Побачити порядок з хаосу

12.05.2020 0 Редакция NS.Writer

«Я вимагаю, щоб штаб при ОДА почав функціонувати насправді, а не існувати на папері як контролюючий мене орган. В області п’ять разів за тиждень змінювався список опорних лікарень. Щоразу сотні волонтерів, бізнесменів, небайдужих людей в буквальному сенсі на півдорозі розгортають машини, забиті коробками з антисептиком і масками, і їдуть в інший кінець області. Глава обласного управління охорони здоров’я […] кожні півтори години зривається в сльози. Губернатор […] не плаче, але рішень не ухвалює.»

| Newssky.com.ua

Вимогу до Президента оприлюднив Tavnitser Andrey — один з бізнесменів, яких Зеленський попросив стати обласними «кураторами» боротьби проти пандемії. Більшість голів обладміністрацій виявилися безпорадними в нештатній ситуації: не на те заточені. А тут ще й мери стали голосно захищати свої громади: публічно критикують президента за недолугий карантин і фінансові обмеження. На додачу тисячі громадян з настанням тепла самовільно вийшли на прогулянки до парків. Тобто, влада втрачає легітимність, вертикаль розпадається, емоції розжарюються, вірогідність дострокових виборів до ВРУ зростає.

Мабуть, гучна перемога «слуг» і їхнього «поводиря» стала найбільш феєричним обманом виборців за всі роки незалежності. Зате й провал, який розпочинається у нас на очах, буде пропорційно феєричним. Мери мають суттєві шанси спрямувати справедливі протести українців на свою користь: точно, як на виборах-19 використали протести президент і його партія.

Телешоу на ТБ-каналах крутяться навколо політики поточної, і мало хто пам’ятає, що це «все вже було», як казав цар Соломон. А досить поширити часовий горизонт хоча би до 15-20 років, і побачимо, електорат використовують регулярно, бо це засаднича умова tv-democracy.

Ну, нехай західні демократії з’ясовують, яка програма краще. Нехай їхні партії чубляться, бо вони можуть собі дозволити: немає війни, досить ситі й заможні. А чому таке дозволяють собі збіднілі українці? Адже, для молодої держави давно відомий інший шлях: «Ефективно об`єднати сучасну націю може лише спільний проект майбутнього — не нав’язаний згори, а вистражданий і усвідомлений усіма активними громадянами.» (Ортега-і-Гассет)

Про об’єктивну можливість консолідації говорить той факт, що виборці чотирьох з п’яти парламентських партій досить близькі з ключових питань політики: за вступ України до ЄС — майже вісімдесят відсотків, за вступ до НАТО — більше половини, проти продажу землі — близько сімдесяти. Виникає питання: чи варто витрачатися на міжпартійні бійки і тягти воза в різних напрямках, якщо можна акумулювати ресурси до спільного Проекту? Чи вже згинули наші вороженьки як роса на сонці?

Щоби побачити проблему, треба відкинути навіяні стереотипи, відволіктися від поточного, подивитися трішки далі. Здавалося би, що про долю країни (а не партій і міністрів) мають регулярно говорити всі національні телеканали. А що ми бачимо в телевізорі? Політикам легше битися на телекамери, ніж важко будувати країну поза камерами. Вони впритул «не бачать» проблеми, і тому питання поставили візіонери — громадські групи дослідників:

— Чи можливий для України спільний проект?

— Якщо можливий, то яким він може бути, за яких умов його можна реалізувати?

Одна з тих груп Спільний Проект почала роботу з вивчення стратегічних прогнозів світового розвитку. Напрацьовано їх чимало, але найбільш обґрунтованою досі виглядає українська соціально-економічна концепція: кандидата фізико-математичних, доктора філософських наук соціолога Валерія Хмелька.

Суть її, якщо дуже спрощено і стисло, наступна. На кожному з етапів історичної еволюції можна виявити домінування певної виробничої сфери, яка поглинає найбільшу кількість робочих рук. Статистика зафіксувала чотири таких етапи (стани): первісний, аграрний, індустріальний та інформаційний. Логічно припустити, що наступним буде п’ятий етап — пост-інформаційний. Соціолог дав йому попереднє визначення «людинотворчий» — на тій підставі, що людина стане не лише засобом, а головною метою економічного розвитку: найвигіднішим об’єктом капіталовкладень.

| Newssky.com.ua

Кожен наступний етап робить суспільство вільнішим, оскільки зростає продуктивність праці, зменшується час на фізіологічне відтворення, збільшує кількість вільного часу.

Важливим фактором стає зміна цінностей суспільства в напрямі від виживання і закритості до секулярно-раціональних. Тому, що нові технології створюють нові умови праці і побуту, які поступово трансформують психіку. Процес докладно дослідив соціальний психолог Мелвін Л.Кон на базі опитування десятків тисяч американців, а потім і мешканців інших країн. Він довів, що умови праці істотно і певним чином впливають на психічну діяльність навіть вже дорослої людини. Зокрема, у «білокомірцевих» найманих працівників, працедавців та менеджерів, на відміну від робітників, було зафіксоване сприяння гнучкості мислення і незалежності орієнтацій. Ці риси визначають розвиток особистості, який може забезпечити (і багатьом людям творчих професій вже приносить) відчуття внутрішньої свободи.

М.Кон провів основні дослідження в 70-80 роках минулого століття, коли переважав індустріальний стан. Головним ресурсом економічного розвитку поступово ставали інформаційні продукти. Їхнє виробництво поглинало все більше робочої сили (науковці, конструктори, програмісти та інші подібні професії). І саме ця частина працівників в технологічно розвинутих країнах стала домінуючою з початку 21-го століття. Рутинна частина головної маси роботи (з інформацією) поступово перекладається на комп’ютери. Подальший економічний розвиток все більше визначає спільна та індивідуальна творчість.

З переходом до інформаційного етапу на початку століття середній клас суттєво розмивається, і Ричард Флорида висунув нову концепцію волелюбного класу — креативного. Він зазначав, що творчий клас вбирає людей, які створюють нематеріальні активи, що приносять матеріальні дивіденди, — нові ідеї, нові технології і новий творчий зміст. Відповідно змінюються і цінності такої спільноти.

Коли цей напрям вичерпається, завершиться й інформаційний етап розвитку. Далі головним засобом збільшення продуктивності стає удосконалення не стільки засобів праці, скільки творчих здібностей, інтелектуального потенціалу самої людини. Цього вимагає ринкова економіка, і в деяких країнах процес вже давно розпочався. На прикладі США та деяких європейських країн помітне збільшення ваги якісної вищої освіти. Відоме скуповування мізків практикують чимало країн: заохочують імміграцію не чорноробів, як учора, а кваліфікованих спеціалістів і науковців. В цьому процесі дистанційно беруть участь вже мільйони ІТ-фахівців багатьох країн, зокрема й України.

Вже сьогодні очевидно, що протягом життя людина має без упину опановувати нові операції, нові технології, новий фах. Процес навчання стає складовою частиною роботи. Розвиток же здібностей залежить, перш за все, від ефективності педагогічних процесів. Іншими словами, педагогіка має видавати своєї «продукції» (людей з освітою і творчим потенціалом, випускників коледжів, вишів, курсів і т. ін.) більше і вищої якості.

Щоби задовольняти потреби економіки, темпи витрат праці в сфері виховання і освіти мають зростати. Відбудеться якісний стрибок в науках формування особистості, збільшується доступ до методів розвитку творчих здібностей. Один з них став реальністю: дистанційне навчання, разом з навчанням в кращих світових університетах.

Збільшення сфери освіти з часом виявиться більш вигідним, ніж сфери виробництва інформації. В будь-якому разі Інформаційний стан колись має сягти граничних можливостей свого відносного розширення. І тоді відбудеться перехід домінуючої ролі від інформаційного виробництва до виробництва і відтворення самої людини як творчої особистості. Тобто, розпочнеться п’ятий, ПостІнформаційний етап.

На основі концепції Валерія Хмелька кандидат технічних наук Геннадій Повещенко і доктор технічних наук Юрій Чеховий створили математичну модель структурної еволюції суспільних продуктивних сил. Вона довела, зокрема, що еволюція відбувається в одному спрямуванні. На соціальний процес розповсюджується загальноприродний принцип синергетики — формування «порядку з хаосу» (за І.Пригожиним).

Виходить, фундаментальним чинником, який спричинює спрямованість розвитку, є прагнення суспільства до виживання та процвітання. Критерієм природного (неусвідомленого) відбору змін стає їхня загальна соціальна ефективність. Перед ведуть суспільства, які першими підтримують ті зміни, що приносять підвищення ефективності відтворення, і відкидають ті, що зростання вже не дають. Таким чином, бачимо, що наша цивілізація прямує до стану, який буде забезпечувати не лише високі стандарти життя і довкілля, а й збільшення вільного часу, максимальний розвиток особи. Бо цього в цілому буде вимагати новий стан економіки.

Разом з параболічним прискоренням виявляється й інший тренд: трансформація формату суспільного процесу в напрямі горизонтального динамічного мережива. На жаль, політикум досі бачить суспільство як переважно статичний об’єкт на основі вертикального підпорядкування. Об’єкт, який можна і треба використовувати під час полювання за голосами виборців. Тим часом, процес веде до мережаних форм суспільних структур: громад, класів, громадських організацій, місцевого самоврядування. Логічно припустити, що на зміну ліберальній та/чи соціальній демократії наближається наступна форма — мережана демократія, яка поєднує переваги прямої і представницької.

Наукова розвідка українських дослідників прогнозує і пояснює загальні риси, але кожне суспільство має свою специфіку. Майбутнє кожної країни завжди виглядає як віяло різних сценаріїв в певному коридорі вірогідності. Варіативність залишає кожній нації і цивілізації свободу волі: можливість обрати і реалізувати власний сценарій в напряму загального розвитку.

Хто і як визначить, який шлях обирає Україна?

| Newssky.com.uaОлександр Тертичний,

консультант з питань публічної соціології,
координатор групи незалежних дослідників Спільний Проект

Поделиться статьей: