Міністре Яресько — ми можемо Вам допомогти!

Із непідробним інтересом ознайомився із публікацією ‘Податкова реформа: популізм, соціалізм чи реалізм?’ (ЗН, 03.11.2015) за авторством міністра фінансів Наталії Енн Яресько.

Мушу визнати, що отримав від цієі статті велике естетичне задоволення — структура підходу міністра до питання податкової реформи і справді позбавлена популізму, а також, вочевидь, грунтується на реалістичній оцінці урядових завдань у сфері макроекономічноі політики.

Втім, дошкульне звинувачення в ‘соціалізмі’ на яке, серед іншого, намагається відповісти міністр Яресько — виникло не на порожньому місці. Справа, мабуть, радше у термінології — адже мова не про якийсь радянський чи латиноамериканський соціалізм, а про роль державноі бюрократії в нашій (і не тільки) країні. Мабуть, все ж не слід недооцінювати рівень освіченості того співтовариства, яке безпосередньо приймає участь у дискусії навколо податкової реформи.

Під ‘соціалізмом’ у критичних закидах, спрямованих проти позиції міністерства слід почути голос кількох мільйонів українок та українців, які ще з середини 90-х працюють на себе, і яким запроваджена у 1998-9 роках спрощена система оподаткування дала можливість легалізуватись та наповнювати, як мінімум –місцеві бюджети.

Важливо нагадати, що цю ефективну систему (фіксований щомісячний платіж, максимально спрощена звітність) почали ламати ще у 2008-10 роках. Зараз від неї лишилися якісь димуючі руїни. Порівнюючи із 2008 роком — до трьох четвертин малого бізнесу та мікробізнесу (самозайнятих) повернулися або пішли до сірого, або такого собі присмеркового сектору.

Чимало ‘фізосіб’ на заході країни, сподіваюсь, це вже давно таємниця Полішинеля — кілька років сплачують податки в сусідніх державах, що не припускалися  прикрих помилок, подібних до циклічно все більш репресивної політики украінських владців.

До речі, податкова політика, подібна до тієї, яка практикувалася Украіною у 1998-2008 роках — у свій час сприяла розвою ‘особливих зон’ Китаю та — загалом — господарства Турції (ще у 80-х Турція була країною третього світу, де ціховики напівлегально шили джинси).

Частково завдяки такій системі (скажемо прямо — легалізації ‘базарів’) Украіна 10 років тому досягла рекордних у світовому розрізі темпів зростання у 12%! Частково — звісно, переважну частку того результату надав експорт руди до країн Південно-Східної Азії. Але якщо мова про внутрішній ринок — то бурхливий розвиток України в цей період був пов’язаний винятково із спрощеною системою оподаткування та уявленням про необхідність стабільного курсу вітчизняної валюти (нехай і у формі pegged currency). До речі, проголошення “вільно плаваючого курсу” за умов шоку, депресії та мізерного резерву — було і є інфантильною та безвідповідальною політикою, але, нехай — це парафія НБУ…  

‘Соціалізм’ у політиці (або, краще сказати — філософії перетворень) нинішнього уряду полягає у спробах узагальнити, зрівняти — всі суб’єкти оподаткування заради абстрактної цінності справедливості та виконання регулятивної цілі-мінімуму ‘наповнення прибуткової та виконання витратної частини’ бюджету. 

Пані міністр! Не слід підозрювати щопринаймні самозайнятих (а це приблизно 2 мільйони громадян) у тому, що вони (ми) не розуміють важливості гідного фінансування видатків на забезпечення правового ладу, національної безпеки та оборони і навіть потреб Пенсійного фонду.

Більш того, украінська self-made дрібна буржуазія — ні, на диво вона ще не докорінно знищена, незважаючи на всі зусилля урядів Тимошенко, Азарова і Яценюка — не просто підтримує Вашу тезу про граничний розмір дефіциту бюджету в 3,7%, а виступає за нульовий дефіцит та навіть профіцит бюджету! Просто все частіше здається, що енергійна частина украінців та уряд живуть у різних краінах — наприклад, а як би Ви пояснили, що дані Держкомстату і Служби зайнятості стосовно безробіття відрізняються чи не в 10 разів? А оцінка розміру ВВП Держкомстатом та Світовим Банком — удвічі?

Зрозумійте — так звана ‘Тінь’ криміналізована лише на рівні великого бізнесу, так званих ‘олігархів’. А починаючи від рівня ринкових агентів із оборотом від меш як 100 тисяч до мільйону гривень на рік — це єдиний спосіб уберегтися від державного свавілля та кафкіанськоі зарегульованості, і не більше!

Простий приклад — давайте порахуємо скільки заробляє пересічний квазілегальний заробітчанин у average краіні ЄС. Не менш як 500 євро на місяць — інакше нащо їхати — а це вже 162 000 грн на рік. Із точки зору нашої нинішньої держави — це багата людина! Яка гримаса долі…

Буквально сьогодні Верховна Рада прийняла закон про захист соціальних прав громадян, зайнятих за кордоном. Але цим гуманним законом мало хто скористається — адже цей ‘захист’, як майже все, що продукується украінською державою — не добровільний.

Втім, оскільки ми із Вами погоджуємося із тим, що бюджет має бути максимально збалансований, а свідоме суспільство мусить фінансувати ті чи інші критично важливі галузі державних послуг, оптималізуємо, так би мовити, і резолютивну частину цієї статті.

Вона складатиметься із З запитань і одночасно 3 пропозицій.

1. Чи не назріла реформа державноі статистики — адже іі можна було би провести протягом року разом із консорціумом різнопрофільних неурядових організацій? Бо нерідко виникає враження, що уряд не володіє реальною ситуацією в економіці.

2. Невже МВФ чи ЄС заважають нам прийняти новий закон про правила оподаткування самозайнятих (мікробізнесу), який загальмував би зростання рівня офіційного, тіньового та неофіційного (wage-slavery) безробіття, не обтяжуючи видатки бюджету, але помітно збільшуючи його доходи?

В якості nota bene — у 2011 році податківці написали мені у відповіді на запит що я не можу займатись соціологічними дослідженнями якщо я не перейду на загальну систему оподаткування. Хоча до цього я вісім років цим займався і створив три робочі місця — тоді довелося всіх звільнити.

З. Так, сьогодні, як Ви, пані Яресько, правильно пишете, наша макроекономічна стабільність ще дуже хитка — але, скажімо через рік, невже ми не зможемо розпочати справжню (хай зовні й болісну) реформу пенсійноі системи, адже у цій ‘солідарній’ моделі вже з кінця 2000-х і близько немає тієі справедливості, на розтлумачення якої Ви витратили чималу частину своєі статті?

На завершення, згадаю про таке.

Перше. Два роки тому украінський народ вийшов робити Революцію геть не заради соціальноі справедливості (пан Янукович нав’язуванням цієї контрольованої справедливості за три роки дістав нам до печінок — чи треба згадувати перше пограбування, тоді лише працюючих пенсіонерів паном Тигіпко?).

А заради свободи.

У тому числі, і не в останню чергу, свободи підприємницькоі — вільноі ініціативи.

Друге. Зверніть увагу на регіони — іх чотири — де найменше людей подалися на субсідіі. Це прикордонні регіони із неофіційно визнаним, а подекуди навіть офіційним високим рівнем життя. Невже, пані міністр, більшість жителів цих областей — злочинці?

Чому би тоді не провести справжню податкову амністію для фізосіб — без санкцій? Я бачив як це зробив Казахстан — а тепер, зокрема і тому, Астана розбудовує сучасний фінансовий центр, на кшталт Дубая, а ми можемо лише мріяти про це. Ні, не треба (як Ви справедливо іронізуєте у своій статті) сподіватися на ‘детінізацію’ в рамках наповнення бюджету (до речі, наповнення бюджету — це що, наша нова національна ідея?). Але, можливо, непогано було би проявити довіру до націі, яка чи не самотужки підняла з нуля своі збройні сили? Вибачте, але це точно була не осоружна держава, яка місяцями не спромоглася витратити сотні мільйонів бюджетних гривень…

І третє. Не треба думати, що украінці не усвідомлюють необхідність підтримки державноі та соціальноі інфраструктури у пристойному вигляді чи не відчувають тиску шаленої зовнішньої заборгованості. Ніхто, пані Яресько, не намагається розгойдувати човна, на якому ми всі пливемо крізь unchartered territory кризи, нав’язаної нам переважно зовні. Але хіба люди, які скинули мафіозно-авторитарний режим, не заслуговують на надію — таку, яка принаймні обіцяє можливість реалізуватись на Батьківщині?

Максим Михайленко