Партійний бізнес-інкубатор Кремля. Ексклюзив

14.06.2021 0 Редакция NS.Writer

Політичні партії РФ на старті думської виборчої кампанії 2021 року

| Newssky.com.ua

Політичний режим країни-агресора набуває все більш жорстких гротескних форм. Особливо варто відзначити футуристичні технократичні нововведення Кремля в дусі політичної антиутопії.

Режим РФ стає все авторитарнішим, остаточно позбавляючись механізмів зміни влади. З 2018 року рейтинг Володимира Путіна знизився з рекордних показників вище 80%, до рівня близько 60% в травні 2021 року. Соціологічні показники кремлівського диктатора вийшли на плато до окупації Криму. Проте на 22-му році перебування Путіна на вищих посадах ( з серпня 1999 року, коли він став виконуючим обов’язки прем’єр-міністра), за допомогою пропаганди і усунення будь-яких конкурентів, він залишається в очах російських громадян, таким собі «об`єднуючим країну символом» і «гарантом стабільності».

Зниження рейтингу змусило Кремль кардинально змінити на свою користь більшість правил електорального процесу. Відзначимо такі прийоми, як ускладнення мобілізації виборців великих міст (більш протестних в порівнянні з периферією): призначення дати виборів на один з останніх відносно теплих (на більшій частині території Росії) вихідних в вересні і нарізка одномандатних округів таким чином, щоб електорат більшості великих міст опинявся поділеним між двома або більшою кількістю округів (з включенням сільської периферії). Тепер російське законодавство допускає проведення електоральних процедур не в одну, а в три доби. Це полегшує адміністративну мобілізацію залежних від держави бюджетників. На окремих територіях буде застосовуватися електронне голосування. Такий формат дозволяє ширше використовувати адміністративну мобілізацію виборців, багато з яких небезпідставно не впевнені в дотриманні принципу таємного голосування при застосуванні електронного формату, а тому більш схильні голосувати «лояльно».

Більш жорсткі заходи застосовуються Кремлем до активістів громадянського суспільства, здатних висунутися на виборах або підтримати дійсно опозиційних кандидатів. Так, за прийнятим в 2020 році законом пасивного виборчого права на п’ять років після відбуття покарання позбавлялися громадяни, засуджені за низкою статей Кримінального кодексу, в тому числі по спірній статті про неодноразове порушення правил вуличних заходів. За цією статтею засуджено муніципальну депутатку від «Яблука» Юлію Галяміну. Обшуки у опозиційних активістів і журналістів стали нормою. Для переслідування протестуючих стали використовуватися технології розпізнавання осіб. Крім того, громадяни, які підтримували організації, визнані екстремістськими (перш за все йдеться про структури Олексія Навального), втратили пасивне виборче право і не можуть бути кандидатами в депутати представницьких органів влади.

Варто відзначити, що сьома Державна Дума РФ відрізняється більш високою дисципліною щодо відвідуваності і не має настільки скандальної репутації, як три попередні скликання, що іменувалися в ЗМІ або «не місцем для дискусій» (відома фраза спікера четвертої Думи Бориса Гризлова), або «скаженим принтером» (за швидкість, з якою Дума штампувала закони). Принаймні тому, що думці добре знають своє місце і спосіб власного обрання. Однак наступна Дума швидше за все отримає назву «роботизована фабрика» або «армія клонів».

Мова про те, що кандидатами від партій тепер стають переможці кремлівських конкурсів «Лідери Росії» і слухачі навчань в адміністрації Путіна. «Клони», готові влитися в будь-який партійний бренд: треба буде, підуть в «Єдину Росію», треба — в «Справедливу». Стандартна процедура відбору і типізація глав регіонів, губернаторський кадровий резерв з регулярною навчанням і тренінгами, схожі збори для віце-губернаторів, управлінські конкурси «Лідери Росії», KPI на виборах — все це прийшло в Кремль з практики держкорпорацій.

Методи корпоративного управління тепер активно впроваджуються як в нові, так і в старі партії — у вересні 2021 року ці бренди повинні будуть гарантувати Кремлю, що наступна Дума стане ще більш передбачуваною і керованою, незалежно від результатів конкретних політичних проектів.

Ще до старту парламентської кампанії в Росії з’явилося кілька нових «нішевих» проектів. У Путіна визнали, що протестні настрої в російському суспільстві пов’язані з тим, що у деяких соціальних груп немає своїх представників в парламенті — ось їм і вирішили таких представників забезпечити. Основною метою створення цих партій стало бажання роздрібнити протестне голосування, а далі голоси, віддані за тих, хто не подолав 5%-ний бар’єр, дістануться «Єдиній Росії».

Так об’єднали «Справедливу Росію», «За правду» і «Патріотів Росії». Злиттю не завадила ні різниця в ідеології, ні конфлікти між лідерами — для Кремля важливіше впорядкувати лінійку партійних брендів. Тобто для сталіністів створили партію «За правду» на чолі з військовим злочинцем Захаром Прилепіним, а для тих, кого хвилює екологія, — «Зелену альтернативу» з картинками Васі Ложкіна, для освічених городян — помірно ліберальних «Нових людей» з президентом косметичної компанії «Фаберлік» Олексієм Нечаєвим і так далі. Новим проектам допомогли пройти до складу кількох регіональних законодавчих зборів на виборах 2020 року, щоб вони могли брати участь в думської кампанії без збору підписів.

Кожній партії виділили зрозумілу нішу, за кожною закріпили свої «очі» з президентської адміністрації, кожному з них спущено свій KPI. Все, як у великих сучасних корпораціях, де приблизно одну і ту ж продукцію продають під різними брендами — екологічним, преміальним, народним.

Систему «смотрящих» або зовнішнє управління ввели не тільки в нових, але й в старих системних партіях. В їх керівництво увійшли політтехнологи від президентської адміністрації Путіна, які відповідають за оперативне управління партіями, включаючи розподіл коштів, вибір тем для агітації і підбір кандидатів і керівників відділень. «Смотрящие» не допустять неузгодженої критики влади або відразу припинять переговори з небажаним кандидатом, щоб потім не було скандалів з його зняттям.

«Єдиній Росії» виділили окремого «смотрящего», заступника голови управління президентської адміністрації у Думі Бориса Раппопорта, чиє листування з агентами впливу в Україні пару років тому злили в мережу. У КПРФ, кампанію з приборкання якої Кремль веде давно, наступним главою, ймовірно, стане депутат Держдуми Юрій Афонін, провінційний технократ, який має хороші відносини з президентською адміністрацією. Він отримав посаду першого заступника Геннадія Зюганова.

На місце структур з деякою подобою ідеології, з яскравими лідерами і амбіціями приходить набір брендів, штучно розроблених під соціальні ніші. Відомих політиків в їх складі мало або взагалі немає — замість них найняті «арт-директори» бренду, на кшталт колишнього мера Якутська Сардани Авксентьєвої у «Нових людях» або Василя Ложкіна в «Зеленій альтернативі», які нібито тримають у кишені опозиційну дулю.

Такі партії перестають бути комунікатором з якою-небудь частиною суспільства, їх пропонується підтримувати просто за близьку і симпатичну оболонку. Багато в чому це нагадує кризу в фракціях «Слуга народу» і «Голос» в нашій Верховній Раді.

Втративши ідеологію, амбіції і навіть атрибутику, політичні партії стають одним з найбільш слабких інститутів в російській політиці. По суті, це просто інструменти в руках кремлівського диктатора, майже повністю позбавлені суб’єктності. Партійна система Росії остаточно відривається від суспільства та вбудовується в владну вертикаль агресивного російського імперіалізму.

Разом з тим, незалежно від партійних результатів на виборах у вересні 2021 року очікується новий спалах вуличних протестів, сильніших і ширших за географічним охопленням, ніж маніфестації на Болотній площі в Москві після виборів 2011 року. А їх жорстке придушення неминуче завдає шкоди легітимності путінського режиму.

Олексій Бєльський, політичний аналітик, для Newssky


Поделиться статьей:

Подписаться на новости:




В тему: