову відкрити, особливо в тих частинах світу та середовищах, де їжі багато, а іноді навіть виникають хвороби, спричинені переїданням.

Піст можна вважати своєрідною терапією для душі. Взятий як знак навернення, він допомагає нам прийняти зовнішню позицію слухання голосу Бога. Сьогодні – особливо в процвітаючих суспільствах – важко зрозуміти сенс цієї євангельської практики посту. Споживацтво – замість того, щоб задовольняти потреби – постійно створює нові. Все здається потрібним і негайно потрібним, настільки, що навіть не встигаєш поговорити з собою. Так, ми повинні піти всередину себе, якщо ми хочемо знайти себе, тому що на карту поставлено не тільки наше духовне життя, а й рівновагу всього нашого особистого, сімейного та суспільного життя.

Піст – у християнському розумінні – спрямований на наслідування жертви Христа. Християнин постить, щоб з’єднатися з розп’ятим Спасителем, щоб розіп’яти в собі «стару людину» і стати «новою людиною». Святитель неодноразово писав про це. У Павла: «Тож ви вбиваєте земне у своїх членах: розпусту, пожадливість, злу пожадливість і жадібність. А тепер і ти відкинь усе: гнів, лютість, злобу, наклепи, наклепницькі слова з уст своїх. Не говоріть неправди один одному, бо ви скинули старого з його вчинками». (Колосян 3:5-9). Августин, який добре знав свої погані схильності, писав у своєму трактаті « Про корисність посту »: «Я завдаю собі великих страждань, щоб Він міг пробачити мене, я караю себе, щоб Він міг мені допомогти, щоб Він знаходив у мені задоволення, щоб я міг відчути Його солодкість»

Варто також зазначити, що піст сам по собі не є чеснотою. Сьогодні замість релігійного посту з’явилася тенденція до різноманітних очисних постів в ім’я краси та здоров’я, які хвалить сучасна медицина, за умови – звичайно – їх розумного використання. Ще в давнину голодування розглядалося як засіб лікування. Відомий Гіппократ і середньовічний вчений Авіценна лікували голодуванням. Лікувальне голодування, як то кажуть, запобігає і лікує хвороби, виводить відкладення і токсини, покращує зір, нюх, слух і смак, омолоджує, відновлює дегенерацію, продовжує життя. Дивно, але знецінення цінності релігійного посту відбувається в той час, коли дедалі гучнішими стають вимоги повного вилучення м’яса з меню людини, тенденція до вегетаріанства, або навіть веганства, та соціальні кампанії по боротьбі з ожирінням. Всі ці «світські» пости присвячені людському тілу, його зовнішньому вигляду та здоров’ю, яке має свою цінність. Проте найбільшу цінність посту ми відкриваємо лише тоді, коли помічаємо його благотворний вплив на наше духовне життя.

Зрештою, піст допомагає кожному з нас, писали отці церкви – зробити себе повним даром Богові. Тож нехай Великий піст служить кожній людині, родині та християнській спільноті для поглиблення того, що живить душу, відкриваючи її на любов до Бога та ближнього. Тут я маю на увазі особливо частіший доступ до Таїнства Покаяння та Євхаристії, які мають особливе значення в нашій щоденній боротьбі з безладдям гріха. Таїнство примирення, очевидно, вдосконалює нашу внутрішню покуту. Тут багато залежить від внутрішньої налаштованості християнина, хоча головною дійовою особою є Бог, який спонукає нас до навернення. Через це таїнство – справжній «шедевр Господа», його дія досягає нашої занепалої свободи.

Великий піст є чудовою нагодою розвинути цю «особливу любов» до сповіді, прийшовши до сповіді сам і заохочуючи до цього інших.

Великий піст – час тиші та навернення. Щодня ми прагнемо до багатьох речей, наші графіки заповнені. У таких умовах легко втратити справжню мету. Великий піст і Великдень — найкращий час, щоб усвідомити, що ніхто з нас не ідеальний — ми всі маємо навернутися до Бога, Який нас зцілює від гріха.

За цей час ми отримуємо набагато більше – літургія дає нам численні настанови, які Бог залишив для нас у Святому Письмі. Завдяки їм ми можемо почати все спочатку, обрати шлях до життя та реалізувати справжню мету Великого посту та Воскресіння: повернути даровану нам Богом свободу. Тож дотримуйтесь правого вказівника. Не витрачайте час на блукання!

Ієромонах Феофан (Скоробагатов) Полоцький,

доктор богословських наук.