Передбачення: червоне і чорне

19.05.2020 0 Редакция NS.Writer

Побачити порядок в хаосі світового суспільства, загальний напрям і траєкторію розвитку нам допомогла концепція відомого українського соціолога Валерія Хмелька. За цим логічно поцікавитися геопозиціюванням нашої країни, яке надали фахівці під науковим керівництвом академіка НАН України Михайла Згуровського.

Майбутнє зручно розглядати як віяло вірогідних сценаріїв. Їх множинність дозволяє (принаймні теоретично) кожній країні обрати власну долю, що й продемонстрував Форсайт 2016. Він подає для України 8 можливих сценаріїв: «Оптимістичний», «Консервування кризи», «Суверенний дефолт», «Колапс», «Збалансований розвиток», «Чужа суб’єктність», «Сіра зона», «Дезінтеграція».

Перевагу негативних визначень автори пояснюють насамперед тим, що «в економічному відношенні Україна скористалася, мабуть, найгіршою з можливих моделей трансформування суспільства порівняно з іншими постсоціалістичними країнами. Замість еволюційного розвитку, відповідно до послідовної національної політики, країна «втяглася» у фазу стихійного первинного накопичення капіталу, притаманну «дикому капіталізму».

Примітивний ринок праці позбавляв молодь і всю систему вищої освіти відповідних стимулів, що зробило непотрібними наукомісткі знання і витискує з країни кращий людський капітал. Цей процес фактично заблокував розвиток економіки та суспільства і спрямував рух країни до групи тих націй, що не відбулися. Зараз виробляється продукції приблизно 60 % від 1991 року, економіка країни впала з мінімум 10 місця в Європі до майже останнього…

Варто нагадати, що 8 визначених сценаріїв стали результатом третього дослідження. В першому (2008р.) було побудовано три сценарії соціально-економічного розвитку України: «Старі політики (до 2010–2012 років), «Нова генерація» (2010–2020 роки) і «Швидкий розвиток» (після 2020 року). Внаслідок економічних втрат після нападу Росії «майбутня економіка країни вже не буде мати попередньої структури та попереднього характеру розвитку.» Маємо нагадати, що сумарні втрати (total loss), яких зазнала Україна в 2013–2016 роках сукупно визначаються: падінням економіки — близько 30 %; втратою території 41.8 тис. кв. км (6.9 %); втратою населення — близько 5 млн осіб (12–13 %). «Це змушує Україну корінним чином переглянути не лише доктрину національної безпеки і своє місце в геополітичному та економічному просторах, а й власну парадигму та модель соціально-економічного розвитку…»

Автори другого дослідження (2015 р.) сподівалися, що шоковий стан, в якому опинилося українське суспільство, дає йому й унікальний шанс на важкі і невідкладні перетворення до єдино можливої європейської моделі розвитку.

Третє (2016 року) дослідження «було обумовлено швидкими суспільними змінами в країні і бурхливими подіями на геополітичній карті світу протягом попереднього року… Акцентовано увагу на тому, що краще зрозуміти сутність нових викликів, перед якими постала Україна, бажає і громадянське суспільство України, яке швидко дорослішає і вимагає швидких і очевидних перетворень. Йому стає зрозумілим, що країна має пройти шлях радикальних перетворень…

Головна ціль соціально-економічного розвитку України на найближчі 10 років була сформульована Форсайтом 2016 так: «До 2025 року подвоїти ВВП країни і довести його до $400–500 млрд, зберігаючи стабільність своїх суспільних і культурних систем та забезпечуючи життєздатність власної біосфери і її спроможність самооновлюватися».

Відповідно до цілі було визначено 5 головних гальмуючих факторів української економіки, 10 драйверів (кластерів) її прискореного розвитку, 8 інших важливих операторів форсайту, виконано SWOT-аналіз 10 драйверів (кластерів) економіки, оцінку наявності людського капіталу, уточнено 8 сценаріїв соціально-економічного розвитку України на середньостроковому (до 2020 року) і довгостроковому (до 2030 руку) часових горизонтах, вибудовано п’ятдесят головних дій влади у формі стратегії соціально-економічного розвитку України в середньостроковій і довгостроковій перспективі, щоби:

— мінімізувати гальмуючі фактори,
— активізувати драйвери економіки і
— підготувати оптимальний людський капітал.

Мінімізувати гальмуючі фактори пропонували шляхом реформування податкової системи, переходу до цивілізованого ринку землі, лібералізацією економіки, введенням відкритих електронних форм звітності, посиленням відповідальності за ухилення від публічної звітності, введенням паралельно з солідарною системою накопичувальної пенсійної системи, послабленням боргового тиску на бюджет, укладанням з кредиторами договорів про зміну умов боргу, реструктуризацією державної заборгованості, зменшенням енергоємності ВВП в 3— 5 разів і переходом на «інтелектуальні» технології.

Активізувати головні кластери економіки пропонували прогресивною аграрною політикою, дієвою політикою національної безпеки і оборони, потужними інноваційно-виробничими комплексами в сфері оборони, піготовкою управлінців нового типу для збройних сил України, нової політикою в галузі ІКТ, модернізацією національної мережі зв’язку, новою політикою в галузі виробництва нових матеріалів і нанотехнологій, оновленням основних фондів і технологій матеріалообробної промисловості, змінами в енергетичній політиці і подібними заходами в інших ключових галузях.

Підготувати людський капітал рекомендували шляхом аналізу підготовки людського капіталу, розробки системи критеріїв підготовки і його відтворення, оцінки розриву між наявним і необхідним, аналізу стану і спроможності науково-педагогічних шкіл, визначення головних потреб базових науково-педагогічних шкіл, надання їм державної підтримки, прийняття законів та нормативних актів, що спрямовані на створення привабливого інноваційного клімату і поєднання інтересів бізнесу, освіти, науки і влади, надання допомоги з участі в європейських і світових науково-технічних програмах і грантах, заходів з використання ділової англійської мови, європейських систем стандартів і стандартів НАТО, європейського законодавства в освітньо-науковому просторі України.»

Результатами дослідження, на думку авторів, стало:

— нове широкомасштабне експертне дослідження соціально-економічного сегмента суспільства з використанням Дельфі і SWOT;
— формулювання головної мети його реформування;
— оцінка наявності людського капіталу;
— уточнення 8 сценаріїв соціально-економічного розвитку України на середньостроковому (до 2020 року) і довгостроковому (до 2030 руку) часових горизонтах з використанням методів SWOT аналізу, методу «двох осей» і методу «гілки»;
— вибудова п’ятдесяти головних дій влади у формі стратегії соціально-економічного розвитку України;
— пропозиції з мінімізації топ 5 гальмуючих факторів, активізації головних кластерів економіки України, підготовки компетентного людського капіталу;
— онлайн платформа її моделювання і візуалізація для зручності донесення головних положень стратегії.

Найвищу ймовірність експерти віддали сценарію «Консервування кризи» (50–60%) (який пізніше і справдився). «Суверенний дефолт» і «Чужа суб’єктність» були другою і третьою позиціями: 30 % і 25%.

Але 2016 року автори пропонували Україні кращий варіант: «Оптимістичний» до 2020 року (15%) і «Збалансований» (3%) до 2030 року.

«Оптимістичний» міг відбутися якщо би війна на Сході закінчилася, драйвери економіки були активізовані, дія гальмуючих факторів мінімізована і (увага!): «вектор дій влади і вектор соціальної активності населення країни максимально зблизилися, що забезпечило би максимальні перетворення (реформи) і породило би позитивну синергію…»

«Збалансований розвиток» міг відбутися би також за аналогічних умов умов. В такому разі «економіка України стане самодостатньою і на часовому інтервалі (2020— 2030 роки) набуде ознак економіки сталого розвитку. Його досягнення буде надзвичайно важким, але можливим. Прикладом може слугувати країна Ізраїль, яка протягом усього часу своєї незалежності (з 1948 року, інколи в супереч вимогам провідних країн світу) постійно захищала свою суверенність, і при цьому побудувала одну з найефективніших, високотехнологічних економік світу.»

Посилання на успішний приклад Ізраїлю, на думку ряду фахівців, вбачається не досить обґрунтованим: «Якщо дивитися на референтні для нас країни, то варто брати Болгарію, колишні югославські „республіки“, Італію (не сучасну, а повоєнну)…» Сподівання ж на найкращий збіг обставин, на жаль, виглядають штучним оптимізмом.

Втім, дослідники залишили сподівання: вірогідність успіху зросте, якщо досягти «максимальної підтримки влади суспільством…» За яких обставин це можливо, можна побачити з формулювання, яке залишилося в попередньому Форсайті 2015: «Суттєві зміни в цей та інші песимістичні сценарії може внести фактор, який дуже важко врахувати і формалізувати. Цим фактором є народ України. Протягом тисячолітньої історії України в часи, коли перед нацією виникала загроза, народ самоорганізовувався „знизу“, брав ініціативу в свої руки і вносив корінні зміни в хід подій, які неможливо було передбачити і описати будь-якими сценаріями. В новітній історії прикладами таких подій були Помаранчева революція 2004 року і Революція гідності 2013–2014 років. Тому і зараз єдина надія на гідне майбутнє України може покладатися лише на її народ.»

Звертає увагу занадто абсолютизована «неможливість передбачити і описати будь-якими сценаріями», бо це стосується лише технологічних передбачень. Подолати їхню обмеженість, розширити і поглибити сферу прогнозування і моделювання майбутнього дозволяє філософсько-соціологічний метод, який долає розриви між свідомим і підсвідомим, вводить раціональне та ірраціональне до акту діалогізації. Це можливо реалізувати в рамках ентелехії, яка, за Аристотелем, місить приховану мету кожного буття, отже й України.

Висновку «покладатися лише на народ» ініціатори групи Спільний Проект прийшли задовго до сподівання авторів Форсайту, і 2012 року зробили наступний крок: об’єдналися в міждисциплінарну групу для творення концепту спільного (за Ортега-і-Гассет) проекту. Документ мав стати «зрозумілим і футуристично прийнятним орієнтиром», потребу в якому за шість років по тому оприлюднив директор Національного інституту стратегічних досліджень перший віце-президент НАН України Володимир Горбулін.

Олександр ТЕРТИЧНИЙ,

консультант з питань публічної соціології,

координатор групи незалежних дослідників Спільний Проект


Поделиться статьей:

                               

Подписаться на новости:




В тему: